Випуск №387
Угода щодо Гренландії, острови Чагос, лондонські сажотруси
____________________________________________
Friction-maxxing — це свідома відмова від надмірної зручності на користь «корисних труднощів», щоб зменшити залежність від цифрових пристроїв та зменшити їхнє використання. Ідея friction-maxxing полягає в тому, що постійна оптимізація життя (сервіси доставки, ШІ, автоматичні рішення «в один клік») не лише економить час, а й позбавляє нас досвіду подолання, самостійності та відчуття власної спроможності. Додаючи «тертя» (friction) у повсякденні дії, людина тренує витривалість, відповідальність і характер. Джерело: The Guardian.
Про майбутнє Гренландії без Гренландії?
Посеред минулого тижня, після перемовин у Давосі з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, Дональд Трамп оголосив у Truth Social, що вони сформували «рамки майбутньої угоди щодо ситуації з Гренландією». Це стало несподіванкою, зважаючи на всю напругу впродовж останніх 2-3 тижнів і навіть погрози застосувати військову силу для захоплення напівавтономної території Данії. То що ж це за угода така? Як це часто буває з американським президентом, точно ніхто не може сказати, що ж саме він має на увазі. Політик не повідомив жодних подробиць, лише те, що переговори для досягнення угоди триватимуть.
Марк Рютте при цьому заявив, що ключове питання суверенітету Данії над Гренландією він на зустрічі із Трампом не обговорював. Але, як пише NYT, різні чиновники подейкують, що Рютте хотів дійти з Вашинґтоном компромісу щодо Гренландії.
Прем’єр-міністерка Данії Мете Фредеріксен, зі свого боку, сказала, що її держава може вести перемовини про все на світі, але не щодо власного суверенітету. Її підтримав і прем’єр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен, назвавши питання суверенітету «червоною лінією». Він також сказав, що не знає жодних деталей імовірної угоди. Але загалом той факт, що Трамп оголосив про «рамки угоди» після зустрічі з Марком Рютте, у гренландців викликав занепокоєння, що переговори щодо їхнього майбутнього ведуться без них. У четвер міністерка закордонних справ Гренландії Вівіан Моцфельдт заявила, що її уряд не просив Марка Рютте вести переговори від імені Гренландії, а просив донести «червоні лінії безпосередньо до президента Трампа». Рютте цього ніяк не коментував.
Трішки пліток щодо змісту містичного документа, про який ніхто нічого не знає. NYT поспілкувалися із чиновниками, які були присутні на зустрічах у Давосі, і, за їхніми словами, угода може нагадувати концепцію з базами Сполученого Королівства на Кіпрі, які вважаються британською територією. Себто Данія має відмовитися від суверенітету над великими ділянками Гренландії, де американці будуватимуть військові бази.
Між Данією та США вже 75 років діє угода, яка дозволяє Сполученим Штатам направляти до Гренландії стільки військ, скільки вони забажають. На базі Пітуффік вже постійно перебувають понад 100 американських військовослужбовців. За словами деяких чиновників, переговори щодо досягнення нової угоди можуть зосередитися на перегляді старої.
Ідея зрозуміла, але незрозуміло, як її реалізувати, якщо і Данія, і Гренландія відмовляються відмовлятися від свого суверенітету над островом. До того ж Трамп все торочить, що він хоче Гренландією володіти, але навіть, суто гіпотетично, якщо ми припустимо, що «червонії лінії» лідерів Данії та Гренландії вдасться подолати, то їм у такому разі потрібно буде придумати, що робити із конституційною забороною на продаж землі в Гренландії.
Як можливе рішення називають модель Гуантанамо. Відома американська військово-морська база розташована на території в однойменній затоці, яка належить Кубі, але після того, як ще у 1903-му році Вашинґтон погрозою застосування сили змусив Гавану укласти угоду про постійну оренду, ця ділянка перебуває під повним контролем Сполучених Штатів.
Коли Трамп погрожував ввести війська до Гренландії, як один із аргументів він називав загрозу з боку китайських та російських суден навколо острова. Данія стверджує, що наразі такої загрози немає, а члени НАТО намагаються запевнити Вашинґтон, що вони посилять безпеку в Арктиці, створивши нову місію, яку вже охрестили «Арктичним вартовим».
ЄС готується до нової арктичної політики
У четвер у Брюсселі екстрено зустрілися лідери та лідерки Європейського Союзу, щоб оцінити стан трансатлантичних відносин і визначити, як Європа має діяти далі в умовах, коли непередбачуваність США лише зростає. Після цього саміту президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн повідомила про кілька ключових рішень. І серед них, по-перше, пакет інвестицій для Гренландії, щоб посилити фінансову присутність ЄС у регіоні.
По-друге, частину загального безпекового бюджету Євросоюз спрямує на Арктику, посилюючи там власну оборонну присутність. Цей напрямок включатиме, зокрема, й інвестиції в арктичну інфраструктуру; у все, що дозволяє працювати в екстремальних умовах: порти, системи спостереження, зв’язок, транспорт і обладнання для операцій у холодному кліматі, за низьких температур і у важкодоступних місцях.
Під час пресконференції Урсула Фон дер Ляєн, озвучуючи плани ЄС, наголошувала, що блок прагне поглиблювати співпрацю зі США у сфері арктичної безпеки, але робитиме це з позиції більшої самостійності.
Говорили в Брюсселі і про погрози Трампа ввести мита. Зійшлися на тому, що якщо конфлікт затягнеться, то, зважаючи на глибоку взаємозалежність економік, страждатимуть і європейці, і американці. Але ж наразі Дональд передумав вводити мита, тож можна видихнути. ЄС та США минулого року уклали торгівельну угоду. Через напругу довкола Гренландії її просування призупинили, але тепер, оскільки начебто вдалося досягти хоча б тимчасової деескалації, Євросоюз готовий знову рухатися вперед.
Гренландський ефект Трампа
А ось ми ще трішки потупцюємо на питанні Гренландії, бо скидається на те, що Трамп таки трохи втихомирився, але як пише POLITICO, його посягання на цей острів вже змінило підходи до зовнішньої політики у Вашинґтоні та за його межами.
Старша кореспондентка видання з питань зовнішньої політики Нахал Тулсі стверджує, що одержимість Трампа Гренландією змінила парадигми і «зламала мізки» дипломатів, зовнішньополітичних аналітиків та економістів сильніше, ніж будь-яка інша глобальна проблема, за яку він брався. Ламають голови тепер і ліваки, і праваки, і навіть неєвропейські дипломати. А найбільше страждають, дещо неочікувано, викладачі міжнародних відносин, адже їм доводиться постійно переробляти свої навчальні програми.
І якщо ще недавно точилися дискусії про те, чи помер «міжнародний порядок, заснований на правилах», який склався після Другої світової, то сьогодні дедалі більше фахівців з міжнародних відносив схиляються до того, що дискутувати немає про що. Треба зафіксувати, що в кімнаті труп.
На практиці це означає, що консультанти із зовнішньої політики переглядають поради, які вони дають клієнтам, а працівники аналітичних центрів змінюють плани поїздок і досліджень. Європейські дипломати кажуть, що криза навколо Гренландії створила нову реальність, в якій як ніколи зрозуміло, що від безуму Трампа не застраховані навіть союзники. І якщо все ж угоди вдасться досягти, то європейцям не варто розслаблятися, адже в запліччі в американського президента є досвід виходу з угод, включно з тими, які розробляла його власна адміністрація. І вибач, солодашко, за це гірке нагадування, але минув лише перший рік його президентства. Попереду ще 3, а це означає безліч нагод, щоб скаламутити воду.
Повернення коминарів
Минулий тиждень був дуже насичений новинами зі США або пов’язаними із цією державою. Ми хотіли сьогодні розповісти ще про «Раду миру» Трампа, але це було би вже занадто. Краще трішки відволічімося і поговорімо про лондонських сажотрусів.
Сажотруси існували у Сполученому Королівстві щонайменше з початку 16 століття. Саме тоді історики зафіксували перший платіж коминареві. Але записи з того періоду — дуже рідкісні, оскільки британські сажотруси, на відміну від колег у деяких інших країнах, не мали гільдії для ведення документації.
Коли домівки опалювали вугіллям і дровами, сажотруси були невід’ємною частиною британського повсякдення і стали також певним культурним феноменом частково завдяки образу Берта у фільмі «Мері Поппінс» 1964-го року, а частково завдяки похмурій реальності 18-19 століть. Тоді сажотрусами часто ставали діти, бо для дорослих було майже нереально чистити вузькі й криві димоходи міських будинків. Малих хлопчиків, зазвичай із бідних родин або сиріт, буквально заганяли всередину димоходів, де вони дерлися вгору, зішкрябуючи сажу власними тілами. Дехто з них застрягав або задихався просто під час роботи. Так образ сажотруса водночас став частиною романтизованої культури і символом жорсткої експлуатації дітей, яку заборонили лише у 1875-му році.
Вже у 20 столітті у Сполученому Королівстві почали впроваджувати централізоване опалення та ввели правила щодо чистого повітря. Через це відкриті каміни вийшли з моди, і галузь, пов’язана з їхнім обслуговуванням, скоротилася. Та все ж деякі фірми вижили, і сьогодні коминярство переживає несподіваний ренесанс.
За даними британської Національної асоціації сажотрусів, попит на такі послуги виріс через високі ціни на енергоносії, популярність дров’яних печей та через попередження, що електропостачання може бути вразливим до атак з боку ворожих держав, зокрема Росії. До речі, про Асоціацію. 5 років тому вона нараховувала 590 членів, сьогодні їх 750, серед них, до речі, 40 жінок. За прогнозами, Асоціація зростатиме, оскільки люди записуються на курси, щоб ставати сажотрусами. Сьогодні ця професія має мало спільного з тим, що було в 19-му столітті. Тепер, на щастя, ніхто не відправляє хлопчиків у димоходи, а замість цього використовують камери та димові тести.
NYT розповідає про сім’ю Фіркінсів, що цілими поколіннями працює сажотрусами. Це сімейний бізнес, який навіть через 1,5 століття після заснування, досі є прибутковим. У зимовий період Фіркінси отримують 70-80 викликів на день. Зростання вартості життя є рушійною силою сплеску бізнесу. Хоча каміни менш ефективні, ніж газові чи електричні системи, вони можуть допомогти раціонально використовувати центральне опалення, а ті, хто мають доступ до безкоштовних або дешевих дров і мешкають у районах, де дозволено їх спалювати, можуть заощадити.
Джош Фіркінс розповідає, що він працює круглою колючою щіткою, як і його прапрадід Чарльз у 19-му столітті. Але це єдине з сучасного обладнання коминарів, що міг би впізнати предок чоловіка.
Оскільки це сімейна справа кількох поколінь, то Фіркінси мають багато історій про те, що вони знаходили в димарях. Джош, наприклад, виявив схованку любовних листів, які чоловіки писали одному лікарю ще до того, як гомосексуальність легалізували. А його батько одного разу знайшов револьвер і передав його поліції.
Для сажотрусів найбільш завантажені часи настають, коли приходить рецесія або коли ціни на енергоносії зростають. Звісно, не можна відкидати й того, що камін — це ще й своєрідна можливість для ескапізму, коли розпалюєш вогнище, затягуєш штори, береш келих вина, книжку, і на деякий час стає не так вже й важливо, що відбувається надворі.
Водночас повернення камінів і печей, навіть у невеликих масштабах, має свою ціну — утворення дрібнодисперсного пилу. Це шкідливий забруднювач, який може викликати хвороби дихальної та серцево-судинної систем, а також його пов’язують із підвищеним ризиком деменції. Через це, зокрема, у 2023-му році в Англії заборонили продаж для побутового використання майже всього традиційного вугілля, але навіть у містах на кшталт Лондона можна спалювати офіційно схвалене бездимне паливо. Воно дає значно менше диму, хоча все ж утворює сажу, тому щоб зменшити забруднення повітря, британський уряд радить щонайменше раз на рік робити професійну чистку димоходів і обирати найчистіші види палива.
