Гуманітарна криза на Кубі: де Гавана шукає допомогу і чи буде угода зі США
____________________________________________
Fail watching — це явище у робочому середовищі, коли працівник уважно стежить за помилками колег, зазвичай тому, що чужі промахи допомагають йому відчувати себе впевненіше щодо власних здібностей або результатів роботи. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org/category/new-words/.
Скільки триватиме війна з Іраном?
Ми якось надто мало говоримо про відносини Дональда Трампа і Беньяміна Нетаньягу і впускаємо той факт, що з початку атак на Іран вони майже щодня зідзвонюються, а інколи навіть по кілька разів на день. Бігме, хтось точно про це вже написав фанфік, але ми з Тобою його читати не будемо. Нас у цих розмовах двох лідерів цікавить, а чи вдасться їм дійти згоди щодо того, як довго має тривати війна з Іраном.
Крім того, що Нетаньягу кожен божий день говорить із Трампом, він недавно також зідзвонювався із держсекретарем Марко Рубіо та Джаредом Кушнером, зятем президента і посланцем з питань Ірану. За словами офіційних осіб США, всі ці переговори зосереджені на перебігу війни та способах її припинення.
WSJ пише про те, що посадовці Білого дому непокояться, що Ізраїль хоче, аби війна продовжувалася і після того, як Вашинґтон вирішить припинити бомбардування. Ізраїль на офіційному рівні обіцяв, мовляв, щойно Сполучені Штати припинять своє втручання, ізраїльська кампанія в Ірані також зупиниться. Але ось нещодавно Трамп сказав журналістам, що американці вже досягли більшості військових цілей, тож скоро можуть завершити свої дї в Ірані. І вже за кілька годин після цього Нетаньягу озвучив доволі максималістські цілі для цієї війни. Далі — цитата: «Наше прагнення — дати іранському народу змогу скинути ярмо тиранії; зрештою, це залежить від іранців. Немає сумнівів, що своїми діями ми ламаємо кістки режиму, і ми продовжуємо це робити».
Хоч наразі Вашинґтон ще не оголошував про плани припинити своє втручання в Іран, тож ми не знаємо, чи дотримається Ізраїль своєї обіцянки також зупинитися, але вже відомо, що між сторонами оприявнюються й інші розбіжності. Так, наприклад, Ізраїль продовжує відстежувати й ліквідовувати іранських високопосадовців, розширюючи при цьому коло своїх цілей. Тепер до них належить і нафтова промисловість, зміни керівництва якої намагається домогтися Ізраїль. Це не дуже подобається Вашинґтону. Крім цього, у понеділок Сполучені Штати повідомили Ізраїлю, що Білий дім не задоволений атаками на іранські енергетичні об’єкти, і закликали більше такого не повторювати без згоди Вашинґтона. Прохання не бити по енергетичній інфраструктурі, судячи з повідомлень у медіа, США повторювали Ізраїлю вже неодноразово.
Відмінності проглядаються і в тому, як саме сторони ведуть війну. Американці зосереджуються на більш «вузьких» завданнях, як-от удари по ракетних програмах, дронах і військово-морських силах Ірану. Ізраїль же, окрім військової інфраструктури, б’є по символічних і політичних цілях, намагаючись послабити сам режим. Тим часом Іран, на думку оглядачів WSJ, демонструє, що здатен триматися. Там вже визначили нового верховного лідера. Ти вже, мабуть, знаєш, що ним буде син Алі Хаменеї — Моджтаба. Про це офіційно оголосили наприкінці минулого тижня. І з того часу новий рахбар ніде не з’являвся публічно. Жодного відео, жодного хоча б письмового звернення до народу Ірану. Така потаємність пов’язана з побоюваннями, що будь-яке повідомлення може розкрити місцезнаходження Хаменеї-молодшого та наразити його на небезпеку. Але це лише одна з причин.
Зі слів іранських чиновників, які анонімно спілкувалися з NYT, у перший день американсько-ізраїльської атаки 56-річний Моджтаба Хаменеї зазнав поранень, зокрема отримав травми ніг. Попри це Верховний лідер Ірану при свідомості і переховується у дуже безпечному місці з обмеженим зв’язком. Дані, які вдалося зібрати Ізраїлю, також свідчать про те, що у Хаменеї-молодшого поранення ніг. Крім цього, державні мовники Ірану та впливові релігійні організації називали нового рахбара «пораненим ветераном війни». Ступінь його травм наразі невідомий.
Ще однією ознакою здатності Ірану триматися оглядачі WSJ називають блокування нафтових маршрутів у Перській затоці, що б’є по глобальній економіці. Через Ормузьку протоку проходить приблизно п’ята частина світової нафти, тож будь-яка дестабілізація уражає цей стратегічно важливий водний шлях. І це точка, у якій інтереси США та Ізраїлю знову розходяться. Бо якщо для Нетаньягу головна ціль — це знищення режиму, то для Вашинґтону важливо зберегти відносини із союзниками в Перській затоці і подбати про власну енергетичну безпеку. Крім того, внутрішньополітична ситуація в обох країнах різниться. Поки ізраїльське суспільство масово підтримує війну (за опитуванням Інституту нацбезпеки Ізраїлю, 82% ізраїльтян підтримують цю іранську кампанію), у США підтримка значно слабша, а до Дональда Трампа повно питань від різних таборів. Пригадай, з якими гаслами він йшов на друге президентство? Саме так! Ніяких війн, суцільна концентрація на внутрішній ситуації в країні. Ось тепер його колеги за рухом MAGA нагадують йому, що America first.
Щодо внутрішньополітичного контексту Ізраїлю, то важливо відзначити, що цьогоріч там мають відбутися парламентські вибори, і Нетаньягу використовує війну проти Ірану як частину своєї передвиборчої кампанії, але про це ми поговоримо в якомусь із наступних випусків, бо сьогодні є більш нагальні теми. Ідеться, авжеж, про нафту.
Світова нафта після закриття Ормузу
Отже, ще раз зафіксуємо, що приблизно п’ята частина світових поставок нафти проходить через Ормузьку протоку. Це вузький водний шлях, що з’єднує Перську затоку зі світовими ринками. І ось через загрозу нападів та фактичні напади на танкери з боку Ірану, поставки нафти практично повністю зупинилися. Тегеран, до того ж, почав встановлювати міни в протоці. А це означає, що навіть після припинення бойових дій рух танкерів ще деякий час може бути зупиненим.
З 28 лютого, коли США та Ізраїль вперше розпочали свої удари по Ірану, ціна на нафту зросла на 40%, перевищивши позначку в 100 доларів. 9 березня Дональд Трамп заявляє, що ця війна у Перській затоці «практично завершилася», бо військовий потенціал Ірану вичерпано. Крім цього, він стверджує, що за потреби Сполучені Штати супроводжуватимуть судна через заблоковану Ормузьку протоку та пропонуватимуть страхування від політичних ризиків будь-якому танкеру, що працює в Перській затоці. Ну і ще пригрозив Ірану, мовляв, припиніть тримати світові енергетичні ринки в заручниках, інакше Дядько Сем прийде і розбомбить ваші електростанції та інші важливі цілі. The Economist пояснює, що такі суперечливі заяви заспокоїли ринки, і вже наступного дня ціна нафти марки Brent, світового еталона, впала на 8% до 91 долара за барель.
Заяви Трампа в понеділок заспокоїли й високопосадовців з різних країн, але, як пише WSJ, ненадовго, тому що вони швидко усвідомили, що найбільш імовірно найближчим часом судна не зможуть проходити Ормузькою протокою, тож нафтова криза буде затягуватися.
The Economist пише, що закриття Ормузької протоки зараз стало найраптовішим потрясінням для світової нафти в історії промисловості. Минулого року цим водним шляхом транспортувалося близько 14 мільйонів барелів сирої нафти на день. Це 14% світового видобутку. А до цього додай ще 4 мільйони барелів перероблених нафтопродуктів. Видання визначає 3 можливих шляхи пом’якшення дефіциту такого масштабу: спробувати збільшити рух в Ормузі; вивільнити стратегічні запаси; або збільшити експорт сирої нафти з інших місць. Кожен із цих варіантів має свої обмеження та ризики. Про перший з них ми сьогодні говорити не будемо, зважаючи на мінування протоки і те, що наразі все скидається на те, що міжнародна спільнота обирає інший шлях, тому відразу до вивільнення стратегічних запасів.
Коротка історична довідка у «Ранковому допіо». У 1973-му році Організація арабських країн-експортерів нафти заявляє, що не постачатиме нафту країнам, які підтримали Ізраїль у конфлікті з Єгиптом та Сирією. Насамперед ішлося про Сполучені Штати та західноєвропейські країни. Так розпочалася перша енергетична криза в історії. І її досі називають найбільшою. Перше арабське ембарго. Тоді між жовтнем 1973-го року та січнем 1974-го року вартість бареля сирої нафти зросла в чотири рази (з 3 до 12 доларів).
Після цієї кризи західні країни утворюють Міжнародне енергетичне агентство (МЕА). До його складу входить 32 країни та ще 13 як асоційовані члени. У цій організації здебільшого представлені розвинені держави. Агентство встановлює рекомендації щодо того, скільки сирої нафти країни-члени повинні зберігати у своїх резервах, та координує вивільнення цих запасів, щоб захистити економіку від потрясінь на нафтовому ринку.
Кожна з країн, що входить до МЕА, має тримати стратегічний запас нафти щонайменше на 90 днів імпорту. Тобто якщо постачання зупиниться, держава зможе ще три місяці жити зі сховищ. І ось коли стається якийсь дуже великий шоковий шок, то держави можуть нафту зі своїх резервів випустити на ринок. Саме цей процес називається «колективним вивільненням резервів».
Сукупні екстрені запаси членів МЕА наразі становлять близько 1,2 мільярди барелів. Уряди також можуть реквізувати ще 600 мільйонів барелів промислових запасів. Усього цього достатньо, щоб покрити 140 днів їхнього загального чистого імпорту. З моменту створення МЕА, себто за 52 роки існування, було п’ять колективних вивільнень резервів, і вони дали неоднозначні результати.
На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну члени МЕА двічі вивільняли резерви. Цей крок спочатку призвів до зростання цін на нафту на 20%, оскільки трейдери сприйняли його за ознаку того, що нафтова криза серйозніша, ніж вони очікували. Але, за оцінками аналітиків, зрештою ті вивільнення таки допомогли знизити ціни. Особливо успішним називають перше вивільнення, яке відбулося у 1991-му році, коли тодішній президент США Джордж Буш-старший, готуючись до операції «Буря в пустелі», наказав вперше в історії скоротити Стратегічний нафтовий резерв у ніч, коли коаліція під керівництвом США напала на Ірак. Після цього члени МЕА приєдналися до вивільнення більшої кількості нафти із запасів. Усе відбувалося згідно з планом, який розробили до початку вторгнення. Скажіть хтось Дональду Трампу, що так можна робити.
У перший день «Бурі в пустелі» ціни на нафту впали більш ніж на 20%. На час, коли сили коаліції увійшли до Іраку та Кувейту, нафта зі Стратегічного нафтового резерву була на ринку.
Нафту вивільняли із резервів також після урагану Катріна і під час війни в Лівії. І ось у середу країни-члени МЕА прийняли рішення про найбільше в історії колективне вивільнення — 400 мільйонів барелів нафти.
The Guardian шукає відповідь на питання, чи призведе це рекордне вивільнення до зниження цін? І, чесно кажучи, особливої конкретики немає. Ясно, що вивільнення резервів — це не чарівна паличка. Таке рішення однаково тимчасове і у разі довготривалого блокування Ормузької протоки воно не зарадить. Попередні вивільнення призводили до зниження ціни на нафту на 10-20 доларів за барель. Але останніми днями ціни були настільки волатильними, що коли вони продовжують змінюватися, важко зрозуміти, з якої причини це відбувається: вивільнення резервів, перебіг бойових дій на Близькому сході чи суперечливі заяви Дональда Трампа.
А ще Нік Батлер, колишній економічний радник прем’єр-міністра Ґордона Бравна, відзначає, що, наприклад, у Сполученому Королівстві суспільство більше відчуває зараз тиск не через нафту, а через газ. А для газу аналога стратегічних резервів немає, тому, можливо, уряду доведеться ввести норми енергоспоживання.
Поговорімо трішки про третій варіант, який окреслюють оглядачі The Economist, що можна робити у відповідь на нафтову кризу. Альтернативні постачальники. Так, ти правильно розумієш, йдеться зокрема про Росію.
5 березня Вашинґтон на 30 днів призупинив санкції, щоб дозволити Індії купити частину зі 140 мільйонів барелів російської сирої нафти, яка вже перебуває в морі. Індійські нафтопереробні заводи зазвичай половину своєї сирої нафти закуповують у Перській затоці. Трамп натякнув, що це призупинення діятиме, поки Ормузька протока буде закритою. До того ж виняток можуть розширити, щоб охопити ним також новий російський видобуток та інших покупців, не лише Індію. Однак, як зазначає The Economist, російське рішення у цій ситуації також має обмеження. Звісно, на моральний бік цього рішення всі вже не особливо зважають, а ось з боку прагматики визнають, що через санкції російська енергетична промисловість не має змоги закуповувати необхідне обладнання та отримувати потрібну експертизу, тому занепадає, і наростити видобуток росіянам буде нелегко. Відтак потенційні покупці конкуруватимуть за обмежену кількість продукту і вже невдовзі російська нафта марки Urals може перестати бути вигідною покупкою.
Менш проблематичним альтернативним джерелом поставок є Сполучені Штати. Тамтешні виробники сланцевого газу доволі гнучкі і можуть збільшити видобуток у стислі терміни. Проблема полягає в тому, що сьогодні сланцеві компанії зосереджені на тому, щоб повертати акціонерам кошти, а не на бурінні заради самого буріння. Оскільки видобуток у США близький до рекордно високого рівня, вони не інвестуватимуть у нові свердловини, доки не будуть впевнені, що високі ціни залишаться.
А повернімося ненадовго до Ірану і його експорту нафти. WSJ пише про те, що сьогодні Тегеран, пропускаючи через Ормузьку протоку судна, які перевозять іранську нафту, і відлякуючи інших, експортує більше нафти, ніж до війни. Компанія Kpler, яка відстежує перевезення танкерів, повідомляє, що за останні 6 днів танкери завантажували в середньому 2,1 мільйона барелів іранської нафти щодня. У лютому, до американсько-ізраїльських атак, цей показник становив 2 мільйони барелів на день.
Видання відзначає, що рівні експорту Ірану можуть змінюватися щотижня, але нещодавнє зростання демонструє, що, на відміну від інших виробників, поставки Тегерану безперешкодні, чим дуже задоволений Китай. Ну звісно ж!
