Випуск №184
Вибори у Польщі, гроші ХАМАСу, дуже довгі фільми
Бежевий прапорець (beige flag) — це ознака того, що людина в стосунках може виявитися для іншої людини нудною, але недостатньо, щоб розвивати ці стосунки. Термін отримав популярність у ТікТок завдяки інфлюенсерці Кейтлін Макфейл.
Обмежити шкоду невинним
Доброго ранку! Ми сіли писати цей випуск Ранкового допіо якраз в той момент, коли українські медіа повідомили, що Джо Байден приземлився в Ізраїлі. Не встигли ми продумати структуру випуску, як українські медіа вже перепрошують і спростовують хибну інформацію. Виявилося, що всі поспішили і опублікували минулорічний ролик зустрічі американського президента в Ізраїлі. Ситуація неприємна і, на жаль, типова. Коли Ти слухаєш Допіо, він, тобто Байден, вже, мабуть, таки побував у Тель-Авіві і полетів далі — до Йорданії на зустрічі з йорданським королем Абдаллою II, президентом Єгипту Абдель Фаттахом ель-Сісі та президентом Палестини Махмудом Аббасом. У всякому разі плани були саме такими. Наскільки вони справдилися, ми ще не знаємо, бо пишемо до Тебе з минулого.

Розмови про поїздку Байдена на Близький Схід протікали на тлі поглиблення суперечностей щодо питання Ізраїлю всередині Демократичної партії. Спершу, після нападу ХАМАСу 7 жовтня, партія президента була майже одноголосною у своїй підтримці Ізраїлю. Більшість демократів надалі підтримують право єврейської держави на військову відповідь. Однак є й невелика група політиків і політикинь, які все наполягають на тому, щоб Білий дім зробив бодай щось, аби заохотити Ізраїль не забувати про цивільних палестинців: дати їм можливість задовольнити базові потреби й отримати гуманітарну допомогу. Washington Post пише, що кількість демократів, які просять «вжити всіх належних заходів, щоб обмежити шкоду невинним цивільним особам» у Газі, зростає.
У понеділок державний секретар Ентоні Блінкен закликав прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу дозволити розгортання гуманітарної допомоги в Газі, щоб зберегти міжнародну підтримку ізраїльської операції з ліквідації ХАМАСу. Про це повідомило медіа Axios із покликанням на двох ізраїльських чиновників. Раніше ізраїльський уряд прийняв рішення не дозволяти надання гуманітарної допомоги в Газі, щоб чинити тиск на ХАМАС і змусити звільнити хоча б частину зі 199 заручників. Відомо, що дехто в коаліції проти такого рішення уряду, і Нетаньягу побоюється негативної реакції з боку ізраїльської громадськості.
У минулих випусках ми згадували про припущення, що Іран підтримує Хамас, і розповідали, як саме зброя потрапляє до Сектору Гази. Сьогодні звернемо Твою увагу на матеріал Reuters про те, звідки ХАМАС бере гроші. Пишуть, що палестинське бойове угруповання використовує глобальну фінансову мережу для залучення підтримки від благодійних організацій і дружніх країн, пропускає готівку через тунелі Гази або використовує криптовалюту для обходу міжнародних санкцій.
Том Робінсон, співзасновник фірми Elliptic, яка займається дослідженням блокчейну, стверджує, що ХАМАС був одним із найбільш успішних користувачів криптовалюти для фінансування тероризму. Однак цьогоріч бойовики заявили, що відмовляються від неї через низку фінансових втрат.
Щодо дружніх країн, то, це, звісно, Іран. Тегеран не визнає Ізраїль, а підтримка палестинської справи була опорою Ісламської Республіки з часів революції 1979 року і способом стати лідером мусульманського світу. Катар, починаючи з 2014 року, також виплатив Газі сотні мільйонів. Одного разу ця держава за місяць витратила 30 мільйонів доларів, щоб допомогти з електроенергією та забезпечити підтримку нужденних сімей і службовців уряду ХАМАСу. В уряді Катару заявляють, що вони повністю узгоджують допомогу Сектору Гази з Ізраїлем, ООН і США.

Як відбувався процес передачі фінансової допомоги? Кошти переказували в електронному вигляді з Катару в Ізраїль. Звідти представники Ізраїлю та ООН вручну перевозили готівку через кордон до Гази. Там розподіляли гроші безпосередньо серед нужденних сімей і державних службовців. Кожна сім’я чи окрема особа повинні були підписатися в документі біля свого імені, що отримали готівку. Одна копія цього аркуша їхала в Ізраїль, одна в ООН і одна в Катар. Цікаво, що в останні роки Катар купував у Ізраїлю паливо для єдиної електростанції Гази. Він також надсилав до Гази єгипетське паливо, яке ХАМАС міг перепродавати, а виручені кошти скеровувати на зарплати. Ну або не на зарплати.
І на цьому на сьогодні закінчуємо з Ізраїлем та ХАМАСом і перейдемо до виборів у Польщі, як ми й обіцяли.
Буде зміна влади
У вівторок Державна виборча комісія Польщі підрахувала 100% бюлетенів на виборах до Сейму. «Право і справедливість» перебуває на першому місці. У них 35,38% голосів, але це не дозволить їй отримати третій термін влади. «Громадянська коаліція» набрала 30,7%, «Третій шлях» — 14,4%, «Нові ліві» — 8,61%. Ці три альянси разом мають переконливу перевагу і створюватимуть коаліцію. «Конфедерація», єдина польська партія з антиукраїнською позицією, здобула трохи більше 7% і, коли ми пишемо цей випуск Допіо, вже визнала власну поразку.

Ми такими результатами дуже задоволені. Польські виборці також. І в інших європейських країнах панує піднесений настрій із цього приводу. Ми зідзвонювалися з Владиславом Яценком, журналістом сайту Ukrayina.pl та редакції Culture.pl. Він розповів, що молоді поляки та польки непокоїлися, що у випадку продовження врядування ПіС Польща ставатиме все далі від Брюсселю, аж до виходу з ЄС. Ентоні Файола і Аннабель Чепмен у матеріалі Washington Post також пишуть, що для опозиції вибори були останнім шансом запобігти автократії у Польщі.
Соціологія показує, що за ліберальні опозиційні сили голосували молоді виборці, освічені містяни та містянки з промислово розвиненої західної частини країни, яка має більш глибокі історичні зв’язки з рештою Європи. Явка була рекордною. 72,9%. Це найбільша цифра з часів ліквідації Польської народної республіки. В одному з районів Вроцлава було настільки багато охочих проголосувати, що колєйка станом на 21:00, коли дільниця мала би припинити роботу, простягалася на сотні метрів. Люди чекали своєї черги близько 5 годин. Просили у соціальних мережах, щоб їм принесли чай та канапки, а потім самі замовляли піцу. Зрештою, голосування тривало аж до 2:45 ночі.

Ми вже обмовилися, що нам здалося, що результатам виборів у Польщі радіють чимало людей і в інших європейських країнах. Раніше політологи порівнювали траєкторію Польщі з ерозією демократії в Угорщині та Туреччині, де неліберальні політики керують де-факто виборчими автократіями. Financial Times написали, що недільне голосування не можна вважати ні до кінця чесним, ні особливо вільним. Якщо Ти лише знайомишся з «Ранковим допіо», то шукай 179 випуск. У ньому ми розбиралися з тим, як правляча партія використовувала свої ресурси, щоб перемогти. З того, про що ми не розповідали раніше, зазначимо, що ПіС, аби отримати перевагу, збільшила кількість виборчих дільниць у сільській місцевості, при цьому залишивши її незмінною у містах.
Енн Еплбом у колонці для the Atlantic написала: «Навіть якщо ви не живете в Польщі, не цікавитеся нею і не можете знайти цю країну на карті, зверніть увагу: перемога польської опозиції доводить, що автократичний популізм можна перемогти навіть у нечесних виборах». Перемога опозиції на польських виборах означає чимало для всієї Європи. Це також вкрай важливо для польського суспільства. За словами Рози Бальфур, директорки брюссельського дослідницького центру Carnegie Europe, недільне голосування продемонструвало, що польське суспільство може приймати самостійні рішення, навіть якщо медіа контролюються урядом.
Формування коаліції та нового уряду — справа не одного тижня. Є припущення, що цей процес завершиться ближче до Різдва. Уже зараз зрозуміло, що вчорашній опозиції доведеться нелегко. Попереду в Туска і компанії складне завдання — розкрутити восьмирічну спадщину ПіС. Про це ми також розповідали у 179 випуску Допіо. А окрім протистояння з ПіС, ще ж потрібно між собою не розсваритися.
Пьотр Бурас з Європейської ради із закордонних справ наголошує: «Нинішня опозиція зіткнеться із завданням, з яким нікому раніше не доводилося зіштовхуватися. Вона намагатиметься демонтувати неліберальну систему, яка була встановлена за останні вісім років, здавалося б, демократичними засобами».
Але про це все нам лише доведеться довідатися. Ймовірно, у 2024. Наразі ж найбільше нам цікаво, як опозиція планувала свою передвиборчу кампанію. Про це ми поспілкуємося з Владиславом Яценком, про якого сьогодні вже згадували. Понеділкове Допіо буде про те, як їм вдалося. А зараз рухаймося від Польщі до Італії.
Дуже довгі кіна
Нещодавно вся наша команда разом ходила в кіно. Ми дивилися стрічку «Реаліті». Це біографічна драма Тіни Саттер. У головній ролі — Сідні Свіні. Ти можеш її знати за серіалом «Ейфорія». Акторка грає Реаліті Віннер, яка працювала на американську розвідку і одного дня вирішила оприлюднити секретні дані про втручання росії у вибори президента США. У фільмі показано, як до жінки приходять офіцери ФБР, проводять у неї обшук та допитують Віннер. Кіно відтворює стенограму допиту включно з тривалістю павз, які були в реальному житті. Якщо у Твоєму місті в кінотеатрі досі показують цей фільм, дуже рекомендуємо сходити на нього.

Після перегляду ми дійшли до спільної думки, що ця стрічка ідеальна саме для перегляду на великому екрані. Удома може бути важко зосередитися. Також ми зійшлися на тому, що у «Реаліті» ідеальний хронометраж. 113 хвилин. Цьогоріч це велика рідкість. Пригадаймо нові фільми: «Індіана Джонс», «Джон Вік» і «Місія нездійсненна». Це були найдовші частини своїх франшиз. А нолланівський «Оппенгеймер» на 3 години!

Скоро прем’єра нового кіна Мартіна Скорсезе. «Вбивці квіткової повні». Бюджет 200 мільйонів доларів. В основі сюжету — книга Еріка Рота, написана на реальних подіях. У ролях — Роберт Де Ніро, Леонардо ДіКапріо. Перформанс цих акторів у фільмі Скорсезе триватиме 206 хвилин. 206! Себто 3 години і 26 хвилин. Під час прем’єри на Каннському кінофестивалі в травні дехто задрімав. Зовсім не можемо засуджувати цих людей.
The Economist пише, що це майже вдвічі довший хронометраж, ніж у середньостатистичного минулорічного фільма. У виданні проаналізували понад 100 000 художніх стрічок, які були випущені у міжнародний прокат, починаючи з 1930-х років — золотого віку Голлівуду.
Якщо за крайні точки брати 1930-ий і 2022-ий, то середня тривалість картин зросла приблизно на 24%. Було 1 година 21 хвилина, стало 1 година 47 хвилин. І як ми можемо припустити, у 2023 ця цифра може бути ще більшою. Якщо взяти до уваги лише блокбастери, найпопулярніші фільми, то їхня тривалість збільшилася майже на 50%.
Кінематографісти почали створювати більш тривалі картини на початку 1960-х, коли хотіли чітко розмежувати кіномистецтво й телебачення. «Ловренс Аравійський» на 3,5 години. «Клеопатра», яка спершу тривала 4 години, а потім її таки скоротили. Кіносеанси мали антракт. Глядачі та глядачки переводили подих, а кіномеханіки здійснювали приготування до наступного акту.
У наступних десятиліттях хронометраж популярних фільмів змінювався. Здебільшого зменшувався, хоч у деяких країнах все було навпаки. Наприклад, в Індії з її боллівудськими сагами.
З 2018 року фільми стали довшими. Франшизи є одним із найважливіших факторів цієї тенденції. 2018 — це вже час конкуренції студій зі стримінговими платформами. Традиційним кінокомпаніям потрібно вигравати конкуренцію за увагу: робити щось для того, аби люди обирали піти в кінотеатр, а не залипнути на серіал вдома.Студії почали робити ставку на вражаючі фільми-події, як-от:«Месники: Завершення». Тригодинна супергеройська стрічка 2019 року від Marvel стала другим найкасовішим фільмом в історії.
Усе, що спонукає людей піднятися з диванів, щоб подивитися фільм у кінотеатрах, є гарною новиною для останніх. Водночас тривалий хронометраж, за словами Клер Бінс, керуючої директорки Picturehouse, британської кіногрупи та дистриб’ютора фільмів, створює суттєву проблему. Довгі фільми призводять до того, що доводиться відмовлятися від двох показів на вечір. Це шкодить продажам квитків і прибуткам. Така ситуація у Сполученому Королівстві. В Україні ще є фактор нікчемного сусіда. Комендантська година, обстріли, блекаути аж ніяк не сприяють продажу квитків. Ну але повернімося до того, чому сучасні фільми такі довгі.
Ще одна причина — вплив режисерів та режисерок, який зростає. Хто наважиться сказати Нолану, що він має порізати свій шедевр? А Скорсезе?

