Випуск №341
Глобальний розрив у сфері ШІ, криза служби швидкої допомоги на Ібіці
___________________________________________________________
Лемонадинг (lemonading) — підхід до життєвих труднощів або проблем, що полягає в збереженні позитивного настрою й оптимізму, а також у сприйнятті викликів як можливостей для зростання або вдосконалення. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org/.
Цифровий розрив на тлі гонки ШІ
Сьогодні ідеальний день для того, щоб поговорити про глобальний розрив у сфері штучного інтелекту. Доброго ранку! Саме ця тема перемогла у голосуванні донатами, зібравши 1582 гривні. Афера з використанням обличчя селеб тебе, здається, взагалі не зацікавила. На рахунок цієї теми надійшов лише 1 донат на суму 50 гривень.
Тож почнемо ми сьогодні із дата-центрів — центрів обробки даних. Це спеціалізовані об’єкти, в яких розміщують потужні комп’ютерні системи, включно із серверами, які використовують для зберігання, управління та обробки великих обсягів цифрової інформації. У контексті штучного інтелекту центри обробки даних забезпечують «обчислювальну потужність» (запам’ятай цей термін). Вона необхідна для навчання та запуску складних моделей. Це критично важлива інфраструктура для всього: від чат-ботів, на кшталт ChatGPT, до наукових досліджень та систем національної оборони.
Сучасні центри обробки даних ШІ — це величезні хаби, які значно перевищують можливості попередніх обчислювальних об’єктів. Їхні попередники виконували значно простіші завдання, дбаючи про роботу електронної пошти та стримінгових відео. Центри обробки даних ШІ належать великим технологічним компаніям, оскільки будівництво та експлуатація потребують мільярдів доларів та доступу до нечуваних обсягів води й енергії. Вони потребують інфраструктури, яку можна забезпечити далеко не всюди. Власне, саме тому наразі такі об’єкти можна знайти лише у 32 країнах. Це дуже мало — 16% від усіх держав світу. Понад 150 країн не мають взагалі нічого.
Найбільшими бенефіціарами, безумовно, є Сполучені Штати, Китай та Європейський Союз. Згідно з даними, які зібрали дослідники з Оксфордського університету, у цих регіонах розташується більше половини найпотужніших дата-центрів, які використовують для розробки найскладніших систем штучного інтелекту. При цьому США та Китай мають особливий вплив: американські та китайські компанії керують більш ніж 90% центрів обробки даних, які інші компанії та установи використовують для роботи зі штучним інтелектом. В Індії таких об’єктів щонайменше 5, а у Японії — 4. Натомість в Африці та Південній Америці їх майже немає. За даними ООН, лише 100 компаній, переважно у Сполучених Штатах та Китаї, забезпечили 40% світових інвестицій у ШІ. Так найбільші технологічні компанії фактично отримують контроль над майбутнім.
Загалом між багатими країнами та країнами, що розвиваються, технологічний розрив існував давно. Але деякі експерти вважають, що за останнє десятиліття через дешеві смартфони та розширення інтернет-покриття він скоротився. Минулого року 68% населення світу користувалися інтернетом. У 2012-му цей показник становив 33%. Це допомогло технологічній галузі набрати нових обертів у всьому світі. Однак цьогоріч у квітні ООН попередила про зворотні процеси: технологічний розрив буде збільшуватися. Штучний інтелект створив новий цифровий поділ. До інших категоризацій тепер додалася ще одна: світ ділиться на держави, які мають обчислювальну потужність для створення передових систем штучного інтелекту, та ті, що її не мають.
Цей розкол впливає на геополітику та світову економіку. Він уже проявляється і створює нові залежності у відносинах між державами та регіонами, а також спонукає чимдуж підлаштовуватися до темпу технологічної гонки, аби не залишитися на узбіччі. Потенційно така тенденція має призвести до наукових відкриттів та змін у способі життя людей. На краще чи на гірше, це нам із тобою, солодашко, ще належить дізнатися. Але ось про перші наслідки розриву можна розповісти вже сьогодні, бо йдеться не лише про те, що хтось має, а хтось не має обчислювальної потужності.
Найпоширеніші у світі системи штучного інтелекту, на яких працюють чат-боти, краще працюють англійською та китайською мовами. Саме ними розмовляють у країнах, де зосереджена обчислювальна потужність. Технологічні гіганти, які мають доступ до найкращого обладнання, використовують штучний інтелект для обробки даних, автоматизації завдань та розробки нових послуг. Наукові прориви, зокрема відкриття ліків та редагування генів, залежать від дата-центрів. Додаємо до цього зброю на базі ШІ. Країни з невеликою обчислювальною потужністю або взагалі без неї мають значно більше обмежень в науковій роботі, їм важче розвивати молоді компанії та утримувати таланти. Деякі чиновники, пише New York Times, стурбовані тим, що потреба в обчислювальних ресурсах зробила їхні країни залежними від іноземних корпорацій та урядів, тож багато держав та регіонів намагаються скоротити цей розрив. Вони забезпечуютьдоступ до землі та дешевшої енергії, прискорюють отримання дозволів на будівництво, державним коштом фінансують придбання чипів та будівництва центрів обробки даних. В Індії уряд субсидує обчислювальні потужності та створення моделі штучного інтелекту, яка володіє мовами країни. В Африці уряди обговорюють співпрацю щодо регіональних обчислювальних центрів.Бразилія пообіцяла виділити 4 мільярди доларів на проєкт штучного інтелекту. У Європі також зростає занепокоєння тим, що американські компанії контролюють більшість центрів обробки даних. У лютому Європейський Союз окреслив плани інвестувати 200 мільярдів євро в проєкти ШІ.
Професор Оксфордського університету Вілі Легдонвірта, який разом з колежанками Зої Джей Гокінс та Боксі Ву проводив дослідження центрів обробки даних, пояснює, як буде змінюватися світ надалі на прикладі нафтових країн. Той надмірний вплив, який ці країни завжди мали на міжнародні справи, у найближчому майбутньому можуть отримати також виробники обчислювальної техніки, оскільки вони контролюють доступ до критично важливого ресурсу.
Велике значення для нового технологічного розриву має мікрочип, що відомий як графічний процесор або GPU. Спочатку його створювали для візуалізації відеоігор та анімації. Але виявилося, що такі мікрочипи можуть дати раду зі складними математичними обчисленнями, які необхідні для штучного інтелекту, тому що можуть виконувати тисячі обчислень одночасно.
GPU потрібні всім, але вони дорогі і важкодоступні. Більшість графічних процесорів виробляє одна компанія — американська Nvidia. Топові моделі цього мікрочипа можуть коштувати десятки тисяч доларів за одиницю, а для центрів обробки даних потрібні тисячі GPU. Тож країни та компанії, які можуть дозволити собі найкращі графічні процесори, випереджають інших. І справа тут не тільки в грошах. Як ми вже згадували сьогодні, потрібно багато електроенергії, води для охолодження та загалом розвинена інфраструктура. Тож якщо країна або компанія навіть може собі дозволити придбати чипи, то можуть виникнути проблеми з рештою необхідного. Тому, наприклад, деякі стартапи в Кенії змушені орендувати обчислювальну потужність у серверів, розташованих на іншому кінці світу, і працювати в нестандартні години, щоб уникнути перевантаження Інтернету.
Узагалі Африка, ймовірно, потерпатиме чи не найбільше від цього нового поділу в технологічному розриві, оскільки у цьому регіоні важко із налагодженням надійного електропостачання. Деякі компанії вже враховують це і думають, як їм адаптувати свою роботу для різних ринків і працювати на випередження розриву. Microsoft, наприклад, будує центр обробки даних у Кенії. Компанія вибирає місця розташування дата-центрів, виходячи з потреб ринку, наявності електроенергії та кваліфікованої робочої сили. До речі, із робочою силою теж не все так просто. Регіони, де менше обчислювальної потужності, зазнаватимуть дедалі більшого відтоку талантів.
Нерівномірний розподіл обчислювальних потужностей штучного інтелекту розділив світ на два табори: залежні від США та залежні від Китаю. Ці дві країни не лише контролюють найбільшу кількість центрів обробки даних, але й планують побудувати нові. І вони вже використовують свою технологічну перевагу для здійснення впливу. Наслідки найбільш очевидні у Південно-Східній Азії та на Близькому Сході.
У 2010-х роках китайські компанії через офіційні візити та щедрі інвестиції проникли в технологічну інфраструктуру Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів — ключових американських партнерів. Сполучені Штати натомість прагнули використати своє лідерство у сфері штучного інтелекту. Так, наприклад, адміністрація Байдена заключила угоду з однією еміратською компанією, в якій остання пообіцяла, що не допускатиме китайські технології в обмін на доступ до технологій ШІ від Nvidia та Microsoft. У травні цьогоріч уже Трамп підписав додаткові угоди, щоб надати Саудівській Аравії та ОАЕ ще більший доступ до американських переваг. Подібна боротьба відбувається і у Південно-Східній Азії. Китайські та американські компанії будують центри обробки даних у Сінгапурі та Малайзії, щоб надавати послуги у всій Азії.
У світовому масштабі Сполучені Штати тримають першість: американські компанії будують 63 дата-центри поза межами країни, китайські — 19. До того ж усі центри обробки даних, окрім трьох, якими керують китайські компанії за межами своєї країни, використовують американські чипи Nvidia. Китай докладає великих зусиль, щоб протидіяти цій гегемонії, але наразі відчутно відстає. І знову ж таки, якщо Вашингтон запроваджує обмеження на продаж мікрочипів, то ефект від такого рішення — відчутний.
Сполучені Штати користуються цією перевагою для того, щоб виключати з перегонів за штучний інтелект навіть дружні країни. Так, наприклад, минулого року президент Кенії Вільям Руто відвідав Вашингтон на запрошення Байдена, щоб взяти участь у державній вечері. А вже за кілька місяців Кенію вилучили зі списку країн, які мали відкритий доступ до необхідних чипів. Попри те, що Китай відстає у виробництві графічних процесорів, він скористався можливістю. Тепер африканські політики ведуть перемовини із Huawei, щоб переобладнати центри обробки даних для використання чипів китайського виробництва. Китайські графічні процесори ще не настільки потужні, як американські, але швидко вдосконалюються. При цьому, здається, у китайців немає прагнення досягти ідеалу. Мета — створити щось «достатньо добре», особливо на випадок повної ізоляції від американських технологій.
У вівторок на New York Times вийшов матеріал про те, що Китай вкладає мільярди, щоб стати ШІ-супердержавою. Минулого літа OpenAI заблокувала у Китаї доступ до своїх систем штучного інтелекту. І китайські розробники перейшли на open-source — відкриті системи, де основні технології доступні публічно, і кожен може їх використовувати й розвивати. Тоді це означало залежність від американських моделей, але за рік ситуація кардинально змінилася. Тепер китайські компанії випускають власні відкриті моделі ШІ. Утім, солодашко, не думай, що все це результат одного року роботи.
Китай десятиліттями готувався до такого моменту, використовуючи ту ж стратегію, яка зробила країну лідером у сфері електромобілів і сонячних панелей: масштабні державні інвестиції, централізована промислова політика й національні амбіції.
Якщо у США такі гіганти, як Google і Meta, вкладають мільярди у власну інфраструктуру, то у Китаї за це часто платить держава: фінансує дата-центри, заводи з виробництва чипів і навіть цілі квартали для стартапів.
А тепер найцікавіше. Поки такі компанії, як OpenAI і Google, охороняють свої моделі й продають доступ за високими цінами, китайські компанії роблять ставку на відкритий код. Їхні моделі можна вільно використовувати й модифікувати. І це привертає увагу інженерів у всьому світі. Чому це важливо? Тому що відкритий код — це м’яка сила. Таким способом також можна поширювати вплив і формувати стандарти. New York Times цитує одного інвестора, який пояснює, що «відкритий код — це як голлівудський фільм чи Біг Мак у світі технологій».
У OpenAI вже попереджають, що китайські компанії можуть витіснити американські з глобального ринку, ставши інструментами №1 для розробників. Звісно, не все в Китаї йде ідеально. Централізована модель не завжди встигає за стрімкими змінами технологій. Так, наприклад, раніше багато китайських компаній зосереджувалися на технологіях розпізнавання облич і були неготові до буму ChatGPT. Але зараз ми бачимо новий тип змагання у сфері ШІ: не лише за найкращі моделі, а й за те, хто швидше й ефективніше ділиться, розвиває та поширює їх.
Обирай тему для наступного випуску
Донатне голосування продовжується. Цього разу наші пропозиції такі:
Тема №1: Зображення жіночої дружби у попкультурі
Тема №2: Шелаборейтинг. Це схильність щось надмірно пояснювати та вдаватися до дрібних деталей. Чи дійсно для жінок така поведінка більш притаманна?
Збір останнім часом майже стоїть, тож ми сьогодні тебе дууууже сильно просимо кинути кілька гривень на «Дронопад», а принагідно проголосувати за тему, яку ми включимо до наступного випуску. 1 — за жіночу дружбу. 2 — за шелаборейтинг. Лінк на конверт — https://next.privat24.ua/send/gz65g. Дякуємо!
Реанімація замість afterparty
Знову кримінальні хроніки у «Ранковому допіо». А може, і не зовсім кримінальні… Поки не знаємо, як це кваліфікувати.
На Ібіці, культовому іспанському острові вечірок, бригади швидкої допомоги цього літа працюють на межі своїх можливостей. Щоночі з клубів надходять численні дзвінки: через наркотики туристи втрачають свідомість, і це завжди термінові випадки. У пік сезону понад чверть усіх екстрених викликів на Ібіці надходять з нічних клубів. Деякі заклади можуть викликати швидку три-чотири рази за одну ніч.
Клубна культура острова завжди включала наркотики, але тепер додалися нові, дешеві та більш непередбачувані речовини: від екстазі і кокаїну до особливо модного сьогодні кетаміну. Напої в клубах Ібіци можуть коштувати 25 євро за штуку, тому для багатьох наркотичні речовини здаються дешевшою альтернативою. При цьому, як стверджують медичні працівники, коли вони запитують відвідувачів вечірок, що саме вони приймали, більшість із них не хоче визнавати, що вживала незаконні речовини, вороже ставлячись до лікарів.
На острові є лише вісім карет швидкої допомоги, які працюють вночі, а кожен виклик до нічного клубу може зайняти більше години. Це означає довше очікування для місцевих жителів. Закон зобов’язує клуби мати медичний персонал на місці, але вони воліють не мати справи із серйозними випадками, покладаючись на державну медицину.
Профспілки вимагають змін: хочуть змусити клуби оплачувати власні приватні машини швидкої допомоги, оскільки вважають перекладання всієї відповідальності на державну систему несправедливим.
