Випуск №331
Протести та Нацгвардія у Лос-Анджелесі, чоловіча дружба
___________________________________________________________
Теорія підгорілого тосту — це ідея про те, що незначна прикрість, як-от тост, що зранку підгорів, чи кава, яка пролилася, насправді може вберегти від чогось гіршого, що могло б статися пізніше. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org.
Чому слабшає чоловіча дружба?
Чи вийде нам зрештою познайомитися із новим президентом Південної Кореї? Далеко не факт, солодашко, адже програма насичена, у світі несеться: Тобі треба буде дізнатися і про протести в Лос-Анджелесі, і про вирок для колишньої президентки Аргентини, і навіть про чоловічу дружбу. Доброго ранку! Так цього разу в голосуванні донатами перемогла тема «Чому слабшає чоловіча дружба?». 2402 гривні проти 990, задоначених на користь священника-кривдника. Із чоловічої дружби ми якраз-таки і розпочнемо сьогодні. Ти не повіриш, але в цій історії знайшлося місце подкастам.
Статтю про втрату міцних дружніх зв’язків між чоловіками написав Сем Ґрін, письменник та викладач креативного письма у Колумбійському університеті. У 2008-му році він був головним блогером кампанії Барака Обами, а нині живе в Нью-Джерсі, працює істориком у Philip Roth Personal Library та веде подкаст.
Для New York Times Ґрін пише про те, як колись глибокі, насичені і сповнені щирості взаємини поволі почали слабшати і занепадати. Автор з ностальгією згадує, як у юності мав багато близьких друзів, з якими розділяв досвіди, жарти, страхи, сором і навіть моменти мовчазної підтримки. Але з часом почав помічати, що та стара товариськість між ним та друзями зникла. Письменник зауважує: нині майже не дзвонить друзям, рідко бачиться з ними сам-на-сам, спілкування найчастіше зводиться до поверхових розмов під час перегляду спортивних матчів. Сем Ґрін наголошує: така ситуація — далеко не виняток, а радше нова норма для чималої кількості чоловіків середнього віку.
Цей процес занепаду дружніх зв’язків підтверджують не лише особисті спостереження американців, а й фахові дослідження. На жаль, ми не змогли знайти жодної статті про подібні процеси в українському контексті. Очевидно, що війна, яка відбувається вже понад 11 років, а також 3-річне повномасштабне вторгнення наклало свої відбитки на комунікацію та дружбу між чоловіками. Та все ж певні загальні закономірності американського досвіду, ймовірно, є актуальними і для нашого суспільства. Якщо ж Тобі відомо про дослідження дружби в Україні, то дай нам знайти у коментарях. І нагадуємо, що Твої лайки та зірочки дуже допомагають просувати подкаст. Дякуємо!
Що ж до дослідження у Сполучених Штатах, то у 2024-му році Survey Center on American Life виявили, що лише 26% чоловіків у США мають шість або більше близьких друзів. Для порівняння, у 1990-му таких щасливчиків було аж 55% населення. І тепер найбільш тривожне у цих опитуваннях: 17% чоловіків зізнаються, що не мають жодного близького друга, а це у 5 разів більше, ніж у 1990-му.Ґрін комплексно аналізує структурні та культурні причини, які могли настільки сильно вплинути на чоловічу дружбу. Насамперед він зазначає, що чоловіки після 30–40 років часто починають ставити в центр життя романтичні стосунки та родину, а дружба поступово опиняється на марґінесі їхнього буття. Коли з’являються діти, стресова робота і постійна нестача часу, спілкування з друзями починає здаватися «непрактичним» і «необов’язковим». Один зі знайомих автора статті відверто виражає своє нерозуміння: «Я маю сім’ю. Навіщо мені ще й друзі? Про що ми взагалі говоритимемо? Це здається штучним».
Однак проблема полягає не лише в нестачі часу. Емоційна втома, страх мати вразливий чи «слабкий» вигляд, небажання здаватися нав’язливим — усе це створює бар’єри у підтриманні дружби. З роками чоловіки менше говорять про особисте, рідше ставлять один одному просте запитання «Як ти?», майже не торкаються у розмовах своїх тривог чи переживань. Така закритість перетворюється на звичку, яку дедалі важче змінити. Але так було не завжди.
У 18–19 століттях чоловіча дружба між американцями була глибоко сентиментальною. Чоловіки трималися за руки, сиділи один в одного на колінах, писали палкі листи про свою любов до друга, і, уяви собі, це не викликало сумнівів у їхній маскулінності. Письменниця Райна Коен, авторка «The Other Significant Others» (це книга про історії дружби), пояснює це тим, що раніше подружжя не завжди було джерелом емоційної близькості. Шлюб мав переважно соціальну чи економічну функцію, а для задоволення глибоких емоційних потреб були друзі.
Однак з еволюцією шлюбної моделі, особливо у XX столітті, емоційний ландштафт суспільства змінився. Тепер є очікування, що романтичний партнер має бути і коханцем, і співбесідником, і найкращим другом, тож роль дружби значно звузилася. У сучасній культурі, зокрема в чоловічих комедіях, прояви емоцій між друзями часто знецінюються або висміюються через гомофобні жарти. Це створює додаткову напругу: дружба можлива, але тільки до певної межі, щоб «не надто близько».
І коли чоловіки опиняються в кризі, як автор статті, вони часто не мають до кого звернутись. Замість живих друзів вмикають, наприклад, подкасти, але не такі, як «Ранкове допіо». Ґрін описує, як занурився у світ самодопомоги. Спершу він слухав Тіма Ферріса. Це американський лайф-стайл ґуру, який часто фокусується на темі оптимізації життя. Потім Ґрін дійшов до Джо Роґана. Автор і сам дещо лякається цього факту. Письменник згадує, що його дуже зачепив випуск, коли в гості до Роґана прийшов Девід Ґоґґінс. Він закликає до щоденного страждання і самодисципліни, бо, за його словами, шлях до «чоловічого порятунку» — у фізичних випробуваннях, а не в емоційній відкритості. Така собі порада, якщо чесно, але Ґрін спробував піти цим шляхом. Він кілька років стоїчно бігав і тягав залізо, але від самотності так і не вилікувався.
Справжній зсув, за словами Сема Ґріна, стався тоді, коли він відкрив інший подкаст — «Man of the Year», ведучими якого є давні друзі-коміки. Їхнє гасло просте: будь другом сам. Не чекай, що хтось тобі напише, напиши першим. Не думай, що тобі не раді, найімовірніше, твій друг просто так само скучив, але не наважується проявити ініціативу.
Подкаст радить просту формулу «TCS»: text weekly, call monthly, see quarterly — писати раз на тиждень, дзвонити раз на місяць, зустрічатися раз на квартал, адже дружба, як і будь-які важливі взаємини, потребує догляду, часу й уваги. А як часто Ти, солодашко, пишеш, дзвониш і кличеш друзів зустрітися?
Наш збір, яким ми допомагаємо Atlas Festival зібрати на проєкт фонду «Повернись живим» — «Дронопад», триває. Забігаючи наперед, сьогодні у випуску не знайшлося місця Джей Ді Дрону, і це вже привід для святкового донату. Але ми також продовжуємо донатні голосування, тому знову пропонуємо тобі 2 теми на вибір:
Тема № 1. Як російські розвідувальні служби перетворили Бразилію на конвеєр для агентів, що працюють під прикриттям.
Тема № 2. Чи справді Дональд Трамп та Джефрі Епштейн були близькими друзями?
Ту з них, яка назбирає більше грошей на «Дронопад», ми включимо до понеділкового випуску «Ранкового допіо». Щоб проголосувати, донать сюди https://next.privat24.ua/send/gz65g, а в коментарі до донату вказуй номер теми. Цифра 1 — за російську фабрику шпигунів у Бразилії, цифра 2 — за дружбу Трампа та Епштейна.
Голосування триває до неділі, 15 червня. Об 11:00 можливість обрати тему завершиться. А часу насправді залишилося не так вже й багато, тож встигни задонатити за тему, яка цікавить Тебе більше.
Соціальна реклама
Разом із Українським центром безпеки та співпраці продовжуємо розповідати про вакансії у Силах оборони України. У 72 Окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців шукають оператора БпЛа та торакального хірурга.
Обидві позиції передбачають службу за контрактом або мобілізацію та вік до 50 років. На позицію оператора БпЛА є можливість переведення чинних військовослужбовців після обов’язкових заходів відбору, а для торакального хірурга переведення не здійснюється.
Серед вимог до оператора БпЛА також є придатність до військової служби за станом здоров’я і морально-психологічними якостями, вміння працювати з комп’ютером та програмним забезпеченням, орієнтація в просторі, вміння розпізнавати об’єкти та здатність до швидкого прийняття рішень.
Для хірурга обов’язковою є повна вища медична освіта, а також завершена інтернатура за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Лікувальна справа» та спеціалізація за фахом «Хірургія», офіцерське звання буде перевагою.
На обидві вакансії ми залишаємо лінки в описі до цього випуску. За ними можна знайти більше деталей.
Смугастий втікач: пригоди Еда в Америці
А зараз — наші улюблені новини. В американському штаті Теннессі 31 травня втік самець зебри — Ед. Напередодні його привезли до містечка Крістіана. Незрозуміло, чи тварина мала перебувати на фермі, у притулку чи в екзотичному домашньому зоопарку, але з новини на Associated Press ясно, що Ед належав фізичній особі, а не державному закладу.
У багатьох американських штатах за умови володіння спеціальним дозволом можна легально тримати зебру. Але активісти зоозахисних організацій виступають проти приватного утримання екзотичних тварин, бо це часто порушує їхній добробут, навіть якщо має не надто шкідливий вигляд. Імовірно, Ед, як і наша команда, підтримує в цьому питанні зоозахисників, тому вирішив, що йому краще буде на волі.
Зебру спершу помітили на шосе, через що дорожню смугу довелося перекривати. Потім Ед утік у ліс, і з цього почалася справжня зебра-сага: його знімали на відео, обговорювали в соцмережах, вигадували жарти й меми.
Зрештою, у неділю зебру знайшли на пасовищі біля житлового району. Його спіймали за допомогою авіації: обережно загорнули в сітку і евакуювали вертольотом. Шукай відео зі зеброю у польоті в соціальних мережах Sebto media.
Конфлікт повноважень у Лос-Анджелесі
А тепер до Сполучених Штатів. Що там взагалі коїться? Якщо коротко, то в Лос-Анджелесі розпочалися протести через жорсткі імміграційні рейди. У відповідь Білий дім без згоди штату Каліфорнія відправив туди війська. Це загострило політичний конфлікт і поставило під сумнів баланс сил між федеральною владою та місцевими урядами. А тепер — детальніше.
Усе почалося минулої п’ятниці, коли агенти міграційної служби ICE провели масштабні рейди у центрі Лос-Анджелеса. Вони затримували людей на робочих місцях, на вулицях. За офіційними даними, лише того дня було заарештовано понад 120 осіб. Переважно це були мігранти без документів, багато з яких не мали кримінального минулого. Один із випадків — арешт батька на автомийці у присутності дітей — став вірусним у соцмережах.
Після цього протести спалахнули майже миттєво: спершу в центрі Лос-Анджелеса, потім — у передмістях. Уже на вихідних ситуація загострилася. У центрі міста почалися сутички: поліція на конях розганяла протестувальників, застосовувала дерев’яні кийки і гумові кулі. У кількох випадках демонстранти намагалися закидати офіцерів пляшками із запальною сумішшю. За два дні було поранено щонайменше двох поліцейських, а мерка Карен Басс запровадила у центрі Лос-Анджелеса комендантську годину з 8 вечора до 6 ранку. До того, що було далі, ми ще повернемося, а зараз — трішки про причини протестів.
Обурення викликало не лише саме посилення імміграційного контролю, а й методи, до яких вдалася адміністрація Трампа. По-перше, арешти більше не були «точковими», спрямованими на людей з кримінальним минулим. Дедалі частіше затримували звичайних робітників без документів. По-друге, масштаби кампанії вражали: внутрішні документи Міграційної служби, які оприлюднили CBS News, свідчили про те, що з початку другого терміну Трампа було здійснено понад 100 тисяч арештів. Ідеолог цієї стратегії, заступник голови апарату Білого дому Стівен Міллер, публічно заявив, що служба має вийти на чітку сплановану цифру — 3 000 арештів на день.
Власне після перших днів протестів у Лос-Анджелесі президент США відповів у звичному стилі — демонстрацією сили. Цікаво, чому ж він з Путіним радий ляси точити, а тут відразу направляє до Каліфорнії Нацгвардію?
У суботу Трамп задіяв 2 000 бійців Національної гвардії та ще 700 морських піхотинців. І зробив це без згоди штату. Таке рішення стало безпрецедентним кроком, адже востаннє щось подібне траплялося ще у 1965-му році. За словами міністра оборони Піта Геґсета (до якого ми сьогодні ще повернемося), рішення було ухвалене на основі закону Title 10. Це федеральний акт, який дозволяє президенту вводити війська в разі «повстання або загрози повстання проти влади США».
Для адміністрації Трампа це було не просто придушення протестів, а справжній політичним жест. Один з посадовців Білого дому анонімно поділився із The Atlantic: «Ми не могли б все краще спланувати. Трамп має вигляд сильного, а демократи захищають тих, кого складно захистити». Символом цього наративу стала фотографія, де протестувальник у масці тримає мексиканський прапор на тлі машини, що палає. Для команди Трампа це слугувало підтвердженням тези про «іноземну загрозу». І президент тут будує образ «лідера сили», а демократів представляє як слабких захисників «іноземців».
Утім, така демонстрація сили загострила конституційну дискусію про розподіл повноважень. Губернатор Каліфорнії Ґевін Ньюсом подав до суду, вимагаючи зупинити участь військових у діях, пов’язаних з імміграційними рейдами. Він публічно назвав дії президента «атакою на демократію». Аналогічну позицію зайняла мерка Лос-Анджелеса Карен Басс: вона пояснює: місто дає собі раду самотужки, втручання Білого дому лише провокує ескалацію.
Критики рішення президента звертають увагу на те, що Нацгвардія — це резервний компонент армії, який традиційно підпорядковується губернаторам штатів. І хоча закон дозволяє федеральну мобілізацію, зазвичай вона відбувається у надзвичайних ситуаціях. У випадку протестів у Лос-Анджелесі ні заколоту, ні реальної загрози повстання не було.
Водночас самі військові також висловлюють тривогу: колишні офіцери попереджають, що активне залучення армії до внутрішніх справ може підірвати довіру до неї. Додатковим викликом стала відсутність чітких меж у розподілі ролей між силовими структурами. Нацгвардійці і морпіхи, як пояснює Міноборони, не мають права на арешти і мають лише охороняти федеральні об’єкти та співробітників міграційної служби. А от поліція Лос-Анджелеса зберігає відповідальність за правопорядок у місті. На практиці ж межа між «захистом» і «участю в придушенні» виявляється надзвичайно тонкою. Учора Командувач морської піхоти заявив, що його військам дозволено тимчасово затримувати людей.
Попри опір штатів, Трамп не відкидає можливості застосувати Закон про повстання, що надає президентові ще ширші повноваження для використання армії в межах країни. І хоча поки що немає реальних сигналів про збільшення сили армії у США, риторика про «звільнення Лос-Анджелеса від іноземних загарбників» звучить як підготовка ґрунту для цього.
Поки політики і суди сперечаються, Лос-Анджелес живе з комендантською годиною. І тут, чесно кажучи, ми були трішки заскочені спершу, бо не до кінця розуміли, а в чому взагалі проблема. Трішки просто підзабули, що загалом нормально — не мати комендантської години. У Лос-Анджелесі арештували близько 400 людей, а в інших містах — Нью-Йорку, Чикаго, Сан-Франциско, Атланті — відбуваються демонстрації на підтримку протестувальників у ЛА.
Ми обіцяли, що ще щось розповімо про міністра оборони Піта Геґсета. Завершимо ним блок про протести у США, оскільки рамка цього персонажа — дивовижна.
У 2020 році Піт Геґсет служив у Нацгвардії та був мобілізований до Вашингтона під час протестів Black Lives Matter після вбивства Джорджа Флойда. Тоді керівництво Пентагону намагалося стримати бажання Трампа застосувати армію супроти протестувальників. Але, пише The Atlantic, Геґсет, який стояв перед Білим домом у шоломі й зі щитом, сприйняв цю ситуацію інакше: як приклад занепаду громадського порядку й слабкості держави.
Сьогодні він — міністр оборони і один з головних союзників Трампа в силовому реагуванні на протести в Лос-Анджелесі. Міністр оборони повністю підтримує риторику Трампа про «нелегалів, які нападають на поліцію», і говорить про «визволення Лос-Анджелеса». У 2021-му його усунули від участі у забезпеченні інавгурації Байдена через підозру в екстремістських поглядах, після чого Геґсет пішов зі служби. Тепер він хоче не просто, щоб Нацгвардія втручалася у протести в Лос-Анджелесі, а загалом переформатувати роль армії у внутрішній політиці.
Можливо, у Тебе складається враження, наче Байден до Трампа взагалі ніяк не боровся з нелегальною міграцією. Це не так. Від вересня 2023-го до вересня 2024-го, себто в останній рік президентства Байдена, міграційна служба депортувала понад 270 000 осіб. Це був найвищий річний показник за десятиліття. То у чому ж головна різниця між міграційними рейдами тоді і тепер? Політика Байдена будувалася навколо ідеї контролю міграції, із фокусом на безпеку, гуманність і обмеження жорстких дій. Натомість Трамп повертається до тотального контролю, силового тиску, публічної жорсткості, залучаючи до цього армію.
