Спадок та вплив Папи Франциска, Конклав 2025
___________________________________________________________
Ауфгус — різновид сауни, де кваліфікований фахівець використовує ароматичні олії, спеціальне освітлення та музику, щоб створити досвід, який вважається корисним для фізичного та психічного здоров’я. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org
Чи випадала Тобі нагода переглянути стрічку «Конклав»? Якщо ні, повір, саме час. І не лише через післявеликодні залишки пасок та крашанок. Після того, як 21-го квітня стало відомо, що Папа Римський Франциск помер, авдиторія стримінгів масово зацікавилася фільмами про Ватикан. Перегляди драми «Конклав» лише за один день зросли на 283%. Також на 417% зріс інтерес до стрічки «Два папи”»від Netflix. Про це повідомляє Variety.
Доброго ранку! Ось так, солодашко, виходить: думали ми минулого тижня, що коли повернемося після Великодня, то продовжимо знайомитися із кандидатами та кандидатками у президенти Польщі. Однак життя внесло свої корективи, тож тепер ми вивчаємо претендентів на голову католицької церкви. Утім, про них в інших випусках, а сьогодні — про Папу Франциска.
Смерть над Римом
Кетрін Келайдіс, наукова співробітниця Інституту православних християнських досліджень у Кембридському університеті, написала у колонці для Vox.com: «Якщо написати роман про смерть латиноамериканського папи у Великодній понеділок, що якраз припав на 21 квітня — традиційну річницю заснування міста Риму, — ця книжка одразу ж отримала б відмову від будь-якого пристойного редактора. Але саме так і сталося. Помер Папа Франциск, який для багатьох став символом того, що більш милосердне християнство можливе».
Його обрання на престол ознаменувало численні «вперше». Папа Франциск увійшов в історію як перший Папа з Південної Америки, перший єзуїт на чолі Католицької церкви й перший неєвропеєць на Престолі Святого Петра за понад тисячу років. Від самого початку понтифікату він зробив ставку на простоту: відмовився від папського лімузина, обрав скромний одяг, жив не у папських палатах, а в гостьовому будинку, і закликав до «бідної Церкви для бідних». Коли читаємо різні статті про спадок Франциска, то всюди простежуємо той самий висновок: його слова та дії змінили уявлення про роль Папи в сучасному світі. Він відрізнявся прямотою і відкритістю. Міг самостійно зателефонувати до вірянина або написати листа. Жартував із журналістами, часто імпровізував, а також сам носив свою валізу й обідав у загальній їдальні Ватикану. Як зазначає Пол Елі, старший науковий співробітник Центру Берклі з питань релігії, миру та світових відносин Джорджтаунського університету, саме людяність і здатність залишатись собою в ролі Папи стали його головними реформами.
Хорхе Маріо Берґольйо — світське ім’я Франциска. Він народився в Буенос-Айресі, столиці Аргентини, всередині 30-х років минулого століття. Хорхе був найстаршим з п’яти дітей. Його батьки втекли до Аргентини з рідної Італії, рятуючись від фашизму.
У юності майбутній понтифік любив танцювати танґо й уболівав за місцевий футбольний клуб «Сан-Лоренсо». Він дивом вижив після серйозної форми пневмонії в молодому віці. Йому видалили частину легені. Це зробило Берґольйо вразливим до інфекцій на все життя.
Замолоду він підробляв «вибивалою» в нічному клубі та працював прибиральником, перш ніж здобути освіту хіміка. Згодом Хорхе Маріо вступив до ордену єзуїтів, вивчав філософію та викладав літературу й психологію. Після того, як він висвятився, його священницька кар’єра розвивалася дуже стрімко: вже за 10 років він став провінційним настоятелем єзуїтів в Аргентині. Це були 70-ті. У той час в Аргентині було встановлено військову диктатуру. Режим вів так звану «брудну війну»: переслідував опозицію, викрадав і катував людей.
Звинувачення у співпраці з хунтою переслідували Папу Франциска ще до його понтифікату. Берґольйо закидали, що він не захистив двох священників, яких захопили й катували. Сам Франциск стверджував, що він намагався добитися їхнього звільнення. У пізніших інтерв’ю понтифік визнав, що в ті роки часто приймав рішення надто авторитарно й не завжди відкрито висловлювався. Він аргументував свої молодечі вчинки страхом, недосвідченістю та складністю ситуації в країні.
Одна з важливих фігур в його біографії — Естер Баллестріно. Вона була парагвайською лівою активісткою, хімікинею і відкритою противницею аргентинської військової диктатури. До того, як Берґольйо пішов у семінарію, він разом із Баллестріно працював на хімічному заводі. За його словами, ця жінка відіграла важливу роль у його духовному становленні: подарувала першу книжку з католицької соціальної доктрини і вчила мислити критично.
Наприкінці 70-х Баллестріно викрали та вбили агенти аргентинської хунти. Її останки знайшли лише на початку 00-х. Аргентинська хунта позбувалася опонентів режиму шляхом так званих «польотів смерті»: їх допитували, катували, потім накачували барбітуратами, щоб ввести в несвідомий стан, а зрештою скидали з літака або вертольота у море. Така розправа спіткала й Естер Баллестріно.
Пишуть, що ця трагедія стала особистою для Франциска, адже вони з Естер були доволі близькими. Після його обрання цей епізод часто виринав у публічній площині. Про це мовилося як про частину складної і суперечливої історії відносин із диктатурою. З одного боку, Папа справді знав і поважав Баллестріно; з іншого — у роки репресій він не виступав публічно на її захист. Ось ця позиція між страхом і співчуттям, мовчанням і дією частково вплинула на те, як до Франциска ставилися в Аргентині вже опісля того, як він очолив католицьку церкву.
Папа – реформатор
Як Папа, Франциск критикував нерівність, закликав до екологічної відповідальності, виступав за міжрелігійний діалог і мир. Його понтифікат називають періодом реформ. Франциск спробував змінити структуру управління Церквою: створив консультативну раду кардиналів та структуру Римської курії, призначив жінок на керівні посади, розширив географію колегії кардиналів.
Коли говоримо про Франциска як реформатора, варто розуміти один нюанс: він не змінював офіційного вчення Церкви. У моральних питаннях понтифік закликав до «пастирського підходу». Себто не переписував догмати, але змінював їхній тон. Папа дозволив благословляти одностатеві пари (але не шлюб, адже шлюб в уявленні Церкви і досі існує як союз чоловіка і жінки), відкрив дискусію про дияконис, жінок, що несли б служіння в Церкві. Також Франциск неодноразово говорив про важливість співчуття замість осуду. Як пояснює Кетрін Келайдіс, релігієзнавиця із Кембриджа, це був не прорив у доктрині, а новий спосіб бути поруч із людьми.
Багато намірів Франциска так і не були реалізовані на рівні всієї Церкви: опір з боку традиціоналістів був дуже сильним. Його звинувачували у «єресі», а консервативні єпископи, зокрема у США, виступали з відкритими закликами до його відставки. Папа намагався уникати прямої конфронтації, хоча іноді вдавався до жорстких кроків. Наприклад, усунув американського єпископа Стрікленда і позбавив привілеїв кардинала Берка. Обоє були яскравими критиками Франциска. Ватикан не надавав коментарів щодо цих двох випадків.
Францискові довелося також відповідати на виклики, пов’язані зі скандалами про сексуальне насильство в Церкві. Він скликав Ватиканський саміт, на якому визнали масштаб проблеми, і позбавив сану колишнього кардинала МакКарріка. Теодор МакКаррік був одним із найвпливовіших кардиналів у США, колишнім архієпископом Вашингтона. Протягом багатьох років він мав бездоганну репутацію, активно займався благодійністю і відігравав важливу роль у дипломатичних місіях Ватикану. Але у 2018-му його публічно звинуватили у сексуальному насильстві як щодо повнолітніх семінаристів, так і стосовно неповнолітнього хлопця. Розслідування показало, що в церковних колах про поведінку МакКарріка знали ще до його призначення кардиналом, але ігнорували ці факти. Після публічного розголосу Франциск наказав провести внутрішнє розслідування і вже наступного року позбавив МакКарріка кардинальського сану, а згодом і священницького. Уперше в історії Церкви кардинала позбавили сану через сексуальні злочини. Ватикан також опублікував детальний звіт, у якому визнав, що церковна ієрархія систематично не реагувала на попередження.
Водночас і самому Папі не вдалося уникнути критики. У 2018-му він став на захист чилійських єпископів, яких звинувачували у покриванні численних випадків насильства. Тоді Франциск заявив, що ці звинувачення є наклепницькими. Але після поїздки до Чилі та особистих зустрічей із постраждалими, він усе ж визнав, що помилявся, і публічно попросив пробачення. Якщо продовжувати про суперечливу частину спадку Франциска, то тут, на жаль, знайшлося місце і для України. З одного боку, з перших днів повномасштабного вторгнення понтифік закликав до миру і неодноразово наголошував на необхідності припинити агресію. У 2022-му він особисто прийшов до посольства Росії при Святому Престолі, щоби висловити протест. Франциск закликав до солідарності з біженцями та організовував гуманітарну допомогу, приймав президента Володимира Зеленського у Ватикані. Він згадував Україну під час щотижневих молитов, а у 2024-му році вперше чітко визнав: Росія — агресор. Ватикан за Франциска брав участь в обміні полоненими та допомагав з поверненням депортованих українських дітей. З іншого боку, папа уникав прямого засудження Росії як агресора, говорив про «обидві сторони конфлікту». Його заяви часто глибоко зачіпали українців. Наприклад, коли Франциск говорив про «білий прапор», «велику Росію» чи про те, що «українці та росіяни — двоюрідні брати».
Історик Анатолій Бабинський у коментарі BBC пояснює, що незалежно від того, хто саме обіймає посаду Папи, реакція Ватикану на війну була б однаковою. Це пов’язано з обов’язком Святого Престолу зберігати нейтралітет і не приставати до жодної зі сторін конфлікту. Така позиція — не ініціатива Франциска, а усталена традиція: під час воєн чи будь-яких інших політичних подій Ватикан висловлює солідарність із жертвами, але уникає прямого називання агресора. За словами історика, подібна обережність дозволяє Ватикану залишатися потенційним посередником. Якщо не у форматі мирних переговорів, то принаймні у питаннях обміну полоненими.
Але невже не можна залишатися нейтральними і при цьому не вдаватися до риторики про братні народи? А чи обов’язково саме постраждалу сторону закликати підняти білий прапор? Напиши у коментарях: як ти думаєш, чи можна дотримуватися дипломатичної традиції Ватикану, але при цьому не завдавати болю народу, який переживає геноцидальну війну? І принагідно нагадаємо, що для просування подкасту «Ранкове допіо» дуже важливі Твої реакції, тож став нам лайки або зірочки. Ну і розповідай про «Ранкове допіо» у соцмережах і колегам за кавою в офісі.
Новий подкаст Sebto
А ще повідай про новий подкаст у всесвіті Sebto. І називається він «Секція». Це історичний подкаст про українських лікарів, які на зламі 19-20 століть не лише лікували, але й провадили громадську, політичну діяльність, займалися творчістю і розвивали свої громади. Наша команда дуже довго працювала над «Секцією». Авторка подкасту Ольга Фокаф багато годин провела в архівах та за щоденниками і листуваннями своїх героїв та героїнь. Ми у Sebto потім багато працювали над тим, щоб ці дослідження якнайкраще подати — через поєднання слів, сенсів та звуків. Тож підпишися на «Секцію» там, де ти зазвичай слухаєш подкасти, і розкажи про нашу нову роботу іншим. «Секція» варта того, аби її слухати. Ольга розповідає те, що не прочитаєш у Вікіпедії про людей, чиї імена, наприклад, наша команда здебільшого ніколи не чула раніше. Підписуйся на «Секцію»!
Спадщина Папи
Ми стрімко рухаємося до звершення, тож треба нарешті проговорити те, яку спадщину по собі залишає Папа Франциск. Він не був революціонером у класичному розумінні, але його стиль, його людяність і увага до марґіналізованих стали контрастом до звичного образу глави Католицької Церкви. Франциск зробив образ Папи близьким до звичайної людини, і, ймовірно, це його найбільше досягнення. Як пише Пол Елі у The New Yorker, понтифікат Франциска не змінив Католицьку церкву радикально, але продемонстрував, що вона є інституцією, яка трансформується, навіть якщо й не хоче цього визнавати.
Про зміни свідчить і те, як відбувається прощання з Папою. Франциск помер у своєму скромному помешканні Casa Santa Marta у Ватикані. Його смерть, згідно з протоколом, підтвердили очільник Ватиканської медичної служби та камерленго — кардинал Кевін Джозеф Фаррелл. Камерленго — це кардинал, який після смерті Папи офіційно підтверджує його смерть, опечатує особисті покої понтифіка та тимчасово керує адміністративними справами Ватикану до обрання нового Папи. Він також відповідає за організацію похорону та підготовку до конклаву.
Тіло Папи перенесли до каплиці для приватної церемонії, після чого його помістили в одну труну. І це вже відхід від традиції трьох вкладених одна в одну трун. Попередників Франциска ховали у конструкції, що складалася з 3 частин:
- Внутрішня труна — з кипарисового дерева. Вона символізує скромність і тлінність життя. Саме в неї поміщали тіло Папи, разом із деякими особистими речами, а також спеціальним документом, який містить короткий опис його понтифікату.
- Середня труна — з цинку. Вона герметично замикається і захищає від розкладу та вологи. У неї поміщають першу, дерев’яну труну.
- Зовнішня труна — з благородного дерева, зазвичай дуба або каштана. Саме її видно під час похоронної церемонії.
Одна труна Франциска — це продовження ідеї спрощення ритуалів, якої понтифік дотримувався за життя. Крім цього, у соборі Святого Петра його не виставлятимуть на постаменті, а труна залишатиметься закритою. Усередині буде кілька символічних предметів: паллій (церковна накидка, яку носять лише Папа і митрополити), рукопис із коротким описом понтифікату, а також мішечки зі срібними, золотими і мідними монетами — по одній за кожен рік служіння Понтифіка.
Поховають Папу у базиліці Санта-Марія-Маджоре — його улюбленому храмі в Римі, неподалік центрального вокзалу. Попри розташування на території Італії, базиліка має статус ватиканської власності.
З відходом Папи Франциска розпочинається нова глава в історії Ватикану. Після смерті понтифіка Католицька церква входить у період sede vacante — «вакантного престолу». Упродовж дев’яти днів триває жалоба (novendiale), після чого розпочинається конклав — закрите зібрання кардиналів, яке має обрати нового Папу. Цей процес має давні традиції: з XIII століття кардиналів замикають у Ватикані до ухвалення рішення. Під час конклаву всі кардинали живуть у гостьовому будинку Casa Santa Marta. Щодня вони прямують до Сикстинської капели, де голосують: один раз у перший день і до чотирьох разів на добу з другого дня. Щоб стати Папою, кандидат має набрати дві третини голосів. Якщо після 33 турів голосування консенсусу немає, залишаються лише двоє кандидатів, і один з них має все одно отримати дві третини голосів. Про те, що Папу обрали, повідомляють за допомогою білого диму із димоходу капели та дзвонів. Новообраного понтифіка оголошують словами habemus papam, після чого він виходить на балкон і дає перше благословення urbi et orbi — «місту і світу». Якщо тобі цікаво, щоб ми більше розповіли про процедуру конклаву, — дай нам знати у коментарях або пиши нам у соцмережах.
Право голосу на конклаві мають лише кардинали, яким не виповнилося 80 років. На 2025-й рік таких кардиналів — 138. Хоча зазвичай їхня кількість обмежується 120, Франциск перед смертю розширив цей склад. Загалом у світі — 252 кардинали.На цей раз більшість виборців, понад 80%, — це кардинали, призначені самим Франциском. Багато з них поділяють його «пастирський» стиль — гнучкий, співчутливий, відкритий. Це знижує шанси на різкий поворот назад до традиціоналізму, але й не усуває напругу між умовними «консерваторами» та «реформаторами». Кетрін Келайдіс зазначає, що ця ідеологічна прірва — лише одна з багатьох. Вибір нового Папи також є сигналом про географічний фокус Церкви.
Присутність християнства скорочується в Європі й Північній Америці, але стрімко зростає в Азії, Африці й Латинській Америці. За прогнозами, до 2050-го року 78% християн житимуть на глобальному Півдні. І хоча Франциск був першим латиноамериканцем на престолі, він залишався в межах європейської культурної традиції. Нинішнє зростання кількості вірян підтримують більш консервативні церкви Африки й Азії, тож імовірність обрання прогресивного європейця — низька. Утім, про кандидатів на святий престол поговоримо іншим разом.
Наступний випуск «Ранкового допіо мав би бути останнім у квітні, тож замість нього — «Вечірнє розе» для спільноти Sebto media. Чекаємо на розе і на тебе.
Перший травневий випуск «Ранкового допіо», який припадає на 2-ге травня, ми плануємо зробити дещо нетиповим. А ось вже 5-го повернемося до звичного формату і продовжимо знайомитися з кандидатами та кандидатками у президенти Польщі, а також з кардиналами, які є фаворитами на нового Папу Римського.
