Випуск №365
Нова прем’єр-міністерка Японії, пограбування Лувру, «золота віза» у Португалії
____________________________________________
Френдфляція (friendflation) — це зростання вартості соціального життя, коли підтримка дружніх стосунків та спільні активності стають фінансовим тягарем. Йдеться не лише про здорожчання кави чи обідів, а й про перетворення звичних зустрічей на дорогі подорожі, розкішні вечері чи вихідні за містом.
Джерело: theweek.com/culture-life/travel/friendflation-having-friends-expensive.
Перша прем’єр-міністерка на чолі Японії в непростий час
Як давно з тобою траплялося щось уперше? У Японії, наприклад, вперше в історії країни прем’єр-міністеркою стала жінка. Доброго ранку, солодашко!
У вівторок парламент Японії під час позачергової сесії призначив Санае Такаїчі прем’єр-міністеркою. Тепер вона вирушить на церемонію з імператором, після чого розпочнеться її термін повноважень. Як пише New York Times, 64-річна пані Такаїчі — фігура доволі суперечлива. Для прихильників вона — першопроходиця, яка з власного досвіду знає про виклики японської культури, в якій переважають чоловіки. А от активістки та дослідниці стурбовані тим, що політикиня продовжить підтримувати політику, яка стримує участь жінок у політичному житті Японії. Опоненти Такаїчі вважають її маріонеткою Ліберально-демократичної партії. Як бачиш, маємо справу з неоднозначною особою. Спробуємо зараз познайомити Тебе з новою прем’єр-міністеркою Японії.
Почнемо із ширшого контексту. Санае Такаїчі раніше вже двічі претендувала на пост голови Ліберально-демократичної партії (у 2021 та 2024), але двічі програвала. На початку жовтня їй це нарешті вдалося і, як наслідок, претендувати на прем’єрське крісло. Але наразі в Японії не надто легкий час. Попередник Такаїчі, Шіґеру Ішібу, минулого місяця заявив про свою відставку після того, як за результатами виборів Ліберально-демократична партія (ЛДП) втратила коаліційну більшість в обох палатах. Тож Такаїчі очолить уряд меншості. Це незвично для ЛДП, оскільки ця політична сила майже безперервно перебуває при владі з моменту свого заснування в 1955-му році. Крім цього, розпочинати політикиня буде з, як пише Washington Post, монументальної події для Японії. До Токіо із державним візитом збирається не абихто, а сам Дональд Трамп.
Пам’ятаєш його ідею-фікс із тарифами? Улітку Японія та Південна Корея пообіцяли вкласти у США майже трильйон доларів в обмін на зниження мит. І все було наче гаразд, але у вересні імміграційні служби провели рейд на будівництві спільного заводу Hyundai і LG у Джорджії. Так під арешт потрапили сотні корейців зі звинуваченнями у нелегальному перебуванні чи роботі на території Сполучених Штатів. Того ж дня Трамп підписав виконавчий указ, що закріплює торгівельну угоду з Японією. Токіо зобов’язується інвестувати 550 мільярдів у США в обмін на зниження мит на автомобілі. Але в меморандумі між країнами прямо зазначено, що саме Трамп визначатиме, куди вкладатимуться японські гроші, і якщо Японія не погодиться, він може підняти мита знову. Ці події викликали сильний резонанс у Південній Кореї та Японії. Медіа країн закликали переосмислити інвестиції у США. Власне, на такому фоні Ішібу і подав у відставку, залишивши після себе невирішене питання щодо інвестиційного плану, а також непевність щодо того, погоджуватися на суперечливі проєкти Трампа чи ні, адже в разі відмови Японії доведеться зіштовхнутися з підвищенням мит. Увесь цей перелік непростих питань тепер став відповідальністю пані Такаїчі.
Загалом новопризначені прем’єр-міністри Японії зазвичай планують свою поїздку до Вашингтона якомога швидше, але ж не менше ніж через тиждень після призначення! До того ж у випадку з Такаїчі зустріч відбудеться у Японії, і до неї треба підготуватися на належному рівні. Звісно, що в прем’єр-міністерки є для цього відповідний штат, але і її підготовка — це процес, що вимагає чималих ресурсів. Попередник політикині Ішіба перед першою зустріччю з американським президентом розвантажив свій графік, присвятивши понад 30 годин спеціальним заняттям. Політик, зокрема, вчився говорити простими реченнями, аби втримувати увагу Трампа, та прогнозувати вимоги, які той може висунути. Такаїчі зі всіма офіційними процедурами матиме лише три дні до запланованого прибуття Трампа до Токіо. Японські чиновники, щоб вразити його, планують розстелити для чоловіка червону доріжку. Президент США зустрінеться з імператором Нарухіто в Імператорському палаці та вечерятиме в Державному гостьовому будинку. Подібні атракції Дональду пропонували під час його візиту до Токіо в 2019-му році, і він залишився дуже задоволеним опісля.
Washington Post зазначає, що у Такаїчі, ймовірно, непогані шанси знайти спільну мову з Трампом. Головним фактором тут є їхня спільна симпатія до колишнього прем’єр-міністра Японії Шіндзо Абе, якого застрелили у 2022-му році. І в цьому місці — саме час поговорити детальніше про політичний шлях прем’єрки, бо її часто називають протеже Абе.
Хоча багато японських політиків походять із заможних елітних кіл, Такаїчі виросла у скромних умовах поблизу міста Нара, яке у 8 столітті було столицею Японії. Мати політикині працювала у відділку поліції, а батько — на заводі з виробництва автозапчастин. Батьки наполягали, щоб донька вступила до державного навчального закладу недалеко від рідного міста. І це при тому, що Такаїчі проходила на вступ до елітних приватних навчальних закладів у Токіо. Батьки ж вважали, що їхній доньці не потрібна університетська освіта, оскільки вона дівчина, і хотіли заощадити кошти для молодшого сина. Після державного ВНЗ політикиня навчалася у відомому приватному навчальному центрі для молодих політиків та бізнес-лідерів. Наприкінці 80-х вона зацікавилася Сполученими Штатами, головним економічним конкурентом Японії на той час, і пройшла стажування в офісі демократки, палкої феміністки та колишньої членкині Палати представників Патрісії Шредер. Там вона активно вивчала внутрішню роботу Конгресу та зовнішню політику США, постійно всіх закидувала питаннями і полюбила арахісову пасту.
Сьогодні Такаїчі не називають феміністкою. Ба більше, її критики вважають, що прем’єр-міністерка підтримуватиме політику, яка загрожує правам жінок. Про це — буквально за хвилину.
Новий лідер старої епохи
Японія давно відстає від інших демократичних країн у питанні політичної участі жінок. Станом на вересень за жінками закріплено близько 16% місць у нижній палаті парламенту. Згідно з даними Міжпарламентського союзу, за часткою жінок у національному законодавчому органі Японія перебуває на 141 місці серед 183 країн. Минулого року на загальних виборах 73 політикині здобули місця в парламенті, що стало рекордним показником. Але жінок однаково мало на найвищих рівнях влади. Якщо взяти до уваги бізнес, то там рівень участі жінок перевищує показники багатьох розвинених країн, включно із Сполученими Штатами. Однак здебільшого вони обіймають відносно низькі посади. Згідно з нещодавнім опитуванням, в межах якого вивчали понад 20000 японських компаній, більше половини з них мають повністю чоловічі команди керівників.
Такаїчі пообіцяла збільшити кількість жінок у своєму кабінеті, але водночас вона неодноразово відкидала ідею квот, заявивши, що вона не прихильниця ідеї призначення жінок «лише тому, що вони жінки». Вона рішуче виступає проти перегляду понад столітнього закону, який не дозволяє обом членам подружжя зберігати свої прізвища. Через цей закон переважно жінки беруть прізвище чоловіка, тому критики стверджують, що ця традиція обмежує право жінки зберігати свою ідентичність. До речі, про саму Такаїчі. У 2004-му вона вийшла заміж за Таку Ямамото, ще одного політика Ліберально-демократичної партії. У 2017-му пара розлучилася через запеклі політичні суперечки всередині сім’ї, а за 4 роки одружилася знову. Під час першого шлюбу Санае Такаїчі офіційно змінювала прізвище на чоловікове, але в публічній діяльності залишалася Такаїчі. У другому шлюбі Таку Ямамото взяв прізвище дружини. New York Times зазначає, що це рідкісний жест у патріархальній культурі Японії.
Повертаючись до поглядів прем’єр-міністерки, то вона, незважаючи на потенційну кризу спадкоємності, також виступає проти того, щоб змінювати закон 1947-го року, що декларує передачу імператорського трону Японії виключно у чоловічі руки.
З хорошого: Такаїчі підтримує збільшення доступності медичних послуг для жінок. Вона відверто розповідає про власний досвід менопавзи і заявляє, що Японія повинна робити більше для підтримки жінок під час цього непростого періоду.
Що цікаво, коли Такаїчі стажувалася в офісі Шредер, то у той час не було жодного натяку на її консервативні погляди. Коли жінка повернулася до Японії, вона працювала письменницею та телеведучою і здобула репутацію запеклої учасниці дебатів. Свою політичну кар’єру вона розпочала на початку 90-х, вигравши вибори до парламенту як незалежна кандидатка. Її батько вклав свої пенсійні заощадження в передвиборчу кампанію доньки. У парламенті Такаїчі довелося чи не одразу зіштовхнутися з тим, що колеги-чоловіки іноді ставилися до неї зневажливо і часто вели справи в саунах та соціальних клубах, де було неможливо зустрітися з жінками-законодавицями. Про це політикиня розповідала в інтерв’ю Associated Press у 1993-му році.
І нарешті ми підійшли до фігури Шіндзо Абе. Упродовж перших років своєї роботи в парламенті Такаїчі створила з ним міцний союз. Він на той момент також був законодавцем, і з ним політикиня знайшла спільну мову в питаннях збільшення військових витрат та зміни підручників з історії у більш патріотичному керунку. Коли у 2006-му році Абе вперше обрали прем’єр-міністром, він призначив Такаїчі до свого кабінету. Це зробило її однією з найпомітніших жінок у японській політиці. Політикиня увійшла і до другого кабінету Абе. Вона запекло захищала його ідеї, включно із переглядом Конституції. Політик прагнув змінити статтю 9 Конституції Японії, яка після Другої світової війни забороняла країні мати армію та брати участь у війнах. Він пропонував, не скасовуючи пацифістські принципи, додати пункт, що офіційно визнає Сили самооборони Японії як законні, аби країна могла захищати союзників і реагувати на загрози з боку Китаю чи Північної Кореї.
У 2021-му Такаїчі намагалася переконати пана Абе знову балотуватися у лідери Ліберально-демократичної партії, але він відмовився, тож у перегони вступила вона сама, але програла ті перегони. Коли Шіндзо Абе вбили, Такаїчі сказала, що ще ніколи не почувалася настільки пригніченою фізично та морально. Політикиня написала тоді у соціальних мережах, що їй доведеться дуже наполегливо працювати, інакше їй доведеться вибачатися перед Абе.
Зараз вона обійшла 4 інших претендентів на посаду очільника Ліберально-демократичної партії. Якщо Ти загуглиш фото Санае Такаїчі, то побачиш, що на більшості світлин вона у синіх костюмах. У такий спосіб вона віддає шану Маргарет Тетчер. New York Times поспілкувалися із перукарем Юкітоші Араї, який допоміг створити образ, що зробив Такаїчі відомою. Він розповідає, що обрав для політикині коротку стрижку, бо хотів, аби її очі та вуха були відкритими, щоб продемонструвати, що вона бачить і чує людей.
Уже зовсім скоро Санае Такаїчі доведеться бачити та чути Дональда Трампа, і, окрім спільної лояльності та доброї пам’яті про Шіндзо Абе, вони можуть знайти й інші точки перетину. Прем’єрка також скористалася антиіммігрантськими настроями та обіцяла надати пріоритет національним інтересам та японській економіці. Ця позиція допомогла їй отримати підтримку правого крила партії та зміцнити свої позиції перед обранням голови ЛДП. Це дуже схоже з політикою Трампа, і в цьому цілком імовірно може виникнути проблема. Бо в питанні інвестиційного плану, не факт, що вдасться повністю задовільнити позиції обох сторін.
Такаїчі вірить у міцний американо-японський альянс у сфері безпеки, але тут панує суцільна невизначеність. Витрати на оборону будуть сферою, де їй доведеться діяти обережно. Адміністрація Трампа заявила, що хоче аби Японія витрачала більше коштів на розміщення американських військ. Разом з тим прем’єр-міністерка прагне, щоб Японія відігравала більшу роль у своїй національній безпеці. Вона також заявляла про жорсткий підхід до Китаю та КНДР, але проблеми можуть бути й з Південною Кореєю, адже Такаїчі поділяє ревізіоністські погляди, які применшують злочини Імперської Японії під час війни.
На цьому знайомство із Санае Такаїчі будемо завершувати. Нехай вона нормально прийме свою нову посаду, зустріне Трампа, а як буде нагода, то ми про неї знову згадаємо.
Сьогодні ще додамо короткий факт, що політикиня у молодості слухала Iron Maiden і Deep Purple і грала на барабанах.
Між житловою кризою та культурним відродженням
У донатному голосуванні цього разу в нас перемогла тема про «Золоту візу» в Португалії. На її рахунку — … гривень. Техбро і гігантські статутії трішки поступилися, зібравши …. гривень. Тож слухай тепер про Португалію.
У 2012-му році країна, переживаючи важку фінансову кризу, запустила програму «Золота віза». Вона давала іноземцям право на проживання в обмін на інвестиції. Найпопулярніший шлях — купівля нерухомості на суму від 500 000 євро. За десять років ця схема принесла державі понад 7 мільярдів євро і суттєво вплинула на Лісабон. Португальська столиця стала одним з найгарячіших ринків нерухомості у Європі. Це призвело до того, що оскільки іноземці готові платити вдвічі більше, то навіть середня квартира, яку ще недавно могли дозволити собі португальські родини, ставала для них недосяжною.
За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, Португалія за останнє десятиліття пережила найгірше падіння доступності житла серед усіх країн, які входять до цієї організації. Йдеться про 38 держав зі здебільшого високим рівнем доходу громадян та високим індексом людського розвитку.
Зрештою 2 роки тому у Португалії розпочалися протести проти цін на оренду. Через суспільний тиск уряд погодився із тим, що «Золоту візу» більше не можна пов’язувати із купівлею нерухомості, тож програму змінили. Тепер інвестори мають два основні варіанти:
- зробити благодійний внесок від 200 000 євро у культурну або благодійну організацію;
- вкласти 500 000 євро у затверджений інвестиційний фонд, який інвестує у португальські активи — облігації, акції, агропроєкти, сонячну енергетику.
Одним із таких фондів є Pela Terra. Він залучає кошти «Золотих віз» для вирощування мигдалю й оливок. Інвестори з 27 країн уже вклали в цей напрямок понад 75 мільйонів євро. Bloomberg минулого тижня розповіли про музей у Карамуло. Це невелике гірське містечко в центральній Португалії, де живе близько тисячі людей. Раніше воно було відоме як курорт для оздоровлення. У 1920-х його заснував Жеронімо Ласерда. У 50-х він спільно із сином відкрив музей автомобілів, мистецтва та військової техніки. З роками відвідувачів ставало дедалі менше. Останнім часом музей ледь виживав. Віддалена локація відлякувала туристів, тож доходи установи покривали лише утримання приміщень та реставрацію експонатів.
Директором музею є правнук Жеронімо Ласерда. 2 роки тому під час різдвяної вечері він дізнався, що може приймати донати за програмою «Золотої візи». І тоді все змінилося. За два роки музей зібрав понад 20 мільйонів євро. На ці гроші оновили будівлі, відремонтували колекцію військової техніки, придбали нові раритетні автомобілі. Музей також зміг зробити експозиції більш видовищними, організувати автомобільний фестиваль, який зібрав 50 тисяч гостей, та налагодити партнерства з відомими людьми. Зокрема, дворазовий чемпіон світу в Формулі-1 бразилець Емерсон Фіттіпальді передав до музею свою колекцію болідів та приїжджав до Карамуло.
У результаті кількість відвідувачів музею зросла до 60 тисяч на рік, і це стало новим рекордом. У планах — створити в Карамуло ще один музей, цього разу іграшок. Така зміна вплинула на місто загалом: з’явилися нові кафе, готелі, туристичні послуги. До Карамуло почали приїжджати журналісти, колекціонери й автомобільні ентузіасти.
Попри окремі історії успіху, сама програма «Золотої візи» залишається суперечливою. Португалія, хоча її економіка росте швидше, ніж у середньому по єврозоні, досі залишається однією з найбідніших країн Західної Європи. Й одна з основних претензій до програми «Золотої візи» — це її неефективність із погляду користі для місцевого населення. Португальським лікарням бракує персоналу, школи переповнені, а лише 2% житлового фонду — це соціальне житло. Деякі фінансисти та економісти, серед яких професор Університету Лісабона Жуан Дуке, пропонують частину коштів інвесторів спрямовувати саме в ці проблемні сфери.
Навіть прихильники програми визнають, що її треба адаптувати до соціальних потреб. Адвокатка Сара Реболу, чия фірма допомагає іноземцям подавати заявки на «Золоту візу», вважає, що у ній закладено великий потенціал для розвиткових проєктів, але варто також додати інвестиції у доступне житло як окремий напрямок. Чинний уряд визнає, що програму треба зробити «економічно та соціально справедливою», але також звертає увагу на те, що навіть в теперішньому вигляді вона допомагає залучати іноземний капітал і підтримує економічне зростання.
Тема випуску та кава за донат
Ми за Твої донати не можемо видати Тобі «Золотої візи», але знай, що кожен твій внесок резервує золоте місце в серцях нашої команди. Хіба це не привід задонатити на «Вагон знань»?
І ми знову Тобі пропонуємо разом із донатом обрати тему для наступного випуску «Ранкового допіо».
Тема №1. Як програма безкоштовного харчування президента Індонезії призвела до отруєння 11 тисяч людей.
Тема №2. Афганська співачка, яка використовує свої пісні як спосіб говорити про права жінок і освіту для дівчат.Лінк на банку тут https://send.monobank.ua/jar/5cBd6m7J4z. Усі Твої донати на нашу допоміжну банку подвоює Фундація Змін, а Escobar Coffee Roasters за донат від 100 гривень пропонує взяти участь у розіграші призів: пуроверу та мікролотів кави.
