Випуск №185
Вибори в Польщі: як опозиції вдалося
Качизм (пол. Kaczyzm) — польський неологізм, яким принизливо чи сатирично описують правління партії «Право і справедливість», походить від прізвища братів Ярослава та Леха Качинських. Йоанна Сенишин в грудні 2005 року визначила цей термін як «обмеження демократії, свого роду вбивство, цензура… під виглядом соціальної солідарності, патріотизму, морального оновлення».
Суспільству вдалося
Доброго ранку! У п’ятницю ми обіцяли цей випуск Допіо присвятити дослідженню того, як польській опозиції вдалося здолати правлячу партію. Поспілкувавшись з Владиславом Яценком, журналістом сайту Ukrayina.pl та редакції Culture.pl., ми зрозуміли, що це не стільки про те, що вдалося опозиції, як про те, що польському суспільству вдалося зберегти опірність гегемонії ПіС. Хоч зусиль та дій ліберальних партій применшувати не будемо, про них Ти теж сьогодні почуєш.
Коли ми з Владиславом зідзвонювалися у вівторок, на запитання: «Як опозиції вдалося?», – він відповів, що їхня кампанія тривала декілька років. Власне, коли ми вже зідзвонилися у п’ятницю, то перше, про що запитали, було: «А як саме відбувалася ця кампанія, розтягнута на роки?». Декілька журналістських спостережень від Владислава Яценка:
«Я приїхав до Польщі у 2021 році. Тоді, коли ще була пандемія в розпалі: обмеження (по суті ще донедавна Польща оговтувалася від карантинних обмежень), туризм, ресторани, дуже багато закритих бізнесів у маленьких містах. Пандемічні теми ставали приводами для того, аби опозиція могла дискутувати про те, що щось відбувається не так: рішення приймають не зовсім вдалі, можна би було зробити що по-іншому. Також з’являлися різні новини про недоречні закупівлі польського уряду під час пандемії. Опозиційні ЗМІ висвітлювали це назагал. Аналітики порівнювали потенційні рішення опозиції та фактичні рішення польського уряду.
Боротьба за виборців у ЗМІ тривала весь час. Наприклад, найбільший опозиційний канал Польщі TVN не займався ні пропагандою, ні контрпропагандою, але висвітлював реальність країни і постійно надавав майданчик опозиції».
Опозиційні медіа та громадянське суспільство
Ми окремо порозпитували про те, як взагалі працюють та функціонують опозиційні медіа в Польщі. До речі, про державні ми вже розповідали у 179 випуску Ранкового допіо. А от щодо недержавних, то важливо розуміти, що медіа у Польщі — це незалежний бізнес. Є видання, що мають іноземні інвестиції або є дочірніми компаніями міжнародних медіа конгломератів, а є ті, які самі на себе заробляють. Саме тому за більшість медіа у Польщі потрібно платити. Це дозволяє журналістам та журналісткам бути рівновіддаленими від політики, просто висвітлювати її як одну зі сфер життя, а не будувати весь контент навколо політичних фігур.
Окрім медіа, Владислав у своїх спостереженнях відзначає роль громадських та культурних ініціатив. Йдеться як про те, щоб озвучувати важливі проблеми країни та незгоду з діями уряду, так і про те, щоб навіть ставати платформами, де політики і політикині можуть виступити на свою підтримку: «Я помічав політичні гасла, прямі чи непрямі, на різних громадських та культурних подіях. На маршах рівності у більшості міст Польщі це було дуже помітно. На сцену виходили опозиційні політики, які в останній рік навіть напряму закликали голосувати за них. Звичайно, постійно звучали і гасла, які стосувалися обмежень свободи через рішення ПіС. За моїми спостереженнями, культурні діячі також вплинули певним чином на цю компанію. Наприклад, вийшло декілька фільмів, які, з одного боку, не закликають нікого ні до чого, але показують важливі проблеми в польському суспільстві, що торкаються багатьох громадян. Аборти, біженці, проблема мігрантів, економіка».
Згуртованість
У минулому випуску ми цитували Розу Бальфур з Carnegie Europe, яка відзначила, що результати виборів у Польщі — це свідчення спроможності суспільства приймати самостійні рішення навіть в умовах тиску уряду, контрольованих державних ЗМІ та обмежень свободи. ПіС була безперервно при владі протягом 8 років. Як суспільству все ж вдалося зберегти свою самостійність та дієвість?
«Я вважаю ключовим фактором гуртування людей, громадськості, не лише довкола політиків, але й навколо проблем, які з’являлися. Громадяни переоцінювали ту демократію, яка у них є, яка є в Європейському Союзі; розуміли, що в принципі навіть у центрі Європи можна втратити певні права, можуть відбуватися не надто логічні та незрозумілі речі. Стало зрозуміло, що політики можуть багато чого приховувати, не пояснювати людям свої рішення, можуть негативно висловлюватися, наприклад, про жінок, представників ЛГБТ. Можна пригадати, як Анджей Дуда якось сказав, що ЛГБТ — це не люди, це ідеологія. Люди у Польщі цю фразу пам’ятають».
Якщо говорити вже не про передумови успіху опозиції, а про гостру фазу передвиборчої кампанії, то не можемо не згадати про «Марш мільйона сердець». Це була головна подія за два тижні до голосування. Її організувала «Громадянська коаліція» Дональда Туска. У Маршу був офіційний сайт, на якому людям пропонували завантажити та роздрукувати біло-червоні серця, щоб потім пришпилити до одягу та так вийти на демонстрацію.
Радіо Свобода писали, що на На «Марш мільйона сердець» приїхали люди з різних куточків Польщі. Учасники та учасниці розповідали, що аби встигнути виїжджали з дому посеред ночі.
«До цього маршу долучилася дуже багато громадськості, також моїх знайомих, які відкрито не підтримували Туска, “Громадянську коаліцію” або будь-яку іншу партію. Вони туди прийшли, аби просто побути разом, незалежно від того, який буде результат виборів, сподіваючись на перемогу демократичної опозиції».
«1 000 000. Я люблю вас!», – написав у соцмережах відразу після Маршу Дональд Туск. Його команда підготувала ролик за підсумками події, куди додала найважливіші слова політика з виголошеної на сцені промови, цитуємо: «Неможливе стало можливим. Сьогодні відбувається велика зміна. Це сигнал великого польського відродження. Нехай ніхто з верхів не має ілюзій: ця зміна на краще — неминуча. Ми забезпечимо свободу. Справедливість і чесність більше не будуть безсилими в Польщі».
Газета Виборча пише, що це був найбільший марш у новітній історії Польщі та найбільший в історії Варшави. В урядових ЗМІ подію назвали «мітингом порожніх сердець» та стверджували, що в ньому взяли участь не більше 60 тисяч людей.
Одночасно з Маршем у Варшаві відбувалися мітинги опозиції й в інших містах. По завершенню трапився скандал в Ополі. Там звільнили Лукаша Янішевського, працівника Totalizator Sportowy, державної компанії, яка проводить лотереї та числові ігри. Лукаш рік працював там старшим інспектором з координації мережі та відповідав за розвиток компанії у своєму регіоні. За словами чоловіка, його роботою в компанії були задоволені, він отримував схвальні відгуки та премії. Потім взяв участь у мітингу опозиції, опублікувавши фото звідти у соціальній мережі LinkedIn та підписавши його так: «Ми всім серцем об’єднуємося з Варшавою. Сьогодні я, як і багато інших, не зміг поїхати до столиці, тому ми створили чудову атмосферу в Ополі».
Через тиждень Янішевському повідомили, що його звільняють. Чоловік каже, що LinkedIn дозволяє перевірити, хто бачив пост. Його публікацію з мітингу переглянули люди з вищого керівництва Totalizator Sportowy, яких він раніше навіть не знав.
Нові ліві
«Громадянська платформа» та Дональд Туск — давні гравці польської політики. Як і «Нові ліві», їхні колеги за опозицією. «Нові ліві» орієнтувалися здебільшого на жінок та молодь. Щодо молоді, то, власне, за 8 років врядування ПіС цільова авдиторія «Лівих» стала достатньо дорослою, щоб набути права голосу на виборах. «Мені здається, вони були найближчими до молоді. Приходили на марші рівності та інші молодіжні події. Вони навіть організували вечірку Silent Disco, це нетипово для політичних сил і виглядало цікаво. Молодь такі рішення притягують. Ну і їхні політичні пропозиції».
«Нові ліві» отримали менше голосів, ніж їм прогнозували. Кажуть, незважаючи на цікаві рішення у передвиборчій кампанії та дуже сильний виступ на дебатах досвідченої і харизматичної Йоанни Шойринг-Вільгус, їм бракувало системності та стратегічності в кампанії. Зокрема відзначають, що дещо дивно виглядало, коли на «Марші мільйона сердець» про права жінок на сцені від лівих говорили здебільшого чоловіки.
Третя дорога
А от хто отримав більше голосів, ніж це прогнозували опитування, то це «Третя дорога». Їхній лідер — Шимон Головня. Раніше він працював журналістом, ведучим телевізійних талант-шоу, займався благодійною діяльністю. Політичну кар’єру розпочав із кандидування на президентських виборах 2020 року, на яких посів 3 місце. У 2020 політика-початківця називали польським Зеленським, йому подобалося таке порівняння.
Цікавий факт. Під час президентської кампанії Головня виступав за поглиблення оборонної співпраці зі США та необхідність закупити винищувачі F-35. Його дружина — Урсула Бжезінська-Головня, офіцерка польської армії та льотчиця винищувача МіГ-29.
Про парламентську кампанію «Третьої дороги» Владислав розповідає:
«У цій кампанії робота Шимона Головні, лідера “Третьої дороги”, сподобалася мені найбільше. Вона просто була найбільш виваженою. Його висловлювання не були агресивними чи постійно критичними. Інші могли постійно обмінюватися взаємними звинуваченнями з ПіС.
А Шимон Головня займав центристську позицію, не надто ліву, і не надто праву, — водночас із конкретними пропозиціями щодо соціальних проблем. Наприклад, у Польщі молодь дуже гостро відчуває проблему з житлом. Його складно орендувати, або ж воно постійно стає дорожчим. Нерухомість є малодоступною: купити її дійсно дуже-дуже складно. Це можна зробити, підписавши кредити майже до кінця свого життя. Ситуація дуже важка, і молодь просто віддає більшість своєї зарплати або половину зарплати на оренду житла. Окрім житла, ще є умови праці, які також потребують вдосконалення.
Також Шимон Головня пропонував вирішення проблем сфери охорони здоров’я. Вона потребує реформ. Наприклад, доступ до деяких лікарів є ускладненим, черги можуть бути на декілька місяців, аж до року. Люди, щоб отримати необхідну медичну допомогу, звертаються до приватних лікарів. Головня пропонує: якщо в державній лікарні тривала черга, то держава компенсує візит до приватного лікаря.
Його рішення були досить конкретними, зрозумілими, чіткими. Я відчував, що підтримка Шимона Головні, його партії постійно зростала».
Окремо, але спільно
Кампанія опозиції розгорталася і онлайн, і наживо. У соціальних мережах все було доволі традиційним, як і в роботі з медіа. Ролики, звернення, заклики. Щодо офлайн складової, то акцент стояв на зустрічах з людьми. Хоч робота з малими містечками та селами завжди була прерогативою ПіС, цьогоріч до таких рішень вдалася і опозиція. Ліберальні політики та політикині відвідували різні події, на кшталт свята врожаю, використовуючи кожну можливість спілкування безпосередньо з виборцями.
Перед офіційним стартом кампанії було чимало питань: чи вдасться створити єдиний опозиційний альянс, щоб здолати ПіС. Зрештою три сили окремо одна від одної пішли на вибори, але синхронізувавшись під єдиною метою: разом ходили на телебачення, узгоджено відвідували малі громади.
Піци на всі
Ми нещодавно обіцяли перед «стіками» розповідати Тобі щось хороше. Пам’ятаєш, у минулому випуску йшлося про те, що в одному з районів Вроцлава люди голосували до 02:45 ночі? Коли ми зідзвонювалися з Владом, він розповів, що була одна піцерія, яка безкоштовно годувала виборців у черзі під дільницею. А потім люди з вдячності за солідарність та свідому громадянську позицію бізнесу закидали заклад замовленнями, зокрема й такими, коли просто оплачували піцу, не замовляючи її фактично.
Це надзвичайно гарно. Ми пригадали, скільки за час повномасштабного вторгнення було історій про солідарність та взаємопідтримку українців, якими ми надихали весь світ. Дуже класно, коли подібними діями нас можуть надихати в інших країнах. Особливо, якщо це наші сусіди.
