Випуск №427
Чи зможе Європа обійтися без кондиціонерів?
____________________________________________
Альбе́до (від пізньолат. albedo — білизна́, від лат. albus — білий) — фізична величина, що описує здатність поверхні чи космічного тіла відбивати та розсіювати випромінення.
Епіцентр глобального потепління
Біль не є об’єктивним чи пропорційним зовнішнім умовам, а радше питанням перспективи, а отже, інтерпретації. Цікаво, коли Фрідріх Ніцше висловлював таку ідею у своїй праці “Генеалогія моралі”, чи припускав він, що цим його твердженням пояснюватимуть природу кондиціонерної культурної війни між американцями та європейцями? Хм… Ймовірно, ні. Він ж бо помер за 2 роки до того, як американський інженер Вілліс Керрієр на замовлення типографії Sackett & Wilhelms розробив систему, в якій повітря циркулювало охолодженими стисненим аміаком змійовиками.
Це було потрібно, щоб контролювати вологість повітря, від чого залежала якість кольорового друку. Приємне прохолодне повітря стало побічним ефектом системи, яку придумав Керрієр. І невдовзі цей побічний ефект змінив світ, а Вілліс Каррієра стали називати “батьком сучасного кондиціонування”. Він був першим, чий винахід одночасно контролював температуру, вологість, циркуляцію та очищення повітря. Саме такий комплексний підхід і став основою всіх сучасних кондиціонерів.
Сьогодні ми з командою Sebto вирішили розібратися, як і чому почалися сварки щодо кондиціонерів між американцями та європейцями; чи дійсно весь Європейський Союз так погано обладнаний кондиціонерами; і чи добре, що питання встановлення охолоджувальних пристроїв постало у центрі політичних дебатів у Франції.
Почнемо розбиратися ми з кондиціонерами насправді не з кондиціонерів. Маємо спершу поговорити про очевидний факт. У Європі гаряче. А наступного року буде ще гарячіше. Як пише французька газета Le Monde: “Кліматична криза в Європі — це вже не питання прогнозів, а реальності. Жорсткої, всеохопної й такої, яку більше не можна списувати на майбутнє”. Наприкінці квітня Всесвітня метеорологічна організація та Служба зміни клімату «Копернік» опублікували звіт, над яким працювали близько 100 науковців. Його висновок підтверджує, що саме Європа є епіцентром глобального потепління. Наш континент нагрівається вдвічі швидше, ніж світ у середньому. З чим це пов’язують?
Тут зійшлося відразу декілька факторів. Наприклад, географічне розташування. Європа прилягає до Арктики, яка нагрівається найшвидше на планеті. Частина Європи фізично заходить в арктичну зону, а решта континенту знаходиться відносно близько до неї. Тепло з Арктики поширюється через атмосферну циркуляцію, тож Європа приймає на себе значну частину цього “перетікання”.
Ще одна причина — кліматичні петлі зворотного зв’язку, коли наслідок потепління сам стає причиною подальшого потепління. Згадаймо про Гренландію. Це фраза, яку рандомно можна почути у подкасті “Ранкове допіо” та в кабінеті Дональда Трампа. Ми з тобою, на відміну від американського президента, Гренландію будемо згадувати не з загарбницьких міркувань, а через танення льодовиків. Ця автономна територія у складі Данії втрачає 139 мільярдів тонн льоду щорічно. Лід і сніг — білі, тож вони відбивають сонячне світло назад у космос. Що милозвучно називається терміном “альбедо”. Це фізична величина, яка показує, яку частку сонячного випромінювання поверхня відбиває назад замість поглинання. Оскільки лід у Гренландії тане, під ним відкривається темніша поверхня (океан або земля), яка натомість поглинає тепло, а не відбиває його. Поглинуте тепло, своєю чергою, прискорює подальше танення.
Фактор третій — зміни в атмосферній циркуляції, зокрема, йдеться про те, що останніми роками почастішали так звані блокуючі антициклони, стійкі зони високого тиску, які на тривалий час “застрягають” над одним регіоном замість того, щоб рухатися далі. Коли така зона високого тиску встановлюється над Європою, вона блокує приплив свіжого атлантичного повітря, яке зазвичай приносить прохолоду, утримує ясне небо без хмар, які могли б відбивати частину сонячної енергії та дозволяє спеці накопичуватися день за днем замість того, щоб змінюватися дощовою або хмарною погодою.
І ще один, дещо парадоксальний фактор, ти не повіриш, але це покращення якості повітря. Те, що у європейському повітрі зменшується кількість промислових аерозольних часток прискорює потепління, оскільки аерозолі, дрібні частки забруднення, як своєрідний щит, частково відбивають сонячне світло. Тож боротьба із забрудненням повітря також призводить до того, що більше сонячної енергії досягає поверхні. Чи треба перестати прагнути чистішого повітря? Ні, для боротьби із забрудненням повітря також потрібно скорочувати викиди парникових газів.
За останні чотири роки у ЄС, як повідомляє Time, понад 200 000 людей померли від екстремальної спеки. Є інформація за період з 2021 до 2024 року, що економічні втрати від кліматичних катастроф становили €40-50 мільярдів щорічно, а до 2030 року Європейський Союз через це може втратити до 5% ВВП. Окремо варто згадати й про морські хвилі спеки, які шкодять біорізноманіттю, та пожежі, через які минулого року згоріло більше мільйона гектарів лісу.
Останні два тижні у новинах тільки й встигай фіксувати, у якій з європейських столиць фіксують рекорди спеки. У Лондоні температура наближалася до 38° C. Там закривалися школи, скасовувалися потяги, лікарні призупиняли планові операції. Довелося скасувати London Climate Action Week, який мав бути присвячений управлінню ризиками екстремальної спеки. Служба швидкої допомоги Лондона зафіксувала найбільшу за всю історію спостережень кількість викликів через загрозливі для життя стани. В Італії від спеки загинуло щонайменше 5 людей. У Франції, за попередніми оцінками, протягом трьох днів найгіршої спеки було щонайменше 1000 додаткових смертей. Це призвело до перевантаження моргів у Парижі. Також відомо, що щонайменше 40 людей у Франції у ці дні потонуло. Переважно це були підлітки, які задля охолодження купалися у невідповідних місцях. Також загинуло кілька дітей, яких залишили закритими в автомобілях. Водій автобуса знепритомнів від теплового удару і в’їхав у дерево. Загинули від спеки у Франції й сотні тисяч птахів на птахофермах.
На такому тлі, щоб ще більше не перевантажувати систему охорони здоров’я, у французьких містах тимчасово заборонили вживання алкоголю у публічних місцях — на вулиці та парках. Ліцензованих закладів ці обмеження не торкнулися, але у магазинах продаж алкоголю заборонили після 18:00. Під заборону потрапив також продаж їжі з собою. Прем’єр-міністр Франції Себаст’ян Лекорню закликав уникати бігу та інших видів спорту. Школи й дитсадки закрили.
Коли у Парижі минулого тижня нічні температури били рекорд за рекордом, а денні досягали 40°C, готелі у столиці Франції повідомляли про сплеск бронювань. Про це пише Financial Times. Містяни перекочовували до готелів, щоб, наприклад, попрацювати вдень за нормальної температури; або ж змогти поспати вночі, бо вдома це неможливо через спеку.
Скільки кондиціонерів у Європі
А тепер час поговорити про кондиціонери. Чи дійсно їх мало у Європі? Так. Однак варто зауважити, що ситуація є неоднорідною в різних країнах Європейського Союзу та у Сполученому Королівстві.
Якщо говорити в цілому, то, згідно з даними Міжнародного енергетичного агентства, лише близько 20% європейських домогосподарств мають кондиціонери. Безумовним лідером ЄС за споживанням електроенергії на кондиціонування є Італія, на яку припадає понад третину всієї енергії, що її витрачають на охолодження в усіх 27 країнах Європейського Союзу. І це попри те, що в Італії одні з найвищих цін на електроенергію. Таке поширення кондиціонерів там пов’язують з тим, що, по-перше, в Італії загалом спекотно завжди було, а в останні роки країна зазнала разючих хвиль спеки, коли температура на Сицилії та Сардинії сягала 48°C. До того ж саме в Італії — найстаріше населення у Європі, а люди віком від 65 років є найбільш вразливими до екстремальної спеки. Друге місце за споживанням електроенергії на кондиціонування посідає Греція, за нею слідують Франція, Іспанія та Німеччина.
Якщо знову поглянути на ЄС в цілому, то кондиціонування — це насправді дуже маленька частка загального споживання електроенергії домогосподарствами. Лише 0,6%. На опалення при цьому йде 62,5%, ще 15% — на нагрівання води, 14,5% — на освітлення.
Повертаючись до питання, чи дійсно у Європі мало кондиціонерів, не можемо тут оминути порівняння з іншими континентами. Бо якщо лише близько 20% європейських домогосподарств мають ці пристрої вдома, то у Сполучених Штатах — 90%; 86% — у Південній Кореї, 63% — у Саудівській Аравії, 60% — у Китаї. Найвищий показник розповсюдження кондиціонерів у Японії, 91% домогосподарств. До того ж варто говорити не лише про домогосподарства. У нас на континенті часто і важливі громадські будівлі, як от школи та лікарні, часто не мають кондиціонерів.
І ось на тлі того, що Європа захлинається спекою, а кондиціонерів мало, люди в інтернеті по обидва боки Атлантики починають сперечатися щодо цих пристроїв. Ноа Сміт, популярний економічний оглядач, затвітив: “Просто встановіть той бісовий кондиціонер і врятуйте бабусю”, — і з цього як почалося.
CEO Stripe, американської компанії, яка займається електронними платежами, Патрік Коллісон написав, що йому сам Клод (той, що ШІ-модель) на запитання про дебати щодо кондиціонерів у Європі різко розкритикував європейський підхід до кондиціонування. Мовляв, “витончений дискурс”, яким виправдовують дефіцит кондиціонерів у Європі, — це здебільшого спосіб впоратися з психологічним дискомфортом від того, що американський підхід до літа увесь час був правильним. Прекрасно, просто прекрасно. Звісно, якщо сам Клод так каже, то… Немає ж причин не довіряти. Цей допис Коллісона репостнув Ілон Маск.
Власне, саме американська сторона розпочала цю трансатлантичну культурну війну кондиціонерів, акцентуючись на тому, що кондиціонер — це очевидне і найпростіше рішення, як можна врятувати життя під час спеки, особливо для людей з групи ризику. Тут ще варто відзначити, що значення кондиціонування для американців виходить далеко за межі побутової зручності. Це технологія, яка буквально сформувала сучасну американську демографію та політику. Таку думку, зокрема, висловлює Стівен Джонсон у книзі “Як ми дійшли до сьогодення: шість інновацій, які створили сучасний світ”. Він пов’язує поширення побутового кондиціонування з демографічним бумом американського “сонячного поясу”. Це південні та південно-західні штати, які раніше через спеку вважалися малопридатними для комфортного постійного проживання. Цей демографічний зсув, який відбувся завдяки поширенню кондиціонерів, за версією Джонсона, зрештою мав прямі політичні наслідки, включно з обранням Рональда Рейгана президентом.
Кондиціонування в американській свідомості закріпилося як мало не невід’ємне право, символ свободи та якісного життя, використання якого почасти доводять до крайнощів, вмикаючи кондиціонери всюди й постійно. Можемо пригадати одне з “Вечірніх розе”, в якому нашою гостею була Вікторія Карпа. Вона саме повернулася зі США, і ми говорили про її поїздку. Вікторія розповідала, що її першою покупкою там у серпні був теплий светр. Це, тому що в американських офісах та торгових центрах кондиціонери працюють так, що ти перетворюєш на бурульку.
Різне ставлення до дискомфорту
На The Atlantic вийшов есей Томаса Чаттертона Вільямса, який є запрошеним професором гуманітарних наук у Бард-коледжі та позаштатним науковим співробітником Американського інституту підприємництва. Він — американець, який живе на 2 країни. Власне, у Сполучених Штатах та Франції. В есеї, який він писав із Парижа, Вільямс ділиться своїми спостереження і стверджує, що в реальності місто не настільки апокаліптичне, як може здатися з повідомлень у медіа. Кав’ярні повні, музиканти грають і співають на вулицях, а сам автор витримує спеку в старій паризькій квартирі за допомогою віконниць, обприскування водою і провітрювання ввечері. Хоч тут варто також відзначити, що квартира у нього на першому поверсі й далеко не факт, що так просто б було справлятися зі спекою десь під дахом.
Вільямс висловлює цікаву думку, що вся ця трансатлантична культурна війна через кондиціонери відбувається через різні уявлення щодо прийнятного рівня дискомфорту. Американці сприймають спеку як інженерну проблему, яку треба виправити; європейці — як частину життя, яку треба витримати. Автор пов’язує це з колективною пам’яттю про війну, окупацію та періоди нестачі, які досі живуть у європейській свідомості.
Про себе Вільямс зауважує, що його ставлення до температури залежить від того, де він фізично перебуває. У США він без жодних вагань вмикає кондиціонер, але в Парижі все інакше і витримувати спеку без допомоги кліматконтролю для нього стає чимось приємним, майже шляхетним.
Варто відзначити, що не лише різна життєва філософія визначає різне ставлення до кондиціонерів у Європі та США. Дані Eurobarometer засвідчують, що близько 85% респондентів у Європі вважають зміну клімату серйозною світовою проблемою і пріоритетом громадського здоров’я. У США ж, згідно з опитуваннями минулого року, значно менша частка людей взагалі вірить, що зміна клімату відбувається.
Дебати навколо кондиціонування розгортаються не лише між американцями та європейцями, але й усередині європейських країн. Останнім часом, мабуть, найбільш активні обговорення у Франції. І не лише, тому що там шкварить спека, але й, тому що вже наступного року там мають відбутися президентські вибори. І, здається, питання кондиціонерів має всі шанси стати одним із центральних у цій кампанії. Марін Ле Пен послідовно просуває цю тему як передвиборчий козир, обіцяючи “масштабний план кондиціонування”, який почнеться з найвразливіших верств населення. Політикиня також звинувачує екологів у тому, що вони “викривлюють дослідження” й “виривають речі з контексту”, коли виступають проти кондиціонерів.
Її ліворадикальний опонент Жан-Люк Меланшон займає протилежну позицію, називаючи масове кондиціонування “фальшивим рішенням, яке лише погіршує проблему”. Він натомість закликає краще ізолювати будівлі від спеки, адаптовувати їх до нових високих температур.
Ну… що тобі сказати… По-перше, дебати між Ле Пен та Меланшоном — нуууу це… це не те, на що ми заслужили. По-друге, питання кращого кондиціонування у європейських країнах — дійсно дуже важливе. Все скидається на те, що далі без кондиціонування буде дуже важко.
Американський економіст Алан Баррека провів масштабне дослідження смертності в США за майже сто років і виявив, що ймовірність померти в екстремально спекотний день впала приблизно на 80% саме завдяки поширенню кондиціонування після 1960 року. А за оцінкою Lancet Countdown, лише у 2019 році кондиціонування у всьому світі врятувало 195 тисяч життів людей віком понад 65 років.
Антоніо Гаспаррині з Лондонської школи гігієни та тропічної медицини називає кондиціонування одним із найпростіших і найдієвіших заходів громадського здоров’я, які можна застосувати проти прямого впливу спеки. Його колега П’єр Массело підтверджує, що є чіткий зв’язок між поширенням кондиціонерів і зниженням смертності від теплових хвиль. А коли йдеться про лікарні чи будинки для старих людей, тут навіть дискусії, по суті, не може бути. Для найвразливіших категорій кондиціонування необхідне.
І проблема з ось такими дискусіями, як зараз відбуваються між Ле Пен та Меланшоном у тому, що вони дуже конкретне питання кондиціонерів беруть і поляризують, пропонуючи крайнощі. Праві в особі Ле Пен закріплюють за собою масове розповсюдження кондиціонерів, ліві з Меланшоном виступають проти. Хоча, наприклад, французькі Зелені визнають, що є місця, де без кондиціонування вже не обійтися. Разом з тим, за словами експертів, яких ми повно перечитали для цього випуску, адаптація міст до спеки не має зводитися лише до кондиціонерів, що по суті пропонує Марін Ле Пен.
Так, Венсан Віг’є з Міжнародного співтовариства з розподілу електроенергії наголошує на тому, що питання не має поставати як “кондиціонувати чи не кондиціонувати?”. Потрібно задумуватися про те, як ізолювати будівлю від спеки, а кондиціонер при цьому має бути частиною ширшого пакета рішень.
Його колега, будівельний експерт Жюльєн Ганс, підкреслює, що близько половини наявного французького житлового фонду взагалі не відповідає сучасним стандартам захисту від перегріву. І він рішення бачить в тому, що спершу треба зменшувати ефект міського теплового острова, потім захищати фасади й вікна, потім утеплювати дахи — і лише тоді, як частина цього комплексу заходів, розгортати кондиціонування.
На Vox.com вийшла стаття “Чому кондиціонування повітря стало предметом міжатлантичної культурної війни”. І в ній автор Браян Волш закликає сприймати кондиціонування просто як “нормальну технологію”. Не представляти її як символ свободи та невід’ємне право людини, як у випадку з американцями, але й не демонізувати кондиціонери, як це буває у Європі. На його думку, саме таке сприйняття цих пристроїв допоможе знайти раціональні рішення, як цільово впроваджувати кондиціонування там, де це найбільше потрібно, і як в цілому краще адаптовувати міста до високих температур.
