Випуск №403
Орбан проти журналістів, Венс і Рубіо про війну, весільна мода в Індії
____________________________________________
Компетентнісне похмілля (competence hangover) — відчуття виснаження, яке настає після тривалого періоду надмірного навантаження на роботі, коли людина бере на себе забагато обов’язків і стає тією, на кого всі покладаються. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org/category/new-words/
Де втікач Димінський?
Учора вийшов другий випуск подкасту “Я іду тебе шукать”. І, як і перший, Ти його маєш послухати. Цього разу ми розповідаємо про конкретне розслідування, про те, журналістки NGL.media взялися за пошуки бізнесмена Петра Димінського.
Він заробив свій основний капітал у нафтопереробному бізнесі, був власником медіаголдингу «ZIK» та президентом футбольного клубу «Карпати» (Львів). У серпні 2017-го року автомобіль Mercedes S 65 AMG з кортежу Петра Димінського, грубо порушуючи правила дорожнього руху, протаранив Opel Astra. Водійка Opel-я 31-річна Наталя Тріла загинула на місці. Попри свідчення, що за кермом Mercedes міг бути сам бізнесмен, винуватця цієї ДТП так і не покарали.
Через кілька днів після аварії Димінський втік зі Львова до Швейцарії і ось уже майже 9 років переховується від українського правосуддя в Європі. Олександра Губицька та Мар’яна Вербовська з NGL.media намагалися зрозуміти, як йому це вдається, і де саме бізнесмен зараз перебуває. Під час розслідування їм вдалося запартнеритися з редакціями кількох інших медіа у Сербії, Греції, Білорусі та з мережею журналістів-розслідувачів. І так вони дізналися ще багато іншої цікавої інформації. Зокрема, за скільки Петро Димінський продав «ZIK» Тарасу Козаку, фактично ж Віктору Медведчуку. Про пошуки Димінського ми розповідаємо у 2 частинах. Першу з них слухай у другому випуску подкасту “Я іду тебе шукать”. Тобі сподобається. У другому випуску ми багато уваги приділяємо телеканалу «ZIK», і тому, як він вливався в інформаційну систему Медведчука. Це треба слухати! Обирай платформу тут: https://linktr.ee/ya_idu_tebe_shukat.
То хто за ким шпигує?
У Будапешті розгортається дуже цікава історія. І, як годиться у цьому подкасті, спершу треба повернутися на кілька років назад. Нас цікавить 2021-ий рік. 5 років тому угорський журналіст Сабольч Пані повідомив, що на його телефоні знайшли ізраїльське шпигунське програмне забезпечення Pegasus. У “Ранковому допіо” ми неодноразово згадували про Pegasus. Щоправда, це було гарячою темою, мабуть, роки 3 тому. Про всяк випадок нагадаємо, що, за різними даними, за допомогою цього програмного забезпечення стежили за прем’єр-міністром Іспанії Педро Санчесом і саудівським дисидентом Джамалем Хашоґджі. Останній — журналіст, якого 8 років тому вбили в консульстві Саудівської Аравії в Стамбулі. І ось зараз Сабольч Пані стверджує, що за ним знову стежили.
Журналіст пише для Direkt36. Це угорський некомерційний центр розслідувальної журналістики, який роками досліджує тему російського впливу в Угорщині. Минулого року Direkt36 опублікували матеріал про те, як угорський розвідник намагався вербувати чиновників Єврокомісії в Брюсселі. Після виходу цього розслідування, за словами Пані, десь із середини 2025-го на нього почали тиснути. Журналіст отримував попередження від джерел усередині уряду, що голова угорської Служби зовнішньої розвідки (так званого Інформаційного офісу) дуже незадоволений розслідуванням. Вони також передали Пані, що розвідці вже відомі деталі його нового розслідування щодо членів уряду, а саме щодо міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто. Сабольч Пані розслідував його комунікацію з російськими офіційними особами, зокрема те, що начебто у Сіярто був окремий телефон для таких цілей, про який не знали у його ж міністерстві. І ось, за словами журналіста, коли в уряді зрозуміли, що він копає в бік очільника зовнішньополітичного відомства і його таємного телефону, за ним почали стежити. Пані припускає, що прослуховували не його пристрої безпосередньо, а кімнати, в яких він перебував, або телефони і місця перебування його джерел — людей, з якими він спілкувався в процесі роботи. Перехоплені розмови спершу злили в медіа, а минулого четверга міністр канцелярії прем’єр–міністра Ґерґей Ґуйаш офіційно оголосив, що уряд подав на Пані кримінальну скаргу. Його звинувачують у шпигунстві і співпраці з українською розвідкою. Очікувано, адже вони там в уряді Орбана й дня не можуть прожити, щоб не згадати українську розвідку чи Зеленського.
Повертаючись до Сіярто, то він і сам публічно визнавав, що говорить з Лавровим до та після засідань ЄС. Washington Post ще раніше писав, що міністр передавав колезі з Росії інформацію про те, що обговорюють на закритих зустрічах Євросоюзу. Сабольч Пані у своєму матеріалі акцентується також на тому, що для спецслужб кількох європейських країн регулярні переговори Сіярто з Лавровим не були секретом. Декілька розвідок за цим стежили, фіксували факт, а далі нічого не відбувалося, ніхто ніяк на таку близькість не реагував. В коментарі POLITICO Пані зізнався, що завжди почувався зрадженим Євросоюзом через те, що Брюссель дозволив Орбану побудувати свою маленьку Росію.
До виборів в Угорщині залишається 10 днів. Опитування, проведені 28 березня, показують 11 пунктів різниці між “Фідесом” Віктора Орбана та партією “Тиса” Петера Мадяра. Останній лідирує, Орбан суттєво відстає: 50% проти 39%.
The Economist опублікував редакційну колонку про вибори в Угорщині, якою фактично закликає угорців голосувати проти Орбана. Видання нагадує, що за 16 років при владі політик послідовно демонтував систему стримувань і противаг: нейтралізував судову владу, заповнив бюрократію лояльними людьми і підпорядкував собі більшість незалежних інституцій. Угорщина є найменш вільною і найбільш корумпованою країною в ЄС. Основні медіа там контролює держава або наближені до Орбана особи. Виборча система перекроєна на користь його партії «Фідес». І сьогодні опозиція лідирує попри нечесні умови. Підхід Петера Мадяра, який полягає у тому, щоб фокусуватися на економічних аргументах, а не філософських роздумах про демократію, які багатьом звичайним людям не будуть відгукуватися, The Economist називає уроком, який мають взяти до уваги й інші країни, де сформувалася схожа до угорської система.
Також видання нагадує про проросійський курс Угорщини, блокування допомоги Україні, пом’якшення санкцій проти Росії і те, що європейські лідери тепер виходять з того, що все сказане в присутності угорських чиновників передадуть Кремлю.
Окремо відзначають візит Джей Ді Венса до Угорщини напередодні виборів і згадують, що судячи з досвіду Австралії та Канади, втручання Трампа у виборчі кампанії в інших країнах до цього часу допомагало саме тим кандидатам, яких він не підтримував. І якщо таке пророцтво здійсниться і у випадку з Угорщиною, то перемога опозиції має стати лише першим кроком до деорбанізації країни, адже Віктор Орбан у будь-якому разі залишить після себе мережу фондів, які контролюють університети і медіа. Будь-який новий уряд матиме справу з глибоко вкоріненою системою.
Рубіо vs. Венс
До президентських виборів у Сполучених Штатах залишається, звісно, значно більше часу, ніж до парламентських в Угорщині. Ще 2 роки чекати. І, звісно, можна би було сказати, що цей час пролетить так швидко, що ми й кліпнути не встигнемо, але Трамп трохи більше року, як повернувся до Білого дому, а таке враження, що ми його терпимо вже четвертий термін. Тому це будуть виснажливі 2 роки, і ще невідомо, чого чекати із початком активної фази президентської кампанії. Зараз поговоримо про Джей Ді Венса та Марко Рубіо. Ми раніше вже розповідали, що їх називають чи не головними претендентами на статус кандидата в президенти від Республіканської партії.
Минулого тижня Дональд Трамп зібрав свою адміністрацію і, як пише Associated Press, в якийсь момент президент звернувся до держсекретаря Марко Рубіо і віцепрезидента Джей Ді Венса, попросивши їх висловитися про хід війни з Іраном. Рубіо відповів, що цією операцією Вашинґтон робить “послугу” собі і всьому світу, і взагалі палко захищав її проведення. Венс натомість у своїй реакції був більш стриманим, сказавши, що тепер у США є “варіанти”, яких рік тому не було; додав, що важливо не допустити появи ядерної зброї в Ірані, а тоді швидко перевів розмову на тему Великодня.
Ця сцена добре відображає ширшу картину: якщо Марко Рубіо з самого початку беззастережно підтримує війну з Іраном і ще на її початку він сказав журналістам, що це було “мудре рішення”, адже загроза з боку Ірану “справді існувала”, і така операція “мала відбутися”, то Венс значно обережніший. Він служив у морській піхоті під час війни в Іраку і давно скептично ставиться до військових інтервенцій США за кордоном. Наразі його публічна риторика доволі стримана. У своєму попередньому спілкуванні з пресою щодо цієї теми віцепрездиент завжди переводив відповідь у бік того, що президент Трамп має мати змогу розмовляти з радниками, не боячись витоків у медіа, або звинувачував журналістів у тому, що своїми питаннями про занепокоєння щодо війни вони намагаються посіяти розбрат у Білому домі.
Associated Press відзначає, що хоча до виборів ще 2 роки, нинішні позиції Рубіо та Венса щодо війни з Іраном — це вже частина передвиборчого позиціонування. І ризикують тут обоє. Якщо війна піде не так, як планувалося, беззастережна підтримка Рубіо може йому дорого обійтися. Венс, зі свого боку, ризикує отримати звинувачення у нелояльності до Трампа, якщо відхилиться від партійної лінії, але водночас, зважаючи на його давню репутацію противника інтервенцій, якби він зараз перетворився на яструба, це також було б не дуже логічно.
Стратеги Республіканської партію вже порівнюють ситуацію з вторгненням у Ірак, яке розкололо Демократичну партію у 2004-му і 2008-му роках. Але є й інша думка: оскільки і Венс, і Рубіо є частиною адміністрації Трампа, вони однаково отримають дивіденди, якщо все піде добре, і однаково постраждають, якщо ні. Через це колишній губернатор Нью-Гемпширу Кріс Сунуну, якого цитує Associated Press, вважає, що іранська війна може й не стати головною лінією розмежування між Венсом та Рубіо. Далі — цитата: “Вони прив’язані до успіху або провалу в Ірані”.
Опитування Associated Press показують, що погляди на війну з Іраном розділилися і серед електорату республіканців. Близько половини виборців вважає, що військові дії були “приблизно правильними”, чверть — що зайшли надто далеко, і лише двоє з десяти виборців республіканців думають, що недостатньо далеко.
