Власник найкращого клубу не для геїв
Літературознавиця Ангеліна Столітня про оповідання Сергія Жадана та майже гепі енд у ньому.
Оповідання Сергія Жадана «Власник найкращого клубу для геїв» цілком вкладається в канву текстів дев’яностих-нульових щодо висвітлення гомосексуальних досвідів. Очевидно, що власник клубу — не гей. Абсолютні цисгетеро персонажі Гога і Сан Санич вирішують «робити бізнес», їм радять: такого ще не було, тільки тут і тільки тепер, клуб для геїв! Також очевидно і те, що клуб автоматично стає найкращим, навіть якщо його намагаються «віджати», бо інших немає, тому, шановні гомосексуали міста, це максимум, який ви можете отримати. Із радянського кафе «Буратіно» простір трансформується у перший та єдиний гей-клуб Харкова «Бутерброди».
Текст концентрується не на персонажах та їхніх історіях, а на функціонуванні клубу як невдалого бізнес-об’єкту, попри те, що він — найкращий. Саме у «Бутербродах» ще на стадії ремонту відбувається рекет, а вже опісля простір гостинно вбирає в себе різних марґіналів та абсурдні ситуації, начебто натякаючи: лише в такому місці, як клуб для геїв, таке і могло статися. Тому його і сприймають як екзотичну новинку міста, на рівні чуток та анекдотичних новин у медіа. Ця екзотизація і витворює з умовного гея — іншого, незрозумілого, дивного, далекого іншого. Проте так відбувається протягом першої половини тексту, до відкриття клубу, а вже опісля з’являється Доктор і Буся. Вони і є цільовою авдиторією клубу, яка традиційно відкинута на марґінес, залишається непоміченою і непочутою (їхня функція — бути присутніми, але не бути аґентивними, не діяти).
Лише після того, як клуб припиняє своє існування, Санич пізнає свою цільову авдиторію. А якщо розібратися детальніше, то через іншого Санич прагне зрозуміти насамперед себе. Він приїжджає до них в гості і, звісно, ставить питання щодо фізіології, сексу. Але отримує відповідь, яка не крутиться довколо тілесності. Буся, при всій комічності свого імені, пояснює природу стосунків, яка полягає у чомусь складнішому і глибшому, ніж фізіологія. Наближення до іншого знімає пелену екзотизації: вони — такі ж, як і я, розуміє Санич. Його сподівання на те, що «я думав, хоч у вас, геїв, усе нормально» розбиваються об усвідомлення, що гомосексуальні стосунки не дорівнює відсутність негативних досвідів. Це передовсім людські стосунки.
Крім пари геїв в оповіданні також з’являється лесбійка Віка, в яку моментально закохується Санич. Куди ж без романтизації лесбійок (нікуди) і бажанні залишитися з нею. Віка ж — таємнича і травмована, її тільки покинула дівчина, вона запиває горе в гей-барі і демонструє неабияку асертивність, а також те, що «ні» означає ні. Хороші новини: Санич, хоч і закохається (так, в лесбійку Віку), однак не станеться конверсивної терапії у вигляді «Нарешті у тебе був нормальний мужик», усі залишаються на своїх місцях: бізнесмени — з прогорілим бізнесом, геї — з геями, а лесбійки — з лесбійками. Майже гепі енд.
«І взагалі — кого цікавлять проблеми сексменшин у країні з таким зовнішнім боргом»
****
«Я ж вам говорю — ніша вільна, в двохмільйонному місті жодного клубу для геїв! Це ж золота жила. Навіть не потрібно працювати на цільову адиторію, вони самі прийдуть, тільки бери їх теплими»
****
«Ти розумієш, Сашо, в чому річ, в принципі це не так і важливо, ну, я маю на увазі фізіологічний бік, розумієш мене? Головне ж в іншому. І в чому? — запитав його Санич. Головне в тому, що він мені потрібен, розумієш? І я йому потрібен, мені здається»
