Випуск №445
Аліса Вайдель — лідерка AfD («Альтернатива для Німеччини»)
____________________________________________
Leaf peeping — подорожі заради споглядання осіннього листя, особливо коли воно змінює кольори. Термін вперше використали у США в 1960-х.
Аліса Вайдель — майбутня канцлерка?
“Alice für Deutschland” — “Аліса для Німеччини”. За даними The Guardian, такий слоган партія “Альтернатива для Німеччини” (AfD) почала використовувати ще у серпні 2024. Тоді для публічних заходів роздрукували блакитні серця з таким надписом і заохочували прихильників махати ними на мітингах. Але ось вже із січня 2025-го фразу “Аліса для Німеччини” можна вважати слоганом AfD.
Тоді на партійному з’їзді Алісу Вайдель офіційно висунули кандидаткою у канцлерки, а один із регіональних керівників партії закликав натовп скандувати: “Alice für Deutschland”. Трохи більш як через місяць, увечері після голосування на парламентських виборах, коли Аліса Вайдель вийшла на сцену в Берліні, щоб святкувати найкращий результат в історії AfD, прихильники знову вітали її скандуванням: “Alice für Deutschland”.
До цього гасла деякі з колег Аліси Вайдель у своїх промовах використовували інше, дуже схоже за звучанням. “Alles für Deutschland” — “Усе для Німеччини”. Так один з лідерів та найбільш радикальних представників AfD Бйорн Гьоке зазвичай закінчував свої промови, поки його за це не оштрафували на 13 000 євро.
“Alles für Deutschland” — це гасло штурмових загонів Гітлера, і сьогодні використовувати його в Німеччині заборонено. Наразі. POLITICO пише, що відколи Гьоке заплатив штраф за використання забороненої фрази, скандування “Alice für Deutschland” (“Аліса для Німеччини”) дозволяє членам AfD насміхатися над повоєнними нормами та, по суті, підважувати їх, формально не порушуючи закону.
Розкривати чийсь політичний портрет, як статтю у Вікіпедії (коли і де народилася, в яку школу ходила, які оцінки отримувала в університеті) — не дуже цікаво. Тому ми про Алісу Вайдель будемо говорити через 4 сюжети, які здаються важливими для знайомства з політикинею.
Починаємо з того, чим Аліса Вайдель займалася до початку політичної карʼєри. Навіть не так. Спершу треба пригадати, якою була “Альтернатива для Німеччини”, коли до неї доєдналася Вайдель. Це нам важливо, щоб зрозуміти, чому жінка з її тодішнім бекґраундом обрала саме цю партію.
AfD заснували в лютому 2013 року. The Guardian пише, що все починалося, як проєкт з єдиною ціллю, зосереджений на економічних питаннях і фіскальному суверенітеті Німеччини. Це був продукт свого часу, адже початок 2010-х — це період затяжної боргової кризи єврозони. І тоді зібралася група професорів-економістів, які виступали проти євро як спільної валюти та проти фінансової допомоги країнам-боржницям, Греції зокрема, і створили вони партію “Альтернатива для Німеччини”. Саме тому Foreign Policy пише, що AfD була “професорською партією”. Важко сприймати таке визначення, дивлячись на цю політичну силу сьогодні, чи не так?
Економістка Аліса Вайдель долучилася до AfD через кілька місяців після її заснування. Науковий керівник Вайдель економіст Петер Обередер, прихильник жорсткого вільного ринку, допомагав заснувати одну з партій-попередниць AfD. Можливо, це було фактором, чому вона доєдналася до цієї нової політичної сили. Тоді “Альтернатива для Німеччини” взагалі не працювала з антиміграційною платформою, а Вайдель, як пише FT, єдине, що мала радикальне у своїх поглядах, — це скептицизм щодо євро як спільної валюти. Ставши частиною партії, жінка pro bono очолила напрямок “Євро і валюта”. І, ймовірно, її однопартійці раділи цьому, адже до них доєдналася дуже кваліфікована та досвідчена молода економістка. Вайдель тоді було 34 роки. Після закінчення Байройтського університету з відзнакою, де вона вивчала економіку, жінка працювала фінансовою аналітикинею в одній з найбільших інвестиційних компаній Goldman Sachs (у її франкфуртському офісі), пізніше — в Credit Suisse і страховій компанії Allianz. Її професійна географія охоплює Німеччину, Китай, Сінгапур і Гонконг. І до цього ми ще обов’язково повернемося вже зовсім скоро, а зараз нумо розбиратися, чому Аліса Вайдель залишилася в “Альтернативі для Німеччини” навіть після кардинальних змін партії.
На виборах 2013-го AfD набрала 4,7% голосів, тож їм трохи забракнуло, щоб здолати 5-відсотковий бар’єр для входу в парламент. На наступних виборах, через 4 роки, їм це все ж удасться. У 2017-му “Альтернатива для Німеччини” візьме більше 12% голосів, але це була вже зовсім інша партія.
Що сталося між 2013-им і 2017-им? Коли Ангела Меркель відкрила кордони для понад мільйона біженців і мігрантів із Сирії та інших країн Близького Сходу, “Альтернатива для Німеччини” почала стрімко зміщуватись у бік антиміграційної риторики. До партії почали долучатися гравці, які побачили в ній інструмент для запуску праворадикального руху. І вони поступово почали витісняти засновників AfD, тих самих професорів-економістів. У момент, коли відійшли ті, хто стояли біля витоків партії, Аліса Вайдель увійшла до федерального виконавчого кабінету “Альтернативи для Німеччини”.
Чому вона залишилася і перейшла у керівне ядро партії? Точна відповідь невідома, але у 2025-му році FT спілкувалися з Джимом Ділвортом. Він — американський банкір, який живе в Німеччині, і тісно працював з Вайдель у фінансовому секторі. І ось цей Джим Ділворт пригадує одну розмову, в якій він дивувався, а чому його колежанка обрала саме AfD? І начебто вона йому відповіла, що у ХДС, ієрархічній консервативній партії з довгою історією, їй знадобилося би 20 років, щоб досягти такого ж кар’єрного прогресу та впливу, як це сталося у “Альтернативі для Німеччини”. Тож Ділворт припускає, що саме через можливість швидкого карʼєрного ліфта Аліса Вайдель обрала цю партію, а вже з часом підлаштовувала свої переконання під те, як змінювалася її ідеологічна платформа. Це гіпотеза, версія однієї людини, але погодься, що вона звучить доволі правдоподібно. Вайдель бачила для себе в AfD унікальні можливості, а що ж AfD побачила у ній?
Якщо загуглиш “Аліса Вайдель”, то побачиш не одну статтю із заголовком на кшталт: “Вона — не типова голова праворадильної партії”, — і для цієї тези є низка причин.
Навіть із того, про що ми вже сьогодні встигли згадати, очевидно дивним виглядає те, що, з одного боку, ми маємо партію, яка у своїй риториці виступає проти так званих “глобалістів” — людей та інституцій, які, за логікою крайніх правих сил, ставлять інтереси наднаціональних структур вище за інтереси “звичайних” громадян національної держави; але з іншого боку, у самої Аліси Вайдель доволі глобалістське запліччя із роботою на низку міжнародних корпорацій. Зрештою навіть її публічний образ є чимось середнім між банкіркою і представницею класичної консервативної партії: стримані білі сорочки, часто перла і завжди акуратний низький пучок.
У телевізійних інтерв’ю та відео у соціальних мережах політикиня завжди підкреслено м’якша, ніж її колеги. Ти знаєш, що позицію голови партії Вайдель ділить із Тіно Хрупаллою. І ось вони з ним, здається, працюють на контрасті. Аліса Вайдель — з вищою освітою, захищеною дисертацією, знаннями іноземних мов і досвідом роботи за кордоном. Тіно Хрупалла — маляр-декоратор за фахом, як політик він здається приземленим і без якихось особливих інтелектуальних претензій. Імовірно у такий спосіб вони можуть залучати ширші авдиторії, ніж якби партію очолював хтось один або одна. Хрупалла апелює до так званих “простих людей”, а Вайдель, як пише POLITICO, здатна привабити електорат, який є нетиповим для ультраправих сил, — респектабельний середній клас. Як стверджує політолог Олівер Лембке, політикиня здається “дорослою людиною в кімнаті серед усіх цих психів та екстремістів”. Крім цього, в умовах партії з переважно чоловічим керівництвом і риторикою про “традиційні” ґендерні ролі, Аліса Вайдель може видатися ідеальною для залучення жінок. Із цією електоральною групою в “Альтернативи для Німеччини” були проблеми.
Der Spiegel називає політикиню “ідеальним фіговим листком”. Мовляв, якщо хтось звинувачує AfD в мізогінії, гомофобії чи расизмі, вони можуть сказати, що в них є Вайдель, тож цього всього в “Альтернативі для Німеччини” не може бути, хоча воно є.
Та і сама Аліса Вайдель, здається, є втіленням небезпечної двозначності, доповнюючи м’якою усмішкою доволі агресивну риторику, яку вона ховає за протилежними висловлюваннями. З одного боку, вона активно просуває термін “реміграція”, себто масову депортацію навіть натуралізованих громадян, але з іншого боку, політикиня заявляє: “Звісно, нам потрібна міграція”. Але ми з Тобою не маємо цьому дивуватися, такого у сучасній політиці буде дедалі більше. Це одна з ознак постграмотного суспільства, про що ми говорили в другій частині “Вечірнього розе”.
Під час минулорічної парламентської кампанії видимість та впізнаваність Аліси Вайдель неймовірно зросла. Політолог Вольфганг Шрьодер називає її такою собі “некоронованою королевою AfD”. Це переросло у те, що політикиня отримала більше влади всередині партії. І це дуже важливо, адже “Альтернатива для Німеччини” не є монолітом: усередині постійно триває боротьба між кількома центрами впливу й різними фракціями. Найпомітніша лінія розколу пролягає між дуумвіратом Вайдель і Хрупалли та радикальнішим крилом на чолі з Бйорном Гьоке в Тюрингії, чия влада спирається на дедалі сильніші результати на східнонімецьких виборах. Але є певні дані, що і між Вайдель та Хрупаллою відбувається боротьба за владу.
До речі, у контексті протистояння з крилом Гьоке теж важливо відзначити, що AfD у нас же має свою основну електоральну базу на сході Німеччини, а сама Вайдель є уродженкою західнонімецького Гютерсло. Треба запам’ятати цей, здавалося б, незначний факт. Можливо, якщо “Альтернатива для Німеччини” розділиться, то нам доведеться до нього повернутися.
Звісно, жодна зі статей про те, що Вайдель є нетиповою керівницею ультраправої партії, не обходиться без згадки про те, що вона є лесбійкою у шлюбі з шріланкійкою і виховує 2 синів.
Партнерка Аліси Вайдель — Сара Боссар. Про неї у різних джерелах дещо різниться інформація, але скидається на те, що жінка народилася на Шрі-Ланці, і звідти її могла вдочерити швейцарська сім’я. У Швейцарії вона працює кінопродюсеркою. Там вони з Вайдель переважно і живуть, хоч офіційно зареєстровані в німецькому Юберлінгені, де розташовується округ політикині. З округом, до речі, була смішна історія. Вайдель запитали минулого року під час передвиборчої кампанії, скільки людей проживає у межах її округу. Політикиня на це не змогла нічого відповісти.
Мабуть, Тебе дуже зараз цікавить: ну як так, що вона у довготривалому партнерстві з жінкою, але її партія виступає за так звану традиційну сім’ю і проти одностатевих шлюбів? Ну це ж не просто дивно. Це неадекватно. Це справді так, солодашко. Сама Вайдель у 2023 році пояснила, далі — цитата: “Я — не квір, я просто одружена з жінкою, яку знаю 20 років”. І взагалі легалізація одностатевих шлюбів особисто для неї не є важливим питанням. Фактично Вайдель подає свої стосунки як приватний вибір, що нібито не має жодного політичного виміру й не зобов’язує її підтримувати права ЛГБТК+. Окей, це її перспектива. А що ж партія? У партії, здається, керуються тією самою логікою, розділяючи життя своєї керівниці від політичних позицій. У матеріалі FT є прекрасна цитата одного з однопартійців Вайдель: “Вона просто лесбійка за біологією, а не за політичними переконаннями”. Дуже цікаво… Чому тоді у своєму статуті AfD не залишить справи сімейні приватним вибором, а прописує за собою представництво сімʼї, що може складатися виключно з мами, тата і дітей?
Це питання сьогодні залишимо без відповіді, бо щоб її давати, можна записувати не просто окремий випуск, а створювати інший подкаст. Зрештою, саме це питання частково вже є відповіддю, а ще, можливо…. можливо, особистим життям Аліси Вайдель нас відволікають від чогось важливого.
Нещодавно Ісаак Стоун Фіш, засновник аналітичного центру Strategy Risks, який спеціалізується на дослідженні корпоративних і політичних зв’язків із Китаєм), написав у Х, далі — цитата: “Приголомшений, але не здивований тим, що люди ігнорують тісні зв’язки AfD з Китаєм, коли висвітлюють історичну перемогу ультраправої німецької партії”. Він це писав після того, як стали відомі результати виборів у Саксонії-Ангальт. Варто розібратися, чи не так?
По-перше, Аліса Вайдель шість років прожила у Китаї, і вона добре знає мандаринську. Там вона працювала у Bank of China. Ми згадували, що політикиня захищала докторську дисертацію. Так ось, тема її наукової роботи — пенсійна система КНР. Деякі медіа відзначають, що Аліса Вайдель фактично може бути однією з найбільш обізнаних людей у німецькій політиці щодо реалій у Китаї, але з якихось причин про цей свій досвід вона дуже рідко згадує.
У 2023 році Вайдель разом з депутатами Петром Байстроном і Петером Фельсером їздила з офіційним візитом до Пекіна й Шанхая. Їх запросила китайська сторона. Після повернення Фельсер говорив, що, на його думку, інтерес у китайців викликали успіхи “Альтернативи для Німеччини” в опитуваннях. Тоді їхні рейтинги перевалили за 20%. Китайські державні медіа тоді цей візит не висвітлювали, але у китайський соціальних мережах Аліса Вайдель, схоже, фігурувала як справжній феномен. Її називають залізною леді та створюють з політикинею фан-арти у стилі манги, але, як відзначають аналітики, таке захоплення ніяк не означає, що молодь у Китаї ідеологічно підтримує Вайдель та AfD. Просто політикиня стала таким собі порожнім екраном для естетичних проєкцій китайської авдиторії, а також створила можливість говорити про теми, які небезпечно порушувати у контексті місцевих політиків.
Після візиту до Пекіна Вайдель заявила, що вона має намір підтримувати з китайською стороною комунікації і публічно висміяла те, що тодішня міністерка закордонних справ Анналена Бербок критикувала Китай за недотримання прав людини. Мовляв, це взагалі не важливо. Фонд Рози Люксембург проаналізував політику “Альтернативи для Німеччини” щодо Китаю і виснував у своєму звіті, що партія не має тут цілісної стратегії, а натомість вибірково використовує вигідні наративи: десь це повідомлення на підтримку Китаю, а десь — критика.
Утім, найцікавішим у китайському питанні є дещо інше. Минулого року суд у Дрездені визнав колишнього помічника депутата Європарламенту від AfD Максиміліана Кра винним у співпраці з китайською розвідкою. За даними слідства, ця співпраця тривала понад 20 років, 5 останніх з яких обвинувачений працював помічником депутата. Він устиг передати Пекіну більше 500 документів Європарламенту, частина з яких мала гриф особливої важливості, а також стежив за китайськими дисидентами в Німеччині. Максиміліан Кра був свідком на процесі й заявив, що не мав уявлення про таку діяльність свого асистента і взагалі сам є жертвою шпіонажу. Але є деталь, на яку звертає увагу Der Spiegel: серед записів, які вилучили у шпигуна, були й розмови про особисте життя Вайдель і про боротьбу за владу з Хрупаллою. Себто, як припускає слідство, китайська розвідувальна мережа цікавилась не лише офіційними документами ЄС, а й внутрішньою кухнею “Альтернативи для Німеччини”, включно з тим, що відбувається на найвищому рівні. У коментарях пиши свої версії, для чого це знадобилося Китаю.
