Випуск №203
Найбільш виборчий рік в історії, неминуча диктатура Трампа, новий президент Тайваню
Фанвошинг (англ. funwashing) — практика, коли хтось бере участь у популярному заході чи шоу, виступає на телебаченні тощо, щоб покращити свою репутацію серед громадськості.
Рік виборів
Чи знаєш Ти, що 2024 — це найбільш виборчий рік в історії? Більше 2 мільярдів людей у понад 60 країнах світу цьогоріч підуть на виборчі дільниці. Це водночас і надихає, і бентежить. З одного боку, демократія начебто домінує. З іншого, чималий відсоток із цих волевиявлень навряд чи відповідатиме принципам демократичних виборів. А будуть і такі, що в демократичний спосіб можуть привести до влади недемократичні уряди. Доброго ранку! І давай про це поговоримо.
У 2024 голосуватимуть сім з десяти найбільш густонаселених країн світу. 7 січня вибори вже відбулися у Бангладеші. Їх можна вважати радше фіктивними, адже результат був визначений заздалегідь: головні опозиційні партії бойкотували вибори, а багато їхніх лідерів перебувають у в’язниці.
Пакистан має проголосувати 8 лютого за новий склад Національної асамблеї, нижньої палати парламенту. В Індонезії 14 лютого обиратимуть президента, віцепрезидента та новий склад законодавчого органу. У березні в росії безумовно переоберуть путіна, а в Індії досі не призначили дати голосування на парламентських виборах. Це буде або квітень або травень. 2 червня народ Мексики обиратиме президента. Ну і 5 листопада — гранд-фінал, президентські вибори у США. Ймовірно, найважливіші в цьому році. У цих семи країнах проживає більше третини населення світу.
Окрім них, згадаймо і про Європейський Союз. У червні відбудуться вибори до Європарламенту. Тоді ж у Південно-Африканській Республіці голосуватимуть за нові склади парламенту та органів місцевого самоврядування. Є висока ймовірність, що у 2024 голосуватиме і народ Сполученого Королівства.
Бруно Масайнш, португальський політик, консультант та автор, у великій статті для британского видання New Statesman зазначає, що хоча американські вибори відбудуться наприкінці року, вони зададуть тон для тих, що відбуватимуться раніше. Він пов’язує це з тим, що вибори у США ілюструють центральний парадокс демократії: цей режим, як правило, надає повні та рівні політичні права антидемократичним силам, ті можуть виграти вибори, а потім скасувати демократичну систему. Відомий факт про те, що Гітлер отримав владу, перемігши з 33% голосів на федеральних виборах у Німеччині в листопаді 1932 року, звісно, значно гіперболізовано, але все ж на багатьох наганяє страх, що подібне може відбутися й у США. Так, наприклад, політолог Роберт Каган в листопаді написав для Washington Post колонку «Диктатура Трампа стає дедалі більш неминучою. Ми повинні припинити прикидатися». Він прогнозує, що в разі перемоги Трамп оновить урядову бюрократію, наповнивши її лояльними до себе людьми, і захоче увічнити свою владу або призначеного ним наступника. А також перетворить своїх опонентів на мішені політизованої системи правосуддя.Такі прогнози важко назвати безпідставними, якщо згадати, скільки разів Трамп нехтував етикою та законом, про що свідчать численні судові процеси проти нього. Тож постає питання: чи можуть листопадові вибори стати останніми вільними виборами в історії американської демократії? Як Тобі така опінія?
Айова за Трампа
Продовжимо про Трампа. Тим паче, що є привід. На жаль, він досі не сидить, а цілком непогано живе життя. У штаті Айова пройшли кокуси, вони ж партійні збори. Це перший етап голосування, коли визначається кандидат від партії. Збори республіканців у Айові стали першою можливістю для Трампа довести, що він досі є найкращим вибором для своєї партії після поразки у 2020. Він переміг з 51% голосів. З другим місцем довго трималася інтрига. За нього боролися Рон ДеСантіс та Ніккі Гейлі. Вони набрали 23% і 21% відповідно. Далі за кандидата чи кандидатку від Республіканської партії голосуватимуть у Нью-Гемпширі.
Трамп веде кампанію у нетиповий спосіб, і вже можна констатувати, що завдяки цьому перемагає в Айові. У порівнянні зі своїми конкурентами він провів значно менше живих заходів у штаті. Якщо інші розтягували цю складову кампанії, то штаб Трампа вирішив упродовж останнього тижня перед голосуванням провести усі офлайн-події.
Що ж робив політик, поки інші зустрічалися з виборцями? Він брав участь у судових процесах, бо це тепер частина його кампанії. Semafor пише, що Трамп перетворив свої юридичні проблеми на проблеми виборців-республіканців. Він продовжує гнути лінію, в якій поєднує свій правовий захист та політику в одне ціле.
«Я хочу бути присутнім на всіх своїх судах. Усе це створено Байденом і демократами. Це їхня нова форма шахрайства». Саме такий підхід на цьому етапі стає визначальним для перегонів. Рейтинги Трампа серед республіканців різко зросли в березні минулого року, якраз після висунення йому першого звинувачення у кримінальному злочині. Тоді його суперники намагалися знайти переконливий контраргумент, щоб знешкодити заяви про політичне переслідування. Але! За Трампом — роки роботи з просування серед електорату таких фальшивих концепцій як: «глибинна держава», «озброєний уряд» та «вкрадені вибори». У таких умовах важко знайти контраргумент, щоб переконати, що відкриті справи не є політично вмотивованими, адже за останні 4 роки прихильники Трампа дуже добре вивчили, що у нього вкрали перемогу в 2020. Тож для них цілком логічно, що зараз цю ікону незаконно переслідують Байден та інші шахраї.
Тайвань проголосував
Забудьмо на трішки про Трампа, але продовжимо тему виборів. Тайвань. Бруно Масайнш, який нещодавно там побував, пише, що його найяскравіше враження полягало в тому, що Тайвань є унікальною демократією. Країна повністю сприйняла небезпеку як частину демократичного правління. Вибори на Тайвані не стосуються лише найкращої соціальної чи освітньої політики, а й того, що означає бути тайванцем та ризиків війни між світовими супердержавами.
Уже втретє поспіль на президентських виборах там перемагає людина з Демократичної прогресивної партії. Лай Чін Те, відомий також як Вільям Лай. Про нього ми вже колись розповідали у Ранковому допіо. Якщо Тобі буде цікаво пригадати, то шукай 163 випуск.
На що ми звернемо Твою увагу зараз? Лай доволі сміливо висловлювався за ідею незалежності Тайваню. Це не сподобалося Пекіну. Нагадаємо Тобі про «політику одного Китаю» у міжнародних відносинах. Вона полягає в офіційному визнанні тільки однієї китайської держави, незважаючи на існування двох країн, які проголосили себе Китаєм. На міждержавному рівні це означає, що для встановлення дипломатичних відносин з Китайською Народною Республікою треба розірвати офіційні відносини з Республікою Китай, тобто Тайванем, і навпаки. Саме так, до речі, після оголошення результатів виборів зробили в тихоокеанській острівній державі Науру. Там розірвали дипломатичні відносини з Тайванем і замість цього визнали Китай. Уряд Науру заявив, що такий крок відповідає інтересам держави.
Комуністична партія Китаю вважає Тайвань своєю територією, незважаючи на те, що ніколи його не контролювала. А втім, на заяви про незалежність від кандидата в президенти крутили носом. Власне, не просто крутили носом, але також спробували своїми комуністичними руками втрутитися у виборчий процес. Руки були брудні, бо несли дезінформацію.
Восени Розвідувальне співтовариство Тайваню попередило, що Китай працює над тим, аби через низку дезінформаційних кампаній, військових і економічних операцій підвищити шанси кандидатів від опозиції, які виступають за покращення зв’язків з Пекіном. Були і фейки, і дипфейки, і ботоферми, і підставні сайти.
Дезінформація у період виборів — це, здається, вже очікувана річ у наш час. От тільки Тайвань, зважаючи на своє хитке геополітичне становище, від неї страждає не лише перед виборами, а й завжди. Тут ми віртувально обіймаємо Тайвань.
Відповідно до звіту Проєкту різноманітності демократії Стокгольмського університету, який опублікували у березні 2023, Тайвань десятий рік поспіль отримував найбільшу кількість дезінформації з-за меж країни. Що ж там з усім цим роблять?
CNN розповідає історію громадянки Тайваню Ненсі Се. У розпал пандемії коронавірусу вона отримала таке повідомлення від своїх родичів: «Щоб вірус не потрапив у ваші легені, вам потрібно лише пити багато води з сіллю та оцтом». Жінка відразу зрозуміла, що це фейк, і скористалася чат-ботом Auntie Meiyu. Це один із численних тайваньських додатків для перевірки фактів. Подібні застосунки останніми роками набувають дедалі більшої популярності.
А ми нагадаємо Тобі, що український інформаційний простір на предмет фейків відслідковує організація Вокс Україна. Рекомендуємо слідкувати за нею у соціальних мережах, щоб не потрапити в тенета дезінформації.
А за перебігом виборів у Тайвані уважно спостерігали у Вашингтоні. Минулої неділі США направили на острів делегацію зі своїх колишніх чиновників, щоб ті віч-на-віч зустрілися з провідними місцевими політиками та політикинями.
Один із представників американської делегації сказав іще чинній президентці Тайваню Цай Ін Вень, що зобов’язання США щодо цієї країни є «міцними». Як Ти розумієш, щодо Тайваню американська риторика така ж чітка, як і щодо України.
Байден відреагував на результати тайванських виборів, заявивши, що США «не підтримують» незалежність Тайваню. Можливо, цей коментар був спрямований на те, щоб заспокоїти Китай. Ми знову ж таки повернемося до «політики одного Китаю» і зазначимо, що по суті сьогодні для країн є неможливим визнати незалежність Тайваню.
Semafor пише: варто очікувати на те, що Китай продовжить свій економічний тиск і військове залякування самоврядного острову, але щодо вторгнення до Тайваню, то аналітики вважають його малоймовірним у найближчому майбутньому. Один з японських чиновників сказав, що Китай не буде робити нічого «радикального» одразу після виборів, але може зробити щось подібне до того, що відбувалося, коли Ненсі Пелосі літала на Тайвань. Пам’ятаєш, як всі слідкували за її літаком і чекали, чи Третя світова офіційно розпочнеться влітку 2022? Також у контексті можливої реакції Китаю варто згадати, що Демократична прогресивна партія виграла президентські вибори, але втратила контроль над законодавчим органом Тайваню. Це може задовільняти Пекін.
Майбутнє (в) демократії?
Повернімося до статті Бруно Масайнша у New Statesman, про яку згадували на початку випуску. У ній він називає 2024 не просто найбільш виборчим роком в історії, але також роком небезпечного голосування. Про можливу диктатуру Трампа ми вже розповіли, але на цьому небезпеки не закінчуються. Раніше було прийнято говорити про американську демократію як своєрідну модель. Зрештою, роками зовнішня політика Сполучених Штатів включала складову розвитку демократії в інших країнах. І Масайнш запитує: якщо диктатура в США стає все більш неминучою, як у такому разі можна представити американську демократію як модель? Чи хочемо ми, щоб світ копіював демократичну модель, яка йде до свого розпаду?
Він також звертається до міркувань Роберта Кагана, що американське глобальне лідерство є дуже важливим для світового порядку, оскільки воно засноване на правилах та священній цінності свободи. І тут виникає логічне протиріччя. Якщо всередині країни демократія занепадає, то як тут зберегти глобальне лідерство таким, яким воно було раніше? Виходячи із цього, деякі політичні коментатори побоюються, що другий президентський термін Трампа може означати поворот до американського ізоляціонізму. Ізоляціонізм — це підхід до зовнішньої політики, в основі якого лежить ідея незалученості у справи поза межами власної держави, особливо у війни інших країн. Ізоляціонізм принципово виступає за нейтралітет, виступає проти участі у військових союзах і пактах про взаємну оборону. У чистому вигляді ізоляціонізм виступає проти всіх зобов’язань перед іноземними державами, включно з договорами та торговельними угодами. Хорошого мало.
Небезпечні вибори — це не лише про США. Масайнш пише, що підйом крайніх правих у Європі відбувається повільніше, ніж політичні зміни по той бік Атлантики, але він може виявитися більш тривалим. Ультраправі в Європі є більш ідеологічними, ніж Трамп і його прихильники. Дуже цікаві міркування автора про Сполучене Королівство. Там у консерваторів справи не дуже, ймовірно, що вони програють вибори. І це може призвести до різкого повороту цієї партії вправо. Такого сценарію побоюються навіть деякі з авторитетних торі.
Масайнш прогнозує, що цього року з новою силою постане питання, чи може демократія існувати лише в її західній, ліберальній, версії. Він застерігає не поспішати з висновками, що демократії в певних країнах мають вади лише тому, що вони відрізняються від якоїсь бездоганної західної версії, у якій демократичні процеси підкоряються неупередженим правилам, а повноваження держави суворо обмежені.
Автор зізнається, що свого часу він переосмислив погляди на демократію під час візиту…. Ти не повіриш, але на Сомаліленд. Це невизнана країна Африканського Рогу. Незважаючи на те, що Сомаліленду часто важко знайти фінансові ресурси для проведення національних виборів (а в останні роки вони взагалі не відбувалися), демократична культура цієї країни виділяється в регіоні. Невизнання міжнародним співтовариством допомогло Сомаліленду розвинути власні інституції, не скидаючи з рахунків своїх кланів. Оскільки ніхто не приїжджав навчати, як будувати демократію відповідно до визнаних моделей, то країна на основі існуючих традицій врядування розвинула власну політичну систему. Якщо все було би по-іншому, то, Масайнш припускає, що усунення політичної ролі кланів на тій підставі, що вони визначаються народженням, а не виборами, знищило б молоду демократію Сомаліленду.
Автор розмірковує у статті також про династії в Індонезії та цінність ієрархії в Індії. Деякі з його думок, як то кажуть, є непопулярними, а точніше буде сказати — дискусійними, але нам вони видалися щонайменш цікавими. Сьогодні так часто можна почути про важливість контексту, тож, мабуть, і демократію варто пропускати через контекст, а не лише через ідеалістичні уявлення та моделі.
Якщо Ти пам’ятаєш, то у березні президентські вибори мали би відбутися і в нас. Масайнш пише про Україну з України. У статті про вибори також не оминув увагою й нас:
«Навряд чи вибори відбудуться в нинішніх умовах, коли мільйони українців живуть за кордоном як біженці, а п’ята частина української території знаходиться під окупацією. Ті, хто критикують відтермінування виборів, не зважають на важливий момент: Україна є демократією, де вільно висловлюються різні політичні погляди, а життя нації є щоденним плебісцитом щодо того, що потрібно робити, щоб вижити. І все ж старі сумніви щодо напруги між демократією та війною теж реальні. Чи може демократія вижити в темні часи? Як можна вести війну, дотримуючись усіх демократичних форм?».
І ми хочемо зачепитися за тезу, що Україна є демократією, де вільно висловлюються різні політичні погляди, і висловити сподівання на належне розслідування випадків незаконного прослуховування українських журналістів, і що в майбутньому цих незаконних прослуховувань і відеостежень не буде.
Якщо раптом Тебе оминули ці новини, і Ти не розумієш про що йдеться, то ми зараз маємо на увазі історію з Bihus.info. Цього тижня у мережі з’явилося відео зі співробітниками цієї редакції. Ролики містять записи їхніх розмов та фіксують вживання ними, ймовірно, наркотичних речових. Після цього керівник проєкту Денис Бігус записав звернення, у якому повідомив, що операторів звільнено, але це насправді другорядне. Важливіше те, що через публікацію відео стало також відомо і про прослуховування телефонів журналістів і те, що в будиночках, де редакція мала корпоратив, були встановлені відеокамери. Це дуже засмучує, але нас порадувала реакція українського суспільства на ситуацію. Дуже доросла. Ми виросли і розуміємо, що не такі вже й страшні травка та кришталик, якщо на інших шальках терезів — перешкоджання журналістській діяльності.
Про вибори ми продовжимо у наступному випуску. Бо 2024 це не просто рік найбільшої кількості виборів, це рік найбільшої кількості виборів в епоху генеративного штучного інтелекту.
Від полюса до полюса на електрокарі
Такий серйозний сьогодні вийшов випуск. Але коли він буває несерйозним? Утім, сьогодні ми додамо до Допіо трішки пригод. Не своїх, а однієї дуже авантюрної шотландської пари.
Кріс і Джулі Ремзі хотіли довести, що їхній електричний позашляховик такий же міцний і надійний, як і звичайний автомобіль. Для цього вони вирішили багато і далеко покататися на ньому. У березні минулого року Кріс і Джулі та їхній модифікований позашляховик Nissan Ariya стартували з крижаних вод полярного кола поблизу Північного полюса. Завершили свою мандрівку вони аж у грудні на Південному полюсі в Антарктиді.
Подружжя Ремзі співпрацювало з Arctic Trucks, компанією, яка організовує антарктичні експедиції, щоб спланувати полярну подорож та модифікувати свій електричний позашляховик для цієї мандрівки. Інженери посилили кузов автомобіля та встановили гігантські 39-дюймові шини, щоб ті могли витримати лід і сніг Арктики. Кавоман Кріс також встановив усередині еспресо-машину.
Цікаво, що Ремзі розпочинали свою поїздку з місця розташування Північного магнітного полюса 1823 року, який з роками змістився далі на північ. До теперішнього розташування Північного полюса доїхати було би дуже небезпечно, а обраний курс і без того був досить підступним.
Температура опускалася до мінус 50, а рельєф місцевості коливався між слизьким льодом і прихованими берегами снігу. У проміжках між водінням Ремзі спали або в машині, або в наметі, розбитому на льоду. Оскільки шлях пролягав через дуже віддалені місця, то пара не могла повністю відмовитися від викопного палива: вони заряджали автомобіль за допомогою генератора.
Коли Кріс і Джулі дісталися до материкової частини Канади, то могли користуватися станціями підзарядки та розетками в будинках. Модифікації автомобіля призвели до того, що він тепер швидше розряджався. У Сполучених Штатах Ремзі відзначили широку мережу зарядних станцій, але вимушені визнати, що часто вони не працюють.
Пара дісталася до Мексики з Техасу та проїхала Панамериканським шосе до Панами. Там вони сіли на пором до Колумбії, щоб оминути лісистий Даріен-Геп на панамсько-колумбійському кордоні. Джулі зізналася, що подорож проходила доволі стресово, оскільки в багатьох країнах мережі зарядних станцій суттєво порідшали, тож чоловік і жінка весь час нервово слідкували за станом акумулятора.
Ще на етапі планування Ремзі помітили, що в таких країнах як: Чилі, Еквадор, Перу і Колумбія бракує зарядних станцій, тож сконтактували з однією енергетичною компанією і домовилися про встановлення 20 додаткових.У листопаді подружжя досягло міста Пунта-Аренас в Чилі, поблизу найпівденнішого краю континенту, і почало підготовку до останнього, найризикованішого етапу експедиції.
Щоб потрапити в Антарктиду, потрібен був політ, але після цього Ремзі мали б проїхати приблизно 1200 кілометрів від свого базового табору до Південного полюса. На цьому етапі до Ремзі знову доєдналася команда Arctic Trucks, щоб в разі чого надати їм допомогу. У грудні Кріс і Джулі нарешті доїхали до точки призначення, а в січні повернулися додому святкувати і рекламувати свою експедицію.
