Випуск №285
Династія аль-Асадів у Сирії, воєнний стан у Південній Кореї
___________________________________________________________
«L’esprit de l’escalier» (буквально — дух сходів) — французький термін, яким описують момент, коли знаходиться ідеальна відповідь або дотепна репліка після того, як можливість сказати її вже минула. Цей вислів, маючи на увазі сходи, якими йдуть із зібрання, ввів у вжиток французький філософ і літератор Дені Дідро. Джерело: dictionary.com.
Президентські вибори в Румунії: все спочатку
Доброго ранку! Розказали ми Тобі вранці у п’ятничних «стіках», що Конституційний суд Румунії підтвердив результати президентських виборів, тож в неділю відбудеться другий тур. Із того моменту минуло годин 8-10, як ми побачили новину: румунський суд анулював перемогу Келіна Джорджеску у першому турі і скасував проведення другого.
Що ж змусило суд передумати? Мабуть, тут не зовсім коректно говорити, що суд передумав. Як ми розуміємо, у понеділок було підтверджено, що підрахунок голосів у першому турі був правильним. Себто до органів адміністрування виборів питань немає, вони зі своєю роботою впоралися, голоси порахували правильно і чесно. Рішення про анулювання результатів та скасування другого туру виборів є окремим, воно не пов’язане з повторним підрахунком, який проводили. Причина — інша. І її ноги ростуть із Росії.
Минулої середи румунська влада опублікувала документи, які вказують на те, що Москва намагалася зірвати голосування на президентських виборах. Рада національної безпеки Румунії розсекретила кілька документів, у яких детально описано те, що вона назвала кампанією, скоординованою Росією на користь пропутінського кандидата в президенти Келіна Джорджеску.
В одному з документів мовиться, що «кіберзлочинні платформи російського походження» напередодні першого туру президентських виборів отримали інформацію для входу в виборчу мережу Румунії. Рада нацбезпеки повідомила, що було виявлено більш як 85 тисяч кібератак. Їх провадили із 33 країн світу з використанням передових методів анонімізації. Зловмисники мали на меті отримати «доступ до даних з ІТ-систем, змінити їхню цілісність та контент, представлений широкій громадськості, і зробити інфраструктуру недоступною».
У розсекречених документах також детально описано, як Джорджеску виграв від масштабної скоординованої кампанії в соціальних мережах.
Відео на підтримку кандидата публікували в TikTok цілими партіями, а платформа не позначала їх як політичну рекламу. Представники TikTok заявили, що видалили групу облікових записів, які рекламували Джорджеску без відповідних позначок, і визнали, що зробили це лише після першого туру президентських виборів. Водночас ByteDance, компанія-власниця TikTok, заперечує особливе ставлення до цього кандидата.
Румунська влада також ідентифікувала «канали у Telegram та Discord з обговореннями того, як координуватися, щоб уникнути блокування у соціальних мережах». На основі всієї виявленої інформації Рада національної безпеки Румунії доходить висновку, що подібна кампанія могла бути реалізованою лише іноземною державою. Прокуратура розпочала численні розслідування після доказів, представлених спецслужбами.
У Кремлі, як пише Financial Times, не коментували розсекречені документи, але раніше заперечували будь-яке втручання у вибори в Румунії. Минулого тижня Владімір Путін також висміяв рішення країни перерахувати бюлетені з першого туру.
Важливо, що паралельно із роботою безпекових органів та судовими засіданнями тисячі людей вийшли на вулиці Бухареста та інших румунських міст на протест проти Джорджеску. У демонстраціях на його підтримку взяли участь значно менше людей. Судячи з повідомлень у медіа, йдеться про сотні його прибічників.
Що ж тепер буде відбуватися? Згідно з рішенням суду, виборчий процес для виборів президента Румунії буде повністю повторений. Дату нового голосування призначить уряд, але лише після формування нової коаліції. Себто президентськими виборами займатиметься вже новий кабмін. Нагадаємо Тобі, що парламентські вибори у наших сусідів відбулися минулої неділі. У попередньому випуску «Ранкового допіо», точніше у «стіках», ми ділилися результатами цього волевиявлення.
Повертаючись ще до ухвали суду, відзначимо, що фактично рішення про перерахунок бюлетенів, затвердження результатів першого туру, а потім анулювання перемоги Джорджеску водночас і пов’язані, і не пов’язані між собою. Вочевидь технічно все було гаразд. Джорджеску приписали стільки голосів, скільки бюлетенів було віддано за нього. Після розсекречення документів про вплив Росії суд взяв до уваги весь дух виборчого процесу, зокрема те, що спрацювало чимало чинників, які спотворювали голосування та демократичні принципи.
Сам Джорджеску ще у п’ятницю заявив, що оскаржуватиме рішення Конституційного суду у Високому суді касації та правосуддя, оскільки це «нереально», щоб дев’ять суддів могли скасувати голоси мільйонів румунів.
Прем’єр-міністр Марсель Чолаку, який очолював соцопитування перед першим туром, а потім показав лише третій результат, навпаки привітав рішення суду як «єдино правильне». Із ним не погоджується Елена Ласконі, яка посіла 2 місце і готувалася до протистояння з Джорджеску в неділю. Політикиня назвала рішення суду «незаконним, аморальним» і таким, що «знищує суть демократії». Це дещо дивна ремарка. Бо, з одного боку, звісно, це завжди ризик, що суди і надалі можуть втручатися у вибори. Але, з іншого боку, дивно дорікати суддям у тому, що вони знищують суть демократії, ніяк не враховуючи те, що конкретно у цьому випадку не обійшлося без російського втручання. Здається, тут дещо порушено причинно-наслідковий зв’язок.
Попри свої заяви, Ласконі пообіцяла знову балотуватися та зрештою виграти президентські вибори.
П’ятничне рішення Конституційного суду Румунії — це дуже цікавий прецедент, оскільки вперше європейський суд втручається в скасування результатів виборів через імовірну спробу Росії вплинути на них. Будемо надалі спостерігати, чи щось схоже станеться в інших країнах, куди Кремль запускатиме свої пазурі. Нещодавно Голова внутрішньої розвідки Німеччини також попередив, що Росія може спробувати втрутитися в парламентські вибори в його країні, які відбудуться у лютому.
Макрон знову в активному пошуку
У Франції уряд Мішеля Барньє протримався цілих 3 місяці, розпавшись в середу. Знаєш, ми так і не встигли вивчити прізвище прем’єр-міністра. Ну що ж, на це вже нема жодної потреби. Д — далекоглядність.
Що ж сталося? 4 грудня Національні збори проголосували за вотум недовіри уряду. Можливо Ти пам’ятаєш, що про можливість такого голосування ми розповідали, щойно Макрон призначив Барньє прем’єр-міністром. Так ось, щойно новий уряд був сформований, парламент пробував йому винести недовіру. Тоді все минулося. Цього разу за недовіру голосували через те, що кабмін в обхід парламенту ухвалив соціальні розділи державного бюджету на 2025 рік. Ініціювали процедуру представники лівого альянсу, але вирішальними для винесення вотуму недовіри стали голоси партії Марін Ле Пен. Сумарно: 331 голос — «за», а необхідно було 289. Так уряд Мішеля Барньє протримався найменше з часів заснування Пʼятої Республіки у 1958 році.
Еммануель Макрон, здається, дуже злився. І злився мало не на всіх. Уряд, депутати, ті, хто говорять, що і йому пора у відставку. Щодо останнього, то політик виключив таку можливість та заявив, що, по-перше, залишатиметься на посаді до кінця свого терміну у 2027 році, а, по-друге, зараз він готується призначити нового прем’єр-міністра. Хто це буде, наразі невідомо, але йому чи їй доведеться взяти на себе важке завдання — очолити уряд меншості в умовах глибоко розділеного парламенту. Цьогоріч це буде вже 4 французький уряд. Нові парламентські вибори не можуть призначити до липня 2025, тож Макрону доведеться обирати з тих, серед кого він обирав буквально 3 місяці тому.
Загалом Еммануель переживає зараз найгіршу політичну кризу за два свої президентські терміни. Опозиційних політиків він назвав циніками з відсутнім відчуттям відповідальності за той хаос, який вони продукують. І додав, що сам він за все це нести відповідальності не буде. Щодо суспільства, то одне з опитувань для видання Le Figaro, показало, що 52% французів вважають вотум недовіри «чимось хорошим». Серед виборців «Національного об’єднання» Ле Пен цей показник становить 72%.
Падіння режиму Асада
Ми почали записувати цей випуск у суботу, коли сирійські повстанці на чолі з «Хаят Тахрір аш-Шам» саме наближалися до Дамаска — столиці країни. До ранку неділі за київським часом вони оголосили Дамаск вільним від режиму Асада. На центральній площі столиці люди вилізали на танки та радісно топтали повалену статую батька Асада — Хафеза.
Коаліція сирійських повстанців заявила, що продовжує роботу над завершенням передачі влади в Сирії перехідному керівному органу з повними виконавчими повноваженнями. Прем’єр-міністр Сирії Мохаммед Газі Джалалі заявив, що кабмін готовий «протягнути руку» опозиції та передати функції перехідному уряду.
Командування сирійської армії повідомило офіцерів про падіння режиму Асада. Але пізніше сирійська армія заявила, що продовжує операції проти «терористичних угруповань» у деяких ключових місцях.
Про Асада були повідомлення, що він вилетів з Дамаска літаком у невідомому напрямку. Можливо, літак розбився. Після того, як повстанці скинули Асада та взяли під контроль столицю, Ірак евакуював своє посольство в Сирії та перемістив персонал до Лівану. Причини евакуації не повідомляли.
Коли повстанці брали під контроль міста у всій країні, вони розкривали центри ув’язнення, де, за оцінками правозахисних груп, перебувало щонайменше 100 000 людей, яких вважали зниклими безвісти з 2011 року.
Раніше на північному заході повстанці увійшли в Хомс, стратегічно важливе місто, яке є третім за величиною в Сирії. А на півдні взяли під контроль більшу частину провінції Дараа та однойменне місто.
Як починалася війна у Сирії?
Ми сьогодні продовжимо розповідати про війну в Сирії. У минулому випуску закінчили на подіях, що передували початку протестів у 2011 році. Тож слухай сьогодні про те, як протести переросли у війну, і як у ній з’явилося 4 сторони з іноземними спонсорами.
Ми буквально щойно згадували, що повстанці взяли під контроль місто Дараа. З нього якраз-таки розпочалися масові протести у 2011. Там арештували і катували підлітків, які намалювали антиурядові графіті. Люди вийшли на вулиці, а режим аль-Асада почав затримувати і вбивати протестувальників. Так демонстрації розпочалися в усій країні.
Перші постріли проти мирних демонстрантів пролунали у березні 2011. У липні того року протестувальники почали стріляти у відповідь, а деякі сирійські військові дезертирували із сирійської армії, щоб приєднатися до демонстрантів. Вони називали себе Вільною сирійською армією. І так повстання перетворюється на громадянську війну. Ось тут ми зафіксуємо 2 сторони війни, з яких все починалося: сили Асада та повстанці у форматі Вільної сирійської армії.
Екстремісти з усього регіону їдуть до Сирії, щоб приєднатися до повстанців. Що у цей момент робить Асад? А він заохочує цей процес, аби надати повстанцям екстремістського забарвлення і відбити у суспільства бажання підтримувати їх.
У січні 2012 «Аль-Каїда» у Сирії створює свою нову філію — «Джабхат ан-Нусра». Десь тоді ж курдські угруповання на півночі країни, які давно прагнули автономії, також беруться за зброю і неформально виходять з-під влади Асада. Курди — це наша третя сторона.
З літа 2012 дещо дивним видається продовжувати називати війну в Сирії громадянською, оскільки тоді у весь цей заколот втручається Іран від імені Асада, найважливіший його союзник. Тегеран відправляє щоденні вантажні рейси і має сотні офіцерів на місцях.
Водночас арабські держави Перської затоки, щоб протистояти впливу Ірану, починають надсилати гроші та зброю повстанцям. Тегеран не здається і відправляє воювати за Асада Хезболлу. Але й інші держави Перської затоки не на смітнику себе знайшли. Наприклад, Саудівська Аравія, яка починає надсилати повстанцям більше грошей та зброї. Робить вона це через територію Йорданії. Йорданія також виступає проти Асада.
Тут доречно буде згадати про дві великі гілки Ісламу — сунітів та шиїтів. На Близькому Сході є держави, де проживають здебільшого суніти, а є такі, де більшість становлять шиїти. А тепер пригадай, що ми розповідали про релігійний склад сирійського суспільства минулого разу. 74% населення — суніти. Асади походять з алавітів, це відгалуження шиїтів. Тож ситуація у регіоні розгорталася за такою логікою: сунітські держави переважно підтримували повстанців, шиїтські — Асада.
У квітні 2013 Барак Обама підписує секретний наказ, що дозволяє ЦРУ тренувати і оснащувати сирійських повстанців. Але ця програма буксує. Щось дуже знайоме, чи не так? Разом із пробуксовування що роблять Сполучені Штати? Тихо закликають арабські країни Перської затоки припинити фінансування екстремістів. Ці прохання, щоправда, ігнорують.
У серпні того ж року режим Асада застосовує хімічну зброю. У 2012 Обама заявив, що застосування хімічної зброї перетне «червону лінію» і спонукатиме США до військових дій. Але коли цю «червону лінію» Асад перетнув, то американський президент спершу говорить, що в інтересах Сполучених Штатів відповісти цілеспрямованим військовим ударом, але зрештою утримується від цього.
На горизонті ж бо з’явилася Росія, куди ж без неї? Москва пропонує Сирії, щоб уникнути удару США, передати контроль над хімічною зброєю міжнародному співтовариству. А вже міжнародне співтовариство ліквідує її.
Обаму тоді критикували за те, що він пішов на таку домовленість з Росією. Критики стверджували, що це проявило слабкість, підбадьорило Асада і підірвало довіру до США у світі. Прихильники, однак, вважали, що Обамі вдалося уникнути тривалої війни і досягнути хімічного роззброєння дипломатичним шляхом. Це було у 2013. Як ми бачимо, прихильники сильно помилилися щодо обох тверджень. Взагалі політика адміністрації Обами щодо Сирії була вкрай неефективною, з якого боку не глянь.
Повертаючись до 2013, то після домовленості про передачу хімічної зброї для ліквідації, Сирія стає територією зіткнення великих держав. Росія підтримує Асада, а США виступають проти нього. Із часом це дещо ускладниться, але про це — пізніше. У 2013 сирійські повстанці почали отримувати зброю та проходити навчання від ЦРУ.
На початку 2014 року стається дещо поворотне в Іраку. Від місцевого філіалу «Аль-Каїди» через внутрішні розбіжності відокремлюється певне угруповання. Воно називає себе Ісламською державою Іраку та Сирії, або ІДІЛ, і стає ворогом «Аль-Каїди». ІДІЛ — це четверта сторона війни в Сирії. Він здебільшого воює не з Асадом, а з повстанцями та курдами і створює на іракських і сирійських територіях мінідержаву, яку називає своїм халіфатом.
І тут Сполучені Штати забивають на Асада і переключаються на ІДІЛ. І ось ІДІЛ вони вже починають бомбити на території Іраку. Пам’ятаєш, у ЦРУ була програма підготовки сирійських повстанців? А тепер ще й Пентагон запускає власну, але це програма лише для тих сирійських повстанців, які будуть боротися з ІДІЛом, а не з Асадом. Програма ця провалилася, до речі.
А до хаосу доєднується Туреччина, яка починає бомбити курдські угруповання в Іраку і в Туреччині, навіть якщо ці курдські угруповання воюють проти ІДІЛу в Сирії. А ось до ІДІЛу Туреччина не лізе. І ось тут, як стверджує Vox.com, вимальовується одна з найбільших проблем війни у Сирії. США вважають своїм головним ворогом ІДІЛ, але союзники США, як-от Туреччина і багато інших країн Близького Сходу, мають свої пріоритети. Це породжує багато неясних і заплутаних альянсів.
Росія повноцінно втручається у війну в Сирії на боці Асада, звісно. Москва відправила туди кілька десятків військових літаків на свою давню базу і заявила, що бомбить ІДІЛ, але насправді завдавала ударів по антиасадівських повстанців, включно з тими, кого підтримували США. Це був 2015.
А за ним — 2016. Дональд РЕБ перемагає на президентських виборах і обіцяє триматися подалі від Сирії. Це розцінюють як сигнал, що Асад повинен залишитися при владі. Того ж року асадити за підтримки російської авіації та іранських ополченців повертають собі Алеппо. Нагадаємо Тобі, що минулого тижня повстанці звільнили це місто.
Навесні 2017 року Асад знову застосовує хімічну зброю. Дональд РЕБ не тямиться від такого і заявляє, що ця атака дуже змінила його ставлення до Сирії та Асада, і обіцяє відповісти. За кілька днів десятки американських «Томагавків» вдарили по авіабазі в Сирії. Це стало першим випадком за 6 років, що Сполучені Штати атакували безпосередньо режим Асада.
І тут ми сьогодні поставимо крапку, але продовжимо наступного разу. Бо далі за хронологією потрібно навести кращий фокус на сирійських курдів, Сирійські демократичні сили та їхню війну з ІДІЛом. Ми бачили у коментарях прохання розповісти про це, тож наступного разу все буде. Далі також спробуємо розібратися із угрупованнями, які повалили режим Асада.
Топ донатер
Судячи з документів Федеральної виборчої комісії, Ілон Маск у 2024 зробив внесків на суму щонайменше 277 мільйонів доларів на користь Дональда РЕБа та інших республіканських кандидатів. Повний обсяг донатів мільярдера у цьому виборчому циклі ще не відомий. Імовірно, не всі з його внесків зафіксовані у відкритих документах.
Washington Post пише, що такі колосальні внески перетворили Маска, який раніше рідко взаємодіяв із політиками, на одного з провідних донорів Республіканської партії та найвпливовіших членів внутрішнього кола РЕБа.
Документи виборчої комісії демонструють, що Маск передав 20,5 мільйонів доларів організації, яка в останні дні президентської кампанії намагалася переконати виборців, що Дональд РЕБ відмовиться підписати національну заборону на аборти.
Вочевидь на президентських виборах таке політичне меценацтво не закінчиться. Маск вже заявив, що політичний комітет, в який він щедро вливав гроші, буде активним і під час наступних виборів до Конгресу та деяких місцевих виборів.
До речі, час повертатися до знайомства з командою РЕБа. Ось у наступному випуску візьмемося за Ілона та його департамент.
Замасковане благословення
Продовжуючи тему Франції, не можемо не згадати, що в суботу відкрили відреставрований Собор Паризької Богоматері. 5 років тому його майже повністю знищила руйнівна пожежа. Собор Паризької Богоматері є символом бурхливої історії Франції. Його пограбували під час Французької революції, а пізніше він став місцем коронації Наполеона Бонапарта та панахиди за Шарлем де Голлем. «Нотр-Дам — це поліфонічний пам’ятник; він розповідає безліч історій з нашої спільної історії», — сказав Жеремі Патріє-Лейтус, чиновник, який брав участь у проєкті реставрації. Урочистості з нагоди відкриття очолив президент Еммануель Макрон. Архиєпископ Парижа урочисто постукав у двері собору, після чого відбулася меса. На неї приїхало чимало світових лідерів та лідерок. Серед них — принц Вільям, Дональд РЕБ, Володимир Зеленський. На Patreon ми розповідаємо, як в умовах розділеного суспільства та політичної боротьби Франції вдалося відбудувати культову пам’ятку.
