Гуманітарна криза на Кубі: де Гавана шукає допомогу і чи буде угода зі США
____________________________________________
Hushpitality — тренд у сфері туризму й гостинності, у межах якого тиша стає головною цінністю та частиною досвіду подорожі. Йдеться про відпочинок, де простір і середовище спеціально організовані так, щоб мінімізувати шум, і людина могла зробити сенсорну павзу від перевантаженого звуками повсякдення. Джерело: Harper’s Bazaar India.
Куба в режимі виживання
У розширеній версії 382 випуску «Ранкового допіо», що був першим у 2026-му році, йшлося про наслідки операції США із захоплення Ніколаса Мадуро. Тоді ми зазначали, що найсильніше їх відчуватимуть на Кубі. Схоже, настав час знову повернутися до «Острова Свободи», оскільки там назріває одна з найсерйозніших гуманітарних та міграційних криз в історії Латинської Америки. Власне, про це ми хотіли поговорити з Тобою ще минулого разу, але довелося реагувати на події на Близькому Сході.
Нагадаємо Тобі, що після американської операції у Каракасі Куба втратила доступ до значної частини нафти, яку раніше отримувала з Венесуели. Це вочевидь вдарило і по без того слабкій економіці країни. До того ж у січні адміністрація Трампа пригрозила збільшити мита щодо будь-якої країни, яку викриють у постачанні палива на острів. Себто замінити венесуельке паливо важко, якщо взагалі це можливо.
І як пише POLITICO, оскільки адміністрація Трампа посилює економічний тиск на Гавану, намагаючись забезпечити зміну режиму, все більш очевидною стає ціна, яку за цю зміну потенційно можуть заплатити звичайні кубинці. Десь 2-3 тижні тому кубинський уряд оголосив, що скоро не зможе заправляти літаки, які приземляються на Кубі. Рейси з Маямі, Мексики та Панами запасаються паливом для обох напрямків. Ті, хто прямує з Європи, роблять зупинку в Домініканській Республіці. Канада призупинила польоти, Іспанія та Колумбія припиняють сполучення з Кубою. American Airlines та Міністерство закордонних справ Сполученого Королівства видають тривожні попередження. Евакуйовує своїх громадян з Куби й Росія, що в наших очах, звісно, підвищує привабливість «Острова Свободи», але загалом ситуація там далеко не весела.
У вівторок на The Economist вийшла стаття про те, що економічні розриви на Кубі поглиблюються. Видання розповідає про заправку Los Pinos. Це одна з 30 державних автозаправних станцій на острові, де регулярно є пальне, але за умови, що є також електрика, щоб працювали насоси. Ми трішки згодом продовжимо про АЗС, але відразу хочемо відзначити, що відключення електроенергії на Кубі стають все довшими та все менш передбачуваними. Ситуація докорінно відрізняється у містах та селах. Інколи в межах одного міста одні райони можуть бути майже весь час без електропостачання, а інші — стабільно зі світлом. Найкраще становище у тих, кому пощастило мешкати поруч з лікарнею, військовою базою або водонасосною станцією. Як Ти розумієш, в умовах дефіциту пального генератор нічим не зможе зарадити.
Повертаючись до заправки Los Pinos, то нею, як і всією мережею з 30 АЗС, можуть скористатися виключно орендовані автомобілі, щоб за один раз заправити лише 20 літрів. Заплатити можна за допомогою кредитних карток іноземних банків або передплачених кубинських карток. Якщо ж у вас не орендований автомобіль, а власний, то пальне можна забронювати в іншому місці через урядовий додаток. Однак тут лотерея із дуже тривалим очікуванням і мізерними шансами таки купити паливо. Якщо навіть кубинці могли би просто заїхати на своєму авто у Los Pinos, щоб заправитися, для багатьох з них ціни були б захмарними. 1 літр пального коштує 1 долар 10 центів, а середня зарплата, наприклад, держслужбовця, згідно з офіційними даними, становить 6500 песо на місяць. Це близько 15 американських доларів.
Наприкінці лютого ціни на пальне на чорному ринку підскочили з близько 2000 песо за літр до, подекуди 6000. Звідки паливо бралося на чорному ринку? Коли Куба ще мала регулярне постачання, водії орендували автомобілі за 100 доларів на день, двічі заправлялися, а тоді їхали у провінції і там продавали пальне з чималою накруткою. Зрештою уряд швидко прикрив цю лазівку: відтепер державними АЗС, як от Los Pinos, можуть користуватися лише нерезиденти Куби. Зокрема тут йдеться про іноземних туристів. Звісно, що теперішня ситуація, зокрема скорочення можливостей літати, впливає і на туризм.
Так, візьмемо, наприклад, туристів із Канади. Коли паливо для міжнародних авіаліній закінчилося, а рейси скасували, близько 28 000 канадців поспішили додому. Урядовці вважають, що на «Острові Свободи» залишилося близько 5000 громадян Канади, які постійно там проживають. До пандемії Covid-19 кількість канадських відвідувачів Куби сягала близько 1 мільйона на рік.
POLITICO пише, що загалом останніми роками прибережні курорти на острові були заповнені менш ніж на половину, власне, через часті вимкнення електроенергії та проблеми з продуктами харчування. Щодо останнього, то ті ж канадійці зауважують, що у грудні бракувало хліба, яєць та картоплі фрі. Але для місцевих мешканців Куби все значно гірше.
Багато людей зараз готують їжу на деревному вугіллі, а попит на залізні печі різко підскочив. Але якщо питання, на чому готувати, можна вирішити, то ось з тим, із чого готувати, — все значно складніше. На Кубі вже давно ходять державні продовольчі картки, але зараз на них не покладешся. М’ясні та рибні пайки в країні почали зникати ще у 2023-му році. Перед магазинами зараз черги. Вибір на прилавках — не великий, а на ті продукти, які сьогодні регулярно є в наявності, все одно накладають обмеження на людину: 1 кілограм рису, пів кілограма цукру, одна невелика булочка щодня та чотири пачки сигарет без фільтра, які багато хто потім продає на чорному ринку. Олію, яку колись щедро субсидувала держава, тепер здебільшого можна купити у приватних компаній, які схвалені урядом. У віддалених районах на сході Куби ціна на цей товар може сягати 5 доларів за літр, що дорівнює вартості контрабандного бензину.
У таких умовах значного поширення набуло жебрацтво. Про це пише і The Economist, і Анна Мазур у репортажі з Гавани для Газети Виборчої. Полька розповідає, як поїхала у ці важкі часи на Кубу, бо давно регулярно відвідує цю країну і вважає її другим домом. Вона описує Кубу зараз. Без електрики неможливо користуватися кондиціонерами, тому помешкання перетворюються на розжарені печі. Центр Гавани повільно занурюється в бруд: невивезене сміття накопичується горами. Будівля колись шанованої школи дизайну Instituto Superior de Diseño нещодавно просто обвалилася. Державне транспортне сполучення всередині міст та між ними скоротили або його зовсім скасували.
Коли ми минулого разу говорили про Кубу, то згадували, що після розпаду Радянського Союзу Гавана перестала отримувати зовнішню допомогу, і острівна держава опинилася у глибокій соціальній та економічній кризі. Економіка Куби тоді скоротилася приблизно на 35–40%. Світла, бензину та їжі не було. Через дефіцит продуктів харчування, калорійність раціону кубинців знизилася, і люди худнули на 10-20 кілограмів. Комуністична влада назвала цю ситуацію «особливим періодом у мирний час».
The Economist розповідає: кубинці, які пам’ятають цей «особливий період», запевняють, що зараз ситуація ще гірша. А втім є й ті, хто можуть собі дозволити ту ж таки дорогу олію. Це, наприклад, ті кубинці, які отримують грошові перекази від друзів і родичів з-за кордону, або ті, хто працюють у приватному секторі. Однак саме у приватному секторі ситуація змінюється найшвидше, і не завжди на краще. Більшість імпорту тепер має проходити через зону вільної торгівлі в Марієлі. Це порт на заході, який розташований дуже далеко від більшої частини країни. Це неминуче призведе до значного зростання транспортних витрат, і як наслідок — до підвищення цін на товари.
Минулого тижня у канадському парламенті виступав посол Куби в Канаді Родріго Мальм’єрка Діас. POLITICO пише, що Гавана сподівається на порятунок з боку Канади. І останню це ставить в дуже незручне становище, зважаючи на напругу в канадсько-американських відносинах після повернення Трампа до Білого дому. Загалом цікаво, що відносини між Канадою та Кубою доволі тісні, і протягом останніх 60 років вони залишалися поза політичним радаром Вашинґтона, попри американське ембарго та дипломатичне заморожування комуністичного режиму Куби. Але тепер усе інакше.
І вочевидь посол Мальм’єрка це розуміє, бо у своєму виступі в канадському парламенті він сказав, далі — цитата: «Я розумію, що багато друзів Куби намагаються бути, можливо, стриманими, щодо своїх позицій. Вони не хочуть створювати ще більше проблем зі США, ніж вони вже мають». Дипломат просив допомоги у двох речах, яких його країна зараз найбільше потребує: паливо та продукти харчування. Він розповів, що партії пшениці, які доходять на острів, застрягають у портах, бо бракує пального, щоб заправити вантажівки. У лікарнях закінчилися ліки, зокрема антибіотики та знеболювальні, більше немає можливості проводити діаліз та лікувати онкохворих.
Щодо Куби у Канаді є розбіжності. І вони відобразилися в реакціях депутатів на виступ посла. Одні висловлювали солідарність та підтримку глибоким і тривалим відносинам двох держав. Інші ж засипали Мальм’єрку питаннями про політичних в’язнів, придушення режимом політичного інакомислення та підтримку Росії у її війні проти України.
Наприкінці минулого тижня міністерка закордонних справ Канади Аніта Ананд оголосила, що Оттава прискорює виділення 8 мільйонів канадських доларів для Куби, але через Всесвітню продовольчу програму ООН. Коли журналісти згодом запитали політикиню, чи вона обговорювала цю непряму продовольчу допомогу з кимось в уряді США, Ананд різко відповіла, що ні з ким нічого не обговорювала, бо це канадська зовнішня політика.
На противагу Канаді, яка пішла шляхом перерахування коштів ООН, Мексика відправила до Куби вже кілька партій гуманітарної допомоги. Зокрема, минулого тижня 2 кораблі мексиканських ВМС доставили 1200 тонн провізії. Після погроз Трампа, що він запровадить додаткові мита для тих, хто постачає на Кубу паливо, Мексика призупинила поставки нафти на острів. Президентку країни запитали, чи вона змінить це рішення після того, як Верховний суд США визнав, що Трамп не мав права запроваджувати мита, опираючись на закон про міжнародні надзвичайні економічні повноваження. Очільниця Мексики Клавдія Шейнбаум у відповідь анонсувала заяву уряду із цього приводу.
Усередині лютого POLITICO писало, що всередині деяких фахівців зі зовнішньої політики жевріє надія, що адміністрація Трампа укладе з Гаваною угоду, яка з часом забезпечить перехід до демократії. Такий сценарій, ймовірно, дозволив би уникнути найбільших страждань серед звичайних людей. Дональд Трамп вже кілька разів публічно говорив про те, що переговори щодо такої угоди тривають. Куба, зі свого боку, це заперечувала і стверджувала, що офіційні контакти між обома сторонами мінімальні. У п’ятницю Трамп сказав журналістам, далі — цитата: «У них немає грошей, у них зараз немає абсолютно нічого. Але вони розмовляють з нами, і, можливо, ми здійснимо дружнє поглинання Куби».
Місяць тому ширилися чутки, що нащадок родини Кастро Алехандро Кастро Еспін у Мексиці веде переговори з ЦРУ. Як виявилося, чутки не підтвердилися, але доля правди у них все ж була, просто фігуранти інші. За повідомленнями Axios та The Miami Herald, це Марко Рубіо спілкується з Рауліто Кастро, онуком та опікуном Рауля Кастро, брата Фіделя.
Наразі дуже багато невизначеностей. Що буде далі? Чи буде угода? Чи відбудеться зміна режиму? Якщо так, то як саме і чи зможе країна, яка ніколи, навіть до революції, не мала стабільних демократичних традицій, впоратися із цією трансформацією? Чи не переросте сьогоднішня криза у колапс держави, схоже до того, що відбувається на сусідньому Гаїті, де банди погрожують захопити країну, а слабкий центральний уряд намагається придушити насильство у великих містах? Лоуренс Гамбінер, який очолював посольство США в Гавані під час першого терміну Трампа, переконаний, що Вашинґтону варто шукати лідера, який би очолив країну під час перехідного періоду і міг би підтримувати стабільність, як це зараз відбувається у Венесуелі.
Історія дружби П’єра Трюдо та Фіделя Кастро
Хто найвідоміший канадець, який побував на Кубі? Ти знаєш? Виявляється, це П’єр Трюдо, батько Джастіна Трюдо і легендарний прем’єр-міністр Канади.
У 1976-му році він відвідав «Острів Свободи», ставши першим лідером країни-члена НАТО, який полетів на Кубу. Цим Трюдо-старший дуже розлютив багатьох західних колег, та і вдома у нього до такого рішення поставилися неоднозначно, фокусуючись на тому, що воно фактично легітимізує авторитарний режим. Але ось із Фіделем Кастро П’єр Трюдо зміг порозумітися. Вони роками підтримували тісний зв’язок. Це звучить дуже дивно, зважаючи на те, наскільки ідеологічно різними були ці політики. Коли П’єр Трюдо помер у 2000-му році, Фідель Кастро приїхав до Монреаля і став одним із тих, хто ніс труну політика.
На жаль, у цій історії знайшлося місце для Дональда Трампа. На жаль. Ще за часів його першого президентського терміну… а як Ти пам’ятаєш, Дональд ніколи не любив Джастіна Трюдо, і вони мали доволі напружені відносини; за версією команди подкасту «Ранкове допіо», це зумовлено заздрощами, бо Джастін Трюдо — молодий і гарний, а Дональд Трамп — такий Дональд Трамп… Так ось, десь у 2018-му з’являється теорія змови, що Джастін Трюдо начебто є сином Фіделя Кастро. Президент США був одним із тих, хто просували цю конспірологію.
Ти запитаєш: «Але чому?». Конспірологи вбачають неймовірну схожість між Трюдо-молодшим та Фіделем Кастро й апелюють до того, що Трюдо-старший кілька разів їздив на Кубу, і ось там йому передали дитину на виховання. Є один незручний момент, який не враховують. Джастін народився у 1971-му році, і у публічному просторі є фото майбутнього політика у 2-річному віці, а П’єр Трюдо вперше полетів на Кубу лише у 1976-му, коли його сину було вже 5.
