Спроба квірної готики
Літературознавиця Ангеліна Столітня про роман Анни Малігон «Навчи її робити це».
Роман «Навчи її робити це» Анни Малігон ще з обкладинки змушує читача поставити питання: а чому, власне, і кого слід навчити? Зараз спробуємо розібратися. За самою обкладинкою ховається направду готичний текст. Подумайте самі: розлучені ледь не з народження сестри, одна з яких стала сиротою-прибічницею незрозумілого культу, а інша, хвороблива і закрита від світу, якій вдалося потрапити в благонадійну родину. Який шанс за такого сценарію, що вони закохаються одна в одну?
Інцестуальні діади, найбільш валідні для патріархального укладу, де союз укладається між чоловіком та жінкою (братом та сестрою, дядьком і племінницею тощо), є не надто поширеним явищем у культурі саме з перспективи стосунків між сестрами, адже, по суті, тут відсутня основа табу – кровозмішування. А крім того, у такій динаміці немає чоловіка, що мав би проявити ініціативу, жінки, які стереотипно уявлялися безсуб’єктими, самі по собі нікого не цікавили і не підпадали під жорсткі заборони та осуд.
Ліза є ідеальною головною героїнею готичного роману: пише наукові роботи на замовлення, хворіє на астму, живе аскетично, відшиває чоловіків, що намагаються бути поруч з нею. Такою ж ідеальною героїнею є також і Марта, – двійниця навпаки, вона з’являється на порозі домівки Лізи, здається, випадково, шукаючи кімнату для оренди. Вона по-відьомськи руда, її волосся нагадує Лізі змій, змію вона носить на ланцюжку, вона яскрава, навіть агресивна у своєму вираженні назовні, відштовхує і ненавидить чоловіків через болісний досвід зґвалтування. Приязні взаємни між дівчатами перетворюються на сексуальні та романтичні стосунки у Празі, куди вони разом мандрують і зрештою там переходять межу заборон у містичному просторі, наповненому історіями про нечисту силу, привидів та відьом.
У сексуальних практиках Марта перетворюється на демоницю-домінантрикс, тоді як роль Лізи – підкорюватися, часто навіть без власної згоди. Ця динаміка зумовлює і особливості спілкування героїнь: Марта ставиться до Лізи як до дитини, яку вона прагне вилікувати і врятувати, у той час як сама Ліза потрапляє в емоційну залежність від так званої квартирантки. Варто сказати, що Марті все ж вдається вилікувати Лізу, принаймні фізично, вона позбувається астми, однак її життєвий простір стає більш токсичним саме завдяки Марті. Зовні, для інших (звісно, інші – це чоловіки, які, до слова, ніколи не бачили Марту, вона залишається невидимою для них чи то через травму і тригер, чи то через бажання бути непоміченою через план вбити Лізу), Ліза не відкриває своєї одержимості і любові до Марти, називаючи її подругою. Зрештою страшна таємниця розкривається, і Ліза дізнається про те, що Марта — її сестра. Тоді ж Марта наголошує на тому, що відтепер вони сестри (що насправді ніяк не заважає їхнім звичним сексуальним практикам).
Ліза після сексу із чоловіком повертається до Марти, перебуваючи в сомнамбулічному стані, відчуваючи провину впереміш із менструальним болем. Тут і з’являється важливий аспект крові як частини ритуалу. Марта не просто сестра, вона ще й послідовниця культу, до якого її долучила химерна жінка Ішвара, ініціюючи Марту в культ, про який та не особливо розповідає сестрі. Тепер уже Марта готує Лізу до польоту. Адже Марта не просто домінатрикс-демониця, вона куштувала людське м’ясо, тепер вона куштує кров Лізи (а по суті цілком свою кров) і відлякує свідків Єгови, які просто хотіли поговорити про Бога. Історія завершується смертю Лізи як жертви і заклинаннями Марти як жриці, що читає голубам вірші, замикаючи відьомське коло родини.
*****
«За цей короткий проміжок часу побачила тривожний сон, ніби вони з Мартою так довго спали поряд, що одного ранку прокинулись і зрозуміли, що їхні спини зрослися»
*****
«А може, вона стала такою ще задовго до їхнього знайомства, просто передчуваючи цей вулкан, відганяючи від себе слинявих самців, осягаючи свій первісний шлях…»
*****
«Удень – тримаючись за руки, вночі – сплітаючись у обіймах, вони проживали одне маленьке життя, не задумуючись, що їх чекає там, за межами раю»
*****
«Але якось зловила себе на думці, що буде, як Марта коли-небудь захоче піти. Жила ж якось без неї. А тепер, випадково прокидаючись уночі, вона завжди торкається Мартиної спини або плеча – і, впевнившись, що вона поряд, заспокоюється й засинає»
*****
«Що ти зробила зі мною, Марто! Куди мені рухатися тепер у цьому темному болоті? Навіщо ти мене вилікувала? Повертайся, моя солодка. Убий мене, Марто, убий!»
*****
«Так ось яка вона, Єлизавета Максимівна – вічна каліка, содомітка, неспроможна на нормальні людські стосунки. Вона завжди була такою, тільки тицялася всюди, як сліпе цуценя, сама не відаючи, хто вона і що їй потрібно. Ще тугіше затягнулася мотузка, що зв’язувала їхні з Мартою руки. Крах? Загибель? Або народження. Початок»
*****
«Голос Марти з передпокою пролунав як смертельний вирок. Загалом, ще з першого дня їхньої зустрічі Ліза помітила у тому голосі щось владне й надривне, щось таке, чому хочеться підкорюватись і одночасно – довіряти й любити. А головне – хотіти. Якщо наказують вмерти – треба вмирати, якщо боротися – підійматися й діяти, зібравши останні сили»
*****
«Марта спробувала обійняти Лізу, і та накинулася на неї, мов на рятувальне коло, обхопила її шию руками, цілувала щоки, губи, тулилася, як до… рідної»
