Біографи назвуть їх найкращими подругами
Літературознавиця Ангеліна Столітня про оповідання «Дівчатка» Оксани Забужко та проблеми лесбійської репрезентації.
Оповідання Оксани Забужко «Дівчатка» часто зараховують до української квір-літератури. У центрі — дві дівчинки-підлітки, між якими виникає специфічний зв’язок, який на одній лише романтиці не тримається. Тут уже не вийде Дарку та Ленцю охрестити подругами, але їхня тілесність та сексуальні взаємодії не ґрунтуються на підлітковому самопізнанні. Одностатеві стосунки тут дещо складніші і заплутаніші.
По-перше, емоційний бік цієї наддружби і недостосунків виявляється надто сильним і драматичним, що виливається згодом у сексуальний контакт. Тобто платонічне від надміру почуттів зрештою перетворюється на фізичне, що перетворює героїнь на партнерок під дією сильного афекту. Ці взаємини на початках мають вигляд мало чи не соулмейтства: дівчатка декламують одна одній вірші, слухають музику, діляться сокровенним. Мимовільно трапляється навіть паралель із сестринством, кровним зв’язком, але, на щастя, так звану інцестуальну карту Забужко не розігрує, тоді було б усім непереливки. Однак подібність, певна дзеркальність героїнь все ж відчутна. Вони сходяться на основі схожости в інакшості, але відштовхуються через те, що ця інакшість різна, неспівмірна.
Проблема лесбійської репрезентації номер один: напрочуд чоловічий погляд, який із насолодою вуаєриста смакує тілесний контакт. Проблема номер два: дівчата не говорять про те, що відбувається між ними. Так, це зараз ми просунуті і екологічні, нам хочеться окреслити формат стосунків на порозі, а ось Ленця і Дарка не говоритимуть, бо одна не знатиме, як вмістити в мову все своє захоплення і любов, а іншій не буде йтися про щось глибше, її справа — отримати і втримати владу над подругою (чи партнеркою? як означити стосунки, які не були жодним способом означені персонажками?).
Якраз тут виникає ось «це по-друге». Між героїнями не існує горизонтальних зв’язків. Тому їхня лесбійськість проростає з бажання однієї контролювати і домінувати над іншою, отримавши повну емоційну владу, їй хочеться більшого (хоча б навіть узагальнена і пестлива назва «дівчатка», що робить їх одним цілим, певною спаяною єдністю, а водночас — незрілими істотами). Отримати тіло — це та межа, яку вони обидві переходять. Чи можемо це трактувати як близькість? Хіба як тілесну, бо на ділі відбувається ще більше узалежнення і буквально злиття в одне ціле.
Зрештою ці стосунки розриває третє тіло, тобто зрада однієї з подруг-партнерок. Тоді не може вже йтися ні про владу, ні про ілюзорну близькість. Ленця, зрадивши, абсолютно зникає з життєвого простору Дарки. Сама ж Дарка все доросле життя відчуває провину за символічне вбивство своєї чи то подруги, чи то посестри, чи то сестри, чи то партнерки, чи то її двійника. Тож чи може йтися, наприклад, про певну гетероприреченість (адже обидві у подальшому будують стосунки із чоловіками)? Цілком навряд. Лесбійський досвід стає для них поворотним не в площі сексуальности, а в площині вертикальних взаємин, які виявляються зламаними.
«Ленця не прийшла ззовні — вона розвинулася зсередини Дарки, як її власний орган»
«… ні перед ким вона не відчувала такого обмираючого, до повного стерпу кінцівок і нутра, захвату, як тоді перед Ленцею, всі пізніші зв’язки були тільки сколками, відблисками з цього почуття»
«…І все це брехня, бо насправді нічого не минає — хоч скільки не старайсь наживати потім поверх того, воно однак темнітиме зісподу, крізь шкіру років, як невиводний крововилив. . . »
«Дарка несамохіть розтуляє рота для вдиху, а тоді під грудьми повільним вогнем розтікається опік: ще вчора вони з Ленцею допізна сиділи над озером у парку, спершу годували лебедів із Ленчиними шиями, а коли лебеді попливли спати, дивились на захід сонця, на гостро, скалчасто палаючу кармазинову доріжку на воді — розширеними, як од жаху, Ленчиними очима: стільки краси — казала Ленця, її тонкі, такі тонкі, аж здавались підсиненими, повіки метеликово здригалися, — стільки в світі краси, як це все вмістити?»
