Випуск №178
Модні гівноступчики, демографічна криза в Україні, мігрантська криза в Італії
Bucket budgeting — це спосіб організації фінансів, який передбачає збереження грошей на різних банківських рахунках для кожного типу витрат або покупок.
Просто мода?
Доброго ранку! Чи доводилося Тобі бачити вірусне відео, на якому чоловік, взутий у масивні червоні черевики, ніяк не може їх зняти? Таке громіздке взуття, що нагадує щось середнє між лапами мультяшної качки, дідусевими калошами та клоунськими штиблетами, сьогодні є трендом. У нашому Telegram-каналі ми обов’язково покажемо декілька фото цих мештів, зможеш підібрати щось і для себе, а у Ранковому допіо натомість розповімо про те, звідки прийшов у 2023 рік інтерес до такого масивного мультяшного взуття.
Однієї версії та точної відповіді немає, але BBC Culture наводить припущення декількох експерток. Чесно кажучи, ми історію про масивне взуття взяли саме через інформацію, яку прочитали в експертних коментарях. Дуже цікаво.
Когнітивна психологиня та авторка книги «Психологія моди» докторка Керолін Мейр вважає, що цей тренд передає прагнення до особистого самовираження та невідповідності певним усталеним стандартам. Таке взуття добре узгоджується із сучасними цінностями індивідуалізму та впевненості в собі, водночас воно підриває традиційні ідеали краси, пропонуючи нетрадиційну естетику. Історикині культури Аннебеллі Поллен ці модні черевики нагадують туфлі, які створювали феміністки другої хвилі у 70-х-80-х. Вони розглядали моду на шпильки та гострі носаки як спосіб утримати жінок на своєму місці, тож почали виготовляти власні моделі ручної роботи, що мали форму стопи, нагадували чоловічі робочі черевики та були дуже антимодними. Таке взуття називали формою опору. Для його виготовлення використовували мереживні стрічки і яскраву шкіру (фіолетову, рожеву, зелену). Взуття було міцним і практичним, але водночас яскравим, що давало можливість справляти враження. Воно дозволяло жінкам займати простір і давало їм свободу рухів.
Керолайн Стівенсон, програмна директорка культурних та історичних досліджень Лондонського коледжу моди, вбачає у мультяшних черевиках ще давніші історичні прецеденти. А саме — чопіни. Це жіноче взуття на високих платформах, яке носили венеціанські дворянки з кінця 15 до початку 17 століття. Спочатку вони були створені, щоб захистити ноги власниць від небезпек вулиці. Потім чопіни стали самостійним модним атрибутом, набувши символічного значення соціального становища, оскільки їхня висота передавала статус власниці. Відомі випадки, коли такі платформи сягали 50 сантиметрів заввишки. Не питай нас, як на них можна було пересуватися. Точно не ходити. Але і будь-які рухи на такій висоті уявити важко. Гонитва за статусом та соціальним визнанням — небезпечна річ. Носити височезні платформи, можливо, найменша з небезпек.
Ще одну історичну аналогію до трендового сьогодні взуття пані Стівенсон знаходить у набагато ближчому до нас минулому. 90-ті і великі кросівки в стилі Spice Girls, на кшталт Buffalo на платформі. У 90-х, за словами експертки, такі кросівки представляли опозиційну культурну політику та розширення прав і можливостей жінок, а ще були унісекс привабливими. Вони також були про тогочасну рейв-культуру.
Окрім історичних віянь, на популярність мультяшного взуття сьогодні впливає модний рухом «clowncore». Ця естетика, натхненна цирком, стала поширеною у TikTok ще у 2020 році, і з того часу проклала собі шлях у високу моду. Покази от кутюр у Парижі навесні 2023 багато згадували про клоунів і арлекінів, органічно поєднуючись з естетикою клоункору. Він дозволяє бути грайливими і ескапістами водночас. І це має сенс, оскільки світ нині живе у дуже заплутані часи.
Як би там не було, які б аналогії до мультяшного взуття не знаходили в історії моди, сьогоднішнє захоплення переплітається з усепроникним трендом на ностальгію. Громіздкі смішні черевики повертають до дитинства, викликають відчуття теплоти та приємні спогади про веселі моменти: плескання в калюжах й ігри з друзями в безтурботному світі. «Мультиплікаційність — це абстракція, яка звільняє нас від обмежень реальності».
Що робити?
Повертаємося до всіх, щоб продовжити тему демографії, але вже української. Це буде сумно.
Wall Street Journal пишуть, що за перше півріччя 2023 кількість народжених дітей була на 28% меншою, ніж за такий самий період у часи до повномасштабного вторгнення росії. Це найрізкіше падіння народжуваності з часів здобуття Україною незалежності в 1991 році.
До 24 лютого 2022 року рівень народжуваності в Україні був найнижчим у Європі. Зараз українські демографи прогнозують, що він стане найнижчим у світі. Тенденція до зниження цього показника почалася після проголошення незалежності, коли економічні потрясіння змусили багатьох українців та українок їхати за кордон у пошуках роботи. У 90-х одна дитина стала нормою. Після початку російської агресії у 2014 році народжуваність впала на 12%.
Велика війна спричинила виїзд мільйонів жінок і дітей з країни. В умовах, коли чоловікам віком від 18 до 60 років заборонено виїжджати, багато пар розлучені фізично і не можуть планувати народження дітей.
Зараз неможливо оцінити демографічну картину повністю: вона сповнена невизначеностей. Зрозуміло, що загалом все сумно, але наразі ми не знаємо, яким чином і коли завершаться бойові дії, скільки людей повернуться додому. Зрештою немає навіть точної цифри, скільки людей поїхало з України під час війни. Дані ООН та українських прикордонників розходяться.
Є оцінка від демографів, що для того, аби зберегти розмір населення, то коефіцієнт народжуваності має становити 2,1 дитини на 1 жінку. Але постає дуже багато питань, на які матеріал Wall Street Journal не дає відповідей. Зокрема, що означає “зберегти розмір населення”? Який розмір ми беремо до уваги? Який він був до 2014 року? До 2022? Останній перепис населення відбувся у 2001. З того часу немає адекватних даних. Демограф Олександр Гладун стверджує, що до війни населення України становило 43 мільйони. Звідки ці дані, ми теж не знаємо.Як би там не було, демографічна криза в Україні — це дуже сумна та складна тема. І тут питання: чи готові ми до неї? Чи готові ми, як суспільство, шукати шляхи збільшення народжуваності, не ставлячи кожну жінку перед ультиматумом: “Іди, народжуй”? Чи готові ми системно вирішувати питання реінтеграції ветеранів та ветеранок? Шукати шляхи повернення наших біженців? А до створення більш дружніх до дітей просторів і більш лояльних до матерів та батьків місць праці? Це все лише дещиця питань, що мають стосунок до вирішення демографічної кризи. Чи готові ми до них?
А от Італія не готова до міграційної кризи. Протягом 14-15 вересня, всього за добу, на італійський острів Лампедуза прибуло близько 7 тисяч біженців та біженок. За три дні 8 з половиною тисяч людей з країн Африки на 199 надувних човних припливло до Лампедузи. За тиждень цифра зросла до 11 тисяч. Населення острова становить 6 тисяч мешканців та мешканок.
Як Ти можеш зрозуміти, ситуація була критичною. Агентство ООН у справах біженців визнало, що острів переповнений. Італійський Червоний Хрест з усіх сил намагався надати базову допомогу людям. Влада вивозила мігрантів та мігранток з острова. Джорджа Мелоні приїхала подивитися, що відбувається. Нервово курила.
З візитом на Лампедузу прибула також президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вона не курила. Подивилася, що відбувається на острові і закликала європейські країни забрати до себе трохи людей. Папа Римський не приїздив на Лампедузу, але був у французькому Марселі, де також просив прихистити людей. Франція, до речі, відмовилася від такої пропозиції.
Джорджа Мелоні закликала до жорсткої політики проти нелегальної імміграції, обіцяла не дозволити Італії перетворитися на «європейський табір для біженців». А потім вона ввела новацію. Раніше мігранти, які прибували в країну, могли собі просто в ній знаходитися, як їм хотілося, і чекати на отримання статусу біженців. Тепер так можна робити, лише якщо заплатити 5 тисяч євро. В іншому разі доведеться перебувати у центрі тимчасового утримання. Тимчасове утримання може тривати від 3 до 18 місяців. Тих, хто не отримають статусу біженців, планують дуже швидко депортувати.
У Німеччині визнали, що вони на межі своїх можливостей в контексті прийняття та розміщення мігрантів, але фінансово підтримали католицьку благодійну організацію Sant’Egidio, яка надає допомогу біженцям в Італії. Це не сподобалося Джорджі Мелоні. У середу стало відомо, що вона написала листа Олафу Шольцу, в якому повідомила, що була «здивована», дізнавшись, що Берлін неузгоджено з італійським урядом платить благодійні кошти для порятунку людей у Середземному морі та їхнього прийому в Італії. Політикиня додала, що країни-члени ЄС повинні зосередитися на «структурних рішеннях». І аж тоді закурила.
Час закінчувати, бо ми вже додумуємо, що робить Джорджа Мелоні. Так і до Трампа дійдемо, а він нічого доброго не робить. Ні в реальності, ні в нашій уяві.
