Вибори в Австрії, ураган Мілтон, конфлікт Нетаньягу та міністра оборони
Апофенія — cхильність вбачати значущі зв’язки або закономірності у випадкових даних. Це часто призводить до забобонів або теорій змови.
Вибори: Австрія
Доброго ранку! Час знову поговорити про вибори у різних країнах світу. Найбільш виборчий рік в історії, як-не-як. І розпочнемо ми з Австрії, бо там голосування за новий склад парламенту відбулося ще наприкінці вересня, а ми через канікули та Дідді досі Тобі не розповіли про результати цього волевиявленя.
Отже, в австрійському парламенті — 183 місця. Ключовими питаннями передвиборчої кампанії були міграція та надання притулку, слабка економіка, війна в Україні. Явка виборців була високою — понад 77%. Щодо результатів, то перше місце здобула ультраправа «Австрійська партія свободи» на чолі з Гербертом Кіклем. У них майже 29% голосів. На другому місці — консервативна «Австрійська народна партія», у якої сливе 26,5%. Третіми за результатами голосування стали соціал-демократи. У них трішки більше 21%. На четвертому місці — ліберальна партія NEOS з 9%.
Українські медіа називають Герберта Кікля проросійським політиком. І це небезпідставно. Загалом «Австрійську партію свободи» заснували ще у 1950х колишні нацисти. Сьогодні риторика цієї політичної сили вписується у наративи інших європейських крайніх правих партій. Так, наприклад, як і «Альтернатива для Німеччини», вона закликає до запровадження жорсткої міграційної політики, включно з концепцією «реміграції», яка передбачає відправку шукачів притулку до країн їхнього походження. Кікль також хоче скасувати право на притулок як крок до австрійського громадянства, а також пообіцяв австрійцям побудувати «фортецю Австрія», мовляв, щоб відновити безпеку, процвітання та мир. Перед виборами Кікль говорив про те, що буде народним канцлером. Дехто тут вбачає аналогії з тим, що таким терміном у Німеччині колись називали Гітлера.
BBC пишуть про те, що «Австрійська партія свободи» — не єдина лояльна до Росії політична сила Австрії. Утім, вона — найбільш прокремлівська. Кікль і його колеги винуватцем війни в Україні називають НАТО і стверджують, що війна вигідна насамперед США. «Австрійська партія свободи» виступає проти підтримки України та проти підтримки антиросійських санкцій. Мотивують вони це тим, що такі дії начебто є порушенням нейтралітету Австрії.
У 1955 році австрійський парламент прийняв Декларацію нейтралітету як частину конституції країни. Цим актом Австрія проголосила: «В усі майбутні часи Австрія не приєднається до жодних військових союзів і не дозволить створення будь-яких іноземних військових баз на своїй території». Загалом австрійський нейтралітет — окрема тема. У цьому випуску «Ранкового допіо» не встигнемо в неї заглибитися, але якщо хочеш, ми окремо щось придумаємо. Лише дай нам знати, чи варто.
Зараз як нейтральна країна Австрія не допомагає Україні зброєю, але забезпечує фінансову підтримку. Наприклад, Відень, виділив два мільйони євро на обладнання для розмінування. Австрія також здійснює виплати до Європейського фонду миру, з якого фінансують постачання зброї ЗСУ. Кікль хоче припинити це. У березні 2023, на 400 день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли Володимир Зеленський звертався до австрійського парламенту через відеозв’язок, депутати «Австрійської партії свободи» демонстративно вийшли із зали. Вони мотивували таку свою поведінку тим, що це порушення нейтралітету. Передвиборчу кампанію Кікль з колегами проводили під гаслом «Зупиніть безумство ЄС».
За «Австрійську партію свободи» здебільшого голосували люди віком від 35 до 59 років. Серед них було більше жінок, що йде врозріз із глобальними тенденціями, коли за консервативні праві партії голосують чоловіки, а жінки підтримують ліві політичні сили.
Результати виборів у Австрії, чесно кажучи, не надто приємні, але ще не все пропало. Партія Кікля, попри перемогу, далека від парламентської більшості, має лише 57 місць. У «Народної партії» — 51 мандат, а у соціал-демократів — 41. Сформувати уряд «Австрійській партії свободи» буде важко, бо ніхто з інших політичних сил з нею не хоче мати справи.
The Economist пишуть, що найбільш ймовірною за такого сценарію є коаліція «Австрійської народної партії» із соціал-демократами і ліберальною партією «NEOS». Така конфігурація також буде непростою, зважаючи на ідеологічні розбіжності між консерваторами і соціал-демократами, але їй аналітики надають більше шансів.
Варіант об’єднання «Партії свободи» та «Народної партії» також є можливим, але лідер консерваторів Карл Нехаммер пообіцяв не входити до жодного уряду за участі Кікля. Себто якщо останній відмовиться від лідерських амбіцій стати канцлером, тоді партії, які посіли перших два місця за результатами виборів, могли б об’єднатися. Подібна ситуація склалася у Нідерландах. Герт Вілдерс, одіозний лідер тамтешньої «Партії свободи», яка перемогла минулого року на парламентських виборах, відмовився від своєї кандидатури на посаду прем’єр-міністра, щоб три інші партії погодилися сформувати коаліцію. Однак, пише BBC, Кікль прагне очолити свою країну, тож навряд чи піде таким шляхом. Ми слідкуємо за ним у будь-якому разі. Як і за формуванням коаліції в Австрії. Розповімо Тобі, коли будуть оновлення. А наразі рухаємося до африканських країн.
Вибори: Туніс
Туніс. Там відбулися президентські вибори. Явка була однією з найнижчих в історії країни — менше 28%. У грудні на місцевих виборах цей показник був ще нижчим, 11%. The Guardian пише про те, що північноафриканська країна дедалі більше скочується до авторитаризму, і громадяни Тунісу не зацікавлені у тому, аби брати участь у бутафорних виборах.
Попри те, що зараз боротьба між кандидатами у президенти була жорсткою, Каїс Саїд забезпечив собі другий п’ятирічний термін. За даними туніської ЦВК, політик набрав більше 90%. Саїд прийшов до влади у 2019 році. Це були другі вибори у Тунісі після протестів арабської весни, коли вдалося усунути Бена Алі, який перебував при владі більше двох десятиліть. Каїс Саїд раніше призупинив роботу парламенту і два роки тому ініціював референдум, який надав йому широкі повноваження.
Друге місце на президентських виборах посів Аячі Заммель. За тиждень до голосування його ув’язнили на 12 років за звинуваченнями у фальсифікації документів під час підготовки до виборів.
Також у бюлетені був представлений колишній член парламенту Зухайр Магзауї. Раніше він був соратником президента Саїда, але їхні відносини почали розвиватися за тропом «від друзів до ворогів».
Позмагатися на виборах у Тунісі хотіло ще з два десятки людей, але їх виборчий орган дискваліфікував. Під час передвиборчої кампанії, окрім Аячі Заммеля, ув’язнили й інших опозиційних політиків, журналістів, активістів та правозахисників. Кілька дисидентів і опозиційних діячів досі залишаються в полоні з обмеженим доступом до родин та юридичної допомоги.
Вибори: Ефіопія
А ось у Ефіопії змінили президента. Щоправда ця країна є парламентською республікою, і президента там обирає саме парламент, а не всенародне голосування. Роль глави держави в Ефіопії є радше церемоніальною. Раніше її виконувала перша жінка в історії країни Сахле-Ворк Зевде. Її замінили колишнім міністром закордонних справ Тайе Астіке Селассіє.
Першою особою в Ефіопії є прем’єр-міністр. Цю посаду зараз обіймає Абій Ахмед. Колишня президентка, кажуть, мала з ним останнім часом напружені взаємини. BBC, покликаючись на анонімні джерела, пише, що політикиня з нетерпінням чекала закінчення свого президентського терміну.
Новий президент, крім того, що є досвідченим дипломатом, який працював у Єгипті та ООН, вважається також близьким другом прем’єр-міністра Абія.
Ураган Мілтон
У четвер понад мільйон людей у Санкт-Петербурзі залишилося без світла та питної води через пориви вітру, а промисловий кран обвалився на будівлю в центрі міста. І це могла би бути чудова новина, але, на жаль, йдеться не про той самий Санкт-Петербург. Виявляється, і у Флориді є місто з такою назвою, і саме до нього дійшов ураган Мілтон. Тож, солодашко, коли наступного разу афірмуватимеш всі нещастя на російські міста, дуже чітко проговорюй геопозицію бажаних катаклізмів.
А щодо урагану Мілтон, то він зараз рухається вздовж Флориди. Нагадаємо, що зовсім нещодавно там вже пронісся ураган Гелен, який приніс рекордно сильні штормові хвилі вздовж узбережжя Мексиканської затоки. Гелен на всьому своєму шляху від Флориди до Вірджинії забрав життя понад 220 людей.
У четвер Мілтон спершу отримав статус шторму 3-ої категорії, а потім його понизили до першої. У Сполучених Штатах використовують шкалу ураганного вітру Саффіра-Сімпсона. Вона передбачає 5 категорій. Цифру від 1 до 5 присвоюють будь-якому урагану, щоб команди реагування на надзвичайні ситуації та міська влада розуміли, до чого готуватися.
Шкала Саффіра-Сімпсона вимірює лише один компонент урагану — вітер. Кожна категорія має свій діапазон швидкості вітру та оцінює потенційну шкоду та вплив на місцевість. Схожі системи застосовують і в інших країнах, але у кожній з них є свої регіональні особливості.
Щодо американської системи, то категорія 1 — це дуже небезпечний вітер зі швидкістю 119-153 км/год. Він може пошкодити будинки, дерева та лінії електропередач. Третя категорія — це швидкість вітру 178-208 км/год. Від таких ураганів варто очікувати руйнацій: пошкодять якісно збудовані каркасні будинки, повалять опори електромереж, вирвуть дерева з корінням. Вчора надійшли повідомлення про перших загиблих через стихійне лихо та постраждалих, які опинилися під завалами. На одному з бейсбольних стадіонів штату зірвало дах. Мільйони людей у всій Флориді залишилися без світла. Ураган рухається із заходу на схід. Ті райони, що пережили сильний вітер, готуються до сильних дощів і повеней. Ми навмисне уникаємо точних цифр, бо ситуація змінюється реактивно, тож поки цей випуск «Ранкового допіо» дійде до Твоїх очей, цифри, найбільш ймовірно, стануть неактуальними. Тому ми більше зосереджуємося на тенденціях, а коли Мілтон стихне, і громади оцінять шкоду, тоді можна буде ділитися підрахунками.
Зараз вже можемо стверджувати, що урагани Гелен та Мілтон стали предметом політичних спекуляцій та дезінформаційних кампаній, і, звісно, в усьому знову винні українці, але про це ми розповімо вже у понеділок. У наступному випуску «Ранкового допіо» також чекай про історію протистоянь Ізраїлю та Хезболли й ізраїльських вторгнень до Лівану.
Якщо раптом це пройшло повз Тебе, то інформуємо, що 30 вересня ізраїльські війська перетнули кордон Лівану. The Economist пише, що офіцери ЦАГАЛу називають цю операцію невеликими рейдами з метою знищення ракетних установок та іншої військової інфраструктури Хезболли. Офіційна велика мета Ізраїлю — повернути додому понад 60 000 своїх громадян, які були змушені евакуюватися, коли Хезболла почала обстрілювати північ Ізраїлю 8 жовтня 2023 року.
1 жовтня у відповідь на ізраїльські операції на території Лівану Іран, який підтримує Хезболлу, випустив по Ізраїлю 180 ракет. Більшість з них, згідно з офіційними звітами, перехопили. Цього тижня, у ніч із середи на четвер, Ізраїль завдавав ударів по території Лівану та Сирії, націлившись на склади Хезболли. Про історію протистояння та, можливо, оновлення актуальної фази конфлікту — вже у понеділок, а сьогодні ще звернемо увагу на внутрішньополітичну ситуацію в Ізраїлі. Пам’ятаєш, ми вже якось згадували, що у Бен’яміна Нетаньягу точиться конфлікт з міністром оборони Йоавом Галлантом?
Так ось, у середу Галлант мав заплановану зустріч зі своїм американським колегою Ллойдом Остіном у Вашингтоні, аж раптом за декілька годин до зльоту Нетаньягу заблокував візит свого колеги. За останній рік Галлант і Остін бачилися більше 80 разів. Зустріч, яка мала відбутися в середу, випадала на особливо делікатний момент, коли Ізраїль, ймовірно, готує відповідь на ракетну атаку Тегерана, здійснену 1 жовтня.
Washington Post пише про те, що прем’єр-міністр Ізраїлю розлючений через те, що немає прямого контакту з Джо Байденом. Водночас він намагається посилити свій контроль у кабінеті міністрів. Чак Фрейліх, колишній заступник голови Ради національної безпеки Ізраїлю та старший науковий співробітник тель-авівського Інституту досліджень національної безпеки, стверджує, що Нетаньягу настільки прагне послабити роль Галланта, що це може призвести до послаблення відносин зі Сполученими Штатами.
Прем’єр-міністр та міністр оборони є однопартійцями, але вони часто розходяться у поглядах на стратегічні рішення, особливо коли Ізраїль поширив свої військові дії з Гази на Ємен та Ліван і, цілком можливо, поширить на Іран. Ізраїльські «яструби» наполягають на масованій відповіді Тегерану, включно з можливими ударами по ядерних дослідницьких або нафтовидобувних об’єктах. Тут вимальовуються розходження зі Сполученими Штатами та одна з причин скасування візиту міністра оборони Ізраїлю до Вашингтона. Адміністрація Байдена лобіює більш виважену відплату Тегерану, закликає Ізраїль не націлюватися на нафтові чи ядерні об’єкти Ірану, сподіваючись уникнути загальної регіональної війни.
Галлант раніше не підтримував ідеї ведення одночасної війни з різними сторонами. Вони з Нетаньягу також розходилися у рішеннях щодо часу припинення вогню у Газі, угоди про звільнення заручників з ХАМАС, а також у поглядах на потенційну роль Палестинської влади в майбутньому управлінні Газою. Зрештою Бібі навіть хотів минулого року звільнити Йоава.
Галланта розглядають як майбутнього конкурента за лідерство в партії. Washington Post пише, що, на думку політичних оглядачів, це зіграло певну роль у тому, що в останню хвилину його рейс до Вашингтона скасували.
Нетаньягу, який не розмовляв з Байденом вже майже два місяці, був незадоволений самостійною поїздкою Галланта. За словами двох ізраїльських чиновників, які спілкувалися із Washington Post на умовах анонімності, прем’єр-міністр вважає, що Білий дім намагається обійти його і обговорити відповідь Ірану лише з міністром оборони. Галлант встановив з Остіном тісні робочі стосунки. Вони так часто спілкуються, що в ізраїльських колах служби безпеки навіть народився жарт, що Галлант краще ладнає з Остіном, ніж з Нетаньягу. У кожному жарті, як то кажуть…
Анонімні джерела стверджують, що візит Галланта до Вашингтона Нетаньягу заблокував особисто і готовий розблокувати його лише за виконання 2 умов. Умова перша — телефонна розмова з Байденом, і начебто вона вже відбулася. Друга умова: ізраїльський кабінет безпеки має схвалити удар по Ірану. Галлант публічно не висловлював своїх поглядів щодо масштабів потенційного удару по Ірану, але він має репутацію одного з небагатьох членів кабінету безпеки, який готовий публічно кинути виклик прем’єр-міністру.
Як у кіно
Ти ж також, коли вперше із холодами одягаєш курточку, знаходиш щось у кишенях? Скажи, завжди приємно намацати ті дві гривні, навіть якщо розумієш, що за них нічого сьогодні не купиш. Що вже говорити, якщо це, наприклад, купюри номіналом 50 чи 100. А тепер уяви, які це відчуття, коли за багато-багато років віднаходиш щось найбільш цінне. Спогади.
Так сталося з подружжям Айлін і Білл Тернбулл. Пара одружилася у Шотландії 57 років тому. Молодята позичили у колеги камеру, щоб зняти, як виходитимуть із церкви після вінчання. Зафільмували усе і потім невдовзі після весілля переглядали запис. Для перегляду також позичили проєктор. Коли повертали його, то не помітили, що плівку з весільними фільмом залишили у проєкторі. Потім довго не могли зрозуміти: куди ж подівся запис. Зрештою Айлін і Білл змирилися з тим, що втратили таку пам’ятку. У 1981 подружжя емігрувало до Австралії. Вони вже й подумати не могли, що ще колись побачать кадри з весілля. А це таки сталося!
На початку цього року Террі Чейн зі шотландського Абердина переписував старі кіноплівки на DVD та виявив на одній із них запис весілля. Чоловік нічого не знав ні про пару, ні про історію плівки, але опублікував декілька кадрів у соціальних мережах. Через декілька місяців Айлін Тернбулл гортала Facebook, побачила ці кадри і впізнала на них себе і свого чоловіка. Виявилося, що дядько Террі був тим, у кого молодята 57 років тому позичали проєктор, щоб подивитися запис із весілля. Хіба це не чудова історія?
