Випуск №292
Гренландія і Трамп, нова спроба сформувати уряд в Австрії
___________________________________________________________
Наалаккерсуїсут — уряд Гренландії.
Амбіції Трампа щодо Гренландії
Минулого тижня під час спілкування із журналістами у своїй резиденції в Мар-а-Лаго Дональд Трамп не заперечив варіанти застосування військової сили або економічного тиску, щоб відновити контроль над Панамським каналом та здобути Гренландію. Доброго ранку! Як ми й обіцяли у минулому випуску, коли згадували про те, як Трамп назвав Трюдо «губернатором 51 штату», продовжуємо про його інші, за визначенням Axios, «імперські амбіції». Сьогодні вирушаємо до Гренландії або ж Калаалліт Нунаат. Саме так цей найбільший у світі острів називається гренландською мовою.
Його колонізація періоду Нового часу почалася у першій половині 18 століття, коли на острів прибув Ганс Егеде — норвезький священник та місіонер. Його підтримувало Об’єднане Королівство Данія-Норвегія. Егеде заснував торговельну компанію та лютеранську місію поблизу сучасного Нуука — столиці Гренландії. Це був початок колоніальної ери острова. У 1776 році уряд Данії взяв на себе повну монополію на торгівлю з Гренландією, тому узбережжя острова було закритим для іноземного доступу. Така ізоляція тривала аж до 1950.
Під час Другої світової війни, коли Данію окупувала Німеччина, Гренландію взяли під контроль США. Дуже цікаво, як різні ресурси по-різному тут проставляють акценти. Так, наприклад, Britannica пише, що Гренландія тоді потрапила під захист Сполучених Штатів. The Guardian натомість називає це окупацією.
У 1945 США повернули острів Копенгагену. І через 8 років Гренландія стала невід’ємною частиною Данії. У 1979 на острові провели референдум і за його результатами Гренландії надали самоуправління — контроль над внутрішніми справами, який збільшувався поступово. Міжнародна й оборонна політики залишилися за Копенгагеном. З того часу Гренландія має власний парламент — Інацісартут, — але разом із тим представлена і двома депутатами у данському законодавчому органі.
На початку 21 століття гренландці почали схилятися до того, що вони мають володіти значно більшим контролем над власними зовнішніми справами. О, мало не забули. Населення острова — близько 56 тисяч людей. Частково настрої до розширення автономії були пов’язані із угодою 2004 року між США та Данією, яка дозволяла Сполученим Штатам модернізувати свою систему протиракетної оборони на авіабазі в Пітуффіку (раніше — Туле). Її побудували у 50-х роках. І щоб це зробити, з території навколо бази насильно виселили корінне населення — інуїтів. Пізніше представники цього народу скаржилися до Європейського суду з прав людини.
У нульових деякі гренландці мали занепокоєння щодо розширення американської присутності на острові, оскільки у минулому траплялися не надто приємні інциденти. Під час холодної війни Сполучені Штати без відома Гренландії зберігали на острові ядерні бомби, незважаючи на заборону цього типу озброєння в Данії. У 1968 американський військовий літак з чотирма водневими бомбами розбився поблизу Пітуффіку.
У 2008 у Гренландії відбувся новий референдум, в ході якого 75% жителів острова проголосували за розширену автономію. Копенгаген підтримував цю ідею ще до голосування. Розширена автономія надала уряду Гренландії більше обов’язків у зовнішніх справах, питаннях імміграції та юстиції, а також надала право на ймовірно прибуткові вуглеводневі та мінеральні ресурси. Вважалося, що цей потенційний дохід послабить економічну залежність від Данії. Власне, економічна залежність — це фактор, який називають останньою перепоною до повної незалежності острова. А прагнення до неї дедалі сильніші й сильніші.
The Guardian відзначає, що останніми місяцями між Гренландією та Данією значно загострилася напруженість. Одна з причин — сильний гнів, оскільки недавнє розслідування виявило, що Данія у 60-70-х роках здійснювала примусову контрацепцію гренландок. Прем’єр-міністр Гренландії через це звинуватив Данію у геноциді. Детальніше про це розповідаємо у секретній частині.
Чому саме Гренландія?
У новорічній промові прем’єр-міністр Гренландії Муте Егеде заявив, що хоче звільнення від «пут колоніалізму» і щоб його батьківщина формувала власне майбутнє як незалежна держава. До речі, жителі Гренландії є громадянами Данії, а сам острів вважається спеціальною територією ЄС. Згідно з угодою 2009 року з Данією, Гренландія, щоб проголосити незалежність, повинна провести успішний референдум. За декілька місяців там мають відбутися парламентські вибори.
Що Ти ще маєш знати про Гренландію, перш ніж ми повернемося до Трампа? Власне, зараз Ти зрозумієш, чому його цікавить цей острів. Причин декілька.
У жовтні, коли в серцях ще жевріла надія, що Дональд не стане вдруге президентом, на The Economist вийшла стаття про Гренландію та її корисні копалини. Американський уряд має список «важливих мінералів», до якого входить 50 найменувань. На території Гренландії представлено 43 з них. Сьогодні ці мінерали здебільшого постачає Китай, і якщо він перестане це робити, то економіці, сфері технологій та оборонному комплексу прийдуть габелі. Тож запаси Гренландії мають надзвичайну цінність для США. Ще раніше вони привабили Джеффа Безоса, засновника Amazon, та Міністерство оборони США.
The Guardian пише, що Гренландія розташована між США та Росією, і її вважають дедалі важливішою для оборони у можливому протистоянні з Китаєм та Росією і полем геополітичних битв через загострення кліматичної кризи. Оскільки величезні крижані покриви та льодовики на острові швидко тануть, це може удоступнити також буріння нафти, хоч і Гренландія у 2021 році припинила надавати ліцензії на розвідку цього ресурсу. Крім цього, танення арктичних льодів також відкриває нові судноплавні шляхи і створює альтернативи Суецькому каналу, скорочуючи шлях із Західної Європи до Східної Азії майже вдвічі. У листопаді Китай і Росія домовилися співпрацювати в розробці нових арктичних морських маршрутів. А для США Гренландія є важливою військовою базою з системою раннього попередження про балістичні ракети ще з часів холодної війни. До зведення військової бази, у 1946, Гаррі Трумен хотів купити Гренландію. Він пропонував Данії 100 мільйонів доларів, але отримав відмову.
Свою зацікавленість островом Дональд Трамп висловлював ще під час першого президентського терміну. У 2019 році він поділився своєю не надто оригінальною ідеєю «купити Гренландію», говорив, що це буде «по суті велика угода з нерухомістю». Цитуємо: «Гренландія фактично належить Данії. А ми з Данією дуже хороші союзники, ми захищаємо Данію, як захищаємо велику частину світу. Тож виникла така концепція, і я хотів би це зробити. Стратегічно це небезінтересно, ми зацікавлені, але маємо ще поговорити трохи з Данією. Маю вам сказати, що це не пріоритет №1». Кінець цитати.
У 2019, Трамп також бездоказово стверджував, що Гренландія для Данії збиткова, адже обходиться у майже 700 мільйонів доларів на рік. Трамп, звісно, ігнорував маленький нюанс: як Данія, так і Гренландія неодноразово підкреслювали, що острів не продається. Метте Фредеріксен, данська прем’єр-міністерка, заявляла, що Гренландія належить Гренландії, і висловлювала сподівання, що балачки Трампа — не серйозні. А ось навколотрампівська медіа система, здається, була дуже піднесеною щодо цієї ідеї.
Теперішня риторика Дональда щодо Гренландії є значно менш делікатною, ніж 6 років тому. Минулого тижня він заявив, що якщо Данія чинитиме опір його територіальним амбіціям, то він встановить для скандинавської країни «дуже високі мита». Економічна помста, як у випадку з Канадою. Коли Трамп говорив це під час пресконференції у Мар-а-Лаго, його син Дональд Трамп-молодший приземлився у столиці Гренландії Нууку і роздавав там кепки з написом «Make Greenland Great Again». У мережі також опублікували відео, на якому видно, як Трамп-старший під час дзвінка зі сином звертається до групи людей поблизу Дональда-молодшого і каже: «Ми будемо добре до вас ставитися».
Після заяв Трампа, прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен заявила, що автономна територія «не продається». Цитуємо: «У розумінні уряду Данії Гренландія належить гренландцям». Король Данії Фредерік Х минулого тижня змінив герб країни. Протягом 500 років на королівських гербах були присутні три корони — символ Кальмарської унії між Данією, Норвегією та Швецією. В оновленому варіанті корони замінили на білого ведмедя, що уособлює Гренландію, та барана — символ Фарерських островів. Рішення пов’язують і зі зростанням напруженості між Копенгагеном та Нууком, і зі заявами Трампа.
Муте Егеде, прем’єр-міністр Гренландії, на висловлювання американця відповів: «Дозвольте повторити: Гренландія належить гренландцям. Наше майбутнє і боротьба за незалежність – це наша справа. Данці, американці та всі інші можуть мати свою думку, але ми не повинні впадати в істерику та задивлятися на них. Тому що наше майбутнє — за нами, і ми маємо формувати його самі». Кінець цитати.
Егеде контакту з Трампом не мав, але заявив, що готовий з ним зустрітися, наголосивши на тому, що прагнення гренландців до незалежності треба поважати, і що Гренландія не збирається радикально розривати зв’язки з Данією.
Солодашко, нагадаємо Тобі, що скоро у Гренландії мають відбутися парламентські вибори. Саме тому ми вирішили стільки часу в цьому випуску відвести острову та висловлюванням Трампа. Є припущення, що із наближенням виборчої кампанії з цього всьго ще вилізе якийсь прецедент. Пригадаймо також, що поруч з Дональдом тепер завжди Ілон Маск, а у нього — гроші і твітер.
Журналіст «Голосу Америки» Остап Яриш написав у твітері, що якщо раніше багато хто сприймав заяви Трампа про Гренландію як тролінг, то цього тижня все переросло у дискусії на американському телебаченні. Конгресмени, дипломати та закордонні політики тепер серйозно обговорюють купівлю Гренландії Штатами. Хтось сміється, хтось критикує, а хтось запитує: «Чому б і ні?». Себто тема Гренландії найбільш імовірно лише починає розгортатися, і ми до неї в «Ранковому допіо» ще будемо повертатися.
Панамський канал та Трамп
Щодо Панамського каналу, ще однієї територіальної амбіції Дональда Трампа, то сьогодні лише скажемо, що він вважає, зокрема, що Панама ставить зависокі збори для американських суден, тож має повернути канал США. У наступному випуску ми детально розглянемо і висловлювання політика, і суперечливу історію американського контролю над Панамським каналом. Як і з Гренландією, ця тема, як нам здається, ще виринатиме й виринатиме цьогоріч, тож хочемо присвятити їй достатньо часу у п’ятницю, щоб нічого важливого не впустити. Сьогодні лише додамо, що заяви Дональда вже надихнули республіканців у Конгресі розробити і представити законопроєкт, який дозволить федеральному уряду повторно викупити Панамський канал.
Ініціативу виявив Дасті Джонсон із Південної Дакоти. До його законопроєкту доєдналися 15 співавторів-республіканців, серед яких є як відносні центристи, так і жорсткі консерватори. Наразі він не має двопартійної підтримки, хоча деякі демократи висловлювали готовність розглянути ідею відновити вплив США на Панамський канал, щоб протидіяти Китаю. Із цією темою на сьогодні точно все, бо є ще інші важливі новини. До Панамського каналу «припливемо» вже у п’ятницю, а ось Дональда Трампа, на жаль, згадаємо ще сьогодні у «стіках».
Протести в Австрії
Пам’ятаєш, що у жовтні в Австрії відбулися парламентські вибори? Перемогу на них здобула права популістська євроскептична і проросійська «Партія свободи». Займемося самоцитуванням. У 268 випуску ми говорили: «Результати виборів у Австрії, чесно кажучи, не надто приємні, але ще не все пропало. Партія Кікля, попри перемогу, далека від парламентської більшості, має лише 57 місць. У «Народної партії» — 51 мандат, а у соціал-демократів — 41. Сформувати уряд «Австрійській партії свободи» буде важко, бо ніхто з інших політичних сил з нею не хоче мати справи».
У 272 випуску ми розповідали, що президент Австрії доручив чинному канцлеру Нехаммеру провести коаліційні переговори із соціал-демократами, які посіли третє місце. І знаєш що? У Нехаммера нічого не вийшло, і він подав у відставку. Міністра закордонних справ Австрії Александра Шалленберга призначили керівником країни на перехідний період, поки тривають переговори щодо формування нової правлячої коаліції. Таку роль він виконує вже вдруге за свою кар’єру. Попередній раз це було у 2021. Шалленберг на 2 місяці очолив уряд, а тоді передав посаду Нехаммеру і повернувся до обов’язків очільника МЗС.
Минулого понеділка президент Александер Ван дер Беллен доручив сформувати уряд лідеру «Партії свободи». Кікль розпочне переговори зі своїм єдиним потенційним партнером — консервативною «Народною партією», яка посіла друге місце на парламентських виборах. «Народна партія» — це та, яку представляв Нехаммер, і якій спершу доручили формувати уряд.
Ці дві політичні сили уже мали досвід співпраці. Востаннє це було з 2017 до 2019 в межах коаліції. І той уряд розпався через корупційний скандал, у якому фігурував тодішній лідер «Партії свободи» Гайнц-Крістіан Штрахе.
Крістіан Штоккер, тимчасовий голова «Народної партії», заявив, що зустрінеться з Кіклем, лідером «Партії свободи», і вимагатиме чітких відповідей на питання, які важливі для його партії та Австрії.
У четвер на вулиці Відня вийшли тисячі протестувальників, щоб висловити свою незгоду з «Партією свободи» та її суперечливим лідером Гербертом Кіклем. Влада Австрії оцінює, що близько 25 000 людей взяли участь у протестах. Якщо раптом не пам’ятаєш, у чому проблематичність «Партії свободи», то вмикай 268 випуск «Ранкового допіо». Якщо коротко, це найбільш прокремлівська партія Австрії.
