Випуск №444
Похорон Ратка Младича, перемога AfD на виборах у Саксонії-Ангальт
____________________________________________
Напучино (від англ. nap — «короткий сон» + «капучино») — практика поєднання кави з коротким денним сном: випити каву (звичайно еспресо чи міцну каву) й одразу лягти поспати 15–20-хвилин, щоб прокинутися саме тоді, коли кофеїн починає діяти; це посилює бадьорість і концентрацію сильніше, ніж кава чи сон окремо.
AfD перемагає
Саксонія-Ангальт — федеральна земля на сході Німеччини. Населення — більше 2 мільйонів осіб. У неділю там відбулися вибори до земельного парламенту. Зі 44% голосів перемогла партія «Альтернатива для Німеччини», що означає, що абсолютної більшості їй здобути не вдалося. І тим не менш співголова цієї політичної сили Аліса Вайдель пообіцяла, що тепер, після такого результату, вони з колегами працюватимуть, щоб на федеральних виборах у 2029 році здобути 40%.
На другому місці за результатами голосування у Саксонії-Ангальт — Християнсько-демократичний союз. Партія канцлера Фрідріха Мерца здобула лише трохи більше 17% голосів, що вдвічі гірше за попередній результат. І взагалі це найгірший результат для ХДС з часів об’єднання Німеччини. Реагуючи на поразку, Фрідріх Мерц сказав, що «всі глибоко шоковані», а для його партії зараз взагалі не варіант, щоби повертатися до звичного режиму роботи. Журналісти запитали Мерца, чи не розглядає він можливість відставки, і політик каже, що він не збирається здаватися, а ХДС найближчими тижнями винесе уроки із «цієї найгіршої поразки» за десятиліття. Далі — цитата: «Коли майже 60 відсотків виборців у державі з дуже високою явкою голосують за політичні партії, які фундаментально ставлять під сумнів демократичні інституції та правила гри нашої країни, тоді… ми не можемо повернутися до звичного порядку денного». 60% — це політик має на увазі, крім AfD, ще «Альянс Сари Вагенкнехт». І, власне, ця політична сила вже заявила, що готова до переговорів про створення коаліції з партією «Альтернатива для Німеччини». Що це може означати? Це може означати, що вперше після Другої світової війни представник ультраправої партії стане міністром-президентом землі.
На цю посаду претендуватиме керівник осередку AfD у Саксонії-Ангальт Ульріх Зіґмунд. Чоловік 35 років, раніше він був продавцем парфумів. Його кампанія зосереджувалася на питанні міграції, він обіцяв депортацію та реміграцію нелегальних мігрантів. Але Зіґмунд виступає загалом проти культурно чужих іноземців.
Серед інших передвиборчих обіцянок: фінансові стимули для підвищення народжуваності та зміни до шкільної програми, щоб менше зосереджуватися на історії нацистів. Можливо, уроки історії взагалі зменшать, щоб додати уроків російської, бо збільшення уроків російської у школах — це ще одна обіцянка Зіґмунда. Мовляв, треба відновити культурні зв’язки з Росією.
Вибори у Саксонії-Ангальд є першими з серії. Далі голосування мають відбутися в Берліні та північно-східній землі Мекленбург-Передня Померанія. Це буде наступного тижня, але, здається, і з цими виборами оптимістичних новин не буде. Подивимося.
Зараз є одна ідея, але мусиш сказати, чи Тобі буде цікаво. Ідея полягає у тому, щоб якийсь з наступних випусків подкасту зробити про співголову AfD Аліс Вайдель. Можливо, нам вдасться зрозуміти, як так вийшло, що відкрита лесбійка, яка у партнерстві з жінкою шрі-ланкійського походження виховує двох синів, керує партією, що всю свою діяльність будує на жорсткій антиміграційній риториці, а у статуті має закріплене так зване «традиційне» визначення сім’ї: батько, мати, діти… А, і живе Аліса Вайдель переважно у Швейцарії. Мабуть, повна назва партії мала би бути «Альтернатива для Німеччини — Швейцарія».
Дай знати у коментарях або у повідомленнях в інстаграмі, чи розказувати у «Ранковому допіо» про політикиню.
Державний чи не державний?
Наприкінці серпня у Гаазі помер засуджений воєнний злочинець, різник Боснії Ратко Младич. Його доставили державним літаком Сербії з Гааги до Белграда і там на початку цього тижня поховали. Труну, накриту прапором Сербії, з трапа зносили солдати. Воєнного злочинця зустрічали офіційні особи країни, а президент Александар Вучич оголосив про допомогу родині з організацією похорону.
Перше питання, яке виникає у зв’язку з похороном Младича, — це те, чи був цей похорон державним?
Державний похорон — це офіційна церемонія поховання, яку організовує й фінансує уряд певної країни, а не родина померлого. До головних ознак, які відрізняють його від приватного прощання з елементами почестей, належить зокрема формальне рішення про його проведення. Наприклад, наказ про проведення прощальної церемонії; витрати на організацію похорону повністю покривають з бюджету; офіційні особи держави, зокрема її вище керівництво згідно з протоколом відвідує таку церемонію, а також ще часто можуть оголосити національний траур, спустити прапори на державних будівлях та організувати публічне прощання.
Що ми маємо у випадку з похороном Ратка Младича? Про те, що його труну до Белграда доставив державний літак Сербії, Ти вже знаєш. Далі — участь військових. Крім того, що вони несли труну на кожному з етапів прощання, минулої суботи, ще до самого похорону, на одному з офіційних майданчиків сербської армії відбулася також військова церемонія вшанування воєнного злочинця.
Саме прощання розпочалося у понеділок вранці зі служби біля невеликої сербської православної церкви Святого Луки. На труну Младича розмістили його офіцерський кашкет і шаблю, а також виклали всі його нагороди. По обидва боки труни стояли чоловіки у камуфляжі. Солдати сербської армії, як ми можемо припустити. Попрощатися з різником Боснії прийшли тисячі людей. Заупокійну службу проводив патріарх Сербської православної церкви Порфирій. Він сказав, що ім’я Младича, далі — цитата: «залишиться глибоко закарбованим у пам’яті й молитвах більшості нашого сербського православного народу, який відчуває й плекає до нього глибоку вдячність».
Після служби у церкві відбулася вулична процесія до кладовища. І знову труну, обгорнуту сербським прапором, несли сербські солдати. Грав військовий оркестр, а поховання супроводжувалося трьома залпами почесного салюту. Усе це транслювали в прямому етері провладні медіа.
Саме тому і постає питання: а чи точно це не був державний похорон, як усіх намагається у цьому переконати влада Сербії? Формально ні. Розумієш, не видавав Вучич указу про вшанування Ратка Младича. Але ось за формою…. Масштабна присутність поліції та військових, армійська церемонія напередодні, державний літак і військовий ескорт для тіла, участь офіційних осіб… Щодо офіційних осіб, то президент Сербії Александар Вучич на похорон не прийшов, як припускають, щоб не ускладнювати відносини з міжнародними партнерами (ми про це ще поговоримо), але церемонію відвідав його син Данило. Також серед присутніх помітили лідера боснійських сербів-націоналістів Мілорада Додіка і посла Росії в Сербії Александра Боцана-Харченка.
Питання про те, чи був похорон Младича державним, постало не стільки у розрізі етики та моралі, як у контексті прагнення Сербії вступу до ЄС. Чи прощання з Вучичем було приватним актом родини і стихійним народним вшануванням? Чи це кандидат на вступ до ЄС діє всупереч цінностям блоку і займається глорифікацією воєнного злочинця, засудженого за геноцид?
Вучич наполегливо відкидає звинувачення у глорифікації. Мовляв, усіма організаційними моментами займалася родина, а я навіть на похорон не прийшов. Разом з тим ще недавно сам він звертався до Трибуналу в Гаазі, щоб Младича відпустили помирати на сербській землі.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та президент Європейської Ради Антоніу Кошта у своїх заявах засудили врочисте вшанування воєнного злочинця з елементами офіційної підтримки. Головна дипломатка ЄС Кая Каллас, зі свого боку, нагадала, що вимога для вступу до Європейського Союзу — це «безумовна відданість фундаментальним європейським цінностям та історичній правді». Сьогодні, у п’ятницю, до Белграда мала би приїхати комісарка з питань розширення ЄС, словенська політикиня та дипломатка Марта Кос, але вона скасувала свій візит. У соцмережах політикиня написала, далі — цитата: «Повернення останків Ратка Младича до Белграда нагадує Європі про найтемніші сторінки нашої новітньої історії. Звеличення довкола його смерті несумісне з цінностями, на яких будується шлях до ЄС. Цей шлях вимагає протистояння минулому, справжнього примирення та поваги до жертв воєнних злочинів».
Під час війни в Боснії Ратко Младич очолював Армію боснійських сербів (VRS). Тоді загинуло 100 000 людей, з них близько 38 тисяч – це цивільні. Понад 80% цивільних жертв були босняками (боснійськими мусульманами). Більше 2 мільйонів людей тоді мусили покинути свій дім.
Лише у Сребрениці сили Младича вбили близько 8000 чоловіків і хлопців з боснійських мусульман. Це сталося попри те, що Сребрениця мала офіційний статус «безпечної зони» під захистом ООН. На відеозаписі, який зробив помічник Ратка Младича у день захоплення Сребрениці, зафіксовано, як генерал звертається до наляканих місцевих жителів: «Хто хоче піти — буде вивезений, і старі, і молоді. Не бійтеся й не поспішайте. Нехай спершу підуть жінки й діти». В іншому кадрі він гладить по щоці восьмирічного мусульманського хлопчика й пропонує йому шоколад: «Будь ласка, не панікуйте. Дбайливо стежте, щоб не загубити дітей. Не бійтеся. Ніхто вас не скривдить». Пізніше Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії встановив, що на момент зйомки відео Ратко Младич вже віддав наказ стратити всіх чоловіків призовного віку чи тих, кого вважали здатними носити зброю (це визначали за зростом, прикладаючи до хлопців мотузку довжиною 160, а за деякими даними 150 чи навіть 140 сантиметрів).
Ратко Младич на камеру залишив і коментар з приводу захоплення Сребрениці, яке він назвав подарунком сербському народу: «Нарешті настав час помститися туркам у цьому краї».
У видавництві «Човен» кілька років тому видали книгу «Ти наче камінь їла». Це репортаж польського журналіста Войцеха Тохмана. Він пише про повоєнну Боснію та Герцоговину і пошук масових поховань мусульман, яких убили під час етнічних чисток. Про те, як рідні їздять за експедицією докторки Еви Кльоновської з надією відшукати своїх синів, чоловіків, батьків, доньок і поховати їх. Я не можу наважитися порекомендувати Тобі цей репортаж, бо його неймовірно складно читати. Але якщо тебе цікавить тема війни у Боснії та зокрема геноциду в Сребрениці, і Ти почуваєшся в силах братися за таке тригерне читання, то візьми до уваги роботу Тохмана.
Повертаючись до Ратка Младича, Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії визнав його винним за чотирма основними епізодами злочинної діяльності:
- загальна кампанія 1991–1995 років зі злочинами у десятках муніципалітетів, спрямована на остаточне видалення боснійських мусульман і хорватів із територій, які серби вважали своїми;
- облога Сараєва, яка тривала майже чотири роки та включала під керівництвом Младича безперервний і цілеспрямований тиск на цивільне населення через мінометний вогонь з навколишніх гір та снайперів у багатоповерхівках на околицях міста;
- операція зі знищення боснійських мусульман у Сребрениці в липні 1995 року;
- і утримання у травні–червні 95-го заручників з-поміж персоналу ООН, щоб запобігти авіаударам НАТО.
У листопаді 2017 року Ратка Младича визнали винним у одному епізоді геноциду, п’яти епізодах злочинів проти людяності, чотирьох порушеннях законів і звичаїв війни та засудили до довічного ув’язнення. У червні 2021-го Апеляційна палата підтвердила вирок і засудження за геноцид.
І якщо Тобі цікаво, чому суд над воєнним злочинцем відбувся лише через 22 роки після завершення війни у Боснії, то це тому що він до 2011-го успішно переховувався у Сербії. До 2000-го, поки при владі був Слободан Мілошевич, Младич взагалі жив у повному комфорті та безпеці: він переміщався між військовими базами, а спеціальний військовий підрозділ забезпечував його захист. Згодом завдяки секретному звіту військової розвідки, який передали уряду Сербії, стало відомо, що близько 50 офіцерів розвідки й армії брали участь у змові з метою приховування переміщень Младича.
Після падіння режиму Мілошевича у 2000-му й короткого періоду проєвропейського курсу Сербії захист Младича почав руйнуватися: коло лояльних до нього людей звужувалося, а сам він переходив від однієї схованки до іншої, і кожна наступна ставала гіршою за попередню. Останні роки він переховувався у родичів, найдовше — на фермі свого двоюрідного брата приблизно за 100 кілометрів від Белграда. Младич жив там украй ізольовано, майже не виходив на вулицю і не відкривав вікна.
Зрештою сербські спецслужби знайшли його завдяки тому, що стежили за родичами й можливими помічниками. Коли Младича знайшли, у будинку він був сам, при собі мав 2 пістолети, але не скористався ними. Відомо, що при затриманні Младич сказав: «Ви знайшли того, кого шукали». Белградський суд визнав його придатним постати перед трибуналом у Гаазі за звинуваченнями в геноциді, і його екстрадували.
За день до екстрадиції Младичу дозволили ненадовго вийти з-під варти й відвідати могилу доньки на передмісному белградському цвинтарі. Його донька Ана Младич у 1994 скоїла самогубство з пістолета свого батька. The Guardian пише, що перед цим дівчина закохалася у сербського лікаря та правозахисника, якого жахало те, що відбувалося в Боснії, і він сказав, що одружиться з нею, лише якщо Ана зречеться батька.
Історія про те, як переховувався Младич, наштовхує на ще одну книжкову рекомендацію. Роман словенського автора Ґорана Войновича «Югославія, моя Батьківщина». На жаль, зараз цю книгу вже не купиш, але якщо раптом десь натрапиш на неї, то придивися. Це історія про молодого чоловіка, який думає, що його батько, полковник Югославської народної армії, помер на війні, але виявляється, що він живий і переховується як воєнний злочинець. Син вирушає на його пошуки, щоби почути від батька пояснення, а разом із тим пробує розібратися зі своєю ідентичністю та емоційними станами.
У контексті похорону Ратка Младича багато боснійських правозахисників вказували на те, що не лише державна підтримка тут є тривожним сигналом, але й вшанування воєнного злочинця сербським суспільством. У неділю ввечері, напередодні похорону, під час футбольного матчу сербської СуперЛіги між «Црвеною звездою» та «Партизаном» вболівальники «Црвени звезди» розгорнули величезний банер із зображенням Младича й скандували його ім’я.
І загалом відразу після оголошення про смерть Младича у Белграді почали з’являтися нові графіті й мурали з його зображенням. За даними сербської Ініціативи молоді за права людини, яку цитує N1 Beograd, у всій Сербії за цей час з’явилося понад 300 графіті й муралів із зображенням Младича, з них понад 250 — у самому Белграді. Активістка Аїда Чорович стверджує, що це не стихійний процес, а частина скоординованої кампанії сербської влади, щоби представити засудженого воєнного злочинця як героя і «згущувати націоналістичну громадську думку» так само, як це робилося наприкінці 80-х — на початку 90-х. За її словами, більшість молоді тоді навіть не знала, хто такий Младич, але культ довкола нього перетворився на точку об’єднання, яка діє й досі.
