Протести в Уругваї та єгипетський гіп-гоп
Воукфішинг (wokefishing) — вдавати більший інтерес до таких соціальних проблем, як расизм і нерівність, ніж він насправді є, щоб привабити людину, з якою хочеться мати романтичні стосунки.
Просто купи води
Доброго ранку! Думали, що цей випуск буде про саміт НАТО у Вільнюсі, але про нього писали всі, тому в Допіо сьогодні — Уругвай та Єгипет.
Втім розпочнемо ми з подяки народу Сполученого Королівства та особисто міністру оборони Бен Воллесу за всю надану зброю та те, що по-мученицьки витерпів та подолав 11 годин дороги до Києва. Дякуємо! Ти також, коли прокидаєшся вранці, першим ділом маєш дякувати Бену Воллесу.
А тепер — Уругвай. Офіційно — Східна Республіка Уругвай. Південноамериканська держава. Межує з Бразилією та Аргентиною. Столиця — Монтевідео. За розміром є однією з найменших на материку. Населення країни складає трохи більше 3 мільйонів людей. Уругвай має найвищий ВВП на душу населення в Південній Америці.
Зараз країна переживає найбільшу засуху за останні 74 роки. Надзвичайно низька кількість опадів і рекордно високі температури призвели до висихання головного водосховища Уругваю висохло, а також зміління річок. Щоб поповнити запаси, органи державного водопостачання почали брати воду з гирла Ріо-де-ла-Плата, де морська вода змішується з прісною, що призвело до осолонення води. Уряд подвоїв дозволені рівні хлориду натрію у проточній воді, тому радить не пити її вагітним жінкам і людям із серйозними захворюваннями. Батькам порадили готувати дитяче молоко на бутильованій воді та недосолювати дитячу їжу.
У столиці країни, Монтевідео, оголосили надзвичайний стан. Президент Уругваю Луїс Лакалле Поу заявив, що скасовує податки на бутильовану воду і планує забезпечувати щодня двома літрами безкоштовної води 21000 бідних або вразливих сімей. Політик також пообіцяв за 30 днів побудувати нове водосховище.
Усі ці дії не зменшують людського гніву, тож Уругвай охопили масові протести, адже не лише засуха є причиною сьогоднішньої кризи. «Це не засуха, це грабіж», — такі надписи можна зустріти на стінах різних будівель у Монтевідео. Громадськість переконана, що посуха показала насправді проблематичність уругвайської економічної моделі. Адже 80% запасів води йде на промисловість, наприклад, на виробництво сої та целюлози. Минулого місяця в Уругваї почав роботу найбільший у світі целюлозний завод, яким керує фінська компанія UPM. Такий завод у країні вже третій. Для виробництва сировини для паперу, як стверджують експерти, потрібно майже 130 мільйонів літрів води на день. Представники фінської компанії кажуть, що питна вода, яку споживають у Монтевідео, надходить із річки Санта-Люсія. Жоден з целюлозних заводів Уругваю не пов’язаний з нею, тож криза жодним чином не пов’язана з лісовим сектором.
Утім, як нам здалося, найбільше гніву в уругвайців та уругвайок викликає не лісова промисловість, а, як би це дивно не звучало, Google. Техгігант планує побудувати центр обробки даних у департаменті Канелонес на півдні Уругваю. Для цього компанія купила 29 гектарів землі. The Guardian пише, що згідно з даними Міністерства охорони навколишнього середовища, отриманих в ході одного судового процесу, такий центр для охолодження своїх серверів використовуватиме понад 7,5 мільйонів літрів води на день. Стільки води для побутових щоденних потреб використовують 55 000 людей. За словами Даніеля Пеньї, дослідника з Республіканського Університету в Монтевідео, вода для дата-центру надходитиме безпосередньо з громадської системи питного водопостачання.
Міністерство промисловості Уругваю заперечує це і стверджує, що наведені їхніми опонентами цифри застарілі, оскільки компанія переглядає свої плани, а центр обробки даних буде «меншого розміру». У Google запевняють, що досі в пошуку найбільш оптимального варіанту, у якому вони точно врахують питання екології та кліматичних змін, бо стійкість — їхня головна цінність. Як би там не було, протестувальники, кажуть, що воду з з-під крана практично неможливо пити, а близько 500 000 людей не можуть дозволити собі купувати воду в пляшках. Це дещо іронічно, зважаючи на те, що Уругвай був першою країною у світі, яка проголосила доступ до води конституційним правом. Здається, у житті це працює не як право, а як привілей.
Що люди робили до смартфонів?
Якщо в Уругваї люди вже протестують, то в Єгипті — ще ні, але колись можуть почати. Країна робить черговий авторитарний поворот, держава посилює свій механізм стеження та цензурування, але бунтарський дух живе в музиці. Розповімо про це сьогодні у Допіо, але спершу — секретний фрагмент для нашої спільноти.
Доєднатися до спільноти Sebto та читати «Ранкове допіо» повністю можна на Patreon www.patreon.com/sebto чи Buy me a coffee www.buymeacoffee.com/sebto.
Buy me a coffee дає можливість підтримати Sebto або оформити членство у спільноті. Щоб отримувати повний доступ, потрібно оформити членство. Із будь-якими запитаннями щодо спільноти можеш звертатися сюди: sebto.team@gmail.com
Музика бунтівників
Про особливе значення гіп-гопу для Єгипту вийшов великий матеріал на The Guardian. Лінк на нього залишаємо в описі та дуже рекомендуємо прочитати його. Ми у Допіо переповімо лише основне. Авторкою лонгріда є Ясмін Ель Рашиді, каїрська письменниця та журналістка. Вона, власне, нещодавно видала нову книжку «Laughter in the Dark: Egypt to the Tune of Change», у якій документує, як молоде покоління музикантів вистояло в авторитарному режимі; описує виконавців mahraganat, які поєднують гіп-гоп культуру, реп і єгипетську музику, щоб розповідати власні історії.
Ясмін Ель Рашиді була учасницею Єгипетської революції 2011 року. Власне, із цих подій і зародилася музична культура mahraganat. Журналістці 46, і вона розповідає, що її покоління виховували з розумінням, що через політику можна потрапити до в’язниці або ж просто зникнути. Журналістка, як і багато інших єгиптян та єгиптянок, зростала із чітким знанням про те, про що говорити можна, а про що говорити не варто. Так тривало роками, а потім, у 2011, розпочалася революція. І те, наскільки швидко все закрутилося, стало сюрпризом навіть для самих єгиптян та єгиптянок. Ми коротко нагадаємо, що до подій 2011 року в Єгипті 30 років президентом був Хосні Мубарак. У 2010 році в країні була серйозна криза: безробіття, низькі зарплати, нестача житла, щоденні відключення світла, високі ціни на продукти. Аж тут у Тунісі розпочинається Жасминова революція, коли під тиском масових заворушень пішов у відставку багаторічний президент країни Зін аль-Абідін бен Алі. Це відбулося 14 січня, а вже 25 січня протести спалахнули в Єгипті.
Пані Ель Рашиді каже, що якщо подивитися відео тих протестів, то місцями може здатися, що це фестиваль. Люди марширували з транспарантами, які закликали до реформ і гарантування основних прав; використовували каструлі та сковорідки; скандували мантри на кшталт: «Хліб, свобода, соціальна справедливість». І тоді ж люди заспівали. Це був як колективний спів, так і виступи окремих виконавців. Революція навіть мала свій гімн. Ним стала пісня «Irhal» Рамі Ессама. Це був заклик до Мубарака, щоб той пішов геть.
Музиканти здебільшого співали про жінок, наркотики, бідність та пов’язані з нею проблеми. Наприклад, неможливість створити сім’ю. Це дуже резонувало людям, зрештою більшість тих, хто вийшли на протести, вийшли не стільки проти президента, як через те, що держава нехтувала їхніми базовими потребами. Були й виконавці, які відверто співали про жорстокість поліції, політичні вбивства, корупцію, армію та хаос. Таких не любив режим, але любили люди.
Протести 2011 року стали поштовхом для мільйонів єгиптян та єгиптянок до того, щоб придбати смартфон. Це призвело до швидкого поширення 3G. Мубарак таки пішов у відставку, і вже за декілька місяців у Facebook, Twitter, YouTube і SoundCloud різко зросла кількість користувачів та користувачок з Єгипту. Молоді письменники, художники та музиканти викладали свої роботи в соцмережах. Так набирала обертів гіп-гоп культура.Узагалі, це можна назвати радше натхненною гіп-гопом унікальною музичною культурою. Ми сьогодні вже згадували слово, яким її позначають — «mahraganat», від «mahragan» — фестиваль.
У 2013 році в Єгипті відбувся військовий переворот, наслідком якого став прихід до влади фельдмаршала Абделя Фаттаха Ас-Сісі. З того часу країна зійшла на шлях авторитаризму і з кожним роком дедалі більше заглиблюється в його нетрі. От уяви собі, у 2011 році розпочався бум на технології та соціальні медіа, люди відчули свободу, якої не знали 30 років, а тут новому режиму треба щось із цим робити, якось тримати суспільство у своїх авторитарних руках. Звичайно, були масові ув’язнення. За даними правозахисних груп, 60000 людей були заарештовані за політичними звинуваченнями. А що ще страшніше, так це зафіксовані масові засудження до смертної кари. Людям забороняли збиратися групами більше 10 осіб. Поліція почала зупиняти молодих людей на вулицях і перевіряти чи то пак обшукувати їхні телефони.
Якщо раніше, за Мубарака, червоні лінії цензури стосувалися виключно критики його політики, то тепер межі контролю значно розсунулися. Цензурували тексти пісень та дописи у соціальних мережах, якщо вони раптом видавалися «морально образливими». Наразі щонайменше шість молодих жінок перебувають у в’язниці через те, що з’явилися у відео, які, на думку режиму, порушують «сімейні принципи та цінності єгипетського суспільства». Що ж такого на тих відео? Наприклад, на одному з них розлучена жінка в одязі, що трактують як облягаючий, танцює зі своїм хлопцем.
В країні працює система громадянського шпигунства, подібна до тієї, яка була створена Штазі, спецслужбою НДР, коли громадяни доносять на своїх співгромадян.
Ас-Сісі відразу взявся також за регулювання інтернету. Усіх, хто має більше 5000 підписників та підписниць, визнали засобами масової інформації. Це означає, що тепер вони підсудні за публікацію будь-яких «неправдивих новин» або «підбурювання». Ці терміни не мають чіткого формулювання, себто можуть охопити буквально будь-що.
І ось в таких обставинах, на диво, процвітає незалежна музична сцена, особливо mahraganat. Єгипетські виконавці пишуть тексти, які ґрунтуються на глибоко особистих, політичних, сексуальних і соціально-економічних реаліях. Пишуть про все те, що не подобається уряду, — життя, спільноти, ворогів, особисті, економічні та політичні битви, свої успіхи, гроші, жінок, мрії. Є пісні про вживання алкоголю та наркотиків. І те, й інше вважається блюзнірством в ісламі, а наркотики караються ув’язненням.
Гіп-гоп виконавці мають величезні аудиторії. Мільйони їх фоловлять в соціальних мережах, квитки на концерти розкуповують, як гарячі пиріжки. Виконавці постійно виступають на концертах та корпоративах. І все це незважаючи на неодноразові намагання держави заборонити їх творчість та знищити самих митців та мисткинь.
Ясмін ель Рашиді акцентує на тому, що всі ці люди не брали участі у революції 2011 року, оскільки зараз вони доволі юні, що й казати про давні протести. Утім вони досягли свідомого віку в той момент, коли всі в суспільстві вільно висловлювалися. Саме тому ця молодь є такою відвертою, розкутою та незалежною. За словами журналістки, близько 60% населення Єгипту, або 65 мільйонів людей, є молодшими 29 років, тому не дивно, що молоді музиканти мають стільки шанувальників та шанувальниць. Вона вважає, що саме ця аудиторія є майбутнім країни. Саме ці молоді люди, що виховуються під впливом mahraganat визначатимуть, чим та яким стане Єгипет завтра.
