Ураган дезінформації у США; Ізраїль — Ліван — Хезболла: історія відносин
Ноктальгія (англ. noctalgia) — почуття смутку, пов’язане з тим, що через світлове забруднення вночі більше неможливо побачити темне небо.
Урагани та політичні спекуляції
Привіт! Сподіваємося, що цей випуск Ти слухаєш згідно з розкладом у понеділок вранці, бо щось у п’ятницю технології підвели нас, і ми випадково посеред дня виявили, що на більшості з платформ «Ранкове допіо» не з’явилося.
Сьогодні продовжимо теми, які порушували у п’ятницю. Ураган Мілтон. Щонайменше 14 людей загинуло через це стихійне лихо. На західному узбережжі Флориди у четвер понад 700 людей застрягло в результаті повені, але їх вдалося врятувати. Майже 3,5 мільйони споживачів на певний час залишалися без електроенергії, але вже у п’ятницю кількість відключень у штаті почала скорочуватися. Комунальні служби взялися за розчищення сміття та завалів, а деякі аеропорти, що постраждали від шторму опісля завершення негоди почали готуватися до відкриття.
Знайшлося серед урагану і місце для дива. Берегова охорона врятувала чоловіка, який годинами перебував у Мексиканській затоці, не маючи нічого, крім рятувального жилета та охолоджувача, за який можна було вчепитися. Так він пережив ніч, попри вітер зі швидкістю 150 км/годину та хвилі заввишки майже 8 метрів.
У п’ятницю ми нагадували Тобі, що зовсім нещодавно Флоридою пронісся ураган Гелен. І він, і Мілтон стали предметом політичних спекуляцій та дезінформаційних кампаній. Зібрали для Тебе декілька історій про це.
Історія перша про напругу між губернатором Флориди та Камалою Гарріс.
Про Рона ДеСантіса ми вже колись згадували в «Ранковому допіо». Тож нагадаємо основне. Він — очевидно, республіканець, католик, щасливий батько 3 дітей. Минулоріч брав участь у президентських перегонах, але зрештою вирішив зняти свою кандидатуру. Журналіст Голосу Америки Остап Яриш писав, що політик був проти надання Україні винищувачів F-16 та далекобійних ракет, аргументуючи це тим, що хоче «врегулювання», а не ширшої війни за участі американських військ. Він також називав російську агресію в Україні територіальним спором і критикував адміністрацію Байдена за, цитуємо, «фінансування цього конфлікту необмеженим чеком «стільки, скільки потрібно», без будь-яких визначених цілей або підзвітності, що відвертає увагу від найнагальніших викликів нашої країни». Після критики від однопартійців ДеСантіс зробив уточнення, що, говорячи про територіальний спір, мав на увазі «Крим та Донбас. Там багато етнічних росіян, і там тривають складні бої», — зі знанням українського контексту уточнив політик. Він наголошував, що не виправдовує російську агресію і не вважає, що вона має право на окуповані території. Путіна політик називав воєнним злочинцем, якого треба притягнути до відповідальності. А ще казав, що Захід переоцінив спроможності росії, яка виявилась великою автозаправкою з ядерною зброєю.
Губернатором Флориди ДеСантіса обрали у 2018. Один з найпомітніших напрямків його управління стало запровадження законодавства проти ЛГБТК+ людей. Зокрема, у 2022 ДеСантіc підписав закон, що обмежує вчителів державних шкіл штату в обговоренні питань ґендерної ідентичності і сексуальної орієнтації. Це рішення стало відомим як закон «не кажи гей». У 2023 губернатор Флориди підписав заборону на проведення абортів після 6 тижня вагітності і дозвіл на приховане носіння зброї без жодних ліцензій. ДеСантіс також відомий своєю ворожнечею із Disney.
Колись він називав себе «Трампом без драми», але це тривало доти, доки на горизонті не з’явилась Камала Гарріс. Так, солодашко, зараз буде шоу і найсправжнісінька драма. Вони звинувачують одне одного в політичних ігрищах. Ще минулого понеділка NBC повідомили, що ДеСантіс відмовився відповідати на дзвінки віцепрезидентки щодо урагану Гелен. Політик, зі свого боку, на брифінгу щодо урагану Мілтон сказав, що не знав, що Гарріс дзвонила йому; і взагалі не знає, до кого саме вона дзвонила. Коли віцепрезидентку запитати про повідомлення NBC про ігнор з боку ДеСантіса, вона відповіла, цитуємо: «люди відчайдушно потребують підтримки прямо зараз, і грати в політичні ігри в цей момент, у піку кризових ситуацій, — це абсолютно безвідповідально і егоїстично». Кінець цитати. ДеСантіс у відповідь заявив, що був максимально зосередженим на тому, щоб залучити всі можливі ресурси для вирішення нагальних проблем. Можливо, у Рона тривожність, і він через це нехтує телефонними розмовами? Та ні, сам політик зазначає, що постійно комунікує не лише з органами влади, але й розмовляє з Джо Байденом і FEMA. FEMA — це Федеральне агентство з надзвичайних ситуацій, і з ним пов’язана друга історія.
Після того, як ураган Гелен наробив шкоди на заході Північної Кароліни, Дональд Трамп почав розповідати, що на боротьбу із наслідками стихійного лиха не залишилося коштів, бо адміністрація Байдена усе витратила на мігрантів. Washington Post пояснюють, що, по-перше, FEMA має кошти, аби реагувати на урагани, оскільки нещодавно Конгрес якраз виділив 20 мільярдів доларів у фонд швидкого реагування Федерального агентства з надзвичайних ситуацій. FEMA дійсно має справу також з мігрантами і виділяє їм на допомогу певні кошти, але робить це з окремого фонду — Програми шелтерів та соціальних послуг. Це окремий бюджет, і його першопочаткове призначення — це допомога мігрантам. Що цікаво, колись один американський президент посеред сезону ураганів дійсно взяв 155 мільйонів доларів з Фонду швидкого реагування на стихійні лиха, щоб скерувати їх на місця для тимчасового утримання іммігрантів і проведення слухань для шукачів притулку на південному кордоні. Ніколи не здогадаєшся, ким був цей президент. Подумай хвильку. Так, звісно, це був Дональд Трамп у 2019.
Vox пише, що колишній президент також розповідав, що федеральний уряд начебто навмисне нехтує районами, де живуть виборці-республіканці, на користь мігрантів і виділяє постраждалим під урагану лише 750 доларів. А FEMA не дає приватним літакам доставляти провізію туди, де вона потрібна. Жодне з цих тверджень, звичайно, не відповідає дійсності. Федеральні чиновники кажуть, що дезінформація Трампа ускладнює надання допомоги, оскільки, по-перше, демотивує людей, які потребують допомоги, звертатися по неї; по-друге, посадові особи змушені, витрачають дорогоцінний час на боротьбу з брехнею. Трампа за його ІПСО засудили навіть місцеві лідери республіканської партії.
Ще одним суперпоширювачем дезінформації називають Ілона Маска, авжеж.
В нещодавньому епізоді подкасту «Today, Explained» звернули увагу на те, що раніше під час стихійних лих соціальні мережі були платформою для координації та допомоги. Зараз ми можемо спостерігати, що така взаємодія є просто неможливою через засилля фейків та теорій змови, які ширять хаос, плутанину та конфлікти.
Джульєтта Каєм, експертка із кризового менеджменту, яка працювала помічницею міністра внутрішньої безпеки в адміністрації Обами, стверджує, що ера соціальних медіа, які допомагали під час катастроф, завершилася. Ілон Маск все зламав. Колись Twitter допомагав уряду поширювати автентифіковану інформацію в режимі реального часу, і попереднє керівництво компанії свою роль у реагуванні на катастрофи сприймало дуже серйозно. Тепер ця система не працює. Ураган Гелен став першим катаклізмом, завдяки якому стало цілком очевидно, що Twitter, себто Х, тепер не помічник для боротьби з негараздами різних масштабів.
Ізраїль-Ліван: історія конфлікту
У минулому випуску ми також обіцяли розповісти про історію ізраїльсько-ліванських взаємин. Раніше Ізраїль вже тричі ініціював вторгнення до Лівану. Під час однієї з таких операцій, власне, сформувалося угруповання Хезболла. Військова операція 1 жовтня цьогоріч — це вже четверте вторгнення. Щоб розібратися, мусимо спершу поглянути на 1948 рік. Тоді утворилася держава Ізраїль. Ліван разом з іншими арабськими країнами боровся проти нього. Близько 100 000 палестинців, які вимушено покинули свої домівки у Палестині, прибули до Лівану як біженці. Відтоді їхня присутність у цій країні значною мірою впливає на лівансько-ізраїльські відносини. У 1949 Ліван та Ізраїль уклали перемир’я, і з того часу, як пише Washington Post, ізраїльсько-ліванський кордон має історію насильства, яка перемежовується тривалими періодами відносного спокою.
У 1968, наприклад, напруженість зросла, коли палестинські бойовики атакували ізраїльський літак під час посадки в Греції. У відповідь ізраїльські війська знищили кілька ліванських пасажирських літаків у Бейруті.
У 1970-х Організація визволення Палестини (ОВП) після вигнання з Йорданії перенесла свою оперативну базу до Лівану. У Лівані — величезна кількість релігійних течій: шиїти і суніти, християни і друзи. Це сприяє постійній внутрішній дестабілізації. Водночас, із переїздом ОВП, Ліван стає плацдармом для транскордонних нападів Організації визволення Палестини на Ізраїль. Усе це сукупно сформувало підґрунтя для майбутніх руйнівних подій.
У 1975 році Ліван занурився у жорстоку п’ятнадцятирічну громадянську війну, в якій за владу боролися численні угруповання. При цьому ОВП з ліванської території нападає на Ізраїль, і останній вирішує діяти у відповідь. У 1978 ізраїльські війська зайшли до півдня Лівану. Операція «Літані» мала на меті відтіснити палестинських бойовиків від північного кордону Ізраїлю. ЦАГАЛ на кілька місяців окупував частину територій на півдні Лівану, а потім відступив, залишивши після себе миротворчі сили ООН і крихку рівновагу.
Уже за 4 роки, у 1982, в розпал громадянської війни в Лівані, Ізраїль розпочав набагато масштабніше вторгнення. Його заявлена мета полягала в тому, щоб відштовхнути терористів з південного Лівану на 40 кілометрів на північ і зробити громади північного Ізраїлю недосяжними для них.
Ізраїльські війська окупували південь Лівану та впродовж кількох місяців тримали в облозі переважно мусульманський Західний Бейрут, змушуючи бійців ОВП залишити країну. Коли ізраїльські сили захопили Західний Бейрут, вони дозволили ліванським християнським ополченцям, які перебували під їхнім політичним і військовим контролем, увійти до таборів для біженців Сабра і Шатіла. Там ополченці вбили багато неозброєних палестинців. Генеральна Асамблея ООН визнала це актом геноциду. Із Західного Бейрута Ізраїль тоді вийшов, але на півдні Лівану залишався окупаційною силою наступні 22 роки.
Вторгнення 1982 року послабило Організацію визволення Палестини, але мало свої наслідки — з’явилася нова сила під назвою «Хезболла». Того року її створили за підтримки Ірану, щоб вигнати Ізраїль з Лівану. Протягом наступних двох десятиліть «Хезболла» вела безперервну партизанську війну проти ізраїльських сил. Зрештою у 2000 році Ізраїль вивів свої війська з південного Лівану.
Однак це не принесло миру. У 2006 «Хезболла» здійснила транскордонну атаку, в результаті якої загинуло двоє ізраїльських солдатів, а ще двох взяли в полон. Ізраїль відповів повномасштабною військовою операцією, бомбардуючи позиції «Хезболли» та ліванську інфраструктуру. Війна, що тривала більше місяця, призвела до великих втрат з обох сторін: понад 1200 переважно цивільних ліванців і 158 ізраїльтян. Понад мільйон людей в Лівані і півмільйона в Ізраїлі мусили евакуйовуватися.
Тоді «Хезболла» витримала натиск, оголосила, що досягла «божественної перемоги» і закріпила позиції в Лівані та в усьому арабському світі. Ізраїль же критикували за те, що він не досягнув своїх військових цілей. Після війни 2006 року він прийняв стратегію «косовиці». Цей підхід визнає, що такі угруповання, як-от «Хезболла», неможливо остаточно ліквідувати, тож їх потрібно періодично послаблювати, щоб запобігти серйозним загрозам ізраїльській безпеці.
Так вони поряд і продовжували жити: Ліван з його постійними внутрішніми кризами, масовими протестами і терактами; «Хезболла», Ізраїль і напруженість між ними.
У жовтні 2023 року, після нападу ХАМАСу на Ізраїль, «Хезболла» почала завдавати ударів по ізраїльських цілях у районі Мазарія-Шебаа. У вересні 2024 були пейджери і ліквідація Ізраїлем багаторічного лідера «Хезболли» Хасана Насралли. Після цього бойовики пообіцяли помсту, Ізраїль знову розпочав наземні операції на півдні Лівану, а Іран на знак підтримки «Хезболли» випустив ракети по Ізраїлю. І зараз, судячи з усього, Ізраїль готує відповідь. Це відбувається на тлі конфлікту між прем’єр-міністром Беньяміном Нетаньягу з міністром оборони Йоавом Галлантом та розбіжностями зі США. Нагадуємо, що про це ми розповідали у попередньому випуску «Ранкового допіо».
Ще з останніх оновлень ситуації на Близькому Сході за минулий тиждень — це розширення американських санкцій проти нафтової та нафтохімічної промисловості Ірану. Нафтові термінали забезпечують Тегерану більшу частину доходу в іноземній валюті.
Збройні сили Ізраїлю у суботу закликали жителів 23 сіл на півдні Лівану евакуюватися на північ. ЦАГАЛ стверджує, що Хезболла ховає зброю серед мирних жителів. Угруповання це заперечує. Тим часом у Газі в результаті ізраїльських ударів у місті Джабалія загинуло щонайменше 30 людей і 110 отримали поранення.
Рештки Колумба
Мінус одна таємниця історії. Мореплавець та колонізатор Христофор Колумб, було відомо, що помер у 1506. Його останки кілька разів переміщували, зрештою у 1898 вони опинилися в Севільї. Однак 20 роками раніше в Домініканській Республіці знайшли шкатулку з кістками. Їх також приписували Колумбу, і це плутало всі карти. Іспанські вчені впродовж 20 років проводили різні дослідження, аналізували ДНК і зрештою тепер з абсолютною впевненістю підтверджують, що у Севільському соборі таки останки Колумба.
Досі предметом суперечки залишається походження колонізатора, і науковці стверджують, що й тут мають відповідь, але обіцяють розкрити її в документальному фільмі. Можливо, до наступного випуску «Ранкового допіо» інформація дійде і до нас, а ми,зі свого боку, переповімо її Тобі.
