Випуск №151
Чим особлива бідність у США?
Бідність може бути різною?
Привіт! Це все ще червень, тож ми продовжуємо ділитися історіями, на які раніше не вистачало хронометражу Допіо. Сьогодні тема взагалі не оптимістична, але дуже важлива. Бідність.
Близько місяця тому на The Atlantic вийшов матеріал «Війна з бідністю закінчилася. Багаті люди перемогли». Це інтерв’ю з соціологом Метью Десмондом. Він є автором книги «Poverty, by America» і вважає, що бідність у США відрізняється від інших заможних країн.
Виглядає, що ця його книга — це щось вартісне. Основна її теза: «Чому так багато американців живуть у бідності? Тому що так багато багатих людей виграють від цього». В оглядах пишуть, що пан Десмонд у своїй роботі поєднує ретельне дослідження статистики бідності, глибокий опис життєвого досвіду бідних, дослідження того, як американські багатії експлуатують маси, і аргументи для подолання бідності. Автор показує, як роботодавці, фінансові установи та орендодавці країни витягують гроші з сімей з низьким рівнем доходу, тоді як багаті сім’ї накопичують можливості для себе. Він також демонструє, що американські програми безпеки не просто надто скупі, але й погано розроблені. Після такого опису хочеться прочитати книжку, але й інтерв’ю Метью Десмонда дуже цікаве.
На запитання, чим відрізняється бідність в США від інших країн, соціолог відповідає, що у Штатах її більше. Рівень дитячої бідності вдвічі вищий, ніж у Німеччині та Південній Кореї. Толерантність до бідності є дуже високою, набагато вищою, ніж в інших суспільствах. Пан Десмонд каже, що якщо в Лос-Анджелесі бачать бездомну людину, то запитують: що ця людина зробила? У Франції, на його думку, швидше за все лунатиме питання: що зробила держава? Як так, що держава підвела цю людину?
Соціолог каже, що неправильно вважати, що американська держава нічого не робить для боротьби з бідністю. Він бачить, що різні державні програми працюють. Наприклад, ті, які забезпечують житлом. Люди отримують дах над головою. Водночас ці програми часто просто пристосовуються до бідності, але не викорінюють її. Ситуацію з бідністю визначає проблема експлуатації. Ця експлуатація є повсюдною, вона не стосується лише якихось окремих випадків з дуже багатими людьми.
Десмонд пояснює на прикладі житла. Часто не лише корпоративні землевласники отримують вигоду від високої орендної плати. Власники будинків, вартість оренди в яких підтримується високою через дефіцит житла, також користаються з цього. Окрім того, соціолог каже, що якщо в інших країнах, наприклад, у Німеччині є звичним, що люди різного достатку можуть мешкати поруч, то у США працює практика зонування. Заможні громади не пропонують у себе доступне житло. Там часто взагалі немає опції багатоквартирних будинків. Таким чином виникають осередки достатку та осередки концентрованої бідності.
Система місцевої демократії включає ради з питань зонування. Десмонд ходив на їхні засідання, коли там порушували питання доступного житла. Люди, які брали участь в обговоренні, часто це власники та власниці нерухомості. Вони не бачать необхідності у своєму районі пропонувати опції, доступні для менш заможних сімей. Соціолог навіть каже, що це виглядає так, що вони захищають явище сегрегації, використовуючи аргументи 1930-1950-х років, коли, власне, діяла офіційна політика сегрегації. На таких зборах і сьогодні говорять про вартість власності, школи та злочинність. Зрештою, Десмонд каже, що неможливо у США написати книгу про бідність, не написавши книгу про расизм. У так званій Америці світлошкірих немає еквівалента неймовірно відокремлених і бідних районів, у яких так часто мешкають саме темношкірі сім’ї.
Збори рад зонування — це ситуація, коли демократичний процес має недемократичний результат. Бідні сім’ї не можуть купити житло, а для оренди обирають кращі з поганих варіантів, які все одно забирають величезний шмат їхнього доходу. Соціолог провів дослідження з Нейтом Вілмерсом з Массачусетського технологічного інституту, яке показало, що орендодавці в бідних районах не просто заробляють більше, ніж орендодавці в заможних районах. Вони мають вдвічі більше. Десмонд для своєї попередньої книги «Виселені» жив у парку трейлерів. Орендодавець показав йому свої аркуші орендної плати, бухгалтерські книги. Він, керуючи найбіднішим парком трейлерів у четвертому найбіднішому американському місті, приносив додому понад 400 000 доларів на рік чистими. І це національна закономірність, а не виняток.
Ще вражаюче з фінансовими установами. За підрахунками Десмонда, вони щодня витягують із кишень бідних 61 мільйон доларів у вигляді комісій. Лише комісій. На думку соціолога, часто це просто експлуатація. Але з неї мають вигоду багато інших більш заможних людей. І це все ще не йдеться про якихось супербагачів. Але, наприклад, такі плюшки, як безкоштовні поточні рахунки та ще щось в цьому дусі, є можливими за рахунок комісій з інших людей.
Десмонд пояснює, що бідність дуже обтяжує мозок і тягне за собою інші наслідки. Коли людина стрягне в бюрократичних процедурах та чергах на отримання житла, а потім отримує відмови десятками, то не вистачає часу на інше. Наприклад, отримати фах чи з’явитися на батьківські збори.
Важливо розуміти цей причинно-наслідковий зв’язок. Можна сказати: хочеш вибратися з бідності, влаштуйся на кращу роботу та приймай кращі рішення. Але є багато доказів того, що людям спершу потрібна підлога під ногами, щоб могти діяти. Були проведені дослідження, які показали: коли штати підвищують мінімальну зарплату, люди кидають курити. Їхні діти здоровіші. Звинувачення за нехтування дітьми зменшуються.
Порушник Енді Воргол
Спільноті ми сьогодні розповімо, як Енді Воргола визнали винним у порушенні авторського права. Доєднуйся на Buy me a coffee https://www.buymeacoffee.com/sebto або Patreon https://www.patreon.com/sebto, щоб читати Допіо та слухати подкасти Sebto повністю.
