Випуск №194
“Польща на війні”, помилування индичок, вбивство Кеннеді
Бездоганна дезінфляція (англ. immaculate disinflation) — ситуація, коли інфляція падає, але це не призводить до зростання безробіття, чого зазвичай очікують.
Та сама книжка про Польщу
Доброго ранку! Самі не очікували, але сьогодні ми знову майже весь випуск присвячуємо Польщі. Діло було так. Частина команди Sebto в неділю залипла на тред у Твіттері від користувачки Kiwi. Вона читала книжку «Polska na wojnie» («Польща на війні») журналіста Збіґнєва Парафяновича, роблячи короткі нотатки. Короткі нотатки, що вражають.
Про що книга? Це розповідь про Польщу в часі повномасштабного вторгнення росії в Україну. Її перша частина — це залаштункові подробиці початку вторгнення: чому підтримували Україну та як приймали рішення часто всупереч обставинам. Друга частина — це історія розвитку та погіршення відносин двох держав. Першим переломним моментом тут, за висновками автора, стало падіння української ракети протиповітряної оборони в Польщі восени 2022.
Чому ми називаємо нотатки з книги вражаючими? Ось декілька з них.
- 25 березня 2022 року Джо Байден прилетів до Жешува на дводенний візит. Там його мав зустріти Анджей Дуда. Президент Польщі вилетів з Варшави до Жешува, але непередбачувано літак майже відразу мусив йти на аварійну посадку. Досі невідомо, що стало причиною проблем судна. Диверсію не виключають, оскільки літаку було лише 3 роки, технічних несправностей він не мав, пілот виконав роботу на відмінно. На зустріч з Джо Байденом Анджей Дуда таки дістався. Саме тоді польська сторона переконала американську дозволити передачу Україні польських танків Т-72.
- У перші дні після 24 лютого Джейк Салліван, радник Байдена з питань національної безпеки, на одній з польсько-американських зустрічей заявив, що «протягом 3 днів, максимум через тиждень, війна в Україні закінчиться. Буде партизанська війна в лісах без контролю над столицею».
- На початку березня Лукашенко планував втекти з Мінська. Він виходив на звʼязок з Польщею. Просив дозволу виїхати через Польщу, адже без дозволу росії він би не зміг вилетіти з Білорусі. Там вже працювала російська ППО.
- Поляки планували передати Україні винищувачі Міг-29. Шукали спосіб, як зробити це безпечно для Польщі. Позиція Сполучених Штатів у цьому питанні була неоднозначною, ще й сказали Зеленському, що це Дуда проти передачі. Володимир Олександрович зателефонував до пана Анджея. Зрештою сторони одне на одного перекидали відповідальність, Україна продовжувала тиск, поляки далі шукали способів передати літаки. І знайшли. Розібрали літаки, розставили запчастини у лісах в прикордонній смузі з Україною. Звідти українці їх забрали та зібрали.
- У травні 2022 року світові лідери почали їздити до України. Всі хотіли отримати гарні фото в обставинах та з атрибутами війни. Україна вирішила скористатися задля власної вигоди марнославством політиків та політикинь. Наша влада обіцяла всім і медалі, і фотографії, але взамін хотіла зброю. До поляків завжди було особливе ставлення. Одного разу польські політики посварились через фотографії в твіттері Зеленського. Один з них був незадоволений тим, що він на задньому плані. Був інцидент, коли польському політику відправили медаль Ярослава Мудрого в пакетику. Він образився і відмовився приймати нагороду, якщо Зеленський особисто її не вручить. Зеленський медаль вручив персонально, фото цієї події опублікували в соцмережах українського президента.
- В середині листопада українська ракета ППО впала в Польщі. Поляки чекали розмови з Зеленським. Він не подзвонив. Поляки були на межі, загинуло двоє людей. Польща запропонувала Україні зробити фінансову компенсацію сім’ям загиблих поляків. Байден, Шольц, Сунак та Макрон були на стороні Польщі.
- Коли Зеленський вперше після 24 лютого їхав у США, польська влада про це не знала. Їм було відомо, що їде українська делегація, але про Зеленського вони дізналися, коли він перетинав кордон.
- Польських політиків ображало, що Зеленський їздив по Європі, а Польща відійшла на другий план. Ображало і те, що Байден та інші світові лідери та лідерки їхали до Києва, а не до Варшави. Окрема образа — перший закордонний візит українського президента, адже він був до Вашингтона.
- Під час візиту Зеленських до Варшави, Моравецький вже готував заборону на імпорт сільськогосподарської продукції з України до Польщі.
- Під час так званого «повстання Прігожина», Байден дзвонив до головних лідерів Європи та до президента України. У Польщі образилися, що Дуда дзвінка не отримав.
- Польському уряду не сподобалося, що Україна продовжувала тиснути в питанні зерна, адже це було напередодні виборів, і українська позиція послаблювала правлячу партію ПіС.
- Перед виборами в Польщі почали розкручувати тезу, що Зеленський разом з Францією та Німеччиною намагається повалити уряд Польщі.
Тепер Ти розумієш, чому ми кажемо, що нотатки з книжки вражають? Ми вже чекаємо на переклад українською, бо хочеться самим прочитати все. Наразі ж ми списалися з пані Kiwi, яка, власне, її вже прочитала та написала цей розкішний тред з нотатками.
«Мені просто занесло цю книжку в Твіттері. Англомовна авдиторія обговорювала окремі моменти з неї. Я натрапляла на багато твітів, де йшлося про Міги в лісі та той факт, що Лукашенко звертався до Польщі, щоб йому дали втекти з Білорусі через Польщу. Я подумала: “Ну, вона цікава. Треба подивитися, чи можна її десь купити. Знайшла, купила і вирішила почитати для себе. Декілька моїх знайомих попросили, щоб я їм розповіла про що книжка. Я вирішила, щоб не розповідати всім окремо, я напишу в Твіттері на три людини максимум і на цьому все. Першу частину я написала в суботу ввечері і пішла спати. На той момент ще не було великого охоплення. Я не сподівалася, що тред настільки “залетить”. Зранку в неділю, коли прокинулася, я була трішки шокована насправді».
Виявилося, що в миру пані Kiwi звати Оксаною, і вона є дуже цікавою співрозмовницею. Оксана має освіту в галузі міжнародних відносин. Спершу навчалася в Чернівцях, а потім — у Польщі. Там і була на момент початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Одне з перших питань, яке у нас виникло при прочитанні нотаток, ще до розмови з Оксаною, це: «А хто автор книги?». Погодься, що від написаного в книзі щонайменше бігають мурашки. Часто це історії, в які важко повірити. Звідки йому знати все це? Збіґнєв Парафянович — польський журналіст. Спеціалізується на країнах Східної Європи.
Мачей Пьотровський, польський історик, українознавець, перекладач української літератури на польську, написав у Твіттері про Парафяновича, що він «дуже хороший журналіст з інсайдом з польських та українських політичних еліт. Спирається на думки людей, залучених в події. Історії правдиві. Але! Книга сенсаційна, щоб здобути увагу читача. Таке видавництво, такий ринок. Там підкреслені дуже сильні, емоційні моменти: хто напився, хто образився. Політика сама собою – набагато нудніша. Автор — реаліст щодо політиків. Він показує цинізм та егоїзм еліт: польських, західних, а також українських. Зі Зеленським включно. … Це погляд декількох людей з оточення президента Дуди. Там майже немає розмов з представниками чи то прем’єр-міністра, правлячої партії, опозиційних партій, ГО, експертів, інших журналістів. Це, звичайно, рішення автора і не помилка, але треба це мати на увазі». Кінець цитати.
До Парафяновича є ще декілька питань, зокрема, його матеріали про Азов, де він їх називав неонацистами, та поїздка до Криму. Щодо останнього, то, судячи з його матеріалів, де він писав про пункт пропуску «Чонгар», на півострів він потрапив в межах правил, з території України.
Ми також послухали фрагмент подкасту «Układ otwarty», де журналіст був у гостях та розповідав про свою книгу. Там він пояснював, що його робота полягала в тому, щоб поспілкуватися зі своїми джерелами, занотувати все та описати почуте. Парафянович стверджує, що він відповідає за те, що достовірно відтворив все, що йому розповідали, але, звісно, не може гарантувати, що його співрозмовники були повністю чесними.
Ми не закликаємо Тебе вірити чи не вірити автору, але ми пропонуємо взяти до уваги його роботу. Бо хоч наразі неможливо бути впевненими у достовірності написаного, книга дає багато поживи для роздумів.
«Всі розділи книжки, крім останнього, написані, як коментарі окремих політиків. Вони там підписані “Міністр А”, “Міністр С”, “Дипломат А”, “Людина, наближена до президента”. Були частини, де згадувалися українські політики. Книжка побудована наче інтерв’ю, місцями були присутні питання автора, а не лише відповіді його джерел. Наприкінці Парафянович уже дав свій коментар та свої висновки».
«В книжці є моменти, які мені не налазили на голову. Я припиняла читати і просто втикала в стіну. Здавалося, що, ну ні, такого не може бути. І я розумію, що в контексті виборів, які були нещодавно, і політичної боротьби напередодні, дійсно політики цілком могли прикрасити свої розповіді, адже все анонімно. Водночас багато з написаного можна співставляти з тим, що висвітлювалося у ЗМІ. Навіть щодо МіГів. Я також пам’ятаю був момент, здається, на Поплаві (“Фронтова поплава”, простори у Твіттері, а пізніше подкаст за участі Тараса Чмута, — прим. Sebto), коли говорили про те, що, можливо, нам будуть передавати не літаки, а частини, деталі. Були такі обговорення».
Найціннішим у нашій розмові з Оксаною було те, що вона поділилася не лише враженнями про книжку Парафяновича, але й своїми спостереженнями та відчуттями про життя у Польщі під час російсько-української війни.
«Перша частина книжки читається на одному диханні. Починаєш читати і не можеш припинити. Там йдеться про допомогу, яка надходила Україні. На початку вторгнення я була саме в Польщі і з першого дня бачила на власні очі, як поляки дійсно робили нереальні речі. Коли відкрилися перші центри для біженців, я в них волонтерила. Пам’ятаю, в перші дні у нас не було людей. Українці приїжджали до Польщі, але не зверталися у ці центри, оскільки мали можливість безкоштовно жити в готелях. Поляки надавали їх.
Незалежно від того, чи це були якісь звичайні хостели, чи зіркові готелі, українці там жили безкоштовно. Тривалий час людям давали все. Ті, хто виїжджали з територій бойових дій, не мали абсолютно нічого — пакетик документів і пару речей, без теплого одягу та їжі. Діти були без іграшок, дитячого харчування та памперсів. Поляки запитувати, що потрібно, а на наступний день вже машина все це привозила. Ми запитували: чому ви все це робите? Вони відповідали, що не можуть просто спокійно сидіти, сприймають все надто близько до себе та хочуть хоча б якось допомогти. Вся ця підтримка на початку відчувалася у всьому, в тому числі у міждержавних відносинах, відносинах глав держав.
Мої відчуття дуже корелювалися з тим, що написано у книжці. Так тривало перших 100 днів, а потім щось пішло не так. Це було відчутно. Пам’ятаю момент з книжки, після якого я знову втикала в стіну. Йшлося про те, що, коли відносини між державами почали погіршуватися (зернова криза, падіння української ракети ППО), поляки вирішили знімати українські прапори з польських установ. “Карнавал закінчився”, — так там було сказано. Я пригадала, як стояла на великій площі Свободи одного з польських міст, на мітингу на підтримку України. Польська влада тоді казала, що українські прапори висітимуть поряд з польськими до закінчення війни. І що до кінця війни ви тут почуватиметеся в безпеці і будете знати, що вам хтось прикриє спину. Це були їхні слова, а потім читаєш про те, що карнавал закінчено».
Серед нотаток з книжки ми зачепилися за ту, що оповідає про труднощі, пов’язані з бюрократією. Це, за словами Парафяновича, було причиною затримок з поставкою зброї. Або ж рішення, як ми розуміємо, приймалися хаотично, щоб обійти бюрократію. Бувало таке, що певне озброєння вже працювало в Україні, українська сторона дякувала за це міністру оборони Польщі, а він взагалі був не в курсі про передачу такої допомоги.
У певний момент у Польщі було прийнято рішення створити приватну військову компанію. Не коворкінг найманців, на кшталт вагнерівців, а така, що займалася б логістикою та дозволяла б обходити бюрократичну машину. За долею випадковості компанія отримала назву CBN. Перевозила зброю і навіть гроші, забирала захоплену російську техніку. Робила закупки російської техніки в торговців зброєю, щоб аналізувати її.
Чому ми звернули особливу увагу на цей момент? Одна з причин, чому Україна встояла після 24 лютого, і не вийшло ніякого «Кієв за трі дня» — це потужний волонтерський рух. Нам завжди дуже прикро читати та чути нарікання, що знову все волонтери, а держава нічого не може. Прикро, коли це пишуть користувачі та користувачки соцмереж, і обурливо, коли ті, хто приймають рішення, вважають волонтерство ганьбою для держави та відмовляються від волонтерської допомоги або не звертаються по неї. Волонтерський рух в Україні — це те, чим потрібно пишатися. Громадські організації та благодійні фонди можуть як контролювати владу від зловживань, так і підставити плече державі тоді, коли це потрібно.
Є зони, де будь-яка держава саме через бюрократію дуже повільна та незграбна. У цих зонах громадські та приватні ініціативи є більш спритними, можуть вирішити проблему швидше. І це прекрасно, що станом на 24 лютого ми мали такі ініціативи, а не довелося їх створювати. Прекрасно і те, що ці ініціативи працюють і підтримують державу досі, а Ти не забувай підтримувати їх.
Ми впевнені, що важливість сильних недержавних структур для стійкості держави у темні часи — це один з уроків нашої війни, над яким задумуються в багатьох інших країнах і шукають у себе способи розвивати такі структури. Приватна військова компанія в Польщі — це для нас про такий пошук. Згадай, як ми у Допіо розповідали про Тайвань. Там також дуже ретельно слідкують за українським волонтерським рухом та розвивають свої спільноти, які, наприклад, моніторять повітряний простір.
Повертаючись до книги Парафяновича, ми запитали в Оксани, що, на її думку, можна виснувати з «Польщі на війні».
«На початку повномасштабного вторгнення багато українців просто обожнювали Дуду: всі говорили про нього, дякували, захоплювалися, коли він приїздив, фотографувався з Зеленським. Мої знайомі неодноразово чули від мене: не ідеалізуйте політиків, коли ви їх не знаєте. Був момент, коли моїм знайомим полякам не подобалося те, наскільки українці захоплюються їхнім президентом, адже вони знали його політику, розуміли, хто він такий.
Кожна країна завжди буде відстоювати свої інтереси. Коли їхні інтереси співпадатимуть з нашими, нас підтримуватимуть. Якщо буде потрібне щось інше, підуть за своїм. Був момент, коли всі почали говорити: от росіяни нам не брати, а поляки — справжні брати. Ця фраза мене завжди дуже сильно бісила. Я постійно наголошую, що немає братів. Є партнери та союзники. Між державами будують різного рівня відносини. Варто просто розуміти, що ми є окремою і незалежною державою, окремим і незалежним суспільством. Першочергово ми розвиваємо саме свою державу, але водночас є частиною міжнародної спільноти. Ми взаємодіємо з усіма і просто потрібно вміти будувати ці відносини з повагою до себе і з повагою до інших». Хронометраж випуску вже майже кричить, що час рухатися далі. Ех, а ми би хотіли ще й про блокування польського та словацького кордонів щось сказати. Блокування триватимуть до січня, тож ми ще встигнемо висловитися.
Треба слухати
Вбивство Кеннеді — тема, що викликає нескінченний потік теорій змов, книг, фільмів, серіалів і, звичайно, подкастів. Нещодавно презентували новий. Ми його ще не слухали, але опис інтригує. «Who Killed JFK?» — це робота режисера Роба Райнера і журналістки Соледад О’Брайен. Шоу обіцяє розкрити таємницю, як зазначають автори, найвідомішого вбивства Америки. усе через інтерв’ю зі свідками, представниками ЦРУ та судово-медичними експертами.
Райнер каже, що має докази змови уряду США, включно з ЦРУ, щодо вбивства Кеннеді, що віцепрезидент Джонсон брав участь у приховуванні змови.Знову конспірологія, але ми, звісно, послухаємо. Нам просто по роботі треба.
Индички-свіфтіс
Вчора, 23 листопада, у Сполучених Штатах був День подяки, а напередодні у Білому домі відбулася церемонія помилування двох индичок. Виявилося, що це традиція ще з часів Гаррі Трумена. Президент видає указ, яким дарує птахам шанс не опинитися на святковій тарілці, а просто спокійно дожити своїх днів на сідалах.
Джо Байден помилував Ліберті та Белл. Вони приїхали до Вашингтона з Міннесоти. Назад не повернуться. Будуть частиною президентської зграї. В дорозі, до речі, Ліберті та Белл слухали музику. Їм сподобався Прінс, і вони абсолютно точно — свіфтіс.
