Випуск №357
Військова школа «Боривітер», Луї Манджоне та звинувачення у тероризмі, Трамп
___________________________________________________________
Бредкрамбинг (Breadcrumbing) — модель поведінки, за якої одна людина підтримує інтерес іншої за допомогою поодиноких, дрібних знаків уваги (наприклад, лайк на фото, реакція на сториз, надсилання мемів), але не має справжнього наміру розвивати стосунки. Найчастіше відбувається в онлайн-спілкуванні й створює ілюзію близькості без реальної залученості. Це часто призводить до плутанини, хибної надії й розчарування в того, хто стає об’єктом такої поведінки. Найчастіше вживається щодо романтичних стосунків, але може траплятися також у дружніх чи професійних взаєминах. Неформальний термін походить від казки про Гензеля й Ґретель, які залишали за собою сліди з хлібних крихт, аби знайти дорогу назад. Бредкрамбинг не є офіційним психологічним терміном чи діагнозом. Джерело: Psychology Today.
Як «Боривітер» працює сьогодні і з чого все починалося
Коли ми вперше зідзвонилися з командою Військової школи «Боривітер», то зрозуміли, що хочемо не лише долучитися до збору «Вагон знань», а й дізнатися про «Боривітер» більше і поділитися цим з Тобою. Ми поспілкувалися із Тетяною Острою, співзасновницею Військової школи «Боривітер» про те, як Школа працює сьогодні і з чого все починалося.
Сьогодні Військова школа «Боривітер» — важливий гравець у системі підготовки українського війська. Штат зі 140 людей, десятки тисяч випускників та випускниць та 12 стратегічних напрямів роботи. У центрі — безпілотні системи. Це і ударні, і розвідувальні дрони, повітряні й наземні. Тут військових навчають не лише користуватися готовими рішеннями, а й розуміти нові технології, аналізувати дані, шукати рішення там, де їх, здавалося, не існує. Поруч із цим напрямом розвивається й протидія дронам, оскільки ворог постійно запускає розвідувальні та ударні безпілотники. «Боривітер» став першою школою в Україні, яка почала навчати системній протидії.
Як Ти вже можеш здогадатися із розповіді Тетяни на початку, важливим напрямом їхньої роботи є зв’язок. Ідеться не тільки про те, як користуватися рацією, а про цілу систему безпечних комунікацій у підрозділі. Це складний і дуже технічний курс, де є і радіофізика, і пайка, і робота з різною електронікою. Тут військові вчаться вибудовувати власну систему зв’язку й одночасно захищатися від ворожих засобів радіоелектронної боротьби.
Але техніка — це лише одна частина армії. Інша, не менш важлива складова, — управління й лідерство. «Боривітер» готує штабних офіцерів і сержантів, допомагає їм розуміти, планувати бій і керувати великими підрозділами. Особливу увагу приділяють сержантам, адже саме вони стоять найближче до своїх людей і відповідають не тільки за завдання, а й за моральний стан групи. Навчання у «Боривітрі» тактичну підготовку поєднує з психологічною, щоб допомогти тим, хто ще вчора був цивільним, а сьогодні став військовим, пройти трансформацію і стати лідером для свого підрозділу.
«Якщо провести паралель, ми можемо мати крутий автомобіль найкращої марки, найбезпечніший за своєю репутацією, якийсь японський неймовірний автомобіль, але якщо не вміти ним кермувати, неможливо дістатися безпечно з місця А в місце Б. Ми ще будемо створювати небезпеку для тих людей, які є довкола. Ми попадемося поліції і так далі.
Тобто це в будь-якому випадку створить погану ситуацію. Якщо ми перенесемо цей дуже простий, банальний приклад на бойові умови, все те саме, крім того, що проти вас постійно діє противник, який намагається вас убити. І не розуміючи того, як ефективно використовувати свій умовний автомобіль, а в нашому випадку це різні бойові системи, це безпілотники, це радіостанції, це системи радіоелектронної боротьби, ми стаємо легкою мішенню.
І це те, що ми намагаємося змінити і дати військовослужбовцям інструменти для того, щоб бути ефективними і перебувати у безпеці під час виконання бойових завдань. Це складно виміряти і показати на фотографії, але це вимірюється тим, наскільки ефективними є наші бойові операції.
Ми допомагали одному з підрозділів у 22-му році перед Харківською операцією перед звільненням Ізюма в тому, щоб навчитися здійснювати планування бою на рівні штабу батальйону. Відгук, який ми отримали, полягав у тому, що цей штаб батальйону вмів ефективно взаємодіяти одне з одним.
Тобто всі, хто є у штабі цього батальйону, чітко розуміли свої задачі, розуміли, які кроки їм необхідно здійснити в певних моментах під час планування бою і під час прийняття рішення. І це забрало в них додаткове навантаження по часу. Це додало їм ефективності, краще володіння обстановкою і ситуацією з боку своїх військ, з боку військ противника. І це, відповідно, призвело до успіху дій цього підрозділу на полі бою».
Фронт щодня генерує терабайти інформації — відео, фото, звіти, усні розповіді. Усе це потрібно систематизувати й робити на основі даних висновки. Саме тому в «Боривітрі» виокремився напрям — «Аналіз даних і використання штучного інтелекту». ШІ допомагає як в аналізі досвіду, так і в роботі безпосередньо з безпілотними системами, де алгоритми підвищують точність ураження.
Окремий блок — це система вивчення та впровадження досвіду. Тут ідеться про те, щоб зафіксувати і структурувати кожен урок, отриманий на полі бою, і відразу інтегрувати його в навчання. Це дозволяє уникати повторення помилок і швидко реагувати на зміни у тактиці противника.
«Кожна програма підготовки має у війську певний відсоток, часто це 30% змінних, які можна підкоригувати під ті зміни, які відбулися на фронті, під те, що є актуальним на сьогодні для війська. Ми часто працюємо із цим. У «Боривітрі» ми не стикаємося із проблемою бюрократії.
У нас немає потреби засідати великими нарадами для того, щоб отримати підписи і благословіння всіх вищих рівнів управління на зміну в програмі підготовки. Але у нас навпаки є ця динаміка. Ми тримаємо зв’язок із військовослужбовцями, які перебувають на фронті. Ми навчаємося постійно. Жоден курс, який ми викладаємо, не є аналогічним попередньому.
Тобто в кожному курсі, який відбувається в Боривітрі, вже є якась зміна, яку ми туди впровадили через те, що змінився запит у війська, з’явилися якісь нові технологічні або інші засоби. У нашого противника теж змінилась тактика застосування.
І ми не можемо розповідати про стандарти НАТО, як це працює в стерильних навчальних умовах десь на Заході, ми не можемо розповідати те, що ми розповідали рік тому, і ми не можемо говорити ізольовано від ситуації, в якій ми перебуваємо на фронті. Тому це все важливо враховувати, і через це кожен кожен наш напрям, кожен наш курс, він оновлюється завдяки системі, яку на заході називають Lessons Learned.
Українською ця система називається «Вивчення і впровадження досвіду», яку ми системно розвиваємо в рамках нашого тристороннього меморандуму із Міністерством оборони та Генеральним штабом у українському війську».
Військова школа дивиться ще ширше: на те, як війна змінює державу в цілому, які підходи потрібні для розбудови оборонних спроможностей і які рекомендації можна дати органам військового та державного управління.
Усе це вкупі робить «Боривітер» не просто навчальним центром, а фактично лабораторією майбутньої армії. Сучасної, технологічної, але разом з тим такої, де завжди пам’ятають, що у центрі будь-якої війни — людина.
«Коли ми розповідаємо про те, як взагалі громадська ініціатива, волонтерська ініціатива може взяти і розпочати підготовку війська, це звучить дивно спершу для України, а це звучить ще більш космічно для партнерів.
І ми бачимо зараз, коли нас у «Боривітрі» відвідують військовослужбовці з різних країн-партнерів, союзників, відвідують військовослужбовці із НАТО. Вони приходять із тим, що «ми завжди думали, що громадська організація — це щось таке рожеве і пухнасте, а ви надаєте летальні спроможності війську.
Ви навчаєте планувати бій, ви навчаєте вражати позиції, вражати противника, планувати діяльність на полі бою». І це відбувається такий зсув, розрив шаблонів у партнерів, яким це важко пояснити. Для України зараз уже пояснювати, чому громадська організація займається підтримкою війська і так глибоко інтегрована в оборонну систему в Україні, немає потреби. Тому що ми всі донатимо, ми всі у війську, або ми для війська, ми всі так чи інакше живемо у цьому середовищі. У нас є благодійні фонди, які закуповують для війська все: від озброєння і бойової техніки до супутників і до того, з чого вони розпочинали — засобів захисту, індивідуальних медичних засобів, аптечок і так далі.
Є громадський сектор, який займається розвитком війська. І ми саме до нього і належимо».
Коли чуєш, що в організації працює 140 людей, є 12 напрямів роботи, то це звучить доволі рутинно. Але ще 3,5 роки тому нічого цього не було. Ми попросили пані Тетяну пригадати, із чого починався «Боривітер».
«Київ пустий. В Києві час від часу відбуваються прильоти. Люди виїхали, багато військовослужбовців.
Квітень 22-го року: росіяни вже відійшли, і Київська операція доходить до завершення. Відбулося на початку квітня розуміння тих жахів, які були на окупованих територіях Київщини.
Це старт, з якого ми йдемо в проєкт «Боривітер», розуміючи, що вже з лютого кілька місяців триває війна і можливостей навчання для війська не з’являється більше. Чому так відбувалося на той момент? До 22 року з 15-го з 2015 в Україні перебувала велика кількість інструкторів міжнародних місій з підготовки Збройних сил України, які допомагали готувати і забезпечували велику частину підготовки наших підрозділів.
Вони були евакуйовані перед початком повномасштабного вторгнення задля уникнення цього «протистояння НАТО і Росії», всі тоді різними міркуваннями жили щодо того, як війна буде відбуватися. Вони виїхали. Військо почало зростати з шаленою швидкістю мінімум в чотири рази, а згодом ми бачимо постійні хвилі мобілізації. В нас ніколи цей процес не зупиняється, він продовжується і триває до сьогодні.
Навчальні центри, які забезпечують і забезпечували підготовку для військовослужбовців на всіх рівнях, завжди під загрозою ракетних і і дронових ударів. Тому скупчення великої кількості людей в одному місці досі залишається небезпечним.
Плюс багато інструкторів, яких навчали міжнародні місії з підготовки Збройних сил України до 22-го року, були мобілізовані, відправлені на фронт, як найбільш досвідчених, так як найбільш підготовлених. Особливо враховуючи те, що формувалося дуже багато нових підрозділів, їхня експертиза була необхідною саме в бою.
І це все створило такий вакуум потреб в підготовці і в розвитку українських військовослужбовців. Туди доєднувались люди звідусіль. Я пам’ятаю, коли ми відвідали штаб, власне, 130-го батальйону тут, у Києві. І вони розповідали історії про те, що приходять студенти політехніки і кажуть: «Я буду воювати, дайте мені зброю».
Приходять люди різних професій, які залишили своє життя, поставили його на паузу і розуміють, що їхня роль — відбити цю агресію і втримати життя, як воно є, втримати Україну в принципі. Ця історія не може залишити байдужим нікого.
І, відповідно, спостерігаючи за тим, як це відбувалося, ми розуміли, що люди, які прийшли на великій ідеї, без навиків і розуміння того, як далі рухатися в Силах оборони, на жаль, ми їх втратимо, тому що тут ціна помилки, ціна незнання, ціна будь-чого є життя людини».
Ідея Військової школи зародилася з бажання навчити людей не просто експлуатувати безпілотну техніку, яка з’являється у їхніх підрозділах, а використовувати її безпечно й ефективно. Саме через те, що все закрутилося навколо безпілотників, і з’явилася назва «Боривітер». Для сфери застосування безпілотних систем це дуже символічний птах. Боривітер — хижак із прекрасним зором, який зависає у повітрі і шукає свою здобич.
«Насправді, розпочинаючи цей проєкт навчання для війська, ми думали про те, що, як і всі, мабуть, в Україні на той момент, що це буде коротка історія, і в нас не буде потреби в Україні продовжувати її тривалий час. Ми допоможемо опанувати ту техніку, яка з’являється у війську, і все завершиться так чи інакше, незабаром ми зможемо рухатись далі.
Але розпочавши навчання для військовослужбовців, ми відкрилися як школа для всіх, хто служить у війську. Ми не навчали і досі не навчаємо цивільних, не навчаємо тих, кому просто цікаво опанувати ту чи іншу військову дисципліну. Зараз у нас їх вже значно більше. Ми зосередилися саме на війську, на тих, кому це потрібно для безпечного і ефективного застосування на полі бою. І запит зростав так стрімко і так масштабно, що ми зрозуміли: однієї групи інструкторів точно недостатньо. Нам потрібно впевнитися, що в нас є більше груп інструкторів, що ми мобільні, що ми у Києві і ми всюди, де це потрібно в Україні.
І так ми почали зростати, насправді дуже швидко — з команди двох людей, одного дрона, який привезла знайома, яку друзі в своїх колах називають тьотя Катя. Це дрон з Великобританії, який був не зовсім справний на той момент. От так і почався «Боривітер» — з ідеї помагати тим військовим, з якими ми стикалися щодня. Допомагаючи 130-му батальйону територіальної оборони Солом’янського району міста Києва, спостерігаючи, наскільки ідейно приходять люди у військо і доєднуються з різних професій, ми подумали: «А що ми можемо зробити?» І, власне, розпочали цю історію, яка не тільки про техніку, не тільки про те, що військо повинне бути забезпечене. А про те, що вся ця техніка, яка з’являється у війську, вона просто брухт, метал і пластик, якщо не вміти застосовувати це правильно, ефективно і безпечно для себе насамперед».
Сьогодні «Боривітер» відкритий для усіх, хто у війську. Подати заявку на навчання може як окремий військовослужбовець, так і командування. Школа реагує на одиночні запити, наприклад, швидко підготувати фахівця зі зв’язку; і на системні потреби бригад або штабів.
Інформацію про те, як потрапити на навчання від «Боривітру», можна знайти на сайті Військової школи. Якщо коротко, то військовослужбовець або військовослужбовиця має подати заявку на тому ж таки сайті. Після звернення координатор Школи зазвичай відповідає впродовж 24 годин і дає всі необхідні деталі. Часто необхідно мати лист із запитом від командира про те, що навчання справді необхідне. Інколи потрібне підтвердження від командира частини. Після цього запит на навчання підтверджують, і людину записують на заняття згідно з розкладом.
«Ми не заохочуємо військовослужбовців іти у СЗЧ заради навчання. Нам важливо, щоб все відбувалося системно, тому важливо, щоб командир дав добро на те, що людина прийде навчатися. А командири, ми бачимо, підтримують розвиток своїх військовослужбовців, тому із цим проблем не виникає».
Навчання у «Боривітрі» інтенсивне й орієнтоване на практику: теорія поєднується з польовими заняттями, симуляціями й оцінюванням наприкінці курсу. Тривалість курсів різниться залежно від тематики: від кількох днів до місяця. Іноді заняття відбуваються й у вихідні.
Військова школа «Боривітер» сертифікована Міністерством оборони для проведення навчання за напрямом «Безпілотні системи». Це означає, що військовослужбовцям після «Боривітру» не потрібно ще раз проходити навчання у державному навчальному центрі, а лише скласти іспит за участі його представника і отримати військово-облікову спеціальність №216 (зовнішні екіпажі безпілотних авіаційних комплексів (БпЛА)). Це водночас полегшує шлях окремої людини і знімає навантаження з державних навчальних центрів.
«В нас були скарги від військовослужбовців: «Не будемо у вас навчатися, підемо навчатися в інші школи, тому що у вас дуже складно». Але в цьому й історія, що складно зараз, коли ми навчаємося, це вимогливий процес навчання, який полегшить людині життя, коли вона опиниться в реальних бойових умовах. І вона зможе реагувати швидко на різні нештатні ситуації і розумітиме, як їй діяти в тій чи іншій халепі».
Ми разом з Тобою допомагаємо зібрати кошти, щоб протягом 12 місяців забезпечити таке навчання для 5000 наших захисників і захисниць. Це спільний збір Військової школи «Боривітер» і Благодійного фонду Сергія Притули. Коли команда «Боривітру» до нас звернулася із цим запитом, то вже у першому повідомленні відзначила, що на навчання збирати важко.
«Дуже часто ми збираємо на певну техніку, яка потрапляє у військо завдяки благодійним фондам. Історія збору «Вагон знань» подібна, але тут ми запаковуємо військо не технікою, не раціями, не дронами, а знаннями. Тобто завдяки цьому збору військовослужбовці приходять у «Боривітер», навчаються, здобувають навики і їдуть більш ефективними на фронт.
Вони розуміють, як їм застосовувати певні одиниці безпілотних систем безпечно, як їм планувати бій безпечно і ефективно, як безпечно комунікувати, захищатися від уражень противником. Тобто це про те, що ми надаємо ефективності нашим підрозділам. Збирати на навчання, здійснювати донат-кампанії на навчання — це завжди складно.
Тому що ми всі любимо бачити швидкі результати. І донатячи на дрони, ми бачимо відеозвіти від військовослужбовців, про те, як красиво горить техніка у росіян, як відбувається ефективно їхня робота. Це те, що можна фізично виміряти. Ми задонатили і побачили певну кількість систем, які от зараз на фото чи на відео передаються для війська.
Коли ми надаємо війську знання, їх сфотографувати важко, тому що це те, як мислить військовослужбовець, як він далі буде діяти, наскільки зможе швидко відреагувати на якусь ситуацію вберегти життя собі, вберегти життя своєму побратиму чи посестрі. І це про менш вимірювані, але не менш важливі речі.
Ми завжди говоримо і наголошуємо на тому, що будь-яка техніка, яка є у війську, це дуже важливо, але це лише одна складова війська. Без належного навчання і розуміння того, як із цієї техніки зробити ефективну бойову спроможність, нічого не вдасться».
Розуміючи, що збирати кошти на навчання — це виклик, але разом з тим, без знань та навичок нічого не буде, ми вирішили підтримати «Боривітер». Бо, як ми вже казали, ми з Тобою саме та авдиторія, яка готова підтримати навчання. Спершу це була гіпотеза, але коли ми побачили, що немає дня, щоб на нашу допоміжну банку не впало трішки донатів, зрозуміли, що ця гіпотеза небезпідставна. Чесно кажучи, ми сподіваємося, що дізнавшись більше про «Боривітер», сьогодні Ти ще активніше будеш донатити. Лінк на нашу допоміжну банку тут https://send.monobank.ua/jar/5cBd6m7J4z. Нагадуємо, що за донат від 100 гривень Ти зможеш взяти участь у розіграші пуроверу та мікролотів кави від Escobar Coffee Roasters. А Фундація Змін подвоює кожен Твій внесок.
Що сталося зі справою Манджоне?
Пам’ятаєш Луїджі Манджоне? Це той симпатичний молодик, якого обвинувачують у смертельному пораненні генерального директора UnitedHealthcare Браяна Томпсона. Луїджі повертається у «Ранкове допіо», бо є оновлення у судовому процесі проти нього.
У вівторок у штаті Нью-Йорк з нього зняли звинувачення у тероризмі та вбивстві першого ступеня, які могли би відправити чоловіка до в’язниці на все життя. Суддя, що розглядає справу Манджоне, заявив, що докази, на яких ґрунтувалися ці обвинувачення, були «юридично недостатніми».
Рішення суду, як пише New York Times, стало ударом для окружного прокурора Мангеттена. Він стверджував, що звинувачення у тероризмі проти Манджоне виправдане, оскільки Луїджі так обрав свою ціль і спланував злочин, щоб привернути максимальну увагу до свого вчинку і таким способом поширити меседж, скерований проти страхових. Закон штату Нью-Йорк вимагає, щоб прокурори, висуваючи звинувачення у тероризмі, довели, що підсудні намагалися залякати цивільне населення або вплинути на політику уряду. У справі Манджоне суддя виснував, що прокуратура не змогла продемонструвати, що обвинувачений мав саме таку мету. Після винесення рішення в офісі окружного прокурора дали зрозуміти, що апеляцію не подаватимуть.
Важливо згадати про загальне тло, на якому винесли рішення щодо Манджоне. Впевнені, що новина про вбивство Чарльза Кірка не оминула тебе. Ця подія збурила чимало хвилювань, напруги та дискусій в американському суспільстві. Одна з тем — це побоювання щодо того, як контент може надихати людей брати до рук зброю та чинити самосуд. І Луїджі Манджоне, зважаючи на широку популярність та підтримку, тут відіграє вже певну символічну роль. Він, перебуваючи у федеральній в’язниці Брукліна, отримує величезну кількість листів. Манджоне підтримували і в залі суду у вівторок. Адвокати чоловіка створили навіть окремий сайт з інформацією про справу, а на захист Луїджі люди задонатили вже близько 1,5 мільйона доларів. І нехай ця інформація стане для тебе нагадуванням, що треба задонатити на «Вагон знань».
Судова історія Луїджі Манджоне далека від завершення
Щодо справжньої історії Луїджі Манджоне, то вона ще триває, адже у штаті Нью-Йорк його обвинувачують ще за кількома пунктами. Зокрема, йдеться про умисне вбивство другого ступеня, за яке передбачене покарання від 25 років до довічного ув’язнення. Інші ж обвинувачення стосуються незаконного поводження зі зброєю та підроблених документів.
Але і це ще не все. Крім звинувачень на рівні штату, проти Манджоне також триває федеральний процес. І прокурори оголосили, що в його межах планують вимагати для чоловіка смертної кари.
Точних дат, коли відбудуться засідання в обох процесах, наразі немає. Відомо, що попереднє слухання на рівні штату заплановане на 1 грудня. Нагадаємо, що сам Луїджі Манджоне винним себе не визнає.
Америка, яку будує Дональд Трамп
Знаєш, ми подумали, що якось давно не розповідали про те, у що Дональд Трамп перетворює свою країну, і вирішили зробити тематичну добірку.
Новина перша: адміністрація Трампа наказала прибрати з національних парків низку експонатів і табличок, які стосуються рабства. Наприклад, знаменитий знімок, на якому бачимо колишнього раба, який розвернутий до камери спиною, що вся вкрита шрамами від батогів. Фотографію зробили у Луїзіані в середині 19 століття під час медичного огляду чоловіка, який втік із рабства і приєднався до військ Союзу.
За словами джерел Washington Post у Білому домі, рішення адміністрації Трампа базується на березневому указі президента, який зобов’язав Міністерство внутрішніх справ усунути будь-яку інформацію, яка відображає «руйнівну ідеологію», що нібито ганьбить історичних американців. Після указу Трампа чиновники Міністерства внутрішніх справ видали внутрішні правила, за якими співробітники національних парків мають повідомляти про будь-яку інформацію (включно з табличками чи сувенірною продукцією в крамницях), яка може не відповідати новій політиці. Посадовці Служби національних парків широко тлумачать указ президента, зараховуючи до нього матеріали на тему расизму, сексизму, рабства, прав ЛГБТК+ чи переслідувань корінних народів.
Новина друга: Пам’ятаєш, була колись така Агенція USAID? Вона ще різні проєкти підтримувала, серед яких багато із гуманітарною допомогою. Колись, ще, мабуть, за Байдена, USAID закупили для країн з низьким рівнем доходу контрацептиви: таблетки, спіралі й імпланти. Майже на 10 мільйонів. Але Трамп став президентом, USAID почали переформатовувати, а тоді взялися за ліквідацію, тож розповсюджувати контрацептиви не було кому. Адміністрація Трампа вирішила, що це не «рятівна«» потреба, тож не стала фінансувати постачання протизаплідних засобів до країн Африки. Закуплений товар кілька місяців пролежав на складі в Бельгії, а у червні високопосадовець Держдепу Джеремі Льюїн наказав знищити партію контрацептивів. На це виділили 167 тисяч доларів. Минулого тижня на New York Times вийшла стаття, у якій ішлося про те, що товар було ліквідовано. Видання дійшло такого висновку через заяву пресслужби USAID, що контрацептиви знищені. У ній також мовилося, що це начебто абортивні засоби. Але, як пояснює New York Times, згідно з інвентарними списками всі товари на складі у Бельгії стосуються саме запобігання вагітності, а не переривання. Крім того, політики USAID забороняли закуповувати засоби або послуги аборту.
Після публікації матеріалу регіональні органи влади в Бельгії заявили, що насправді контрацептивні матеріали на складі поки що не знищили. Узагалі раніше бельгійський уряд і місцеві органи у Фландрії пробували домовитися із американцями, щоб товар не знищували. Зокрема, міністр закордонних справ Бельгії із цього приводу звертався до держсекретаря Марко Рубіо. Місцева влада навіть розглядала можливість введення юридичних обмежень на спалювання придатних препаратів. Із внутрішніх документів Держдепартаменту та USAID також відомо, що кілька міжнародних організацій і фондів, зокрема Фундація Білла і Мелінди Гейтс і Children’s Investment Fund Foundation, пропонували, що вони можуть прийняти і розповсюдити контрацептиви або ж навіть готові їх викупити. За такого сценарію американський уряд не зазнавав би витрат і міг би навіть повернути частину коштів платників податків. Але все ж ухвалили рішення про знищення засобів. І, здається, це лише питання часу, коли його реалізують.
Про рішення Трампа ми продовжимо у «стіках».
