Випуск №322
Індія та Пакистан: десятиліття конфліктів у Кашмірі
___________________________________________________________
Cold Start Doctrine — це військова стратегія Індії, основна мета якої забезпечити швидке і рішуче втручання у відповідь на агресію або терористичні атаки, скоєні за підтримки Пакистану. Доктрина передбачає блискавичну мобілізацію та перетин Лінії контролю для здійснення обмежених, але стратегічно важливих ударів по військових об’єктах Пакистану. Основна ідея — здійснити ці операції за кілька днів, перш ніж міжнародна спільнота зможе втрутитися і закликати до мирного врегулювання конфлікту. Джерело: South Asia Analysis Group.
Індія атакувала Пакистан
Пропустили ми один випуск, і Ти тільки поглянь, що у світі почало робитися! У Румунії незрозуміло хто перемагає у першому турі президентських виборів. У Трампа далі тарифи (хоч десь стабільність, але є нюанс). Індія у середу завдала ударів по Пакистану. Пакистан заявив, що збив п’ять літаків індійських ВПС. Криза у Кашмірі, як пишуть іноземні медіа. Доброго ранку! Як бачиш, нам ніяк не можна пропускати роботу, відразу накопичується стільки подій. У понеділок уже буде типовий випуск »Ранкового допіо», а сьогодні зробимо його коротшим та сфокусуємося на одній з актуальних тем — Пакистані та Індії.
Ти, можливо, пам’ятаєш, що наприкінці квітня на туристичному курорті Пахалгам в індійському Кашмірі озброєні люди відкрили вогонь по групі туристів. Унаслідок нападу загинули 26 людей, ще 17 отримали поранення. Це стало наймасштабнішим нападом на мирних жителів у регіоні за останні 20 років. Про сам Кашмір як регіон детальніше поговоримо трохи згодом у сьогоднішньому випуску.
Індійська поліція стверджує, що серед нападників було двоє громадян Пакистану та один місцевий житель. Індія поклала відповідальність на Пакистан, звинувативши Ісламабад у підтримці бойовиків. Як пише BBC, прем’єр-міністр Нарендра Моді пообіцяв знайти винних і покарати їх так, «що ця розплата перевершить їхню уяву».
Пакистан, зі свого боку, заперечив причетність до атаки і попередив Індію про «рішучу відповідь» на будь-який воєнний авантюризм з її боку. У ніч на 7 травня Індія зрештою розпочала військову операцію «Сіндур» проти пакистанських цілей у Кашмірі. Щоб краще зрозуміти весь контекст, погляньмо на історію.
Як на мапі з’явилися Індія та Пакистан?
Упродовж майже двохсот років Індія перебувала під британським колоніальним правлінням. Британці використовували стратегію «розділяй і володарюй»: створювали штучні розбіжності між релігійними групами — індуїстами, мусульманами та сикхами. Їхня логіка була типово імперською: поки ці групи чубляться між собою, вони не зможуть стати достатньо сильними, щоб об’єднатися і піти проти колоніальної влади.
Однак у 30-х роках 20-го століття Індія дедалі більше прагнула незалежності. Британці відповіли на це ухваленням «Government of India Act», який створив політичні структури в провінціях і виділив окремі місця в урядах для різних релігійних груп. Це ще більше загострило розбіжності між індуїстами та мусульманами. На політичній арені з’явилося дві потужні сили: Індійський національний конгрес, який очолював Джавахарлал Неру, та Мусульманська ліга під керівництвом Мухаммеда Алі Джинни.
Запам’ятай ці назви та імена. На виборах Конгрес здобув понад 700 місць, тоді як Ліга — лише 106. Це посилило побоювання Джинни щодо можливих утисків мусульман у майбутній незалежній Індії. У своїх промовах він називав спільну державу «рабством для мусульман» і все гучніше закликав до створення окремої країни — Пакистану.
Цивільні протистояння та масові заворушення між релігійними громадами продовжували зростати. У 1946-му у Калькутті відбулися криваві сутички, що увійшли в історію під назвою «Велика різанина в Калькутті». Сотні людей загинули, а країна опинилася на порозі катастрофи.
Нагадаємо, що це 1946-й рік. Сполучене Королівство було ослаблене опісля Другої світової війни, тож оголосило про свій намір залишити Індію. Останньому віце-королю Індії лорду Маунтбеттену випала місія домовитися з Неру та Джинною. У 1947-му було ухвалено рішення розділити Індію за релігійною ознакою. Так з’явилися дві нові держави: Індія з більшістю індуїстів та Пакистан з мусульманським населенням.
Щоб прокласти кордони, запросили британського юриста Сиріла Редкліффа, який ніколи не був в Індії. Йому дали менше 40 днів, застарілі мапи та неактуальні дані перепису населення, аби розділити країну на дві частини за релігійною ознакою. Рішення Редкліфа фактично розрізало спільноти і призвело до одного з найбільших переселень в історії. Близько 14 мільйонів людей були змушені залишити свої домівки, рятуючись від переслідувань. Понад мільйон людей загинуло під час цих масових міграцій.
Коли Індія та Пакистан отримали незалежність, деякі тубільні князівства (автономні регіони, контрольовані місцевими правителями, які перебували під протекторатом Британської імперії) мали право обирати, до якої країни приєднатися. Переважно вони обрали той шлях, що відповідав релігійній більшості їхнього населення. Але, наприклад, із Кашміром ситуація була значно складнішою. Ось ми і підійшли до цього регіону, де сьогодні розгортається гострий конфлікт між Індією та Пакистаном.
Чому в Кашмірі неспокійно
У 40-их Кашмір, розташований на самому кордоні між новоствореними державами, мав мусульманську більшість, але правив ним індуїстський махараджа Хара Сінґх. Він вирішив залишитися нейтральним: не приєднуватися ані до Індії, ані до Пакистану. Такий крок не влаштовував мусульманське населення Кашміру, і у тому ж таки 1947-му спалахнуло повстання, яке підтримали озброєні загони з Пакистану. Махараджа звернувся до Індії по допомогу і в обмін на військову підтримку погодився приєднати Кашмір до складу Індії. Це стало початком першої індо-пакистанської війни.
За два роки втрутилася ООН і встановила «Лінію контролю», якою розділила Кашмір на дві частини — під управлінням Індії та під контролем Пакистану. Однак ця тимчасова межа не вирішила питання остаточно. Резолюція ООН передбачала, що має бути референдум, на якому народ Кашміру сам мав обрати своє майбутнє. Але ця умова була прив’язана до низки вимог, які не виконали ні Індія, ні Пакистан. Пакистан не вивів свої війська, а Індія залишила під своїм контролем найбільш стратегічні точки регіону. Тож референдум так і не відбувся.
Усередині 60-х знову спалахнув конфлікт. Друга війна за Кашмір завершилася черговим перемир’ям, але ситуація не змінилася. Кордон залишався, а військові зіткнення продовжувалися. І на початку 70-х розгоряється третя війна, під час якої Індія підтримала повстання у Східному Пакистані. І от десь тут тобі може здатися, що про це вже колись у «Ранковому допіо» йшлося. Саме так, солодашко! Після повстання у Східному Пакистані утворилася нова держава — Бангладеш. В якомусь з літніх випусків нашого подкасту про це мовилося у деталях. На початку 70-х Пакистан втратив свою східну частину, а Кашмір став ще більш мілітаризованим, замінованим та небезпечним.
Наприкінці 80-х Індію звинувачували у фальсифікації виборів в індійській частині Кашміру. Це стало мотивом для протестів серед мусульманського населення, яке почувалося позбавленим права вибору. На вулиці вийшли тисячі демонстрантів, і згодом цей рух перетворився на повстання. Активну діяльність у регіоні розгорнули радикальні ісламістські групи. Пакистан побачив у цьому можливість для впливу та підтримав їх: забезпечив зброєю, надав фінансування, допоміг підготувати бойовиків. Найвідомішими серед цих угруповань стали Джаїш-е-Мухаммед та Лашкар-е-Тайба. Саме Лашкар-е-Тайба Індія звинувачує у квітневій різанині у Пахалгамі і стверджує, що Пакистан досі підтримує угруповання. Далі — про Лашкар-е-Тайба і чи справді Пакистан наразі підтримує бойовиків.
Лашкар-е-Тайба: чи фінансує їх Пакистан
Ця організація виникла у кінці 80-х як озброєне крило Markaz Dawat-ul Irshad — центру, що займався релігійною проповіддю та поширенням ісламських цінностей. Її створення підтримав тодішній лідер Пакистану Зія-уль-Хак, який проводив політику «ісламізації».
Ідеологія Лашкар-е-Тайба базується на прагненні створити ісламську державу, яка об’єднала б усі так звані «втрачені» мусульманські території. Для цього вони послуговуються двома методами: проповіддю і збройною боротьбою. Угруповання відоме своїми жорстокими нападами як на військові об’єкти, так і на мирних жителів. Одним з наймасштабніших терактів, пов’язаних із Лашкар-е-Тайба, став напад на індійське місто Мумбай у 2008-му році. Нападники тоді атакували не лише готелі та вокзали, але й Єврейський центр, що підкреслило ідеологічний антисемітизм організації. 166 людей тоді загинуло.
The Guardian пише, що питання підтримки Лашкар-е-Тайба з боку Пакистану завжди залишалося спірним, оскільки зв’язок між угрупованням та пакистанськими військовими і розвідкою був «неоднозначним і непрозорим». Видання наводить цитату із есею експертки з міжнародної безпеки Ешлі Телліс. Вона пише: «Лашкар-е-Тайба від самого початку стала улюбленим інструментом пакистанської держави, оскільки її інтереси — війна в Афганістані та боротьба проти Індії — збігалися з амбіціями пакистанської армії».
У 2002-му році Пакистан офіційно заборонив діяльність Лашкар-е-Тайба. Після цього угруповання швидко переформатувалося під новим брендом — Джамаат-уд-Дава. На папері це була «благодійна організація». Однак міжнародна спільнота, включно із США та Австралією, визнала, що це просто прикриття для терористичної діяльності і вирішила не розмежовувати Лашкар-е-Тайба та Джамаат-уд-Дава.
За даними ООН, пакистанська розвідка надавала Лашкар-е-Тайба фінансування, військову підготовку та логістичну підтримку, що дозволило угрупованню здійснювати атаки на території Індії, зокрема у Мумбаї. Хоча пакистанський уряд заперечував свою участь у плануванні цих нападів, зв’язок між Лашкар-е-Тайба та розвідкою Пакистану залишався очевидним. Один з організаторів нападу в Мумбаї Девід Гедлі пізніше зізнався, що співпрацював із пакистанськими військовими під час підготовки теракту.
А чи підтримує Ісламабад Лашкар-е-Тайба зараз? Деякі експерти припускають, що політична нестабільність у Пакистані могла підштовхнути окремих членів армії та розвідки до активнішої співпраці з бойовиками. Водночас інші аналітики зазначають, що Лашкар-е-Тайба навіть допомагає Пакистану боротися з антидержавними силами всередині країни.
На офіційному рівні Пакистан заперечує будь-яку співпрацю із цим угрупованням, але присутність таборів Лашкар-е-Тайба на пакистанській території, а також численні свідчення про зв’язки з пакистанською розвідкою все ж викликають у міжнародної спільноти численні сумніви.
Операція «Сіндур»
І перед тим, як повернутися до актуальних подій, маємо ще згадати, що Індія та Пакистан — це держави, які володіють ядерною зброєю. Перші випробування обидві країни провели у 1998-му році у Кашмірі. Наступного року між Пакистаном та Індією знову розпочалася війна в районі Карґіл, яка закінчилася ще одним перемир’ям, але не принесла миру. Поміж основними війнами назбирається ще з десяток конфліктів навколо Кашміру.
У середу Індія завдала ракетних ударів по дев’яти об’єктах, які вона вважає терористичною інфраструктурою угруповань «Лашкар-е-Тайба» та «Джаїш-е-Мухаммед». Під обстрілом опинилися об’єкти в пакистанському Кашмірі та навіть цілі в глиб території Пакистану. Операція тривала 25 хвилин, і, за словами індійських посадовців, військові сили завдали ударів по дев’яти об’єктах, пов’язаних із бойовиками. Індійська сторона стверджує, що їхніми цілями були табори терористів, звідки, за їхніми твердженнями, планувалися та координувалися терористичні атаки проти Індії. Проте пакистанська армія заявляє, що індійські ракети вразили цивільні об’єкти, серед яких населені райони, мечеті та інфраструктура водопостачання.Пакистан заявив, що збив п’ять індійських винищувачів, включно з трьома французькими Rafale та двома радянськими Су-30МКІ та МіГ-29. Індія поки що не підтвердила ці втрати. За словами пакистанського прем’єр-міністра Шахбаза Шаріфа, збройні сили країни готові «помститися за втрати невинних життів».
Крім авіаударів, Індія вдалася до ще одного кроку, який загрожує Пакистану економічною та екологічною катастрофою, — перекриття водопостачання. Як пише Financial Times, Індія вперше за понад 60 років призупинила дію водного договору з Пакистаном, який регулював подачу води з річки Інд. Прем’єр-міністр Моді заявив, що тепер вода, яка раніше йшла до Пакистану, буде використовуватися для потреб Індії. Пакистан назвав це «актом водної війни» і заявив про можливі наслідки для свого сільського господарства.Конфлікт вже прокоментували представники ООН, США, Об’єднаних Арабських Еміратів, Китаю та Японії. Вони закликали обидві сторони до стриманості. Зокрема, генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш висловив «глибоке занепокоєння» через можливість військового зіткнення двох ядерних держав. Financial Times пише, що Трамп заявив про свою готовність допомогти, якщо це буде потрібно. Ну, може, хоч там у нього вийде за 24 години…
