Випуск №361
Політична криза у Франції, вибори у Чехії, звички авдиторії TikTok
___________________________________________________________
Mood reading — метод вибору книжок для читання залежно від настрою в конкретний момент, а не за фіксованим порядком.
Прем’єр-міністр на місяць
Як добре, коли щось звичне, як-от улюблений ранковий подкаст, повертається до Твоїх вух після перерви. І як же дивно, коли прем’єр-міністри менш ніж за місяць з початку роботи подають у відставку! Саме такою новиною розпочався тиждень у Франції. Як пише The Guardian, навіть за мірками останніх років понеділок у Франції став днем великої драми. Доброго ранку, солодашко!
Для початку зробімо-но реконструкцію подій. Пам’ятаєш, 9 вересня президент Франції Емманюель Макрон призначив Себастьяна Лекорню, на той момент міністра оборони, новим прем’єр-міністром? Перший робочий день на новій посаді у нього видався дай Боже. Якраз тоді страйки прокотилися всією країною.
У вересні ми щодня випускали різні історії у «дріпах», потім на початку жовтня пішли на канікули, а новопризначений прем’єр-міністр Франції активно працював, щоб сформувати уряд. І ми правда віримо, що робота кипіла, адже склад кабінету міністрів Лекорню презентував у неділю ввечері, що, чесно кажучи, можна трактувати навіть як вияв непристойності. Якщо ж залишити за дужками такі умовності, як право на відпочинок, і перейти до важливого, то саме після представлення нового складу уряду і закрутилася чергова політична колотнеча. Річ у тім, що не таким вже й новим виявився цей склад: у ньому залишилося чимало знайомих облич, що й викликало обурення й розчарування.
Особливо невдоволеними були республіканці. Вони заявили, що уряд «не відображає глибокого розриву з минулим», який обіцяв Лекорню. Найбільше суперечок спричинило призначення на посаду міністра оборони давнього соратника Макрона, колишнього міністра економіки Бруно Ле Мера. Лідер Республіканців Бруно Ретайо прямо заявив, що це призначення створює «проблему довіри», адже свідчить про те, що макронівська економічна політика залишиться недоторканною. А деякі союзники Лекорню із середовища республіканців натякнули політику, що можуть відкликати підтримку уряду через незгоду з його складом.
І за якихось 12 годин після презентації складу кабінету міністрів Лекорню подав у відставку, а разом з ним і весь уряд. Так він став прем’єр-міністром, який найменше протримався на посаді з часів встановлення у Франції П’ятої Республіки у 1958-му році. Своє рішення політик аргументував тим, що не може дійти компромісу з парламентом, коли кожна партія хотіла, щоб інші прийняли її програму повністю.
У такому глухому куті Національні збори і французька політика загалом перебувають з минулорічних дострокових виборів, які розділили законодавчий орган на три майже рівні блоки: лівих, крайніх правих і альянс центристів Макрона. Взаємини у цьому складному організмі завжди складалися не надто легко, а потім трапилося якесь непереборне випробування — бюджет, сформований в режимі жорсткої економії задля скорочення дефіциту. Саме через це завдання 2 попередники Лекорню і втратили свої посади.
Коли він оголосив про відставку в понеділок, на це миттєво зреагували ринки. Індекс CAC 40 впав на 2%, а євро знизився на 0,7%. Спокою не було і в голові та серці Макрона. Можливо, він навіть зідзвонився із Зеленським увечері, щоб виговоритися і поскаржитися. Президент Франції просив не йти Лекорню з посади, залишитися хоча б тимчасово, на 48 годин, щоб продовжити вести перемовини, знайти політичний компроміс і спробувати сформувати «платформу стабільності»: та зібрати мінімальну більшість для ухвалення бюджету.
Опісля розмови з президентом Лекорню ще у понеділок зустрівся з лідерами центристського альянсу Макрона, а також з республіканцями. Вони зійшлися на тому, що бюджет є першочерговим завданням, але при цьому республіканці висувають свої умови, не поспішаючи ставати беззастережними «рятівниками» уряду.
Макрон просив Лекорню до вечора середи поінформувати його, чи є бодай якийсь шанс домовитися. І, власне, у середу ввечері в.о. прем’єр-міністра заявив, що після переговорів із різними політичними силами з’явилася «готовність» до кінця року ухвалити бюджет. Лекорню підкреслює, що скорочення дефіциту бюджету є «життєво необхідним» наступного року. Крім згаданих республіканців та центристів, він також провадить переговори з лівими партіями — соціалістами, зеленими та комуністами. В обмін на підтримку бюджету вони хочуть поступок, зокрема щодо пенсійної реформи, яка раніше підняла пенсійний вік із 62 до 64 років. Соціалісти поки що не отримали гарантій скасування чи хоча б призупинення цієї реформи, але сам факт, що Лекорню заговорив про можливість її «заморозити», став для них важливим сигналом.
Водночас крайні праві і крайні ліві сили категорично проти будь-якого уряду, який продовжуватиме політику Макрона, і обіцяють блокувати всі рішення нового кабінету. The Guardian пише про 3 можливі сценарії для Макрона. Усі вони проблемні. Сценарій перший: призначити нового прем’єр-міністра, але будь-яка кандидатура ризикує провалитися в парламенті. Сценарій другий: розпуск Національних зборів і нові вибори, але опитування показують, що це лише поглибить розкол, а можливо й приведе до влади крайніх правих. Однак у понеділок президент натякнув, що якщо Лекорню зазнає останньої невдачі, то він може піти на розпуск Національних зборів. Сценарій третій: відставка самого президента, але Макрону вочевидь це не подобається, і він наполягає, що залишиться на посту до 2027-го року.
До відставки Емануеля закликав з-поміж інших Едуар Філіпп, який був першим прем’єр-міністром за Макрона. Сьогодні він, згідно з опитуваннями, є найбільш перспективним кандидатом-центристом на наступних президентських виборах. У цьому глибокому політичному хаосі від президента відразу дистанціювався ще один колишній прем’єр-міністр — Габріель Атталь. Він заявив, що більше не розуміє рішень Макрона.
У різкій редакційній статті газета «Le Monde» назвала поточну ситуацію «трагічним фарсом» і жорстко розкритикувала «весь політичний клас» Франції за те, що він «виявився нездатним відповідати на виклики» і замість того, щоб дійти життєво необхідного компромісу, надає перевагу політичним маневрам напередодні президентських виборів.
Якщо примара виборів над Францією лише нависає питанням: «Які відбудуться раніше: президентські чи парламентські?», — то у Чехії ми вже маємо результати. І далі поговоримо та пожуримося про них.
Ремікс на стару політику
Субота, вечір, але ще не смерклося. Прага, столиця Чехії, район Ходов. До однієї з будівель, навколо якої зібралися журналісти, рухається чоловік 70 років. Він з тих персонажів, яких ми з тобою не любимо. В руках у чоловіка Bluetooth-колонка, з якої на повну гучність звучить ремікс на італійський поп-гіт 80-х «Sarà perché ti amo». Під цю саму композицію вже згодом він піднімається на сцену та приймає вітання з перемогою на виборах до чеського парламенту. Це мільярдер та бізнесмен Андрей Бабіш, лідер популістської та євроскептичної партії ANO. Далі цитата: «Це вершина моєї політичної кар’єри! Ми будемо працювати, що зробити Чехію найкращим місцем для життя в Європейському Союзі».
Попри таку гучну риторику не можна сказати, що ANO стала абсолютним тріумфатором виборів. Бабіш з колегами здобули трохи менше 35% голосів. Це не абсолютна більшість, але дає їм 80 місць у нижній палаті парламенту, яка загалом складається із 200 депутатів та депутаток. Для порівняння: 4 роки тому ця політична сила здобула на 8 мандатів менше.
У своїй святковій промові Бабіш, який обіймав посаду прем’єр-міністра Чехії з 2017-го до 2021-го року, заявляв, що хоче, аби ANO врядувала самостійно, сформувавши однопартійний уряд меншості без створення формальної коаліції. Але в умовах, коли ти не маєш абсолютної більшості, без партнерства, нехай і неформального, не обійтися. Тож Бабіш розпочав переговори з двома невеликими правими євроскептичними партіями, які подолали 5-відсотковий бар’єр. Це антизелена партія «Автомобілісти за себе» та антиіммігрантська партія «Свобода і пряма демократія», яку очолює чесько-японський підприємець Томіо Окамура. За підрахунками чеських медіа, ці три партії вкупі отримають у нижній палаті парламенту максимум 116 місць з 200. Цього достатньо для звичайної більшості, але недостатньо для конституційної. Проблема полягає у тому, що ANO не хоче формальної коаліції, а дві інші партії заявили, що хочуть безпосередньо брати участь у формуванні уряду.
Найбільше спільного ANO має саме з «Автомобілістами». Вони вже перебувають в одній політичній групі Європарламенту — «Патріоти за Європу» (pro-sovereignty), яку Бабіш минулого року сформував спільно з Віктором Орбаном та австрійцем Гербертом Кіклем. Обидві партії скептично ставляться до кліматичних цілей ЄС та обіцяють їх змінити або взагалі відхилити: рішуче виступають проти того, щоб чеські домогосподарства несли більший фінансовий тягар задля переходу на чисту енергію, а також проти заборони ЄС на продаж нових бензинових і дизельних автомобілів після 2035-го року.
Щодо антиіммігрантської партії «Свобода і пряма демократія», то тут все складніше. Річ у тому, що ця політична сила брала участь у виборах у формальному альянсі з низкою марґінальних крайніх правих партій, тож їй доведеться віддати частину своїх місць союзникам. Це означає, що лідер партії «Свобода і пряма демократія» Окамура може не мати повного контролю над депутатами своєї фракції. Крім цього, одних з ключових пунктів їхньої програми — це проведення референдуму щодо членства Чехії в ЄС та НАТО. А Бабіш категорично виключив таку можливість.
Окамура також має доволі різку риторику щодо українських біженців: він закликає до масової депортації. BBC пише, що хоча в останні дні виборчої кампанії Бабіш активно використовував антиукраїнську риторику, звинувачуючи уряд у тому, що, цитуємо, «він дає чеським матерям нічого, а українцям — усе», заклики Окамури до масової депортації українських біженців, імовірно, залишаться без уваги. Натомість військова підтримка України з боку Чехії, найімовірніше, зазнає значних змін за нового кабміну, якщо його сформує та очолить Бабіш.
Його гасло — «чехи понад усе». Нагадує декого, правда? Як і той, про кого ми з Тобою зараз подумали, Бабіш називає себе прихильником миру і закликає до закінчення війни в Україні. Він перебуває у гарних взаєминах з Віктором Орбаном та Робертом Фіцо. Філіп Нерад, який відстежує чесько-європейську політику для аналітичного центру Globsec, у коментарі «Радіо Вільна Європа» стверджує, що Чехія з урядом Бабіша менше співпрацюватиме з Брюсселем, більше — з Угорщиною та Словаччиною, але при цьому не в усьому слідуватиме за Будапештом і Братиславою.
Щодо військової допомоги Україні, то Бабіш не вважає, що її потрібно повністю припинити, але закликає передати це питання НАТО і Європейському союзу. Раніше він також закликав завершити чеську ініціативу з постачання Україні артилерійських снарядів, оскільки, за його словами, вона занадто дорога. У межах цієї програми Чехія шукає снаряди у всьому світі і за підтримки інших західних союзників купує їх для нас. Так з 2022-го року Україна отримала 3,5 мільйона снарядів. Бабіш стверджує, що ця ініціатива «позбавлена прозорості», однак чеські урядовці, які її започаткували, пояснюють, що програма тому й ефективна, що не публічна.
Європа відпочиває від соцмереж, а ми святкуємо й донатимо
У продовження до теми соціальних мереж ще скажемо, що на днях наша спільнота отримала листа, у якому, з-поміж іншого, йшлося про дослідження Financial Times, що свідчить про те, що у Європі рівень споживання соціальних мереж падає. А ось у Північній Америці — ні. Там показник часу, проведеного у соцмережах, на 15% перевищує європейський. Запрошуємо Тебе доєднатися до спільноти, щоб читати цей лист, а також отримувати наступні.
Перед тим, як перейти до «стіків», останніх коротких новин на сьогодні, ми не можемо не поділитися важливою новиною з життя нашої команди. Минулого тижня відбулася церемонія вручення премії СЛУШНО від Megogo. Як Ти, можливо, пам’ятаєш, до коротких списків з подкастів Sebto увійшла лише «Секція». І саме «Секція» перемогла у категорії «Найкращий історичний подкаст». Переможців на СЛУШНО визначають як голоси професійного журі, так і слухачів та слухачок, тож без Твоєї підтримки ми б не мали цієї сьомої нагороди. Дякуємо Тобі величезне!
Ну і ще одне важливе: треба закривати збір на «Вагон знань». Це спільний збір Військової школи «Боривітер» та Благодійного фонду Сергія Притули на навчання 5000 наших захисників та захисниць. Оскільки сьогодні у випуску багато мовилося про вибори, то чому б не повернути донатне голосування? Повертаємо!
Ми виносимо на твій вибір 2 теми. Голоси приймаємо у вигляді донатів на нашу допоміжну банку до «Вагону знань». Лінк на неї тут https://send.monobank.ua/jar/5cBd6m7J4z. Нагадаємо, що голосувати треба так: робиш донат на зручну для себе суму, а у коментарях до нього вказуєш номер теми, яка Тобі більше сподобалася. Голосування триматиме до 12:00 неділі. Далі ми все підрахуємо та включимо історію-переможницю до понеділкового випуску «Ранкового допіо». Тож слухай, які теми ми пропонуємо:
Тема №1. Як американські федеральні агенти з гелікоптером шукали клонованого барана
Тема №2. Як у Сполучених Штатах під тиском економічної нерівності та політичної поляризації змінюється культурна індустрія.
