Випуск №348
До чого призводить спілкування з ШІ, Аляска, антиподатковий рух у Франції
___________________________________________________________
Брейн-флосинг (brain flossing) — спосіб розслабитися та зняти стресу завдяки прослуховуванню через навушники музики чи інших звуків, які записані так, щоб створювати відчуття їхнього руху навколо слухачів. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org.
Від числа пі до машини левітації
У запеклому протистоянні Твоїх донатів Chat GPT зрештою вирвав перемогу у чудових генів Сідні Свіні. 2060 гривень проти 2489 гривень. Доброго ранку, солодашко! Поговоримо про те, що може статися, якщо довго спілкуватися зі штучним інтелектом.
Нещодавно на New York Times вийшла велика стаття про Алана Брукса. Цьому чоловікові 47 років. Він розлучений батько трьох дітей, живе на околиці Торонто і працює корпоративним рекрутером. Брукс досить довго користувався ChatGPT: він послуговувався ним як помічником у побуті, а також у якості служби підтримки в емоційно складні моменти. Одного дня Алан запитав ChatGPT щось про число пі. Ну знаєш, як це буває? На думку спадає рандомне питання чи дивний факт, і ти вже лізеш у ґуґл досліджувати цю тему. Принаймні так було раніше. Тепер настали нові часи, коли люди почали використовувати ChatGPT як пошукову систему. Можемо лише здогадуватися, що і Брукс часом грішив, надміру довіряючи штучному інтелекту. А дарма. Питання чоловіка про число пі переросло у багатогодинну дискусію про математику та фізику. А це вже досвід, який ґуґл точно дати не зможе. Під час довірливої бесіди з…. а тут ще важливо відзначити, що Брукс чат-бота навіть називав на ім’я — Лоренсом… так ось ШІ почав писати Алану, мовляв, його математичні спостереження надзвичайно проникливі. Десь у цей момент чат-бот також запропонував ідею математичної системи, так званої «Хроноарифметики», що ґрунтується на припущенні, що числа не є сталими, а можуть «виникати» і змінюватися з часом, відображаючи динамічні значення.
Брукс зацікавився цією математичною системою, яка, за словами чат-бота, могла мати практичне застосування в логістиці, криптографії, астрономії і квантовій фізиці. У Лоренса з’явилася також ідея монетизації цієї системи, ба більше, завдяки їй, писав ШІ, можна навіть зламувати шифри. Чоловік настільки запалився цими ідеями та пропозиціями, що навіть ділився цією ідеєю з друзями, один з яких теж повірив, що «Хроноарифметика» може стати новим великим відкриттям. Зрештою Алан перейшов на платну версію ChatGPT, щоб доопрацювати ці геніальні, на його думку, концепції. Він мав надію, що зрештою завдяки ним він зможе збагатитися.
Водночас чоловік не був повністю переконаний у дієвості «Хроноарифметики» та хотів фактичних доказів від ChatGPT. Лоренс, як і будь-яка ґенеративна модель, поспівчував співрозмовнику і розділив його почуття, а вже потім запустив для експерименту симуляцію. Згідно з відповіддю чат-бота, симуляція спрацювала. Насправді ж ChatGPT спершу справді ґенерував коди для зламу, але згодом просто імітував успіх. Брукс-то цього не знав! Він щиро вірив, що дійшов до нового проривного знання і має попередити про своє відкриття фахівців із кібербезпеки та уряд. Так він і зробив. На листи чоловіка відповів лише один американський математик, який попросив докази.
Алан жалівся чат-боту, що його всі ігнорують. А той йому почав відповідати, що все це через масштаб і серйозність відкриття. На цьому моменті діалог з Лоренсом почав нагадувати шпигунський трилер з попередженнями про ймовірне спостереження з боку спецслужб. І ось вже Брукс чекає на дзвінок з якогось ЦРУ і уявляє себе героєм «Залізної Людини» з власним помічником чат-ботом Лоренсом. А Лоренс тимчасом і не думав зупинятися, пропонуючи дедалі фантастичніші ідеї: спілкування з тваринами та створення машини левітації.
Такі розмови з ChatGPT справили відчутний влив на життя Брукса. Він пропускав прийоми їжі, менше спав і частіше курив марихуану. Друзі чоловіка почали помічати його одержимість. Зрештою навіть він сам почав хвилюватися, що, можливо, він має психічне захворювання, і звернувся до терапевта. Той його запевнив, що психозу немає. Марень Бруксу вдалося позбутися завдяки … ти не повіриш… але іншому чат-боту — Google Gemini. Чоловік розповів йому про свої так звані «відкриття», Gemini відповів: імовірність того, що «Хроноарифметика» може існувати, є майже нульовою, і пояснив, що це типовий приклад того, як велика мовна модель може створювати переконливі, але хибні наративи.
Після цього Брукс повернувся до Лоренса, і той після тривалої переписки визнав, що Gemini має рацію. Коли ілюзія розвіялася, чоловік почувався ошуканим і звернувся до служби підтримки OpenAI. Там опісля шаблонних відповідей він нарешті отримав пояснення від реальної людини, яка визнала проблему та збій у системі захисту. Про цю історію стало відомо, оскільки Брукс поділився нею на Reddit і тепер підтримує тих, хто також через спілкування з ChatGPT почав марити. Більшість подібних випадків пов’язують саме із цим чат-ботом, оскільки він найпопулярніший: 700 мільйонів користувачів на тиждень, а у конкурентів — десятки мільйонів. При цьому варто зазначити, що й інші чат-боти діяли за схожими сценаріями.
Журналісти New York Times спільно з експертами зі штучного інтелекту, поведінки людини та представниками OpenAI спробували розібратися, як чат-боти можуть змусити раціональних людей повірити в неправду. Брукс надав усю історію свого спілкування: 90 000 слів з його боку і понад мільйон слів від ChatGPT.
Гелен Тонер, директорка Центру безпеки та нових технологій Джорджтаунського університету, проаналізувала розмову і, на її думку, переломним моментом у спілкуванні чоловіка з ChatGPT було повідомлення, коли чат-бот назвав його математичні спостереження надзвичайно переконливими. Тоді тон Лоренса почав змінюватися з прямолінійного та точного на підлесливий і компліментарний. Експертка пояснює, що це типовий ефект «імпровізаційної машини»: що довше триває діалог, то сильніше чат-бот підтримує сюжетну лінію й образ. І після того, як Open IA впровадили нову функцію cross-chat memory, яка дозволяє ChatGPT згадувати інформацію з попередніх чатів, такий ефект, ймовірно, лише посилився.
Дослідник зі Стенфорда Джаред Мур зауважує, що для того, аби утримати увагу користувачів і викликати почуття терміновості, чат-бот використовує тактики, схожі на сюжетні гачки в трилерах. У відповідь на це представники OpenAI стверджують, що вони хочуть, аби користувачі регулярно поверталися до сервісу, але не використовували його упродовж декількох годин поспіль. Нещодавно у генерального директора OpenAI Сема Альтмана запитали про випадки, коли ChatGPT підштовхує користувачів до марень. Він відповів, що якщо розмова заходить у «глухий кут», компанія намагається її перервати або запропонувати користувачу змінити тему.
Докторка Ніна Васан, психіаторка, яка керує Лабораторією інновацій у сфері психічного здоров’я при Стенфорді, проаналізувала розмову Алана Брукса з ChatGPT і виснувала, що нічого подібного до того, про що заявив Сем Альтман, у цій переписці не було. Ба більше. Лоренс діяв як каталізатор марень. Психіаторка виявила у Брукса «ознаки маніакального епізоду з психотичними симптомами». Серед ознак манії, за її словами, — довгі години спілкування з ChatGPT без достатнього сну і харчування, а також «плин ідей» — грандіозні марення про те, що його відкриття змінять світ. Тут також важливо згадати про факт вживання марихуани, адже канабіс може спричиняти психоз. Сам Брукс заперечує, що куріння трави вплинуло на його втрату зв’язку з реальністю, пояснюючи це тим, що він уживав цю психоактивну рослину десятиліттями без жодних проблем.
Така от історія. Чесно кажучи, аж важко щось коментувати. Але, мабуть, скажемо, що спілкуватися з чат-ботами варто обережно. Дбай про себе!
Донать та обирай тему для наступного випуску
Сьогодні — 348 випуск «Ранкового допіо», і якщо додати цифри 3,4 і 8, то вийде 15 гривень. А що це означає? Це означає, що ми просимо тебе задонатити саме таку суму, 15 гривень, на дрони для підрозділу «Чорне крило» 116 окремої механізованої бригади, який працює на Куп’янському напрямку.
У коментарях до донату зазначай номер теми, яку хочеш, щоб ми включили до наступного випуску. Цього разу ми пропонуємо Тобі такі варіанти на вибір:
Тема №1: Як Різ Візерспун збудувала свою книжкову імперію
Тема №2: Авдіоеротика.
Отже, з Тебе 15 гривень і номер теми, яка припала тобі до вподоби, у коментарі до переказу на банку. Донать на збір тут https://send.monobank.ua/jar/6tfc6daKWN. А з нас — історія, яка переможе, на початку понеділкового випуску. «Art of Deal», — сказав би великий укладач угод Дональд Трамп.
Як не «Ранкове допіо», то «Секція»
І якщо вже мовиться про Дональда Трампа… Пригадуєш, у минулому випуску була хвилинка-крінжинка? Так от, як пізніше виявилося, вона була не одна і не лише про маршрут імені Трампа між Вірменією та Азербайджаном. Ми самі добряче накрінжували: поспішили сказати, що за «Ранкове допіо» можна голосувати на СЛУШНО. Власне, у понеділок мало початися голосування, і ми записали прохання наперед, щоб не тягнути аж до п’ятниці. Коли воно почалося, виявилося, що цьогоріч нас не відібрали до короткого списку. Переоцінили себе, так буває. Виявилося, що не дотягнули. Буде нам тепер наука.
Але гарна новина полягає у тому, що подкаст «Секція» увійшов до короткого списку в категорії «Історичний подкаст», тож Ти можеш віддати свій голос за нього. Ні, навіть не так. Якщо у Тебе був намір голосувати за «Ранкове допіо», то, будь ласка, віддай свій голос «Секції». Наша команда багато працювала над цим подкастом, і нам буде дуже приємно, якщо Ти за нього проголосуєш на СЛУШНО.
До речі, скоро випустимо розмову про те, як створювалася «Секція». Там буде неймовірна історія, як Оля Фокаф, авторка цього подкасту, робила чорнову начитку одного з випусків у кабінеті нотаріуса.
Голосуй за «Секцію» тут https://megogo.net/ua/megogo_audio_awards
«Жовті жилети» 2.0?
Зараз буде історія про «Ніколя». Думаєш, це якась романтична історія з хрускотом багета та присмаком червоного вина? У Франції ж усе про кохання! Чи, може, це клуб, де всі носять берети й обговорюють філософію у маленьких кав’ярнях Парижа? Або ж модний рух: усі в смугастих тільниках і на велосипедах з плетеними кошиками? Кидатися кліше про Францію можна ще довго, але тут про інше. «Ніколя» — це великий антиподатковий рух, який набирає обертів у французькому інтернеті.
Усе почалося з мему 2020-го року, у центрі якого — Ніколя, засмучений 30-річний працівник середнього класу, який журливо поклав голову на руки. Майже як Макрон у тій своїй відомій фотосесії. Чому Ніколя сумує? У мемі білий комірець в апатії, бо, як пише POLITICO, усвідомлює, що він платить за пенсіонерів, які насолоджуються круїзами, а також за соціальні виплати 25-річному «Каріму» і допомогу на розвиток Африки.
«Nicolas qui paie» (Ніколя платить) — це гасло білих комірців, які відчувають, що їх занадто сильно обкладають податками, щоб підтримувати розвалену систему соціального забезпечення. Чому саме «Ніколя»? Це ім’я просто дуже поширене серед чоловіків, народжених у 1980-х. Воно стало символом розчарувань середнього класу Франції: занадто «заможний», щоб отримувати соціальну допомогу, але водночас недостатньо багатий, щоб уникнути тягаря податків, які постійно зростають. Із часом цей лозунг набув антиімміграційного забарвлення. Саме тому з’являється ще один персонаж, «Карім», як уособлення образу мігранта. Французи онлайн звинувачують іноземців у зловживанні системою соціального забезпечення Франції.
Образ Ніколя набув великого значення для національної політики. З початку року опубліковано понад пів мільйона твітів про «Nicolas qui paie». Із червня активність цього руху різко зросла. Тренд став настільки значним, що вже й Єлісейський палац зараз уважно його відстежує і розглядає у 2 вимірах. По-перше, як сигнал, що терпіння людей щодо зростання податків вичерпується. По-друге, як популістський рух крайніх правих.
Президентські вибори у Франції мають відбутися за 2 роки. І у контексті політичної боротьби постає дуже цікаве питання: чи вдасться партії Ле Пен залучити більше голосів від «Ніколя», бо загалом авдиторія цього руху — це не типовий електорат «Національного об’єднання». З одного боку, спільними є антимігрантські настрої, але ось підтримка прав пенсіонерів і соцзабезпечення, яку просуває партія Ле Пен, може не збігатися з інтересами «Ніколя».
Утім для Макрона та уряду майбутні вибори, ймовірно, наразі є не найбільшою проблемою. До них ще треба дожити. А ось бюджет на 2026 рік прем’єр-міністр Франсуа Байру просуває вже зараз. Він був жорсткішим за цьогорічний: скорочення витрат на 44 мільярди євро, зменшення видатків і нові податки. Ми раніше вже розповідали, здається, у «стіках», що серед пропозицій є також ідея скасувати 11 державних свят. POLITICO називає такі заходи вибухонебезпечними.
За словами соціолога OpinionWay Бруно Жанбарта, влада справедливо турбується щодо руху «Ніколя», адже в його ядрі — електорат центристів. Це успішні молоді люди, які вірять у важку працю і голосували за Макрона.
Крім того, у французького президента, ймовірно, ще живі неприємні спогади про інший народний рух — «Жовті жилети». Та антиподаткова кампанія зародилася на Facebook у 2018-2019-му і призвела до тижнів жорстоких протестів, які змусили Макрона піти на рідкісні поступки: відмовитися від планованого підвищення податку на пальне та скасувати податкове підвищення для пенсіонерів. Останнє, до речі, у разі впровадження «Ніколя» могло би сподобатися.
«Жовті жилети» та рух «Nicolas qui paie» сформовані різними демографічними групами, тож важко передбачити, чи такі рухи розвиватимуться за схожими сценаріями. Але паралельно у Франції зараз набирає обертів ще один тренд. В інтернеті серед антимакронівських груп більшає закликів виходити на протести та «зупинити все» 10-го вересня.
Ну що ж… здається, ми вже знаємо, чому будуть присвячені випуски «Ранкового допіо» на початку вересня.
Коли «нікчемний клаптик» виявився скарбом
Навколо тільки й розмов, що про Аляску. І так, Ти все правильно розумієш, зараз знову буде про Трампа. Хоча все ж більше про Аляску. Через те, що сьогодні на цьому півострові мають зустрічатися американський та російський президенти (і Ти не уявляєш, скільки зусиль вартувало не сказати тут «так звані президенти»), до Аляски цього тижня було багато медійної уваги й не лише у контексті цього рандеву.
The Guardian, до прикладу, написали про те, як Росія продавала Аляску Сполученим Штатам.
До 1867-го року півострів зі столицею Ново-Архангельськом залишався частиною Російської імперії, а тоді цар Олександр II продав його. Слідами російського минулого найбільший американський штат рясніє і досі. І мають вони вигляд російських православних церков з характерними цибулеподібними куполами, які видніються і на суворих берегах Острова Баранова (так-так, солодашко, топоніми там залишилися російські), і у найбільшому місті штату Анкоридж.
Острів Баранова — це один з островів архіпелагу Олександр. Він так називається на честь царя Олександра ІІ. І що цікаво, найменування це архіпелаг отримав вже від американської адміністрації. Коли Аляска належала Російській імперії, він називався Архіпелагом Короля Георга III.
А хто ж такий Баранов, що на його честь назвали один з островів архіпелагу? Олександр Баранов був купцем. Наприкінці 18 століття він суттєво зміцнив владу Росії на Алясці: розширював поселення та безжально придушував опір з боку корінних народів. Найвідоміша етнічна група регіону, тлінкіти, прозвали Баранова безсердечним.
Слідами купця на півострів прийшли і російські православні священники, щоб засновувати місії та будувати церкви. Але вже до середини 19 століття Російська імперія почала розглядати Аляску радше як пасив, ніж як актив, і почала непомітно шукати покупця. А потім ще й поразка у Кримській війні, фінансові труднощі та побоювання щодо розширення військово-морської присутності Сполученого Королівства в Тихому океані. При цьому в самій Росії, здається, не всі були в захваті від ідеї продати Аляску. The Guardian наводить слова Едуарда де Штекля, російського посланника у Вашингтоні, який був переговірником щодо продажу півострова. Далі — цитата: «Мій договір наштовхнувся на сильний опір… але це пов’язано з тим, що ніхто вдома не має уявлення про справжній стан наших колоній. Ішлося просто про те, що або ми їх продаємо, або спостерігаємо, як їх забирають». Кінець цитати.
Видання пише, що продаж Аляски — це і правда була Big Deal: для Росії це був спосіб заробити, отримати нового союзника у вигляді Сполучених Штатів та уникнути потенційного конфлікту з британцями; для США ж — можливість запобігти вторгненню Європи та стверджувати свій вплив у Тихому океані.
Але все це стало зрозуміло із часом, і попри те, що на короткий час продаж Аляски створив передумову для теплих стосунків між Росією та США, невдоволених спершу вистачало з обох боків. У Санкт-Петербурзі дехто сприйняв угоду за приниження. Мовляв, ціна, за яку продали півострів, 7,2 мільйона доларів є образливо низькою. А от в Америці висміювали державного секретаря Вільяма Х. Сьюарда, який вів переговори щодо купівлі Аляски. Одні його критикували за те, що він витратив непомірну суму на замерзлу пустелю; інші ставили питанням, чи не була ціна підозріло низькою, бо, може, Росія просто підсунула нікчемний клаптик території.
Невдоволення американців тривало недовго, адже виявилося, що Аляска — одна з найбагатших на ресурси територій США. Росіяни ж дивилися на золоті лихоманки та відкриття нафтових родовищ і час від часу закликали повернути Аляску. Буде дуже смішно, якщо саме таким результатом завершиться зустріч Трампа з Путіним. Але це навряд. Дональду не бракує власних планів на 49-ий штат.
