Випуск №335
Чим буде займатися Спеціальний трибунал з розслідування злочину агресії проти України
___________________________________________________________
Smartphone face — ситуація, коли обличчя актора чи акторки виглядає надто сучасним, щоб бути переконливим у ролі персонажів з минулого в історичній драмі. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org.
Чи можуть плітки допомогти чоловікам подолати самотність?
Сталося нечуване. Тема, за яку проголосував продюсер Антон, вперше перемогла у донатному голосуванні. Шок! Що далі? Дональд Трамп відмовиться від помаранчевої тоналки, а Джей Ді Дрон пересяде з дивана на крісло? Доброго ранку! Сьогодні розпочинаємо із чоловіків та пліток.
Ця тема зібрала 2478 гривень 84 копійки. На рахунку великого яєчного пограбування — 897 гривень. Тож, попліткуємо!
Чи доводилося тобі бачити у соціальних мережах скетчі, в яких жінки кепкують над тим, що їхні партнери геть не вміють пліткувати? Бо що означає «вміти пліткувати»? Це не просто розповісти певну чутливу інформацію, це помістити її у контекст та надати якомога більше деталей. І ось у скетчах чоловіків (найчастіше гетеросексуальних чоловіків) показують такими, що можуть сказати партнерці певний чутливий факт, але ось щодо всієї інфраструктури навколо цього факту вони нічого не знають. Виглядає дійсно смішно, але от кореспондент Vox.com Алекс Абад-Сантос запитує: а чи під цим комізмом не ховаються глибші питання? Хто має право на плітки? Чому плітки вважаються чимось несерйозним чи навіть ганебним? І як це все пов’язано з чоловічою самотністю? Бо, давай чесно: чоловіки пліткують, просто не завжди вміють це робити добре.
У 2019 році асоційована професорка психології в Університеті Каліфорнії Меґан Роббінс разом із колегами провела масштабне дослідження, щоб з’ясувати, як саме пліткують люди. Дослідницьку групу цікавило, чи існують відмінності між чоловіками та жінками у тому, як часто і як вони обговорюють інших людей. Науковці проаналізували понад 400 учасників, які носили спеціальні авдіопристрої, що фіксували уривки їхніх розмов упродовж кількох днів. Потім записані розмови класифікували як позитивні, негативні або нейтральні плітки.
Дослідження показало, що чоловіки і жінки однаково часто обговорюють інших людей. І жінки, і чоловіки пліткують як позитивно, так і негативно з подібною частотою, але жінки частіше діляться нейтральними соціальними фактами. Наприклад, «Марічка купила нову машину». Тут немає оцінки чи емоційної реакції.Меґан Роббінс виснувала, що говорити про інших людей без емоційного забарвлення означає більше «практики» у соціальних розмовах. І ця практика формує навичку краще занурювати співрозмовника в контекст, будувати історію, розвивати деталі. Тобто саме ця «нейтральність» і створює умови для того, щоби зрештою краще пліткувати. Психологиня каже, що жінки більше вправляються у розмовах на соціальні теми не тому, що це «жіноча природа», а, тому що культура це дозволяє. Чоловіки ж, навпаки, виростають у середовищі, де така відкритість — підозріла.
Комік і подкастер Джаред Фрейд порівнює пліткування із тренуванням у спортзалі і каже, що чоловіки просто не роблять достатньо повторів. У жінок, на його думку, є більше «тренувальних майданчиків»: сніданки з подругами, групові чати, спільні перегляди та обговорення серіалів. Усе це — середовища, де регулярно обговорюються чужі історії, аналізуються вчинки, формується відчуття драматургії. Таким чином жінки безперервно виконують вправи зі спостережливості, емпатії та вчаться передавати інформацію цікаво. А от у більшості гетеросексуальних чоловіків таких побутових ситуацій просто менше. Вони теж мають друзів, але часто такі зустрічі обмежуються переглядом спорту чи обговоренням новин, без заглиблення у деталі чужих життів. Тому, коли чоловік і намагається поділитися якоюсь пліткою, вона часто виглядає «сухо» й безконтекстно.
Іронія в тому, що чоловіки насправді люблять, коли пліткують про них. Про це свідчить масштабне дослідження, яке провів професор психології Ендрю Гейлс із Університету Міссісіпі. Його опублікували в лютому цього року.
Учасників та учасниць дослідження просили уявити ситуацію: ти на вечірці, весело проводиш час і в якийсь момент йдеш додому. Група друзів залишається і починає обговорювати тих, хто вже пішов. Обговорення не завжди позитивне. І далі дослідники запитали: «Чи хочеш ти, щоб про тебе теж говорили після того, як ти підеш?». І чоловіки у порівнянні з жінками значно частіше висловлювали бажання бути об’єктом пліток, навіть якщо у негативному світлі. І ця схильність до уваги ще більше зростала у тих, хто мав високі показники нарцисизму.
Пояснення тут просте: для багатьох людей бути предметом пліток — це підтвердження, що ти існуєш у соціальному полі, що тебе помічають, згадують, обговорюють. І, виявляється, певна частина чоловіків (особливо молодших і з виразною потребою визнання) воліє, щоб про них говорили погане, ніж не говорили нічого взагалі. Науковці називають це ефектом «громадського підтвердження».
Це не означає, що чоловіки в захваті від того, що про них ллється бруд. Але дослідження показують, що бажання бути в центрі уваги переважує страх репутаційних втрат. І це ще один парадокс, який руйнує уявлення про чоловіків як тих, хто пліток не любить і не потребує.
Та між бажанням бути помітним і вмінням бути в розмові — прірва. Соціальні психологи зазначають, що чоловіки часто не відкриваються, бо не звикли сприймати обговорення (навіть дружнє) як простір близькості. Для багатьох із них розмова — це радше обмін інформацією або спосіб розв’язання проблеми, а не шлях до емоційного зв’язку.
Це проявляється з дитинства: хлопчиків менше торкаються, їм рідше говорять про почуття, і з роками вони засвоюють, що особисте — це небезпечне, а відкритися означає ризикувати. Звідси і мовчазні чоловічі компанії, де майже не заведено ділитися особистим, а дружба — це радше спільна дія, гра, пиво чи футбол, але не розмова. Бажання бути помітним не супроводжується досвідом справжньої емоційної близькості. Себто немає настільки близької дружби, щоб плітки виникали природно, а це насправді дуже важливо, оскільки плітки — це інструмент близькості. Коли ти комусь щось розповідаєш, ти не просто ділишся фактами. Ти кажеш: я тобі довіряю і хочу бути з тобою ближче. У цьому сенсі плітки, наче клей соціальних зв’язків.
І якщо повернутися до проблеми чоловічої самотності, про яку говорять останні років 5, і яку ми частково зачіпали у випуску, коли розповідали про те, як слабшає чоловіча дружба, то гірші навички у пліткуванні тут також відіграють свою роль. Бо якщо чоловіки не вміють або не хочуть ділитися секретами, вони не створюють соціальних зв’язків і залишаються наодинці. Така самотність — це не вибір, а наслідок соціалізації, і це реальна проблема.
Психологиня, викладачка Північно-Західного університету, фахівчиня з питань стосунків, емоційної близькості та інтимної комунікації Олександра Соломон у коментарі Vox.com сказала, цитуємо: «Я б фактично залишилася без роботи, якби чоловіки могли більше розмовляти і ділитися. Якщо компромісом є відсутність кар’єри у мене, але чоловіки більше розмовляють і діляться? Я б погодилася».
Тут мала би заграти пісня «KOSATKA» гурту L A T E X F A U N A, шукай її наприкінці випуску. А ще, коли дочитаєш, вмикай новий випуск подкасту «Не під запис», де в гостях Дмитро Зезюлін та Ілля Случанко із Латексфауни.Ми тобі вже розповідали про те, що продюсуємо третій сезон подкасту «Не під запис». І коли працювали над випуском із L A T E X F A U N A, то всі отримали просто якесь неймовірне задоволення. Думаємо, тобі також сподобається.
Екватор «Дронопаду», «Вечірнє розе» та «Слухацький клуб»
Час оголосити теми, за які ми пропонуємо тобі голосувати донатами цього разу. Але спершу дякуємо тобі за підтримку, ми змогли перетнути позначку в 50 тисяч. Коли ми записуємо випуск, то у конверті вже 51 500. Екватор ми перетнули, тепер будемо дозбирувати ще 48 500 гривень. Буде дуже класно, якщо до кінця червня зберемо 55 тисяч. Дуже розраховуємо на твою допомогу. І виносимо теми для донатного голосування.
Тема №1. Чому всі обожнюють Педро Паскаля?
Тема № 2. Застосунок для знайомства антивакцинаторів.
Лінк, за яким можна донатити, шукай в описі. У коментарі зазначай номер теми, за яку голосуєш. 1 — за Педро, 2 — за апку для дейтингу антивакцинаторів.
Вже у липні ми включимо тему, яка перемогла, до «Ранкового допіо». Так, оскільки у понеділок — 30 червня, то традиційно замість «Допіо» буде «Вечірнє розе» для нашої спільноти. А сюди ми повернемося за тиждень, у п’ятницю.
До речі, вчора ж відбулося 2 засідання нашого «Слухацького клубу». Ми обговорювали подкаст Pack One Bag. Як завжди було дуже цікаво та душевно. І ми вже готові оголосити подкаст, який будемо слухати та обговорювати у липні. Це буде перший українськомовний подкаст у нашому клубі. The Blue Eyed Podcast. Як його описують самі автори, це розмови з дітлахами про їхню буденність та мрії у прифронтових і деокупованих селах України.Ми ж від себе скажемо, що наша команда фанатіє від The Blue Eyed Podcast. Це неймовірно щирі та настроєві розмови, які, з одного боку, роблять тобі дуже добре, іноді пробивають на сльози, а ще зачаровують тим, наскільки майстерно вони зроблені. Тож, підписуйся на Patreon, Базу або оформлюй спонсорство на Youtube, і нумо слухати та обговорювати The Blue Eyed Podcast разом з нами. Засідання Слухацького клубу відбудеться 24 липня о 19:00.
Трибунал, якого всі так чекали
У середу Президент України Володимир Зеленський та Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе підписали угоду про створення Спеціального трибуналу для розслідування злочинів агресії проти України. Ми у «Ранковому допіо» вже неодноразово розповідали про інші суди, які здійснюють міжнародне правосуддя, зокрема Міжнародний кримінальний суд та Міжнародний суд ООН. То навіщо ж ще потрібен Спеціальний трибунал?
Міжнародний кримінальний суд, або МКС, справді має мандат на розгляд чотирьох найтяжчих міжнародних злочинів. Це:
- Воєнні злочини
- Злочини проти людяності
- Геноцид
- І злочин агресії.
Але є одне «але». Ситуація зі злочином агресії значно складніша. На практиці, коли йдеться про російський напад, МКС може розглядати тільки перші три категорії. Це тому, що сама конструкція юрисдикції щодо злочину агресії в МКС дуже обмежена. Щоби розглядати таку справу, мають бути виконані додаткові умови. По-перше, обидві держави — і та, що вчиняє агресію, і та, проти якої вона спрямована — мають ратифікувати спеціальну поправку до Римського статуту. По-друге, Рада Безпеки ООН має дати згоду, а оскільки Росія у Радбезі має право вето, то ти й без нас все розумієш.
Грубо кажучи, МКС не може притягнути вищі посадові особи Російської Федерації до відповідальності за злочин агресії, бо Росія не дозволяє це юридично. І саме для цього потрібен окремий Спеціальний трибунал. Це перший міжнародний суд, який має розслідувати злочин агресії Росії проти України, себто сам факт початку та ведення війни. Юрисдикція Спеціального трибуналу стосуватиметься не воєнних злочинів на полі бою та щодо цивільного населення, а вищих посадовців, які ухвалювали рішення напасти.
Історично це не нова практика. Свого часу на Нюрнберзькому трибуналі вперше з’явилися поняття «злочин проти людяності» і «агресія». Геноцид, до речі, тоді ще навіть не був окремим звинуваченням. Згодом також спеціальні трибунали створювали, коли ще не існувало МКС, і була потреба притягувати до відповідальності тих, кого національні суди не могли або не наважувалися судити — президентів, генералів, прем’єр-міністрів.
Отже, коли йдеться про не простих виконавців воєнних злочинів, а про тих, хто на найвищому рівні ухвалює рішення про вчинення міжнародних злочинів, які порушують права людини і норми міжнародного гуманітарного права, потреба в окремому трибуналі залишається актуальною.
Спеціальний трибунал — це міжнародний суд, і він має бути незалежним. Він не підпорядковуватиметься українській владі і не буде частиною жодної національної системи правосуддя. Натомість Трибунал діятиме на основі власного статуту (який, до речі, Рада Європи вже опублікувала).
Статут передбачає, що притягнути до відповідальності можна не лише росіян. Наприклад, якщо слідство доведе, що посадовці з Білорусі сприяли або прямо брали участь у вторгненні, проти них також можуть відкрити провадження.
Загалом щодо тих, кого можна притягувати до відповідальності, тут є дві категорії. Перша — найвище керівництво: президент, прем’єр-міністр та міністр закордонних справ. Вони користуються умовним «імунітетом» на час перебування на посаді. Прокурор може розслідувати, збирати докази, готувати обвинувачення проти них. Але далі — павза. Суддя не може затвердити обвинувальний акт, і процес не піде далі, поки особа офіційно не втратить посаду або не втратить імунітет. Трибунал у такому разі не закриває справу, а лише призупиняє її до слушного моменту.
Щодо всіх інших високопосадовців такої затримки немає. Трибунал може проводити і заочний розгляд, якщо доведе, що особу намагались належно повідомити, але вона все одно не з’явилась на засідання.
Статут також окреслює можливі покарання. Максимальний строк — 30 років позбавлення волі. Але якщо злочин матиме виняткову тяжкість, то можливо і довічне ув’язнення. Крім того, трибунал може призначити штрафи або конфіскувати все, що прямо чи опосередковано злочинці отримали внаслідок агресії. Наприклад, активи чи майно. Ці кошти мають скерувати на компенсації постраждалим.
Статут визначає, що навіть якщо комусь із високопосадовців нададуть амністію на національному рівні чи в межах якихось політичних домовленостей, це не стане перешкодою для відкриття провадження Трибуналом.
Підписання угоди із Радою Європи не означає, що з понеділка Спеціальний трибунал запрацює наповну. Статут передбачає його запуск у 2 етапи. Перший етап — це ще не суд, а радше налаштування інструментів і призначення ключових працівників — насамперед реєстратора, який відповідає за всю адміністративну кухню. На цьому етапі формується основна команда, а судді (про них трішки більше за декілька хвилин) обирають президента Трибуналу та затверджують головні правила, за якими відбуватимуться усі процеси.
Щоб перейти до другого етапу, потрібно укласти угоду з країною, де фізично працюватиме Трибунал. Тоді повністю запускається судова структура: призначають прокурора чи прокурорку і його чи її заступників, а суддів зі списку розподіляють по палатах — досудовій, судовій, апеляційній. І саме тоді Трибунал офіційно набуває юрисдикції, себто може розглядати справи. Інакше кажучи, спочатку формується команда, прописуються правила, готуються приміщення, а вже потім суд береться до справи.
З підготовкою фрагмента про Спеціальний трибунал нам допомагала юристка та керівниця Центру «Юрфем: Освіта» Вікторія Карпа. І от вона пояснює, що дуже важливо, що Україна підписала угоду з Радою Європи, оскільки мати ідею створити трибунал — це одне, але щоб втілити її у життя, то потрібна не лише політична воля, але ще й ресурси, логістика, інфраструктура.
Статут Спеціального трибуналу визначає Керівний комітет. Це група держав, які об’єдналися навколо створення Трибуналу. Вони обиратимуть суддів і прокурора, затверджуватимуть бюджет, щорічний звіт, координуватимуть запуск, роботу і завершення діяльності Трибуналу. До Керівного комітету входять країни-члени Ради Європи, а також держави, які не є членами цієї організації, але підтримують створення Трибуналу: Канада, США, Японія, Нова Зеландія та інші.
Суддів спочатку обирають до спеціального списку. Цей список формують через відкриту процедуру: держави пропонують кандидатів, а далі незалежна група міжнародних експертів відбирає найкращих, і вже Керівний комітет затверджує 15 суддів. Вони представлятимуть різні країни, матимуть різні досвіди, але обов’язково мають бути незалежні, досвідчені в міжнародному праві й кримінальних процесах і не підконтрольні жодній державі.
Обвинувачення висуватиме прокурор чи прокурорка Трибуналу. Людину на цю позицію також затвердить Керівний комітет з-поміж кандидатів, яких рекомендуватимуть експерти. Прокурор Трибуналу отримує інформацію про можливі злочини агресії насамперед від Генерального прокурора України: саме Україна передає справи або матеріали щодо вторгнення. Але прокурор може працювати і з іншими джерелами: отримувати докази від міжнародних організацій, держав чи навіть правозахисників. На основі наявної інформації прокурор вирішує, чи є достатньо підстав для початку розслідування.
У структурі Трибуналу також буде спеціальний підрозділ, який опікуватиметься захистом свідків і підтримкою потерпілих. Це включатиме охорону, психологічну підтримку, а в разі потреби — допомогу з переїздом.Повертаючись до того, з чого ми почали, чи не буде дублювань із функціями Міжнародного кримінального суду? Спеціальний трибунал і МКС не конкурують, а доповнюють одне одного. Вони можуть співпрацювати, ділитися доказами, і якщо обвинуваченого чи обвинувачувану затримають за ордером Міжнародного кримінального суду, то саме ця інституція розглядатиме справу першою.
