Випуск №177
Діти мафії, канадсько-індійські відносини, обороноздатність Китаю
Екомафія — це італійський неологізм для позначення злочинної діяльності, що пов’язана з організованою злочинністю, яка завдає шкоди навколишньому середовищу. Термін був введений італійською природоохоронною організацією Legambiente у 1994 році, і з тих пір широко використовується.
Кохана, ми вчимо дітей вбивати
Бувало, ми розпочинали понеділки з переворотів у країнах Африки, глобального дефіциту героїну та Трампа. Привіт! Сьогодні ми починаємо ранок темою мафії.
Те, що зазвичай називають «мафією», насправді охоплює багато різних кланів в Італії. Найвідоміші з них — Ндрангета в Калабрії, Каморра в Кампанії та Коза Ностра на Сицилії. Франко Нікастро, журналіст із Сицилії, який десятиліттями писав про культуру мафії, розповів BBC, що існує міт, начебто до мафії не причетні жінки й діти. Це не так. Дітей у кланах готують до злочинного життя, це частина їхнього виховання.
Наприклад, дітей можуть навчати культурі мафії та її цінностям, на кшталт омерти. Це кодекс мовчання, який означає, що не можна говорити про організацію чи її діяльність. У багатьох сім’ях існують очікування, що син піде слідом за батьком в злочинну організацію, а донька вийде заміж за когось з мафіозної сім’ї, зміцнюючи стратегічні союзи. Батько може брати більшу безпосередню участь у злочинній діяльності, ніж мати, але вони обоє, як правило, відіграють певну роль у передачі злочинної культури дітям. Мати може займатися виправдовуванням насильства та пояснювати, чому воно має сенс чи є важливим.
Анна Сергі, професорка кримінології в Університеті Ессекса, в одному зі своїх досліджень описує випадок хлопчика-підлітка, який допомагав своєму батькові ховати пістолети та іншу зброю. Він вважав це справою батька й сина, чимось, що є «частиною їхніх особливих стосунків».
Культура мафії також може сприяти великій кількості прогулів школи. У 2022 році в Палермо щонайменше 21% дітей шкільного віку або кинули школу, або не відвідували уроки регулярно. У підлітковому віці багато з дітей, чиї сім’ї є частиною мафії, вже є частиною злочинної діяльності, наприклад, торгівлі наркотиками.Дистанціювання від школи є особливо шкідливим у довготерміновій перспективі. Школа може бути єдиним місцем, що пропонує дітям мафії інший погляд на життя, ніж той, який є у їхньої сім’ї. Колись сицилійський письменник Джезуальдо Буфаліно говорив, що мафію можна перемогти армією вчителів, оскільки вони можуть навчити цінностям, яких дитина не навчилася б у своїй сім’ї чи найближчому середовищі. Але потрібно починати з раннього дитинства.
Омбретта Інґраскі, дослідниця з Міланського університету, яка спеціалізується на соціології організованих злочинних сімей, виявила, що багато людей, які виросли в культурі мафії, не можуть уявити собі альтернативного життя. У своїй книзі «Ґендер та організована злочинність в Італії» пані Інґраскі досліджує роль жінок у мафії. Дослідниця підкреслює, що ті з них, хто сподіваються втекти, часто зіштовхуються з тими ж проблемами, що й інші потерпілі від жорстокого поводження. Жінки у мафії можуть зазнавати психологічного та фізичного насильства, тому важливо, аби вони довіряли державі. Їм потрібен доступ до відповідних державних або муніципальних послуг, але в Південній Італії мало центрів для жінок, які постраждали від насильства. Тих, хто наважуються піти, злочинні сім’ї можуть переслідувати через нелояльність.
Фізичні небезпеки у мафіозному світі існують і для дітей зокрема. Згідно з повідомленнями місцевих газет, у 2022 році на Сицилії було щонайменше 18 випадків госпіталізації дітей через передозування наркотиками, які вони знайшли вдома. Одній дитині було всього 13 місяців.
І що із цим всім роблять? Відповідно до італійського законодавства, дитину можна розлучити з її сім’єю, якщо є вагомі докази, що батьки не виконують законних вимог щодо забезпечення належного догляду та освіти, а їхня поведінка завдає шкоди благополуччю дитини. Одним із прикладів такої поведінки є схиляння дитини до злочинних дій.
У Калабрії на півдні Італії з 2012 року працює ініціатива Liberi di Scegliere (Вільний вибір), яка займається вилученням дітей з мафіозних сімей. Її заснував президент регіонального трибуналу у справах молоді, суддя Роберто Ді Белла. Принцип ініціативи: «люби батька, але обирай своє майбутнє». Головна мета — дати дітям мафії шанс та показати, що інше життя можливе.
Кожна справа, якою займається Вільний вибір, є унікальною. Рішення, розлучати дитину з її сім’єю чи ні, приймає трибунал. Він зважує багато факторів, і може, наприклад, вирішити позбавити батьківських прав одного з батьків, якщо він чи вона виявляє більше бажання змінитися. Якщо є родичі, які не належать до мафії, трибунал може спробувати віддати дітей до них. Дітям пропонують психологічну та освітню підтримку, щоб спрямувати їх на кращий шлях.
За час свого існування Вільний вибір сприяв вилученню з сімей відносно невеликої кількості дітей та підлітків. Близько 80 неповнолітніх за 11 років. Але проєкти ініціативи викликали ширшу дискусію щодо благополуччя дітей у сім’ях мафії і ролі держави для допомоги їм.
Як Ти можеш здогадатися, забрати дітей з мафії непросто і доволі небезпечно. У липні 2021 Клаудія Караманна почала працювати державною обвинувачкою в суді Палермо у справах неповнолітніх. Багато її розслідувань стосувались дітей босів мафії та наркоторговців. У деяких випадках вона просила вилучити їх із сімей і помістити в заклад опіки. Ці втручання перетворили Караманну на мішень розлючених мафіозних кланів. Рік тому їй додому надійшов анонімний лист із намальованим від руки хрестом. У березні цього року група бандитів вночі увірвалася до її офісу та все там перевернула. Тепер жінку супроводжує поліція.
Ідея розлучення дитини та сім’ї має чимало критиків. Багато з них стурбовані, що травма, отримана від життя окремо від сім’ї, буде гіршою, ніж ризики залишитися там, де діти наразі перебувають. Навіть у Палермо, де люди добре усвідомлюють небезпеку життя і дорослішання серед мафії, дехто вважає, що родину слід зберегти будь-якою ціною. Зокрема, деякі священники дотримуються такої позиції.
Рішення забрати дитину зі сім’ї є останнім з можливих. Його приймають тоді, коли інших вже просто немає. Розлучення з сім’єю в таких випадках — це не форма покарання.Навіть якщо дитину вилучають із сімейного дому, батькам часто дають право відвідувати її за умови, що дитина погоджується на такі зустрічі. Рішення трибуналу також можуть бути скасовані, якщо батьки розірвуть зв’язки з мафією. Тоді сім’я зможе возз’єднатися. Подібні історії вже траплялися.
А як в Україні?
Сімейний кодекс України у статті 170 також передбачає можливість відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав. Ух, канцеляризми! Але нічого не можемо вдіяти, так називається стаття. Забрати дитину від батьків можуть в таких випадках:
- батьки не виконують своїх обов’язків, що стосуються виховання дитини та/або здобуття нею повної загальної середньої освіти;
- жорстоко поводяться з дитиною;
- мають алкогольну або наркотичну залежність;
- експлуатують дитину будь-яким чином, примушують її до жебракування та бродяжництва;
- а також в інших випадках, якщо перебування дитини з батьками є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання.
Термін «моральне виховання», як Ти можеш здогадатися, ми також процитували із закону. І наразі не хочемо думати, що він означає, просто хочемо сподіватися, що він бодай якось дотичний до стану ментального здоров’я дитини. Але у нас в команді працює юристка Віка Карпа, і вона розвіює такі надії. Цитуємо: «Що „що означає“? Це оціночне поняття. І це треш». Себто для когось небезпечною для «морального виховання» дитини може бути і мама, яка її годує грудьми в публічному місці. Це ми почитали соціальні мережі останні декілька днів і зрозуміли, що таки «моральне виховання» — вкрай оціночне поняття.
Знайомившись із темою дітей мафії, пригадали всі ті історії, які розповідала наша Таня Попович, співзасновниця Sebto. Вона колись працювала в одній з комунальних служб Львова, яка займалася так званими проблемними сім’ями. Подумали, що й Тобі буде цікаво почути ці історії і взагалі про те, як і чому люди йдуть працювати в такі комунальні служби. Ось, що розповіла Таня:
«У 2012 році я закінчила історичний факультет, але ще з 2-3 курсу розуміла, що, мабуть, історією займатися не буду. І ось я отримала диплом і думаю: «О бляха, що робити в тому світі?». Тоді я побачила, що є вакансія в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. І я туди подалася. Подалася з думкою, що це та робота, де я можу змінювати світ на краще. Тоді я не думала про зарплату, не думала, ким я маю бути і що робити. У мене було дуже таке ідеалістичне сприйняття світу, і та робота якраз дуже добре лягала в канву мого тогочасного життя.
У Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді я почала працювати у 2013 році. Тоді це був новий проєкт, і нас запросили на телебачення. Беруть у мене інтерв’ю, запитують, чим ми займаємося. І тут така Тетяна, дуже молода і юна, каже: «Ну ми ходимо від дверей до дверей, і де двері такі не дуже, то ми заходимо».
Насправді основне наше завдання полягало в тому, щоб скласти акти соціального інспектування. Ми отримували з різних джерел списки людей, яких потрібно відвідати з певної причини. Це могли бути списки від поліції з сім’ями, де було зафіксоване домашнє насильство; від соціального захисту отримували перелік людей, яким нараховували різні соціальні виплати; одинокі матері; сім’ї, де є дитина з інвалідністю; сім’ї, де є доросла людина з інвалідністю. Школи нам повідомляли, якщо помічали, що в дитини просідає навчання, чи батьки учнів тта учениць мають алкогольну залежність. Ми відвідували такі сім’ї. Ми не дуже багато вирішували, але ми фіксували, що в тій сім’ї відбувається.
Якщо ми були в такій сім’ї, де бачили, що дитина в небезпеці, то могли подати інформацію у Відділ Захисту дітей. І у мене у мене навіть був такий випадок, коли ми прийшли в сім’ю, здається, через повідомлення з поліції, що там чи мама мала алкогольну залежність, чи були якісь бійки. І я пам’ятаю, що ми приходимо, а маленька дитина, років два роки, просто б’ється головою в стіну. Ну і ти оцінюєш ці умови і розумієш, що цю дитину…
Нашою метою не було вилучення, але попередження таких критичних ситуацій. Колеги зі Служби захисту дітей також завжди працювали на те, щоб дитина залишилась в сім’ї. Ніхто не мав мети вилучити дитину. Якщо мама має алкогольну залежність — лікування. Якщо у сім’ї насильство — психологічна допомога. Максимально все зробити, щоб дитина залишилася зі своїми біологічними батьками».
***
«На оглядини ми ходили вдвох. Був випадок, як ми пішли з колегою за адресою, де було повідомлення про насильство. Ти ніколи не знаєш, хто відчинить двері. І тоді ми постукали, а нам відчинив чоловік з великим ножем у руках. І ми такі: „Добрий день, ми з Центру соціальних служб, нам потрібно до вас зайти і поговорити“. Він каже: „Та-та, заходьте“. Заходимо на кухню, а він ріже капусту.
Але були й хороші моменти. Я дізнавалася про різні сім’ї. Була можливість дізнатися про різні види інвалідності, як би дивно це не звучало. Наприклад, прийшли в одну сім’ю, і жінка каже: „У мене в сина синдром Аспергера“. І тоді я не знала, що це, але почала досліджувати, дізнаватися. І ця тема для мене досі є настільки близькою, що я можу дати список книг, фільмів і відомих людей, які мають цей синдром».
