Чи любив Платон платонічно?
Літературознавиця Ангеліна Столітня про Альони Тімкової «Сімейні дорогоцінності».
Словосполучення «сімейні цінності» зазвичай можна почути від прибічників так званої традиційної сім’ї. Але що воно таке — ці «сімейні цінності»? Можливо, проблема у тому, що зазвичай ідеться не про повагу чи прийняття, а про страх, пригнічення почуттів та істинної сутності? Альона Тімкова у своїй книжці «Сімейні дорогоцінності» намагається працювати саме із цими темами. В осерді тексту стоїть сім’я, але не сім’я біологічна, а радше у вигляді набутої спільноти, що передбачає спорідненість завдяки розумінню та любові. Головною героїнею і дитиною у цій сім’ї є Іванка — підлітка, яка змушена жити поруч із чудовиськом-вітчимом, що неодноразово чинить над нею насилля. Дівчинка не отримує жодної підтримки від матері, та не вірить власній дитині, чим прирікає Іванку на життя в страху і нарузі. І саме у цей період становлення особистості й усвідомлення себе Іванка закохується у свою викладачку танців — Марину. Ці почуття стають для неї опорою та певною мірою навіть порятунком.
Героїня не переживає драматичних метань та нерозуміння своєї сексуальності, вона гранично доросла (ну звичайно, коли твоя матір поволі стає залежною від алкоголю, а вітчим є постійною загрозою, подорослішати доводиться дуже швидко) і осмислена. Крім того, культура дає дівчині приклади сапфічних стосунків (пісні, книжки, фільми фіксують дух часу, супроводжують героїню постійно, стають для неї маркерами можливого і неможливого), це не видається чимось, що не є нормою, її однокласниця Ніка перебуває у таких стосунках, тож виходить, що нічого поганого у цьому немає, але Іванка не тішить себе ілюзіями, їй достатньо мимовільного дотику чи розмови з Мариною. Вона ніколи не виходить за межі, бо чітко знає, де вони пролягають, однак це не заважає їй піклуватися про свою викладачку (підлітка знову перебирає на себе дорослу роль, коли Марина не має сил на побутові справи) та навіть хоче якось врятувати її. Іванка, безперечно, неймовірно зріла, але це перша її юнацька закоханість, яка так і залишиться, по суті, платонічною до кінця, вона тримається за неї і проживає її вповні: із тремтінням рук, слізьми, перехопленим подихом і раптовими бажаннями поцілувати і обійняти Марину.
Проте ця закоханість дає їй значно більше — безпеку і, зрештою, прийняття. Марина та її матір стають для Іванки новою родиною, завдяки якій вона набуває суб’єктності та отримує безумовну підтримку. Завершення шляху Іванки у цій сім’ї — вибір свого життєвого шляху і вступ до коледжу. Це є початком нового життя, без вітчима, у спробах відновити і вибудувати взаємини з матір’ю буквально з нуля. Іванка стає нарешті вільною від тягаря, який їй довелося волочити за собою в надії, що бодай хтось повірить в її персональну травму. Тепер дівчина готова і відкрита до нової сторінки свого існування. І зовсім не випадково, що у коледжі вона перетнеться саме із Нікою. Зовсім не обов’язково, щоб зрештою вони були разом, достатньо просто знати, що поруч з тобою людина, яка поділяє твій досвід, людина, з якою не страшно і не боляче вибудовувати довіру. А це Іванка вже вміє.
Однак на Іванці формування нових (хоча насправді цілком нормальних і адекватних) цінностей не завершується. Що прикметно, так це те, що ціла книжка — це розповідь про жінок, про їхній шлях самоусвідомлення і трансформацій. Книжці можна було б закинути, що тут що не персонажка, то квірна особа, мовляв, що за ідилічний ЛГБТІК+ світ? Але що поганого в тому, щоб спроєктувати не повне скло, не суцільну травматичну історію дорослішання? Так це і працює: ми часто не знаємо, хто нас оточує насправді, та ми не знаємо часто, ким ми є насправді, чого тут далеко ходити! А персонажки у книжці працюють як злагоджена спільнота, далеко не ідеальна і не ідилічна. Спільнота, яка не засудить і допоможе, підставить плече і стане сім’єю, якщо буде така потреба.
Марина у цій історії не є сталою величиною, адже дорослість ще не означає абсолютного знання про себе. Її знайомство з Іванкою відбувається на певному екзистенційному зламі, коли Марина поступово починає усвідомлювати свою асексуальність. З одного боку, вона ніби й у щасливих гетеронормативних стосунках, але вона не відчуває внутрішньої спонуки і задоволення від сексу. На початку це здається чимось неправильним, наче вона «якась не така», недостатня, неправильна. Зрештою, вона не розповідає про це подругам. До слова, її подруги, Рита і Люба, відчувають закоханість одна до одної («Це були дві людини, закохані одна в одну безмежно, які щойно це усвідомили, нічого на світі не могло їх від цього відволікти»), Марина спостерігає за ними і приміряє їхні почуття на свої стосунки. І все ж щось не клеїться.
Дівчина весь час перебуває у власній голові, а думки не виходять назовні, асексуальність взагалі не та тема, про яку говорять у суспільстві, що й призводить до того, що Марина спочатку навіть не підозрює, що і це може бути нормою. У цій особистій драмі за власне «Я» все ж настає момент, коли Марина намагається дати собі раду між тим, у що вона вірить і тим, ким вона є. Питання конкретне: як Бог ставиться до квірних людей? Відповідь дає інша квірна героїня: «Любов не може бути злом». Здається, саме це дає Марині простір для того, що вписати свою ідентичність туди, де їй, здавалося б, зовсім немає місця. Відтак стає простіше визначити і свої почуття до Іванки, до якої вона не є абсолютно байдужою, однак це не та романтична любов, якої вона остерігалася, адже це любов до підлітки. Це один з її численних різновидів.
Тож «Сімейні дорогоцінності» написані насправді про одну дорогоцінність. Про любов. І про те, наскільки різною, заплутаною, незрозумілою, болісною, млосною, залежною, безтілесною вона може бути. Не існує методички із того, як варто любити, тож доводиться вчитися щоразу заново, з кожною людиною вправлятися у цій науці по-своєму.
*****
«Жінки люблять жінок, це нормально, вона така не одна»
*****
«Вона зазвичай не думала про Марину… аж так. Те, що робили Віолетта з її хлопцем, здавалось їй раніше недоречним там, де мали місце такі глибокі почуття. На Марину хотілось дивитись, як на картину. Про неї хотілось дбати. Обожнювати. Прийти до неї в ліжко посеред ночі та просто лежати поруч і обіймати. Поцілувати в скроню, заправити те пасмо за вушко. Цього було б достатньо, цього було би більше, ніж достатньо. Донедавна. Тепер вона хотіла більшого, але все одно, все одно вона б віддала своє нікчемне життя за один вечір із нею — на даху, як у кліпі Girl in Red, в затишних червоних светрах, під зорями. Вони б також викурили одну сигарету на двох, і байдуже, що жодна з них не курить — в її уяві вони розділили ту сигарету, і стареньку ковдру, і меланхолійну мелодію про двох закоханих дівчат. Але життя то не кліпи Girl in Red. В житті залишається лише дивитися на жінку, яка ніколи не буде з тобою, і ненавидіти цей світ, в якому це неможливо»
*****
«Вона востаннє кинула погляд у дзеркало — таки вона гарна, які виразні ключиці та округлі плечі, майже без шрамиків та родимок шкіра, мов з картин Тіціана, навіть дивно, як таке досить привабливе тіло може залишатися абсолютно байдужим…»
«Це не працює, — подумала вона врешті-решт, — це ніяк не працює. Я просто не розумію». Це мало б бути щось особливе. Натомість вона просто відчула роздратування від того, що її торкались — хай це було і ніжно, і з повагою»
*****
«З нею було щось явно не так. Вона його любила, але не хотіла. Не хотілось нічого»
*****
«Подих на її шиї, руки на її стегнах. Все це було таким зайвим, таким непотрібним, чому вони просто не можуть бути щасливі так? Що ж, якщо він повірить, що зараз все добре, може, він нарешті заспокоїться?»
*****
«Я не хочу бути з нею, якщо це не те, чого прагне вона, — сказала собі Іванка, — але я хочу робити її щасливішою». Це була ледь не найдоросліша, найзріліша думка в її житті, але вона ще цього не усвідомлювала»
*****
«Хіба могла б вона колись… полюбити жінку? Марина швидко відкинула цю думку. Вона не засуджує інших, але це точно не для неї»
*****
«І справді, на кілька ударів серця Марина забула, що сталось до того, як вона кинула все і помчала з Іванкою на інший кінець країни. Їй було добре з нею. Іванка обережно взяла її за руку. Марина розкрила обійми — їй здавалось, що це їй потрібно, і тут сталось дещо. Іванка поцілувала її. Дуже швидко, так, що вона ледь відчула теплий дотик, і не встигла зробити нічого. А може, і не хотіла?.. Вона піднесла руку до губ дуже-дуже повільно. Торкнулася верхньої губи. Серце сильніше вдарило в грудну клітку, і потім знов відновило звичайний ритм, і на секунду їй справді здалось, що вона щось відчула»
*****
«Якби можна було своєю любов’ю вбити її страждання, стати плющем для її руїни, врятувати її від самої себе, від тієї отрути, що ламає її зсередини! Як не захлинутись у цій ніжності?»
*****
«Господь нічого не робить просто так. Ти така, якою він тебе створив. Ти нічого не робиш поганого. Любов не може бути злом»
*****
«Але той безневинний поцілунок в чоло вона зберігатиме, наче монету епохи розквіту Риму»
*****
«Я ніби зламана. Я нічого не відчуваю»
*****
«Але чуєш, ти не маєш себе за це соромити. Можливо, то твоя норма. Бо що таке норма? Хто її взагалі визначає? Ну не хочеш ти сексу. Принаймні зараз. Це не робить тебе менше людиною. Чуєш мене, Марино?»
