Випуск №350
Тайванська ядерка і ЦРУ, вибори у Болівії та Чехії, скандал із Саллі Руні
___________________________________________________________
Епоха антропоцену — це неофіційна одиниця геологічного часу, яку використовують для опису найновішого періоду в історії Землі, коли діяльність людини почала мати значний вплив на клімат і екосистеми планети.
Зрада чи геройство?
Ти запитаєш, чи винна Маріна Смірнова з Уфи, що людина, яку Ти зараз слухаєш, через російські дрони і ракети не мала сил дописати у четвер випуск подкасту, через що Твій п’ятничний ранок минув без «Допіо»? Ми відповімо: «Доброго ранку, солодашко! Усе саме так і було».
Сьогодні реабілітуємося за відсутність, тому розкажемо і те, що мали повідати Тобі у п’ятницю, і ще дещо додатково докинемо. А розпочнемо із тайванської ядерки. Саме ця тема перемогла у донатному голосуванні, зібравши 1274 гривні. У німецького пива — 694 гривень. Але перш ніж говорити про тайванську ядерку, якої (спойлер) так і не відбулося, маємо кинути оком на ядерку китайську.
У жовтні 1964-го Китай став п’ятою країною у світі, що заволоділа ядерною зброєю. Тоді випробували першу бомбу у пустелі Такла-Макан у Сіньцзяні. Для Тайваню це було потрясінням: Пекін стрімко розвивав ядерні технології, тому на острові виникло відчуття вразливості.
Тоді на території Тайваню свої ядерні боєголовки розмістили Сполучені Штати, однак керівництво країни вважало, що найкращим захистом стане власна зброя для стримування великого комуністичного недруга. Так народився «Проєкт Сіньчжу», програма створення атомної бомби під прикриттям цивільного ядерного енергетичного центру.
Одним із ключових фахівців тієї програми став полковник Чан Сянь-і. Він був старшим інженером Інституту ядерних досліджень і з ентузіазмом долучився до таємного проєкту. Та з часом його переконання почали змінюватися. І тут є зв’язок із тим, як він сприймав Тайвань порівняно з материковим Китаєм. Чан Сянь-і вважав, що оскільки народи обох країн мають спільне походження, то напруженість між ними є «внутрішньополітичною боротьбою». І вона стане надзвичайно небезпечною, якщо до арсеналу Тайваню додати ядерну бомбу. Але при цьому чоловік продовжував просуватися кар’єрною драбиною. У 80-х він став заступником директора Тайванського інституту досліджень ядерної енергії.
Переломним моментом стала катастрофа на Чорнобильській АЕС, яка ще більше переконала полковника в небезпеці атомних технологій. Одного дня, через 2 роки після цієї трагедії, Чан Сянь-і просто не прийшов на роботу. Його колеги знайшли у шухляді робочого столу заяву про те, що чоловік іде у відставку. Звісно, зникнення — найкращий спосіб звільнитися з роботи. Що ж сталося насправді?
Наприкінці 60-х Чан Сянь-і відправили на навчання до американського Теннессі. Там, імовірно, він портапив в поле зору ЦРУ. Це було у фазі ядерного оптимізму полковника, тож він відхилив перші пропозиції розвідувального управління. Але, як Ти вже знаєш, ядерний оптимізм Чан Сянь-і розсіювався, скепсис разом із рангом наростав, а співпраця із ЦРУ дедалі більше приваблювала. Упродовж двох років він періодично надавав американцям різну інформацію. А коли став заступником директора Тайванського інституту досліджень ядерної енергії, полковник офіційно оформив співпрацю з американським розвідувальним управлінням. Чан передавав дані про розробки зброї. Вашинґтон використовував інформацію, щоб тиснути на Тайбей, аби той закрив програму розробки озброєння.
У 1988-му у ЦРУ вирішили, що полковника можуть розкрити, тож час його виводити. Саме тому одного дня він просто не прийшов на роботу. Чан полетів до Сіетла, а потім переїхав до безпечного будинку поблизу Вашинґтона. Дружина та троє маленьких дітей полковника незадовго до виведення агента полетіли до Діснейленду в Токіо, а згодом приєдналися до нього вже у США.
У Сполучених Штатах Чан отримав нове життя та роботу в ядерній лабораторії у Айдахо. У Тайвані його нарекли зрадником і оголосили в розшук. Для частини суспільства він назавжди лишився людиною, яка позбавила острів можливості захисту від Китаю. Водночас інші вважають його героєм, мотивуючи це тим, що полковник запобіг сценарію, коли дві країни, утворені китайцями, ризикували би знищити одна одну ядерною зброєю. Сам Чан досі переконаний: якщо Тайвань досі існує поруч із Китаєм, його тодішнє рішення було цілком правильним і виправданим.
Bloomberg згадує про Девіда Олбрайта, експерта з ядерної зброї, який опублікував один з перших звітів про ядерну програму Тайваню. Там ішлося про те, що Чан та ЦРУ «запобігли жахливому сценарію». Журналісти видання вирішили перепитати в Олбрайта, чи дотримується він своєї попередньої оцінки зараз, коли Пекін нависає над Тайванем. І він відповів ствердно. На думку експерта, навіть якби Тайваню вдалося створити ядерну зброю, не спровокувавши китайського вторгнення, Вашинґтону було б дуже важко продовжувати свою постійну військову та економічну підтримку острова.
У самому Тайвані після того, як «Проєкт Сіньчжу» закрили, тема ядерної зброї майже зникла з політичного порядку денного. Опозиційна партія «Гоміньдан» вважає Чана зрадником, який має нести покарання, але до відновлення ядерної програми не закликає. Демократична прогресивна партія, яка сьогодні перебуває при владі, виступає категорично проти створення ядерної зброї й загалом проти використання атомної енергії. Свою позицію пояснює тим, що ядерна енергетика на острові з високою сейсмічною активністю є надто ризикованою. Крім того, досі залишається нерозв’язаним питання утилізації відходів. Водночас Тайвань залежить від імпорту енергоносіїв, і через це питання атомної енергетики зберігається на плаву. У суспільстві точаться дискусії, чи не варто повернути до роботи останню закриту АЕС — Мааньшань. Її закрили навесні. У суботу на острові з цього приводу відбувся референдум.
Питання, винесене на голосування, звучало так: «Чи відкрити реактор знову, якщо будуть підтвердження безпечності його роботи?». На дільниці прийшло чимало виборців: понад 4,3 мільйона проголосували «за» і лише 1,5 мільйона — «проти». Але за законом, щоб рішення вважалося чинним, потрібно щонайменше 5 мільйонів голосів «за», себто чверть усіх зареєстрованих виборців. Цього бар’єру не подолали, тож реактор залишиться закритим.
В Болівії добігають кінця 20 років соціалізму
А тепер вирушаємо до Болівії. Там відбувся перший тур президентських виборів, і попри те, що другий буде лише у жовтні (так-так, це дуже нетипово), але вже можна з упевненістю сказати, що результати воістину історичні. Уперше за 20 років соціалістичний рух у цій південноамериканській країні зазнав поразки: до другого туру вийшли центрист Родріґо Пас і консерватор Хорхе «Туто» Кіроґа. Про них ми ще поговоримо трішки згодом, а зараз давай про ситуацію в Болівії.
У 2005-му році країну неочікувано очолив Ево Моралес. Він під час тих президентських перегонів був аутсайдером, але зумів здобути підтримку завдяки тому, що обіцяв захищати вирощування коки. Так, тієї самої, з листя якої витягують кокаїн.
У президентському кріслі Моралес затримався на 13 років, аж на 3 терміни. Політик був першим главою Болівії, що походив із корінного населення країни. Саме після його перемоги у 2005-му лівий соціалістичний рух став домінувати у Болівії. Так зване «економічне диво» Моралеса колись вихваляли як приклад соціалістичного успіху. Його високо оцінювали, зокрема через те, що вдалося вивести мільйони людей з бідності до середнього класу. Як і в інших лівих південноамериканських лідерів початку 21 століття, економічне зростання забезпечувалося не стільки внутрішніми реформами чи новими виробництвами, скільки сприятливою зовнішньою ситуацією — світовим «сировинним бумом».
На початку 2000-х років різко зросли ціни на нафту, газ, мінерали, сою та інші ресурси, які Південна Америка експортує у великих обсягах. Це давало державам регіону величезні додаткові доходи. У випадку Болівії ключовим був природний газ: його експортували до сусідніх країн за високими цінами, і саме ці гроші наповнювали бюджет. Коштом цього доходу уряд Моралеса міг фінансувати соціальні програми, субсидії, підвищення зарплат і пенсій. Економічне диво Болівії тоді слугувало доказом того, що «лівий» шлях може працювати. Але воно залежало від зовнішнього чинника — високих цін на ресурси. І щойно ціни на нафту та газ різко впали, ситуація змінилася: експорт скоротився, імпорт зріс, і центральний банк почав втрачати доларові резерви. Якщо раніше країна забезпечувала половину власного дизелю, то у 2023-му році виробляла лише 12%.
Нині країна з населенням у 12 мільйонів переживає найгіршу економічну кризу за останні 40 років. Останніми місяцями через дефіцит пального болівійці змушені ночувати у чергах на заправках. Черги вишикувалися і по соціальний хліб. Інфляція, яка до 2023-го трималася на рівні близько 2%, у липні перевищила 16%. На тлі цієї кризи партія MAS («Рух до соціалізму») розкололася.
Ево Моралес та чинний президент Болівії Луїс Арсе, які раніше були союзниками, почали звинувачувати один одного у проблемах країни і перетворилися на політичних ворогів. Популярність Арсе падала, і він зрештою вирішив не балотуватися на другий термін. Ево Моралесу йти на четвертий термін заборонив Конституційний суд. Так соціалісти залишилися без серйозного представництва на президентських перегонах. Але з Моралесом не все так просто. Солодашко, там такий цирк розгортається, лише уяви собі! Проти експрезидента у Болівії відкрили кілька кримінальних справ. Йому закидають підбурювання до заворушень у 2019-му році після виборів; зв’язки з угрупованнями, які займаються незаконним вирощуванням коки; корупцію. Є навіть ордер на арешт. Політика також звинувачують у зґвалтуванні 15-річної дівчини. Сам Моралес, закликаючи електорат протестувати проти виборів, вже кілька місяців переховується у своєрідній «тропічній фортеці» в регіоні Чапаре. Там вирощують коку і, як Ти можеш здогадатися, живуть прихильники колишнього президента. Вони його охороняють зі щитами й палицями. Минулого тижня Моралес заявив Washington Post, що може мобілізувати своїх прибічників «за лічені хвилини».
Чинний президент Арсе, зі свого боку, зізнався виданню, що побоюється зростання напруженості й доручив силовикам готуватися до можливого розгортання насильницьких сценаріїв.
Якщо ж говорити про вибори, варто наголосити, що спершу опитування прогнозували, що у другий тур вийдуть два консерватори, але потім центрист Пас різко додав і зрештою став лідером у першому турі. Йому допоміг його напарник — молодий колишній капітан поліції та TikTok-ер, а сьогодні ще й кандидат у віцепрезиденти, Едман Лара. Він записав відео про корупцію в поліції, яке стало вірусним. На цій хвилі разом із закликами до боротьби з корупцією та змін в економіці Родріґо Пасу вдалося здобути бали до рейтингу та голоси виборців. Після оголошення результатів першого туру кандидат, який посів третє місце, Самуель Дорія Медіна визнав поразку і заявив, що підтримає у другому турі саме Паса. Двоє лівих кандидатів опинилися на четвертому та шостому місцях.
Родріґо Пас — син колишнього президента Хайме Паса Самори, який очолював Болівію на початку 90-х. У 60-80-х Болівія майже безперервно переживала військові перевороти та диктатури, а Пас-старший тоді був учасником опозиційних рухів. Незгідних тоді переслідували, тож Хайме Пас разом із сім’єю мусив покинути Болівію, аби уникнути арешту або репресій. Через це його син Родріґо Пас народився в іспанському місті Сантьяґо-де-Компостела. Він уперше став депутатом у 2002-му, коли йому було 35; пізніше був мером Тариха, а нині є сенатором.
У своїй президентській програмі Родріґо Пас пропонує великі податкові пільги, ринкове регулювання цін на пальне та обмеження президентства одним терміном. Washington Post наводить пояснення Сантьяґо Анрія, політолога із Корнельського університету, який спеціалізується на Болівії. Експерт пояснює: для багатьох виборців Пас може видаватися обличчям нової політики, але насправді він пропонує політику свого батька.
Його конкурент Хорхе Кіроґа вже встиг побувати президентом, щоправда лише 1 рік. Ось у чому справа. Політик обіймав посаду віцепрезидента при Уґо Бансері. І називаємо ми Тобі це ім’я, щоб звернути увагу на те, наскільки в Болівії все складно. Уґо Бансер у 70-х сформував диктаторський режим. Власне серед всіх болівійських диктаторів він є найвідомішим. При владі Бансер був 7 років і за цей час здійснював жорсткі репресії проти лівих, студентів і профспілок. Потім під тиском міжнародного співтовариства Бансер погодився провести вибори і програв їх. Але за якихось 19 років він нарешті зміг демократично перемогти на виборах і знову стати президентом.
У 2001-му році Бансер тяжко захворів на рак і подав у відставку. За Конституцією Болівії віцепрезидент автоматично стає президентом до закінчення терміну. Тож Кіроґа завершив каденцію Бансера.
Коли настав час нових виборів, він уже не міг балотуватися, бо за болівійським законодавством президент, який «досиді» чужу каденцію, не мав права одразу йти на наступну. Саме тому Кіроґа побув президентом лише рік.
Зараз він обіцяє залучити 12 мільярдів від МВФ і Світового банку, приватизувати збиткові держпідприємства, стабілізувати економіку, приборкати інфляцію та відновити довіру болівійців.
Обидва кандидати навчалися в американських університетах, тож, можливо, з новим президентом, хто б ним не став, відносини Болівії та Сполучених Штатів отримають перезавантаження. За Ево Моралеса Сукре та Вашинґтон майже постійно ворогували. Колишній президент виганяв американських послів і агентів із боротьби з наркотиками. До того ж він націоналізував газ і нафту, чим зачепив інтереси американських компаній.
Саллі Руні і кримінальні підозри у Британії
Поговоримо трішки про те, що ірландська письменниця Саллі Руні опинилася в епіцентрі політичного скандалу. Ні, на жаль, не через те, що вона — «довічна марксистка». Письменниця заявила, що збирається передавати свої гонорари на підтримку руху та організації «Palestine Action». Не новина, що західні селеби підтримують Палестину та жителів Гази, але ось конкретно із цією організацією є певна проблема. У липні британський уряд визнав її терористичною. Пупупу.
Що це за рух? «Palestine Action» виник кілька років тому у форматі мережі активістів, які вдаються до тактики «прямої дії». Їхня мета — зупинити виробництво та торгівлю зброєю, яка використовують проти палестинців. Вони блокують заводи, фарбують фасади й будівлі, ламають обладнання компаній, що, на їхню думку, виробляють чи постачають зброю Ізраїлю. Найчастіше мішенню стає британська компанія Elbit Systems, яка виробляє дрони та інші військові технології.
До липня це була просто радикальна протестна група. Одна з. Але все змінилося після того, як активісти проникли на військову базу Королівських ВПС в Оксфордширі й розмалювали два літаки. Саме цей інцидент уряд використав як підставу для заборони організації. Міністерка внутрішніх справ Іветт Купер включила «Palestine Action» до списку терористичних організацій.
Уже в перші тижні після цього рішення поліція почала масові арешти. The Guardian пише: понад 700 людей затримали за участь у протестах чи за контакти з «Palestine Action». І йдеться не лише про участь в акціях прямої дії, але й у мирних демонстраціях.
Визнання цієї організації терористичною багато хто критикує. І справа не лише у прихильниках Палестини. Юристи, наприклад, звертають увагу на те, що це рішення уряду є непропорційним, адже дивно прирівнювати «Palestine Action» до ІДІЛ. Крім того, звертають увагу на те, що тепер будь-хто, хто фінансово підтримував чи підтримує цю організацію, може мати проблеми з правоохоронними органами через фінансування тероризму.
Ведучі британського щоденного подкасту «The News Agents» звертають увагу на іншу проблему. На їхню думку, рішення уряду погано прокомунікували та обґрунтовали. Зараз громадськості здається, наче не було причин визнавати «Palestine Action» терористичною організацією. Однак ніхто не знає, чи у цьому рішенні уряд справді взяв до уваги лише проникнення на базу ВПЗ, чи цей інцидент став лише приводом, а причини там значно глибші? Якщо Ти почитаєш якісь статті на цю тему, то зможеш помітити заяви про напад на свободу слова у Сполученому Королівстві. Це дуже чутлива тема. Бо ж саме у придушенні свободи слова британський уряд звинувачує Джей Ді Венс. Щоправда, в нього аргументація інша: йому ж до пропалестинських активістів все одно, він обурюється, що до відповідальності притягують за мізогінні висловлювання. Але тим не менш повідомлення про напад на свободу слова запущено, і хто зна, куди це нас приведе.
А тепер повернімося до Саллі Руні. Про те, що доходи від своїх книжок та їхніх телеадаптацій письменниця планує скерувати на «Palestine Action», вона заявила Irish Times. Руні порівнює дії активістів із боротьбою суфражисток, рухом за права ЛГБТК+ чи кампаніями проти апартеїду, де теж були свідомі порушення закону. Таке рішення викликало бурхливу реакцію, адже постає дуже багато питань до висловлювання авторки. Юристи попереджають, що згідно з британським законом це може вважатися фінансуванням тероризму. Ба більше, навіть якщо письменниця озвучить подібні думки на книжковому фестивалі в Лондоні, це може стати підставою для кримінальної справи. У дивну ситуацію тепер потрапляє і ВВС, яке платить Саллі Руні роялті за екранізації її романів. Бо виходить, що британський суспільний мовник платить людині, яка згодом ці гроші скеровує на терористичну організацію.
Що послухати в п’ятницю, куди задонатити та на що чекати у вересні
І перед тим, як перейти до останніх на сьогодні новин, маємо ще повідомити 2 важливі моменти:
- У п’ятницю замість «Ранкового допіо» — Вечірнє розе для спільноти. Ми його вже записали, і це дуже легка розмова про фільми «Мій рік в Оксфорді», «Голий пістолет» і «F-1», дитинство у 90-х і 00-х, паперові пакети та домашню піцу. Доєднуйся до спільноти і слухай.
- Наш збір на дрони для підрозділу «Чорне крило» 116 окремої механізованої бригади триватиме до кінця серпня. Залишилося дозбирати менше 9 тисяч. Ми цього разу не виносимо тем на донатне голосування, бо на вересень придумали нову фішку для зборів. Думаємо, Тобі сподобається. Тому зараз ми попросимо тебе з нагоди вчорашнього Дня незалежності України задонатити символічних 34 гривні на дрони для «Чорного крила». Донать на збір сюди https://send.monobank.ua/jar/6tfc6daKWN
О, і пам’ятаєш, як минулого року ми у вересні робили «місяць подкастів», щодня тішачи Тебе короткими історіями? Цього року ми це повторимо.
