Випуск №372
«Файли Епштейна»: що має розсекретити Мінʼюст США
____________________________________________
Отроверт — людина, яка може бути відкритою й привітною, але не любить взаємодіяти з групами людей і часто почувається осторонь суспільства. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org/category/new-words/.
Найполяризованіші вибори за останні 35 років
У понеділок ми обіцяли, що сьогодні будемо знайомитися з претендентами на посаду президента Чилі, оскільки у неділю там відбувся перший тур голосування. Однак після підрахунку 96% голосів вже навіть є сенс говорити не про основних претендентів, а про майбутнього главу держави. Ні, у першому турі ніхто не отримав абсолютної більшості, але! (І чому завжди знайдеться якесь «але»?).
70% виборців у Чилі підтримали кандидатів правого спрямування, тож ветеран ультраправих сил Хосе Антоніо Каст стає фаворитом другого туру, хоч і в першому він фінішував на 2-му місці. У політика — 24% голосів. Майже 27% здобула Жанетт Хара, членкиня Комуністичної партії Чилі, яка представляє правлячу ліву коаліцію. І це гірший результат, ніж про це свідчили опитування.
Роберт Фанк, доцент політології Чилійського університету, у коментарі Financial Times, сказав, що тепер Харі майже неможливо наздогнати Каста, якому вочевидь буде легко забрати на свою користь більшу частину зі ще 45% голосів, які виборці віддали правим кандидатам. Так кандидатка Евелін Маттеї від традиційної правоцентристської коаліції «Чилі Вамос», котра здобула майже 13% голосів та посіла п’яте місце, вже пообіцяла, що підтримає Хосе Антоніо Каста.
Щодо 3-го та 4-го місць, то на них розташувалися бізнесмен-популіст правого спрямування Франко Парізі із майже 20% та конґресмен-лібертаріанець і колишній ютубер Йоганнес Кайзер, який набрав сливе 14%. Коли ми записуємо цей випуск «Ранкового допіо», ці двоє ще не висловилися на підтримку Каста.
Аналітики та оглядачі прогнозують, що другий тур виборів, який відбудеться у грудні, стане найбільш поляризованим за 35 років демократії в Чилі. Це при тому, що і Хара, і Каст пом’якшили свої позиції, щоб заручитися підтримкою виборців-центристів. Нумо нарешті знайомитися з ними.
Хосе Антоніо Касту 59 років. Він побожний католик і батько дев’ятьох дітей; син німецького іммігранта, члена нацистської партії та лейтенанта армії, який після Другої світової війни втік до Південної Америки, де зрештою заснував прибутковий ковбасний бізнес у Пейні, на півдні від Сантьяго.
Ця кампанія не стала першою для політика. Після більш як десяти років роботи конгресменом, у 2016-му, він пішов у відставку, щоб позмагатися за пост президента. Тоді політик набрав менше 10%, а чотири роки тому програв вибори чинному президентові Габріелю Борічу, який, нагадаємо, згідно з Конституцією, не може балотуватися на другий термін поспіль. New York Times відзначає, що Каст сумлінно запозичив методи президента Трампа. Що цілком передбачувано, якщо пригадати попередній випуск, де ми згадували, що один з основних болів чилійських виборців — це збільшення кількості мігрантів на тлі зростання організованої злочинності та високого рівня безробіття. А антимігрантський сентимент — це те, на чому, зокрема, віз свого передвиборчого воза Трамп.
Схожість з американським президентом вловлюють і виборці Каста. На один з великих передвиборчих мітингів політика у столиці Чилі Сантьяго вони приходили у кепках MAGA.
Каст обіцяє депортувати мігрантів, які в’їхали незаконно, збудувати бар’єри на північному кордоні та розширити повноваження поліції для боротьби з бандами. Він також заявив, що скоротить бюджет Чилі на 6 мільярдів доларів упродовж перших 18 місяців перебування на посаді. Багато економістів вважають цей пункт нереалістичним. Водночас Каст зразка 2025-го року — це суттєво м’якший та більш поміркований політик, ніж його версії під час двох попередніх спроб стати президентом.
Важливий пункт з біографії політика: його покійний брат Міґель на початку 80-х був міністром праці та президентом Центрального банку Чилі за часів військової диктатури генерала Авґусто Піночета. І ось ще буквально 8 років тому Хосе Антоніо говорив, що його політична партія захищає політичну спадщину Піночета. Цьогоріч політик робив значно менше подібних контроверсійних заяв. Наприклад, уникав питання абортів. Раніше він обіцяв, що обмежить право на аборт та заборонить продаж екстреної контрацепції. Цьогоріч Каст лише сказав, що позиції із цих питань у нього не змінилися, але наразі його увага зосереджена на інших темах.
Максимально згладжує суперечливості минулого і суперниця Каста Жанетт Хара. Ти вже знаєш, що політикиня є членкинею Комуністичної партії Чилі. І за останні 35 років жоден представник цієї політичної сили не користувався такою широкою підтримкою, як Хара. Дехто це називає барометром економічних труднощів у країні, інші ж вважають, що участь політикині у виборах та доволі висока популярність є свідченням того, наскільки зростає поляризація чилійської політики. Сама Жаннет Хара під час своєї президентської кампанії намагалася максимально відмежуватися від своєї партійної афіліації, роблячи акцент на тому, що вона представляє владну ліву коаліцію, а не Комуністичну партію. Хоча історія, як вона вступила до цієї політичної сили, варта уваги.
Політикиня народилася у Кончалі, робітничому районі Сантьяго, через рік після початку жорстокої диктатури Піночета. Його уряд репресував ліві сили. Бути комуністом тоді означало порушувати закон. Людей вбивали та катували. Той період також позначився високою інфляцією та бідністю. Сім’я Хари страждала від фінансових труднощів, тож її батько-механік поїхав працювати за кордон до Бразилії, коли дівчинці було лише 8 років. Приблизно тоді ж її мати переїхала на північ до міста Ікіке, щоб заробляти гроші в ресторані. Хара з братами та сестрами на певний час залишилися під опікою бабусі. У 13 років майбутня політикиня почала працювати збиральницею сезонних фруктів, а у 14 — вступила до Комуністичної партії молоді та протестувала проти правління Піночета.
Уже у дорослому віці, коли в Чилі відновили демократію, Жанетт Хара працювала як у державному секторі, так і в профспілках. За часів президентства Боріча Хара як міністерка праці очолила ініціативи щодо скорочення робочого тижня з 45 до 40 годин та реформування приватизованої пенсійної системи Чилі.
Як кандидатка у президенти політикиня вважає своїм пріоритетом покращення якості життя людей. Серед її обіцянок є зокрема такі: зробити житло доступнішим та підвищити мінімальну заробітну плату, зберігаючи при цьому фіскальну дисципліну. Звісно, не оминає політикиня увагою і боротьбу з бандитськими угрупованнями. Вона обіцяє боротися з ними через протидію відмиванню грошей.
Ну що, тепер Ти розумієш, що не дарма другий тур президентських виборів у Чилі називають найбільш поляризованим за останні 35 років? Його брат працював на Піночета, а вона боролася проти диктатора…. Звучить як сюжет для кіно.
Минулого разу ми також згадували про те, що ці вибори — перші, на яких віддати голос стає не правом, а обов’язком, як громадян Чилі, так й іноземців, які відповідають певним вимогам. Уже зараз відомо, що нова система обов’язкового голосування очікувано збільшила участь виборців. У першому турі подали майже на 6 мільйонів більше бюлетенів, ніж у першому турі попередніх президентських виборів у 2021-му році.
У понеділок ми також зазначали, що паралельно з президентськими відбувалися і вибори до Конґресу (на них переобирали весь склад нижньої палати та половину верхньої). Згідно з попереднім підрахунком голосів, праві сили матимуть більшість в обох палатах. Але, забігаючи наперед і передбачаючи перемогу Каста, можна сказати, що для нього така конфігурація у Конґресі навряд чи стане легкою прогулянкою.
До Конґресу ввійде 3 праві блоки: помірковані, популісти та крайні праві. І всі вони мають різні уявлення про те, як використовувати парламентську більшість. Чилійський політолог Патрічіо Навіо у коментарі Financial Times припускає, що об’єднати правих у Чилі — це більший виклик, ніж перемогти лівих.
Файли Епштейна повторять історію документів Кеннеді?
Час нам знову поговорити про файли Епштейна. На початку цього тижня американський Конґрес ухвалив законопроєкт, який зобов’язує Міністерство юстиції їх розсекретити, а у середу Трамп підписав документ.
Як пише Washington Post, це рішення стало результатом кількамісячного протистояння у Палаті представників. Зрештою його підтримали 427 представників та представниць, лише один голос був проти. За кілька годин після голосування у нижній палаті Сенат ухвалив законопроєкт без обговорення: процедура «unanimous consent» дозволила затвердити його одразу після надходження. Це стало можливим після того, як Дональд Трамп, який раніше називав вимоги розсекретити файли Епштейна «демократичним фейком», різко змінив позицію та публічно закликав республіканців підтримати законопроєкт. Цікаво, що ж змусило американського президента передумати, і до чого тут Білл Клінтон…
Ми ще продовжимо про те, що означає прийняття такого закону, але спершу трішки про те, хто його просував. Ініціаторами виступили конґресмени Томас Мессі, який є республіканцем, та демократ Ро Кханна. І це рідкісний випадок двопартійного партнерства. Обидва депутати впродовж місяців наполягали на прозорості у справі Епштейна і двічі проводили пресконференції разом із потерпілими від сексуальних злочинів мільярдера.
Мессі та Кхання скористалися механізмом, який дозволив їм обійти керівництво Палати представників та винести законопроєкт на розгляд без їхнього погодження. Для цього вони зібрали 218 підписів під відповідною петицією. Її підписали всі 214 демократів у Палаті представників, новообрана конгресвумен Адельїта Ґріхальва, а також четверо республіканців: Лорен Боберт, Ненсі Мейс, Томас Мессі та Маржорі Тейлор Ґрін. Остання, до речі, більше не трампова подружка.
Новий закон зобов’язує Міністерство юстиції протягом 30 днів надати всю інформацію в справі Епштейна. Що саме тепер має оприлюднити Мін’юст? Закон доволі чітко це визначає: польотні журнали, внутрішні службові записки, електронні листи, текстові повідомлення, угоди про імунітет, які прокуратура укладала з тими, хто готовий був ділитися інформацією про злочини Епштейна, метадані й навіть службові розпорядження щодо розслідування. Усе це має бути не просто доступним. Інформацію мають опублікувати так, щоб у ній можна було здійснювати пошук за текстом і завантажувати файли.
Окремий блок, який регулює новий закон, — це матеріали, які стосуються Гіслейн Максвелл, найближчої соратниці й партнерки Джеффрі Епштейна, яку засудили за участь у сексуальній експлуатації неповнолітніх, а також інтерв’ю ФБР із потерпілими. Як ми вже зазначали раніше, імена потерпілих не будуть розкривати, але решта учасників, згаданих в інтерв’ю, можуть стати відомими. І саме цей пункт викликав найбільше дискусій серед республіканців: частина з них наполягала на тому, що репутація людей, які могли бути на вечірках Епштейна, але не брали участі у злочинах, опиниться під загрозою. Демократ Ро Кханна відповідав на це, що поблажливість до таких «випадкових гостей» не має бути пріоритетом.
Фактично закон забороняє приховувати дані з мотивів «сором, шкода репутації чи політична чутливість», але все ж залишає певний простір для маневрів. Міністерство юстиції може не оприлюднювати матеріали, які стосуються активних розслідувань, містять медичні дані потерпілих або заборонений контент. При цьому, якщо такі редакції будуть, то головний прокурор має пояснити, чому їх зробили. Цього тижня Трамп доручив Мін’юсту наново перевірити зв’язки Епштейна з демократами. І це потенційно відкриває для прокурорів багато можливостей не оприлюднювати певні дані, покликаючись на розслідування, яке триває.
Улітку у «Ранковому допіо» ми розповідали, як Трамп та його адміністрація довгий час наполягали на тому, що нема в тих файлах Епштейна нічого цікавого, ніякого «списку Епштейна» не існує і взагалі заспокойтеся і йдіть спати. Цікавий момент, що президент США має повноваження дозволяти Міністерству юстиції розсекречувати документи, то Трамп міг би доручити оприлюднити файли Епштейна без участі Конґресу. Але вийшло так, що саме Конґрес змусив виконавчу владу це зробити. І це не перший подібний випадок в американській історії. Wall Street Journal зазначає, що найближчим прецедентом є Закон про матеріали у справі вбивства Джона Кеннеді, який прийняли у 1992-му. Тоді Конгрес також встановив строки та умови оприлюднення, і більшість документів згодом таки стала публічною, але різні адміністрації постійно користувалися винятками, щоб затримувати повне розкриття. Частина матеріалів залишається засекреченою досі. Як все буде з «файлами Епштейна» багато в чому залежить від того, наскільки широко Мін’юст трактуватиме концепцію «активних розслідувань».
