Випуск №152
Ромео і Джульєтта зі Сараєва
Ромео і Джульєтта зі Сараєва
Доброго ранку! У телеграм-каналі щопонеділка та щоп’ятниці ми робимо нагадування про нові випуски Допіо, прикріплюючи до дописів фото, які нас вразили. Часто це світлини якихось історичних подій. Тож зовсім не дивно, що у нашій табличці «звалище новин» є досить багато історій, що пов’язані з фотографіями. Одну із них розповімо у сьогоднішньому випуску.
19 травня 1993 рік. Облога Сараєва триває вже 1 рік, 1 місяць і 14 днів. Всі височини навколо міста були зайняті артилерійськими та мінометними батареями боснійських сербів. Саме Сараєво було розділене на дві частини. Центральну втримували боснійські мусульмани, периферійну — боснійські серби. Лінія розмежування проходила по мосту Врбанья.
Американський фотожурналіст Марк Мільштейн того дня разом із колегами ходив вулицями міста. Ранок у медійників видався не дуже: не вдалося нічого зазнімкувати. По обіді вони вирішили перевірити лінію фронту навколо того самого мосту. Відбувався невеликий бій: боснійські сили обстріляли групу сербських солдатів біля руїн будівлі Union Invest. Раптом за 200 метрів перед журналістами з’явився сербський танк і обстріляв їхні голови.
Вони видряпалися, заховалися у багатоквартирному будинку, де опинилися в хованці з групою боснійських солдатів. Один зі солдатів крикнув пану Мільштейну, аби той визирнув у вікно. Молоді дівчина та хлопець бігли по мосту. Фотограф схопив фотоапарат, щоб зафіксувати момент. Але було вже пізно. Хлопець та дівчина були збиті снайперськими пострілами.
Їх звали Адміра Ісмік і Бошко Бркіч. Обом було по 25 років. Їхня історія відома як Ромео та Джульєтта зі Сараєва. Що доволі поетично, втім не зовсім коректно. Так, хлопець та дівчина походили з ворогуючих сторін. Адміра Ісмік була боснійською мусульманкою. Бошко Бркіч — боснійським сербом, себто православним християнином. Втім їхні сім’ї ніколи не були проти цих стосунків.
Адміра та Бошко познайомилися під час Олімпійських Ігор 1984 року, які проходили в Сараєво. Більшість сім’ї хлопця мешкала в Сербії, але з початком бойових дій він вирішив залишитися в Сараєво з коханою. Проживши рік в облозі, пара вирішила тікати до його родини.
Для того, щоб це зробити, Адміра та Бошко зібрали якомога більше коштів. Вони заплатили за безпечний переїзд із Сараєво через Грбавицю, район, який утримували серби. Пара мала перетнути річку Міляцка через міст Врбанья. Їм обіцяли, що ніхто не буде стріляти, поки вони переходитимуть міст о 17.00 19 травня 1993 року.
Як Ти розумієш, так не сталося. За свідченням усіх сторін, які брали участь у цьому переході, почувся постріл, і куля влучила в Бошко Бркіча, миттєво вбивши його. Почувся ще один постріл, жінка закричала, впала поранена, але жива. Вона підповзла до свого хлопця, обійняла його, пригорнула і після цього померла. Судячи зі всього, Адміра після поранення щонайменше 15 хвилин залишалася живою.
Саме цей момент, коли вбиті двоє закоханих лежать обійнявшись, зафіксував з вікна багатоквартирного будинку американський фотожурналіст Марк Мільштейн
До сьогодні точно невідомо, хто саме стріляв. Тіла Адміри та Бошка пролежали на мосту 8 днів, тому що ніхто не наважувався зайти на нічийну територію і забрати їх. В цей час сербська та боснійська армії сперечалися, хто вбив пару та хто зрештою візьме на себе відповідальність. Як пізніше з’ясувалося, сербська армія змусила боснійських військовополонених піти на міст посеред ночі та знайти тіла. Молодих людей поховали в Лукавиці. Після закінчення війни, у 1996 році, з ініціативи та бажання батьків Адміри останки пари були перенесені на кладовище Лав у Сараєво і поховані разом.
Про закоханих багато писали. Одним з найвідоміших матеріалів була стаття Курта Шорка для Reuters. Саме цей американський журналіст назвав Бошка та Адміру Ромео та Джульєттою Сараєва.
Мати Бркіча Радмілла назвала пару «символом миру», а порівняння з образами Шекспіра відкинула. За її словами, любов Бошка та Адміри ніколи не була забороненою, і дві сім’ї завжди поважали одна одну. Батьки Адміри так само привітно зустріли обранця доньки, хоч бабуся дівчини сумнівалася, що змішані стосунки можуть тривати.
Міст, де були вбиті Бошко та Адміра, з Врбанья перейменувала в міст Суади та Ольги, в пам’ять про перших жертв облоги. Інколи цей міст називають також мостом Адміри та Бошка.
Окремо ще скажемо декілька слів про Курта Шорка. Перед тим, як стати журналістом, він ким тільки не працював. Розробником нерухомості, політичним радником, а потім начальником штабу Нью-Йоркського органу транзиту. Після цього став репортером і військовим кореспондентом. Висвітлював численні конфлікти та війни: Балкани, Ірак, Чечню, Іракський Курдистан, Шрі-Ланку і Східний Тимор.
Пан Шорк загинув у Сьєрра-Леоне. Там він робив репортаж для Reuters і потрапив у засідку. Після смерті журналіста, як він сам того хотів, його прах розділили на 2 частини. Половину поховали поруч з матір’ю у Вашингтоні. Іншу половину в Сараєво, поруч з могилою Бошка і Адміри.
Пам’ять кривавих подій
Для нашої спільноти ми продовжимо тему Сараєва. Зокрема, про те, як там, можливо, в дещо неочікуваний спосіб вшановують пам’ять кривавих подій. А зараз важливе повідомлення: наступний випуск Ранкового допіо вийде за тиждень, 23 червня.
Ну, і традиційно нагадуємо: щоб мати змогу читати випуски Ранкового допіо, а також слухати подкасти Sebto Media повністю, підтримуй нас на Buy me a coffee https://www.buymeacoffee.com/sebto або Patreon https://www.patreon.com/sebto. Ми постійно працюємо, аби збільшувати кількість унікального контенту для нашої спільноти, тож скоро бонуси включатимуть також дещо особливе від подкастів «Фінансова терапія», «Не мали дівки клопоту» та від авторки «Голодним не слухати» Насті Іванцової. Доєднуйся, разом — краще!
