Балансуючи на спектрі безтілесної любові
Літературознавиця Ангеліна Столітня про майже асексуальність героя роману Віктора Домонтовича
Так звані «учені мужі» доволі часто ставали героями художніх текстів, поволі перетворюючись на справжній троп. Те, що їх зазвичай поєднує — це педантичність, занудність, аскетичність. Крім того, науковці часто доволі асексуальні, буває ще гірше — їхнє тіло відсутнє у тексті, тому про сексуальність говорити важко. Одним з таких відлюдників в українській літературі є головний герой роману В. Домонтовича «Доктор Серафікус».
Літературознавець Юрій Шевельов писав, що еротика у Домонтовича ніколи не переходить у порнографію. Дозволю собі дещо підправити цю фразу: еротика у В. Домонтовича рідко екстраполюється на тілесний вияв сексуального бажання. Переважна більшість його героїв — це дуже структуровані і стримані персонажі, але аж ніяк не люди. Власне, саме таким є Василь Хрисанфович Комаха. Його цілком можна було б вкласти у сучасні рамки асексуальности, якби не короткий проміжок життя між юністю та зрілістю, коли між ним та його товаришем Корвином виникає специфічний зв’язок. Зв’язок цей специфічний із тих причин, що дружбою це назвати важко (сам Корвин називає це «дружбою», тобто ось цей, знаєте, прикол про те, що біографи скажуть: «Вони були просто друзями/подругами»), а от для стосунків чогось та все ж бракує. З іншого боку, цей формат взаємодії можна назвати серафічними стосунками, тобто стосунками в певній мірі настільки безтілесними, наскільки й гомосексуальними.
Корвин переповідає спогади з юності: він перебуває у звичайних гетросексуальних стосунках, які є безперечно платонічними, але разом із цим є Комаха, з яким відбувається «зворушлива закоханість». Зрештою, цей так званий перехідний вік і гомоеротизм в його межах входить у стереотипне «це просто фаза, це минеться», однак не минається просто так. Нерішучий і неоковирний у житті Комаха стає напористим щодо Корвина, а той стає покладистим поруч із Василем Хрисанфовичем. Ці ролі стають для них настільки звичними, увиразнюючи спільну буденність, що ці стосунки все ж оформлюються у певний «духовний шлюб», де Корвин був дружиною, а Комаха — чоловіком. Не забуваймо, що роман датується 1929 роком, звідси і стереотипи про слабкість як фемінне і силу як маскулінне, а також гетеронормативні ролі, які намагаються припасувати і до стосунків, які такими аж ніяк не є.
Це все ми дізнаємося саме від Корвина, який власне був уособленням фемінного у стосунках, тож тепер йому належить історія, а також розповідь про неї. Комаха ж як боявся, так і продовжує боятися жінок. І ця фобія навряд викликана інтровертністю чи сором’язливістю. Жінки настільки не цікавлять Комаху, що він стає одержимим ідеєю стати батьком без залучення жінки у процесі дітонародження. Тому з одного боку, так, очевидно, що Серафікус боїться будь-якого контакту із жінкою, надто сексуального (це не означає, що сексу у Комахи немає), а з іншого боку, де бодай якісь свідчення про те, що він не боїться чоловіків так само?
В. Петрова (справжнє прізвище Домонтовича — прим. Sebto) буквально із дослідницького інтересу цікавили питання, які б ми означили терміном «спектр», адже Комаха якось все ж намагається на ньому балансувати. Тут він — доктор, цілком виважений, освічений і втілений в людську подобу, а тут — Серафікус, знетілеснений, буквально серафічний, платонічно гомосексуальний, а ось тут же — Комаха, незначний, маленький, наляканий і майже принижений, бо закоханий в жінку. Соломія Павличко пише про цей текст як про пеший, де фігурує в українській літературі кохання між двома чоловіками. Але це кохання від «дружби» як натяку на гомосекусуальність зрештою перетворюється на «дружбу» в плані ворожнечі за кохання жінки, яка стає між двома чоловіками, а от роману про поліаморію у нас так і не сталося. Тому доведеться обирати.
Сказати «дружба» чи значить сказати щось? Може, треба було б сказати: зворушлива закоханість, ніжність, відданість? Вони були юнаками, що здавалися собі дорослими; дорослими, що ще лишались юнаками. Певно, їхня закоханість і була останнім проявом химерного юнацтва на зламі дорослої й байдужої досвідчености».
«Корвин сам прийшов до нього, взяв його дружбу, переміг нехіть опір, небажання, замкненість, безініціятивну пасивність. Бажаючи віддатися, Корвин примушений був узяти. Корвин нав’язав Комасі приязнь, почуття, дружбу, зустрічі, розмови, прогулянки. Він був, власне, єдиний, хто ходив до Комахи, з ким Комаха ходив гуляти восени куди-небудь на Сирець або ярами Куренівки. Їх бачили разом в університеті, на виставах, у парках. Спільні знайомі питали Серафікуса про Корвина:
— А де ваша дружина?
І в Корвина:
— Де ваш чоловік?
Отож, коли при фізичному шлюбі подружжя він і вона згодом стають подібні один до одного, засвоюючи взаємні якості й хиби, — то в духовному шлюбі це трапляється ще частіш, Корвин зробився Серафікусом, Серафікус — Корвиним, з тією, хіба, різницею, що Корвин більше Серафікусом, а цей останній далеко менше Корвиним, — чи, може, й зовсім ним не став».
«Він кохав Комаху та наречену. Це було єдине й спільне почуття. Можливо, він не наважувався зрадити Серафікуса задля нареченої й наречену задля Серафікуса. Від нареченої Корвин ішов до Серафікуса і від Серафікуса до нареченої. Він не знав інших шляхів, інших зустрічей та інших знайомств. Почуття подвоювалось і розділялось між двома особами. Нареченій він повторював те, що говорив перед тим Серафікусові, і останньому згодом те, про що розмовляв з нареченою. Він не відокремлював їх обох».
«Комаха зідхнув.
— Познайомитися з жінкою?! — казав він далі: — Вам це легко сказати, вам це байдуже, а мені розмова з жінкою порушить рівновагу на три дні. Я не переношу розмовляти з жінками. Мені зовсім не легко зібрати всього себе у щось ціле, єдине. З великими труднощами я примудряюсь улаштувати з себе бодай хоч подібність на щось стале й тверде. Отже, я ретельно намагаюсь уникати всього того, що може мене вибити з колії».
«Доктор Серафікус промовляв далі:
— Розпуста й шлюб обтяжили й розклали почуття, що не має нічого спільного ані з тим, ані з тим, ніби споглядання вроди обов’язково сполучено з ліжком і розстібнутими ґудзиками.
Це були міркування безстатевої людини! Доктор Серафікус малював перспективи запереченої сексуальности й стриманих почуттів. Він боронив право чоловіка на інтелектуальне споглядання жіночої вроди. Коханню, звільненому від брутальности, він сподівався надати інтелектуального почуття. Він мріяв про те, щоб бажання, викликане вродою жінки, було інтелектуалізоване, перетворене на естетичну цінність, піднесене на рівень такого розумового почуття, як і почуття від поезії, музики й малярства».
«Леле! Для людини скромної й ніякової, до того ж переобтяженої працею, семінарами, лекціями, громадськими навантаженнями, засіданнями предметових комісій, науковими доповідями, правленнями корект, кохати жінку — це, власне, практично майже зовсім нездійсненна річ.
Покохати? Де проходить межа, що відокремлює почуття від цинізму, чемність од образи, коректність од брутальности?
Певно, що є на світі люди, здатні поцілувати жінку, але Комаха зовсім не був певен, що він міг би наважитись зробити це. Усе, що не дано, вигадано. Химерною вигадкою лишався для Комахи давній міт, повторений у пам’ятках усіх віків і всіх народів, про чоловіків, що кохають жінок. Він не припускав, щоб за цим мітом ховався будь-який реальний зміст. Чи не треба було ці перекази тлумачити алегорично?
Кінець-кінцем про все це не варт було й гадати, бо Комаха не мав жадного наміру будь-кого цілувати чи кохати, ходити на побачення, фліртувати, подобатись комусь абож шукати собі когось до вподоби. Що більш він обмірковував становище, то більше й більше впевнявся, що ледве чи він зможе здійснити своє бажання. Перед вагою тяжких зобов’язань, що малювались його уяві, занепадала його рішучість і слабла його енерґія. Комаха хотів одного: не турбуючи себе жадними зайвими турботами й не ставлячи себе у прикре становище закоханої людини, мати дитину.
Що зробило людство, щоб раціоналізувати взаємини між окремими статями? Власне кажучи, нічого. Комаха хотів мати дитину найраціональнішим способом, тобто уникнувши того, щоб звертатись у цій справі до жінки».
Цей текст створений в межах програми «Сприяння рівності та протидія дискримінації», яка реалізується Національним демократичним інститутом (НДІ) за підтримки Швеції. Погляди, висновки та рекомендації, висловлені в цій публікації, не обовʼязково відображають офіційну позицію Уряду Швеції чи НДІ.
