Удари США по Ірану, особливий університет у Північній Кореї
___________________________________________________________
Синдром фантомних вібрацій (phantom vibration syndrome) —
психологічне явище, за якого людина відчуває вібрацію мобільного телефону, хоча насправді жодного сигналу не було. Це може бути наслідком частого користування ґаджетом, підвищеної тривожності або очікування важливого повідомлення. Такі відчуття вважають різновидом сенсорної галюцинації, пов’язаної з цифровою залежністю. Джерело: NYT.
12 років потому
«Нещодавно я прогнозував, що президент Обама нападе на Іран через свою нездатність вести переговори належним способом. Він не володіє відповідними навичками!», — затвітив 11-го листопада 2013-го року Дональд Трамп. Ішов 2025-й рік, у ніч із цієї суботи на неділю за київським часом американський президент звернувся до нації з повідомленням про те, що американські військові завдали авіаударів по іранських ядерних об’єктах у Фордо, Натанзі та Ісфагані.
Трамп назвав операцію «визначним військовим успіхом» і заявив, що ключові іранські об’єкти зі збагачення урану «були повністю й остаточно знищені». «Чому не російські і не Росія загалом?», — дуже хочеться запитати у Дональда. Але що дадуть ці риторичні запитання? Тому просто: «Доброго ранку!».
Особливий університет
Про американські удари по Ірану ми, звісно, ще продовжимо сьогодні, але спершу — тема-переможиця донатного голосування. Цього разу переміг північнокорейський університет, що фінансується Заходом, зібравши 763 гривні 30 копійок. А от атака на Sony отримала лише один донат у розмірі 100 гривень.
Тож розповідаємо про Пхеньянський університет науки і технологій. 10 років тому у цьому навчальному закладі був перший випуск. У той період він доволі часто потрапляв у фокус іноземних медіа.
Так, наприклад, редакція BBC 18 місяців вела перемовини із владою КНДР, щоб отримати доступ до Пхеньянського університету науки і технологій та зробити про нього репортаж. Журналісти Кріс Роджерс та Маршалл Корвін розповідають про перші хвилини в університетському кампусі: тебе з порогу зустрічає військовий і салютує. Загалом це цілком очікувано у випадку північнокорейського ВНЗ. Однак Пхеньянський університет особливий тим, що його заснував доктор Джеймс Кім — корейсько-американський підприємець і християнин. І ось це вже має дещо дивний вайб.
До встановлення комуністичного режиму Корея мала глибокі релігійні традиції. Християнство там пустило своє міцне коріння ще наприкінці 19-го – початку 20-го століття; а Пхеньян через великі протестантські громади навіть називали «Східним Єрусалимом». Однак після встановлення влади Кім Ір Сена у 1940-х роках усі церкви закрили або зруйнували, а священнослужителів репресували. Місце релігії посіла офіційна ідеологія чучхе та культ особи: поклоніння династії Кімів фактично стало «державною релігією», де від громадян вимагали абсолютної лояльності. Формально конституція КНДР декларує свободу віросповідання, але застерігає громадян бути обережними, щоб релігія не шкодила державі. На практиці ж будь-яку незалежну релігійну діяльність вважають загрозою режиму. Особливо якщо йдеться про християнство, яке влада позиціонує як інструмент західного впливу та шпигунства. Звіти міжнародних організацій кінця 00-х — початку 10-х, коли, власне, виник Пхеньянський університет науки і технологій, фіксують, що влада КНДР цілеспрямовано прагнула «викорінити всіх християнських вірян та інституції» і опиралася у цьому на таємну поліцію, мережі донощиків, систему таборів для політв’язнів і страти.
Свідчення перебіжчиків і розслідування підтверджують численні випадки розправ за віру. Наприклад, у 2011-му році в провінції Хамґьон зафіксували розстріл старої жінки Квон Ин Сом та її онука за те, що вони були християнами. Відомі також і випадки покарань за зберігання Біблії. Зокрема йдеться про довічне ув’язнення в таборах цілої родини. Вирок розповсюджувався і на дворічну дитину. Святе Письмо знайшли також і у члена партії. Навіть його приналежність до номенклатури не зарадила звинуваченням, тож держслужбовця вивели на аеродром і розстріляли перед тисячами людей.
І ось маємо такий парадокс, що режим, з одного боку, переслідує громадян за християнство, а, з іншого боку, запрошує релігійного діяча зі США (країни, яку вважає своїм ворогом), щоб той відкрив у столиці університет. Влада КНДР пішла на такий крок після того, як доктор Джеймс Кім успішно відкрив ВНЗ на півночі Китаю.
Після запрошення із Північної Кореї він зібрав кошти серед американських та південнокорейських християнських благодійників і зрештою заснував у Пхеньяні виш. Усі заняття там ведуться англійською, а викладали спершу здебільшого американці. Хоча університет офіційно підпорядковується Міністерству освіти Північної Кореї, він має відносну академічну свободу. Чи варто й казати, що решта навчальних закладів країни такими привілеями не володіє? Пхеньян формально дозволив іноземним спеціалістам викладати технічні науки, але заборонив будь-яку релігійну чи політичну пропаганду. Фактично існує негласна домовленість: євангелістські благодійники, що побудували й утримують університет, не згадують про християнство публічно, а режим КНДР дозволяє їм працювати. Викладачі можуть практикувати віру лише приватно, і то під наглядом влади, а навчальні плани регулює уряд.
Одне з побоювань критиків — це те, що в університеті можуть готувати фахівців для розширення ядерної програми КНДР. Але з того, що відомо про навчальну програму, то жодних «чутливих» дисциплін, на кшталт ядерної інженерії чи кібератак, вона не передбачає. Студентам викладають прикладні науки, потрібні для розвитку економіки, з етичним і технічним акцентом. А хто ж, власне, там навчається? Це діти впливових військових і партійних діячів.
Вони носять уніформу, марширують перед сніданком, співають гімни на честь Кім Чен Ина, присягаючи йому на вірність і висловлюючи свою готовність віддати життя за диктатора. Доступ до інтернету можливий лише у кампусі під жорстким наглядом. Жодних соцмереж, електронної пошти чи новин. Водночас на лекціях студентам розповідають про вільний ринок, вони вивчають іноземні мови й намагаються зрозуміти, як працює світ за межами їхньої закритої Батьківщини.
Функціонування університету, судячи з повідомлень у медіа, не є безпроблемним. Наприклад, адміністрація закладу періодично скаржиться на те, що через міжнародні санкції університет змушений переживати фінансову скруту. Кадри — ще одна проблема. У 2017-му році Сполучені Штати заборонили своїм громадянам подорожувати до КНДР. Тож осінній семестр у Пхеньянському університеті науки і технологій у той рік розпочався лише з половиною викладацького складу. І заклад буквально «на вчора» шукав викладачів з Азії та Європи. До заборони приблизно 60 із 130 іноземців, які працювали в університеті, були громадянами США.
Із початком пандемії коронавірусу, коли всіх іноземців, які перебували в КНДР, спершу помістили під карантин, а потім попросили покинути країну, Пхеньянський університет науки і технологій перейшов на дистанційний режим. Оскільки Північна Корея була в ковідній ізоляції більше трьох років, то очне навчання там відновилося лише у 2024-му році, коли іноземні викладачі змогли отримати візи.
Ми вже трішки зачепили тему критики цього закладу. Розповімо більше. Фактично Пхеньянський університет науки і технологій — це не «вікно», а «вітрина». Заклад — ізольований, іноземним викладачам заборонено говорити про політику чи релігію, а студентів ретельно відбирає влада. І саме вони будуть продовжувати диктаторські традиції, тримаючи режим у своїх руках.
Є також певні етичні питання щодо цього університету. Правозахисники запитують, чи не вийде так, що благодійники з вільного світу готують кадри для диктатури? Здається, це цілком резонне занепокоєння.
Підтримуй «Дронопад»
Зараз перейдемо до Сполучених Штатів та Ірану з Ізраїлем, але спершу оголосимо теми для наступного донатного голосування. Загалом, коли ми записуємо цей випуск «Ранкового допіо», то у конверті вже є 46 500 гривень. Нагадаємо, що наша ціль — 100 000 гривень. Дуже хочеться ще впродовж цього тижня здолати позначку в половину від цієї суми і зібрати 50 000. Допоможеш?
Нагадуємо, що ми допомагаємо зібрати кошти на проєкт фонду «Повернись живим» — «Дронопад». «Дронопад» — це про розбудову екосистеми, яка дозволяє нашим захисникам знищувати дрони росіян.
Минулого тижня фонд «Повернись живим» повідомив, що з середини весни почав забезпечувати підрозділи «Дронопаду» засобами для збиття «Шахедів». Завдяки пілотній партії перехоплювачів від Фонду вже вдалося знищити 17 БпЛА типу «Шахед» та понад 30 БпЛА типу «Гербера» — дешевшого аналога «Шахеда». Тож тепер твій донат на «Дронопад» може також допомогти у протидії зброї, яка щодня тероризує українські міста і села.
Донать сюди https://www.privat24.ua/send/gz65g, а щоб було ще цікавіше, разом із донатом голосуй за тему, яку ми включимо до наступного випуску.
Тема №1: Велике яєчне пограбування: як у провідного виробника США зникли 280 000 яєць.
Тема №2: Чи можуть плітки допомогти чоловікам подолати самотність?
Під час переказу коштів додавай цифру із темою, яка цікавить Тебе більше, у коментар. Голосування триває до четверга, 26 червня. Зранку об 11:00 ми закриємо голосування і підрахуємо Твої голоси. Минулого разу знову більшість донатів була без циферок у коментарях. Ми дуже вдячні Тобі за підтримку «Дронопаду», але також закликаємо голосувати за тему для наступного випуску. Нам дуже подобається такий інтерактив у «Ранковому допіо»! Цей подкаст ми створюємо більше трьох років, і ось цей момент інтриги, яку ж тему Ти обереш, додає якихось нових емоцій у нашу рутинну роботу. А ще це можливість для Тебе долучитися до створення улюбленого подкасту!
Продюсер «Ранкового допіо» Антон сам щоразу голосує. І знаєш що? Тема, за яку він донатить, ще жодного разу не перемогла. Можеш таке уявити? Але ми віримо, що нішеві інтереси теж мають значення, і колись Антону все ж пощастить! Тож чекатимемо від Тебе, солодашко, і від тебе, Антоне, копійку на допоміжний конверт!
Дипломатія не спрацювала
Повертаємося до Сполучених Штатів, Ірану та Ізраїлю. «Іран, задирака Близького Сходу, тепер повинен укласти мир», — заявив Трамп у супроводі державного секретаря Марко Рубіо, міністра оборони Піта Геґсета та віцепрезидента Джей Ді Дрона. Ага, він повернувся! Ось Тобі ще один привід задонатити на «Дронопад».
Також президент США додав, що «або буде мир, або на Іран чекає трагедія. Набагато більша трагедія за ту, яку ми спостерігали впродовж останніх восьми днів», маючи на увазі удари Ізраїлю. Axios пише, що рішення Трампа безпосередньо підтримати зусилля Ізраїлю з ліквідації ядерної програми Ірану знаменує історичну ескалацію конфлікту на Близькому Сході. Видання переконане, що військове втручання пов’язане із ризиками та невизначеністю, і саме тому такого варіанту довгий час уникав як сам Трамп, так і його попередники. Тепер атака Сполучених Штатів може спровокувати Тегеран на відповідні дії проти американських військ та військових об’єктів у регіоні.
У зверненні Трамп подякував прем’єр-міністру Ізраїлю Беньяміну Нетаньягу, далі — цитата. «Ми працювали як команда, як ніколи раніше, і ми пройшли довгий шлях, щоб усунути цю загрозу для Ізраїлю». Американський президент також попередив, що США все ще мають багато цілей в Ірані, і що військові «знищать їх за лічені хвилини», якщо мир з Ісламською Республікою «не настане швидко».
Ізраїльський чиновник розповів Axios, що Вашингтон заздалегідь повідомив Ізраїль про те, що готується завдавати удар по Ірану. А після операції Трамп зідзвонився з Нетаньягу. Той, зі свого боку, записав відео англійською мовою, в якому сказав, цитуємо: «Президент Трамп і я часто говоримо про мир через силу. Спочатку йде сила, а вже потім — мир. Тож сьогодні президент Трамп і Сполучені Штати діяли з великою силою». Кінець цитати.
«Спочатку йде сила, а вже потім — мир» — класна формула. Шкода, що у випадку з російською агресією в Україні цю формулу Сполучені Штати застосовують радше до країни, яка захищається. Але хіба ми маємо ілюзію, що світ справедливий?
Axios також писали вчора, що хоча більшість республіканців у Конгресі та деякі проізраїльські демократи високо оцінюють удари по іранських ядерних об’єктах, в обох партіях вже виникають осередки опозиції. Ключовий аргумент критиків полягає у тому, що Трамп не мав конституційних повноважень на такі дії без дозволу Конгресу. Конгресмени Ро Ханна від демократів і лібертаріанець-республіканець Томас Массі вимагають негайного голосування за резолюцію про обмеження повноважень президента на ведення війни. Сенатор Тім Кейн також закликає до загального голосування в Сенаті, щоб не допустити, цитуємо, «третьої дурної війни на Близькому Сході». Але знову ж таки — це радше поодинокі голоси. Лідери республіканської більшості підтримали удари по Ірану.
Знаєш, дуже потішно, як американські медіа пишуть про «удари Трампа по Ірану». З одного боку, це наче акцент на тому, що рішення президент приймав чи то одноосібно, чи то зі своєю молодою командою. З іншого боку, це ж було вже! Війна Путіна, наприклад.
Повернімося ще трішки назад. Що передувало американському удару по Ірану? Ще у четвер Трамп публічно заявляв, що дає Ірану два тижні на останню спробу домовитися дипломатичним шляхом. Він також обговорював можливу таємну зустріч з іранськими представниками в Стамбулі за посередництва президента Туреччини Ердогана. Дональд був готовий направити туди посланця Білого дому Стіва Віткоффа та віцепрезидента Джей Ді Дрона. Ба навіть більше, за необхідності він був готовий взяти участь у перемовинах особисто. Утім, ця задумка провалилася. Іран відмовився від діалогу зі США, поки тривають атаки Ізраїлю. Тож від дипломатії таки відмовилися.
Трамп публічно сумнівався, що Ізраїль здатен самотужки знищити підземний об’єкт, тож на вихідних у США пришвидшилася підготовка до власної атаки. У суботу над Тихим океаном помітили B-2 — американські стелс-бомбардувальники, які можуть нести 13-тонні бомби для пробивання бункерів. Ну а що було далі, Ти вже і так в курсі.
Минулого тижня на New York Times вийшла велика стаття про те, як Дональд Трамп змінював позицію щодо Ірану під тиском Ізраїлю. І, судячи з усього, висновку, що дипломатія вичерпала себе, а знищити ядерну програму Ірану можна лише силою, у Білому домі дійшли ще наприкінці травня.
Упродовж перших місяців свого другого терміну Дональд Трамп стримував наміри Біньяміна Нетаньягу у його бажаннях атакувати Іран. Американський президент намагався втримати ситуацію у дипломатичному руслі, навіть коли розвідка зафіксувала підготовку Ізраїлю до масштабної атаки на Іран без участі США. У березні він особисто написав листа аятолі Хаменеї: «Я не хочу війни. Я хочу угоди». Водночас США розробляли військові плани на випадок провалу переговорів.
Наприкінці травня Трамп дійшов висновку, що Іран лише грається з ним, і ніякої угоди не буде. Тоді ж він отримав звіт про те, що Ізраїль от-от почне свої атаки. І після розмови з Нетаньягу сказав, що, мабуть, доведеться допомогти йому.
Попри публічну риторику про важливість дипломатії, непублічно Трамп дедалі частіше говорив про військову підтримку Ізраїлю. Він дозволив американській розвідці надавати Ізраїлю дані. Після того, як ізраїльські війська завдали серії влучних ударів по іранських військових цілях, Трамп змінив і свою публічну риторику: спочатку дистанціювався, а потім почав хизуватися роллю Сполучених Штатів у цій кампанії.
New York Times пише, що дуже важливим у цій історії було те, наскільки Трампа вражали телевізійні сюжети про успішні атаки Ізраїлю по Ірану. Ось так посидів він увечері за телевізором, а на ранок вже почав говорити, що треба би Ізраїлю помогти з важкими бомбами для знищення об’єкта у Фордо.
Щодо його оточення, то видання зазначає, що в адміністрації Трампа немає яскраво виражених «яструбів» чи «голубів». Більшість радників здебільшого просто намагаються реалізовувати інстинкти президента. Щоправда Джей Ді Дрон має або щонайменше мав стриману та обережну позицію. Раніше він неодноразово попереджав, що участь США у конфлікті з Іраном може перерости у повномасштабну війну за зміну режиму в Тегерані. Себто ідеться не просто про удари по ядерних об’єктах, а глибоке втручання з довготривалими наслідками. Дрон вважав такий розвиток надзвичайно ризикованим, тож у протистоянні Ізраїлю та Ірану прагнув скоротити участь США. Він підтримував лише обмежений обмін розвідданими та не підтримував прямої участі американських військ. Віцепрезидент у співпраці з Марко Рубіо, Пітом Геґсетом і керівницею апарату Білого дому Сьюзі Вайлз також допомагав готувати плани евакуації американського персоналу з регіону. За словами джерел New York Times, із наближенням ізраїльського удару по Ірану, Джей Ді Дрон дедалі більше переживав, що втручання США стане неминучим, і намагався цьому запобігти.
А тепер пограймося трішки у Кассандру і на цьому будемо закінчувати зі США, Іраном та Ізраїлем. За 3 роки, коли Джей Ді Дрон буде претендувати на роль кандидата у президенти США від Республіканської партії, він будуватиме свою стратегію на опозиції до Трампа. Зокрема пригадає удар по Ірану та ризики для американських військ у регіоні і ще більше накручуватиме електорат.
