Випуск №327
Зустріч президентів США та ПАР, «геноцид білих фермерів», Big Beautiful Bill
___________________________________________________________
Класова теорія ложок — це популярна в Південній Кореї соціальна метафора, яка описує нерівність і спадковість соціального статусу через образ столових ложок. Згідно з цією теорією, діти народжуються вже в «ложковому» класі, що визначає їхні життєві можливості. Існує кілька категорій: золота ложка — найвищий клас, діти мають найкращі шанси на успіх; срібна ложка — заможні родини, але без привілеїв золотої еліти; мідна ложка — середній клас, спроможний інвестувати в освіту дітей; пластикова ложка — більшість населення, в якої обмежений доступ до елітної освіти та роботи; глиняна ложка — верстви населення, які не мають стабільного доходу. Ця теорія стала символом соціального песимізму молоді, для якої мобільність угору майже недосяжна, навіть попри зусилля та високі академічні результати. Цікавинку прочитали в Andy Hsia на Medium.
Ми потребуємо твоєї допомоги
Доброго ранку! У п’ятницю ми обіцяли, що сьогодні розповімо про зустріч Дональда Трампа і президента ПАР Сиріла Рамафоси. І ми це зробимо, але спершу хочемо попросити твоєї допомоги.
Слухай, яка справа. Ми хочемо запустити новий подкаст, але наразі склалася ситуація, коли без партнерів реалізувати цей задум майже неможливо. Тож Sebto в активному пошуку підтримки. Можливо, у Тебе є ідеї, до кого варто звернутися, або ж Ти працюєш у компанії чи організації, якій буде цікаво запартнеритися з нами та підтримати створення подкасту «Дрімуча темрява». Зараз розповімо про подкаст детальніше.
Герой подкасту — Владислав «Самурай» Єщенко, сапер, ветеран російсько-української війни. Самурай втратив зір під час розмінування під Бахмутом. Після поранення і втрати зору він пройшов особисту трансформацію і тепер працює над тим, щоб українське суспільство було більш обізнаним щодо потреб ветеранів. А ми хочемо Владу допомогти у цьому завдяки «Дрімучій темряві».
Ми визначаємо зміст подкасту так: у кожному випуску буде провадитися розмова Самурая з незрячим ветераном, який відновлюється та адаптовується до нової реальності: вирішує незвичні для себе виклики та ділиться своїми рішеннями і почуттями.
Ми орієнтуємося, що кожен випуск триватиме близько 30 хвилин. Розпочати хочемо із 10 епізодів. Готові партнеритися як з приватними компаніями, так і з громадськими організаціями та фондами. Не працюємо ми лише із тими, хто має зв’язки з Росією, гральними бізнесами та онлайн-казино; не рекламуємо кредити та ліки. А для всіх інших ми відкриті.
Якщо Ти хочеш стати партнером подкасту «Дрімуча темрява» або ж маєш ідеї чи контакти тих, напиши, будь ласка, сюди partners@sebto.media або у дірект https://www.instagram.com/sebto_media/.
Ми чекаємо звістки від Тебе. Виходьмо разом із дрімучої темряви.
Пастка для Рамафоси
А тепер перейдімо до зустрічі Трампа та Рамафоси. Зізнаємося, навіть не підозрювали, що присвятимо цим двом більшу частину сьогоднішнього випуску. З Трампом давно все ясно, але й Рамафоса, із його лояльністю до Росії, — не найприємніша тема для розмови. Утім, у цій історії, здається, таки Дональд є більшим антагоністом.
Чесно кажучи, після Володимира Зеленського у Вашингтоні та суперечки в Овальному кабінеті, здавалося, що гіршого прийому адміністрація Трампа вже нікому не влаштує. Але президенту ПАР не пощастило навіть більше, ніж нашому. Як пише the Guardian, Трамп влаштував йому засідку.
Рамафоса, як він заявляв, приїхав до Вашингтона, щоб «перезавантажити» відносини ПАР зі США. На зустрічі в Овальному кабінеті, крім Дональда Трампа, були також присутні Ілон Маск, який, нагадаємо, є уродженцем Південно-Африканської республіки, віцепрезидент Джей Ді Дрон, міністр оборони Піт Гегсет, а також дипломати та журналісти з обох країн. Ну і в Рамафоси була своя версія поясу Усика — книга про Південно-Африканські поля для гольфу. Президент ПАР ще й взяв із собою, крім міністра сільського господарства, двох найкращих гравців у гольф та найбагатшу людину ПАР.
Починалося все по-дружньому, із жартів про гольф, але різко розмова звернула не туди. І до певної міри це було очікуваним, адже Дональд Трамп давно стверджує, що африканери — нащадки переважно голландських колоністів, які правили Південно-Африканською республікою впродовж десятиліть та підтримували режим расового апартеїду, тепер зазнають переслідувань. ПАР відкидає ці звинувачення.
Коли на зустрічі у Білому домі Рамафоса сказав Трампу, що геноциду африканерів немає, той відповів, цитуємо: «У нас є тисячі історій, що свідчать про це», — а потім наказав своїм співробітникам вимкнути світло і ні, солодашко, не будем мовчати, натомість Трамп хотів подивитися проєкцію доказів, про які він так гучно заявляв. Яке ж кіно демонстрували в Овальному кабінеті? Це було відео, на якому колишній президент ПАР Джейкоб Зума та опозиційний політик Джуліус Малема співали пісню часів апартеїду «Убий бура», їхні прихильники у цей час танцювали. «Бур» — це «фермер» або «африканер». Рамафоса на це сказав, що погляди, висловлені у відео, не є політикою уряду, тож про геноцид африканерів у ПАР однаково не йдеться.
Також Дональд та його молода команда показували фотографії, і Трамп говорив, що на них могили понад тисячі білих фермерів, які позначені білими хрестами. Рамафоса при цьому здебільшого сидів без жодних емоцій, але час від часу витягував шию, щоб глянути на знимки. Він сказав, що раніше нічого подібного не бачив і хотів би дізнатися, де знаходиться місце, яке він бачить на фото. До фотографій ми ще повернемося трішечки згодом, але спершу закінчимо про те, як відбувалася зустріч президентів.
Трамп прийшов підготованим до авдієнції. Відео, фото, ще й вирізки з газет прихопив! За його словами, це були нещодавні публікації, у яких повідомлялося про вбивства у ПАР. Американський президент читав заголовки і коментував: «Смерть, смерть, смерть, жахлива смерть».
Рамафоса визнав, що в його країні є злочинність, але додав, що більшість жертв убивств були темношкірими. Тут Трамп перебив його та сказав: «Фермери — не темношкірі». Далі він продовжив: говорив, що апартеїд — це було, звісно, погано, але апартеїд був постійно на слуху, а зараз же відбувається апартеїд навпаки, про який, каже Дональд, усі мовчать.
Далі — цитата: «Вони, білі фермери, тікають з Південної Африки, і це дуже сумно бачити. Але я сподіваюся, що ми зможемо отримати пояснення цим подіям, бо я знаю, що ви не хочете його надавати». Рамафоса на це спокійно відповів, що Нельсон Мандела навчав, що коли виникають проблеми, людям потрібно спільно обговорювати їх, зокрема, тому він і приїхав до Вашингтона. А тепер погляньмо трішки на контекст.
Зустріч двох президентів відбулася через кілька днів після того, як близько 50 африканерів прибули до США, щоб скористатися пропозицією Трампа про «притулок». Американський президент зробив цю пропозицію, незважаючи на те, що Сполучені Штати зупинили прибуття шукачів притулку з більшості країн світу, оскільки посилюють боротьбу з імміграцією. То чому ж для африканерів зробили такий виняток?
Відносини між ПАР та США перебувають на найнижчій точці з часів закінчення апартеїду в 1994-му році. Вашингтон засудив Південно-Африканську Республіку за її позов проти Ізраїлю до Міжнародного суду ООН. Нагадаємо: ПАР звинувачує Ізраїль у вчиненні геноциду в Газі. Крім цього, США скоротили допомогу, оголосили про мита в 31% на південноафриканські товари та вислали посла ПАР за те, що той критикував рух MAGA. Але найбільшим каменем спотикання став Південно-Африканський закон про експропріацію землі. Він має на меті виправити історичну нерівність після десятиліть правління світлошкірої меншості.
ПАР — це країна з однією з найбільших нерівностей у світі. Світлошкірі люди становлять 7% всього населення, але володіють щонайменше половиною земель. Ця категорія також має краще економічне становище майже за всіма показниками. Згідно зі статтею в журналі «Review of Political Economy», білі південноафриканці зазвичай мають у 20 разів більше статків, ніж темношкірі. Рівень безробіття серед темношкірих південноафриканців становить 46%. Серед світлошкірих громадян ПАР цей показник перебуває на рівні 9%.
Рамафоса наполягає на тому, що закон про експропріацію не означає свавільну конфіскацію землі: держава спершу повинна спробувати досягти згоди з власником. Уряд може здійснювати експропріацію землі з «нульовою компенсацією» лише в окремих випадках, якщо це відповідає громадському інтересу. Це можливо, наприклад, коли земля є занедбаною і покинутою або використовується лише зі спекулятивною метою. У таких випадках «нульова компенсація» може вважатися справедливою та обґрунтованою. Деякі критики цього закону порівнюють ситуацію із Зімбабве, де після здобуття незалежності уряд здійснив масштабне вилучення білих комерційних ферм без компенсації, що спричинило серйозні економічні наслідки.
Але Трамп не захотів розбиратися, він просто почав розповідати Рамафосі, цитуємо: «Ви дозволяєте забирати землю, а потім вони захоплюють землю, вбивають білого фермера. А коли вони вбивають білого фермера, то не несуть жодної відповідальності за це. Ви забираєте в людей землю, і цих людей у багатьох випадках зрештою страчують. Їх страчують, і вони, як виявилося, білі». Кінець цитати.
Кореспондент The Guardian у Вашингтоні Девід Сміт пише, що, ймовірно, Рамафоса добре вивчив попередні спроби Трампа перетворити дипломатію на реаліті-шоу. Він знає типаж Трампа і не збирався піддаватися залякуванню у стилі ідеї переваги білих. Президент ПАР народився у сім’ї сержанта поліції та домашньої робітниці, виріс за жорстокого режиму расового апартеїду. Його заарештували після того, як він очолив студентський протест. Політик провів 11 місяців в одиночній камері. Він заснував національну профспілку шахтарів і став ревним послідовником Нельсона Мандели.
В Овальному кабінеті Рамафоса намагався лестити Трампу, назвавши економіку ПАР «крихітною» порівняно з економікою США, зберігав спокій, коли Дональд говорив про те, що сьогодні відбувається апартеїд навпаки, а тоді в хід пішли гольфісти, найбільший багатій та міністр сільського господарства. Це була так звана біла кавалерія, адже усі четверо — світлошкірі. І, звісно, це аж ніяк не випадковий хід. Усі четверо почали говорити про те, що ПАР потребує від США технологічної підтримки. Просять у кожен відділок поліції по старлінку від Маска, бо це допоможе боротися зі злочинністю: це може потенційно врятувати не лише білих фермерів, а й загалом усіх-усіх.
Найбагатша людина ПАР Йоганн Руперт при цьому ще й почав розказувати, що його дружині дуже сподобалася книга Джей Ді Дрона «Гілбільська елегія». До речі, про віцепрезидента. На відміну від візиту Зеленського, де Джей Ді Дрон залякував і кричав на Президента України, під час зустрічі із Південно-Африканською делегацією він мовчав. Загалом усі мовчали. Маск також, але час від часу демонстрував на обличчі як не нудьгу, то презирство.
Девід Сміт відзначає, що, ймовірно, Трамп був не задоволений тим, як відбулася зустріч із Рамафосою, тому він вилив своє роздратування на репортера NBC, який запитав про намір прийняти літак від Катару. Про це було у п’ятничних «стіках». Дональд назвав у відповідь журналіста придурком. Мовляв, що ти таке питаєш? Я ж щойно показував фото тисячі могил, що тобі не ясно? Літак нам потрібен, щоб ми могли допомагати. Нам потрібен Air Force One. Так, нагадаємо, називається президентський літак.
У цьому моменті в розмову втрутився Рамафоса: «Вибачте, у мене немає літака, щоб надати його вам». Трамп, тримаючи перед собою модель літака, відповів: «Шкода, що ви цього не зробите. Я б його взяв. Якби ваша країна запропонувала літак ВПС Сполучених Штатів, я б його взяв». «Гаразд», — закінчив Рамафоса.
Після зустрічі в Овальному кабінеті перед камерами вони з Трампом провели переговори та пообідали разом з Ілоном Маском. Пізніше, на пресконференції у вашингтонському готелі, президент ПАР заявив, що візит був успішним для торгівлі та інвестицій, і відкинув порівняння сучасної ПАР з епохою апартеїду.
Щодо висловлювань президента США про вбивства білих фермерів, то Рамафоса подякував журналістам за їхнє запитання до Трампа про те, чи переконаний він, що у ПАР відбувається геноцид. Дональд на це відповів, що не є певним цього. Тож Рамафоса вважає це ознакою того, що в голові Трампа рояться сумніви. Чесно кажучи, у нас точно є сумніви, що ми хочемо знати, що насправді роїться в голові у Трампа, але залізти туди нам таки доведеться.
Ще за 2018 рік ми знаходимо матеріали про те, що теорія змови про геноцид білих фермерів у ПАР заполонила розум Трампа. Власне, саме 7 років тому ідея, яка тривалий час залишалася на марґінесах ультраправого середовища, вийшла у США на рівень національного обговорення. Велику роль у її просуванні відіграли наші старі знайомі, зокрема Fox News і Такер Карлсон. Крім них, теорію змови поширювали через праворадикальні подкасти, ютуб-канали, форуми на кшталт The Donald. Один з лідерів расистської організації Suidlanders гастролював Америкою та Європою, закликаючи визнати «етнічну чистку білих» у ПАР. Зрештою, кампанія, що починалася з марґінальних форумів, досягла мільйонних авдиторій і вилилася у політичні рішення. Наприклад, у березні 2018-го в Австралії виникла серія з публікацій про білих фермерів, і міністр внутрішніх справ Пітер Даттон запропонував надати їм пріоритетний імміграційний статус. Цю ідею підтримали деякі інші політики, включно з представниками Ліберальної партії, а демонстрації на підтримку африканерів відбулися в кількох австралійських містах. У серпні 2018-го, після якоїсь із програм Такера Карлсона, Дональд Трамп написав у Twitter, що доручив держдепу вивчити ситуацію із «масовими вбивствами фермерів» та експропріацією земель.
Минуло 7 років, а теорія змови досі популярна серед ультраправих кіл. Час від часу, приміром, Ілон Маск поширює у твітері тематичні фейкові відео. А щодо матеріалів, які показував Дональд Трамп, то ці його начебто «докази» — це фальшивки. В одному випадку йдеться взагалі про фото, зроблене не у Південно-Африканській Республіці. Він взяв стоп-кадр із відео Reuters, яке агентство опублікувало 3-го лютого. Команда фактчекерів агентства підтвердила, що на зображенні — Демократична Республіка Конго, місто Гома. Гуманітарні працівники переносять мішки з тілами людей, які загинули внаслідок боїв з угрупованням М23, яке підтримує Руанда.
В іншому випадку, де Трамп стверджував про кладовище із тисячею могил африканерів, це було не кладовище, а тимчасовий меморіал, який встановили після вбивства 2 африканерських фермерів.
Reuters зверталися до Білого дому із запитом прокоментувати використання фейків. Відповіді агентство не отримало.
Вакансії у 28 ОМБр ім. Лицарів Зимового походу *
*соціальна реклама
У 28 окремій механізованій бригаді ім. Лицарів Зимового походу шукають головного сержанта та кухаря. Претенденти на посаду головного сержанта мають мати військове звання сержанта або вище, знання та досвід у військовій тактиці, стрільбі, медичній підготовці, організації та плануванні дій підрозділу. Обов’язки на цій посаді передбачають координацію та контроль діяльності взводу, ведення документації та звітності.
Щодо вакансії кухаря, то серед вимог є такі: готовність працювати в зоні активних бойових дій і придатність до військової служби за станом здоров’я та морально-психологічними якостями. В описі вакансії не зазначено, що претендент повинен мати спеціалізовану кулінарну освіту. Обов’язки кухаря передбачають участь у щоденному приготуванні їжі, дотримання вимог і норм військової дисципліни, санітарних норм та термінів придатності харчових продуктів.
Для обох вакансій бригада зазначає, що це служба за контрактом або за мобілізацією; можливе також переведення чинних військовослужбовців за згодою безпосереднього командира.
Big Beautiful Bill
Продовжимо про Сполучені Штати. У п’ятницю Палата представників проголосувала за законопроєкт Трампа про витрати та податки. У медіа його найчастіше називають «Big Beautiful Bill», цитуючи самого Дональда. Мабуть, на початку червня ми ще детальніше розберемося, чому навколо цього акту у США стільки дискусій, а сьогодні коротко про головне, щоб ввести Тебе у контекст.
Цей законопроєкт намагається вмістити в себе одразу кілька непов’язаних, але політично важливих ініціатив: податкові пільги (як і старі пропозиції з першого терміну Трампа, так і нові — зокрема, пропозиція не оподатковувати чайові та понаднормову працю), збільшення фінансування прикордонної служби, реформу Medicaid (із суперечливими умовами), зміни до виплат за доглядом за дітьми, зменшення витрат на соціальні програми, питання про стелю держборгу.
Це робить документ дуже складним, тому кожен його пункт має як противників, так і прихильників. Серед республіканців є 2 основні точки конфлікту. Перша — це Medicaid. Частина республіканців категорично проти урізання медичної допомоги для малозабезпечених. Інші ж хочуть встановити вимоги до роботи, співоплати та громадянства. Трамп публічно каже, що «Medicaid не чіпаємо, лише боремося із шахрайством», але технічні деталі законопроєкту таки ведуть до скорочення медичної допомоги.
Друга конфліктна точка — це податкові пільги. Для конгресменів із багатих, ліберальних штатів, як-от: Нью-Йорк, Каліфорнія, Нью-Джерсі, — повернення податкових пільг для місцевих податків є критично важливим. У зменшенні податків зацікавлені їхні виборці. Для республіканців із «червоних» штатів із низькими податками це виглядає як допомога «синім» штатами, які самі винні у високих податках.
Трампу потрібен такий складний і масштабний законопроєкт, бо він прагне швидкої, гучної перемоги, яка продемонструє його силу як лідера. Об’єднавши податкові пільги, соціальні скорочення, імміграційні ініціативи й інші елементи в один «Big Beautiful Bill», він намагається водночас задовольнити різні фракції партії, уникнути окремої критики непопулярних рішень і створити ефектне шоу для виборців, навіть якщо це ускладнює проходження закону через Конгрес. Тепер законопроєкт буде розглядати Сенат і, ймовірно, там досягти позитивного рішення буде значно складніше, ніж у Палаті представників: до «Big Beautiful Bill» вноситимуть правки.
Слухацький клуб. Засідання №2
Сьогодні — 26 травня, себто замість п’ятничного випуску «Ранкового допіо» у нас вийде «Вечірнє розе» для нашої спільноти. Ми також уже готові анонсувати подкаст, який будемо слухати на другому засіданні Слухацького клубу Sebto media. «Pack One Bag». Це подкаст, який вийшов у США минулого року. Його створив режисер-документаліст Девід Модільяні, щоб розповісти історію своєї родини (його бабуся та дідусь тікали до Штатів від режиму Муссоліні), а також знайти відповідь на питання: «Що робити, коли фашизм приходить у твою країну? Тікати чи залишатися? А що, якщо ти не можеш втекти?».
Дідусь Девіда Франко Модільяні був лавреатом Нобелівської премії з економіки. Сам Девід шкодував, що поки дідусь Франко та бабуся Нона були живі, він, режисер-документаліст, не встиг записати їхні спогади. Але коли почалася пандемія коронавірусу, чоловік вирішив розібрати родинний архів. На щастя, бабуся Нона залишила листи та зібрала усі важливі дрібнички. Аж 19 коробок архівів! Коли Девід почав їх розбирати, то натрапив на дещо неочікуване. Ми спойлерити не будемо, але дуже сподіваємося, що Ти послухаєш цей подкаст та прийдеш на наш Слухацький клуб.
Для «Pack One Bag» інтерв’ю дав навіть Маріо Драґі, який на момент створення подкасту, був прем’єр-міністром Італії. Драґі навчався у Франко Модільяні. А ще одного з персонажів «Pack One Bag» озвучив актор Стенлі Туччі.
На засіданні Слухацького клубу цей подкаст ми будемо обговорювати із Христиною Рутар, культурологинею та дослідницею культури пам’яті і травми, та Ольгою Супрун, архітекторкою, яка видала книгу «Історія життя Анни Бойко», це книга спогадів бабусі Ольги. Плануємо обговорення на 26 червня, тож маєш місяць, аби послухати. Там лишень 10 епізодів. Чекаємо на Твої враження та зустріч з Тобою!
Історія, в яку важко повірити
У Південній Кореї розгортається історія, в яку важко повірити. У травні 1975-го року шестирічна Кьонг-ха зникла біля свого дому в Сеулі. Її мати, Хан Тхе-сун, ішла на ринок і залишила доньку гратися з друзями. Коли повернулася, дитини вже не було. Наступні 44 роки вона шукала її всюди: розвішувала оголошення, зверталася на телебачення, оббивала пороги поліцейських відділків і притулків. Одного разу навіть прихистила дівчину, яка виявилася не її донькою.
Знайти Кьонг-ха вдалося лише у 2019-му році завдяки ДНК-тесту, який провела організація 325Kamra. Тест показав збіг з Лорі Бендер, медсестрою з Каліфорнії. Жінки зустрілися в аеропорту Сеула. Перше, що сказала мати: «Мені так шкода». Вона провела пальцями по волоссю Лорі, бо працює перукаркою і вірила, що так остаточно впізнає доньку.
Пізніше, спілкуючись, вони разом відновили події того дня у травні 1975-го року. До Кьонг-ха підійшла незнайомка і сказала, що мати більше не хоче її бачити. Після цього жінка вивезла дівчинку потягом і покинула на кінцевій станції. Там її забрала поліція та відвезла дитину до притулку. Невдовзі дівчинку оформили як «сироту з невідомими батьками» та віддали на міжнародне усиновлення. Увесь цей час її мати не припиняла пошуків. Кьонг-ха відправили до США, де вона отримала нове життя з новим іменем — Лорі Бендер.
Історія вражає, правда? Однак вона, крім своєї кінематографічності, також вказує на глибшу трагедію — десятиліття нелегальних і непрозорих міжнародних усиновлень з Південної Кореї. За офіційними даними, з 1950-х років за кордон відправили понад 170 тисяч дітей. Здебільшого до США та Європи. Як показало розслідування Комісії правди та примирення, державні органи майже не контролювали цей процес, дозволяючи приватним агенціям фальсифікувати документи, занижувати вік дітей, змінювати особисті дані або ж навіть видавати живих дітей за померлих. Це робили для того, щоб пришвидшити процес або уникнути повернення грошей за «зірване» усиновлення. Один із дослідників назвав це «масовим експортом дітей».
Сьогодні Лорі — медсестра в Каліфорнії. Вона не говорить корейською, а її мати — англійською. Між ними океан, пів століття втраченого спільного часу і бюрократія, яка досі приховує справжні масштаби трагедії. Пані Хан подала до суду на Південну Корею, і це перший випадок в історії країни, коли біологічна мати вимагає компенсації за незаконне усиновлення.
Час для донату
Перед тим, як перейти до останніх новин на сьогодні, нагадаємо, що у нас триває збір на проєкт «Дронопад» фонду «Повернись живим». «Дронопад» допомагає збивати російські розвідувальні та ударні БпЛА, застосовуючи модернізовані FPV-дрони. Наша ціль — 100 тисяч гривень, тож просимо Тебе, коли слухатимеш «Стіки», задонатити на конверт https://www.privat24.ua/send/gz65g. Сьогодні ми лишень тричі згадували Джей Ді Дрона, тож донать 3 гривні і більше.
