Випуск №164
Переворот у Нігері, конфлікт Руанди та ДР Конго, дискримінація ЛГБТК+ в Італії
Sharent — тато або мама дитини, які надмірно демонструють у мережі життя своєї дитини.
Черговий переворот
Минулого тижня у Республіці Нігер відбувся державний переворот. Класна тема, щоб почати новий тиждень, чи не так? Доброго ранку і нумо розбиратися.
Спершу, як ми завжди робимо, розповімо про саму країну. Республіка Нігер розташована на заході Африки; межує з Лівією, Чадом, Нігерією, Беніном, Буркіна-Фасо, Малі та Алжиром. Нігер не має виходу до моря. Територія країни — понад 1 200 000 km2. З них більше 80 % розташовано в пустелі Сахара. Ще частина знаходиться у напівпустелі Сахель та постійно перебуває під загрозою посухи і опустелювання. Населення Нігеру становить понад 24 мільйони людей, що сповідують переважно Іслам. Більшість із них живуть на крайньому півдні та заході країни. Столиця Ніамей розташована в південно-західній частині Нігеру.
Це одна з найбідніших країн світу. Економіка зосереджена на натуральному сільському господарстві та експорті сировини, включно з урановою рудою. Окрім відсутності виходу до моря та пустельного типу місцевості, економічному розвитку перешкоджають постійні повстання джихадистів і стрімке зростання населення. У країні відсутній контроль за народжуваністю, тому Нігер є світовим лідером за цим показником — майже сім дітей на одну жінку.
Тепер щодо назви країни. Офіційно — Республіка Нігер, наголос на «е». Слово походить від річки, яка протікає через усю територію країни. У випадку з річкою наголос падає на «і» — Нігер, і мовою тамашек це слово означає «Велика річка» або «Річка річок».
За результатами Берлінської конференції 1885 року, на якій європейські держави дружно ділили між собою Африканський континент, Франція отримала контроль над територією сучасного Нігеру. На початковому етапі свого колоніального панування французи одного дня просто взяли і вирізали одне з місцевих сіл через непокору. Кордон зі сусідньою Нігерією, яка тоді була британською колонією, встановили лише у 1910 році, а межі Нігеру загалом визначили лише у 1930-их. Французи впровадили форму непрямого правління: корінним структурам дозволяли існувати в межах колоніального правління за умови, що вони визнають верховенство Франції. На півдні Франції успішно вдалося встановити колоніальну владу, а ось на півночі постійно виникали якісь проблеми з туарегами (це народ, що живе в межах Центральної Сахари).
Під час Другої світової війни, коли материкова частина Франції була окупована нацистською Німеччиною, Шарль де Голль видав декларацію, у якій йшлося про те, що французьку колоніальну імперію після війни замінить менш централізований Французький Союз. Він проіснував з 1946 по 1958 рік. Саме тоді була створена Прогресивна партія Нігеру. Через 4 роки Нігер проголосив незалежність, а лідер цієї партії, колишній вчитель, Хамані Діорі став першим президентом держави.
Перші 14 років незалежності Нігеру були фактично однопартійним цивільним режимом Діорі. У 1960-ті роки відбулося розширення системи освіти, дещо обмежений економічний розвиток й індустріалізація. Зв’язки з Францією, попри здобуття незалежності, не припинилися. Президент дозволив розробку французького видобутку урану. Відносини з іншими африканськими державами були переважно позитивними, за винятком Беніну, з яким у Нігеру була суперечка, що стосувалася претензій держав на певні прибережні острови. Уже згаданий Хамані Діорі за своє правління пережив спробу державного перевороту та замах на своє життя.
Під час першого перевороту президент втримався при владі, а от під час другого, коли в країні все було дуже погано, не зміг. У 1974 полковник Сейні Кунче та група військових встановили перший режим військового правління. Він тривав 17 років. За цей час відбулося 3 спроби нових державних переворотів, повстання туарегів. Спершу Кунче вдалося покращити економічне становище країни завдяки урановим копальням. Потім ціни на уран обвалилися, МВФ сказав оптимізуватися трішки і перейти в режим економії. Це викликало супротив у суспільства. Полковник Кунче помер у 1987, влада перейшла до полковника Алі Сайбу. Той почав політичну реформу, розробив конституцію, проголосив Другу республіку, а себе — її президентом. Невдовзі студентство та профспілки почали вимагати нормальної багатопартійної демократії, Сайбу придушив повстання, і нічим добрим це для нього не закінчилося. Ще й на півночі туареги знову активізувалися.
На початку 90-х зібралася Національна суверенна конференція. На ній всі суспільні верстви працювали над виробленням спільного шляху для держави. Так було встановлено багатопартійну демократію. Згодом на референдумі затвердили нову конституцію, а ще пізніше — встановили Третю республіку. Усього їх було сім до нинішнього державного перевороту, тому скоро ми завершимо.
Під час Третьої республіки одна політична криза змінювала іншу, тому у справу знову втрутилися військові. У другій половині 90-х в Нігері функціонували другий та третій режими військового правління. Під час третього провели більш-менш нормальні вибори, так почалася ера П’ятої республіки. Вона протривала 10 років. Спокійними їх назвати важко, але у цей період вперше переобрали тоді чинного президента. Звали його Танджа Мамаду. Після другого терміну він планував залишитися ще ще на один, що забороняла конституція. Пан Мамаду хотів внести зміни до конституції, але бойовики опозиційних політичних сил та громадянське суспільство сказали своє слово. Десь під час П’ятої республіки у Нігері закріпилися елементи Аль-Каїди. А Мамаду все ще не хотів прощатися з присвоєною посадою правителя (настирний чоловік, розумієш), йшов на різні коломийки з референдумами та конституціями і таки встановив Шосту республіку.
Після Шостої республіки був рік четвертого режиму військового правління, який полягав у переході до демократичного правління цивільних. І нарешті — Сьома республіка. Майже з самого її початку була спроба військового перевороту. Неуспішна.
За час існування Сьомої республіки Нігер зазнав чимало безпекових викликів: наслідки громадянської війни в Лівії та конфлікту в Північному Малі, повстання Аль-Каїди та Ісламської держави на заході Нігеру, поширення нігерійського повстанського руху Боко Харам, а також використання країни як транзитної зони для мігрантів (часто це були шляхи торгівлі людьми та контрабанди). На допомогу Нігеру прийшли французькі та американські сили.
Упродовж цього періоду президентом двічі обирали Махамаду Іссуфу, а у 2021 за результатами виборів країну очолив Мохамед Базум. За два дні до його інавгурації, вгадайте, що сталося. Так, сталася вже звична для Нігера спроба державного перевороту. У президентському палаці навіть відбулася стрілянина.
26 липня 2023 року Базума знову скидають, і цього разу таки успішно. Ми зараз тут. Кінець Сьомої республіки.
Про державний переворот повідомила група солдатів, які виступили на національному телебаченні Нігеру через декілька годин після затримання президента у його палаці.
Полковник Амаду Абдрамане заявив у телеетері, що сили оборони та безпеки вирішили «покласти кінець режиму Базума через погіршення ситуації з безпекою та погане управління». Військовий також повідомив, що кордони Нігеру закриті, оголошено комендантську годину, а роботу всіх установ республіки призупинено. Солдати застерегли від будь-якого іноземного втручання, додавши, що вони поважатимуть добробут Базума.
Нюанс в тому, що Нігер якраз дуже важлива держава регіону, оскільки є ключовим союзником західних держав у їхній боротьбі з джихадистськими повстанцями, чий рух поширився з Малі протягом останнього десятиліття. Нігер також є ключовим партнером Європейського Союзу у боротьбі з нелегальною міграцією з країн Африки, що розташовані на південь від Сахари. Оскільки в Малі та Буркіна-Фасо при владі хунти, що стають дедалі різкішими у ставленні до західних країн, Нігер є справді ключовим партнером у забезпеченні безпеки у регіоні. От тільки, ймовірно, про цю роль варто говорити вже у минулому часі.
Reuters цитують Ульфа Лессінга, керівника програми Сахель аналітичного центру при фонді Конрада Аденавера, розповідає: «Базум був єдиною надією Заходу в регіоні Сахель. Франція, США та ЄС витратили значну частину своїх ресурсів у регіоні, щоб зміцнити Нігер та його сили безпеки». Експерт вважає, що державний переворот створить можливість для росії та інших гравців поширити свій вплив у Нігері. Хунти в сусідніх Малі та Буркіна-Фасо зблизилися з росією після того, як прийшли до влади у 2020 та 2022 роках відповідно та розірвали зв’язки із західними союзниками. Сполучені Штати заявили, що не бачать жодних достовірних ознак причетності росії та/або вагнерівців до державного перевороту в Нігері.
Представники та представниці західних держав засудили все, що відбулося, закликали випустити президента та відновити конституційний порядок. Про необхідність відновлення конституційного порядку заявив навіть Сєрґєй Лавров. Місцезнаходження президента Базума наразі залишається невідомим, але декілька світових лідерів заявили, що спілкувалися з ним вже після того, як політика взяли під варту.
Коли група солдатів заявила в телеетері про кінець Сьомої республіки, спершу було незрозуміло, хто ж тепер керує державою. Полковник, який зачитував заяву, є лише речником. Єдине, що було відомо, так це те, що переворот розпочала президентська гвардія, що складається зі збройних сил і зазвичай охороняє президента та його оточення. Очолює її генерал Омар Чіані, але в телевізор він не прийшов.
Прихильники перевороту після того, як командування армії оголосило про підтримку захоплення влади солдатами президентської гвардії, розграбували та підпалили штаб-квартиру правлячої партії. А ще раніше ці добродії збиралися перед Національними зборами. Деякі розмахували російськими прапорами та скандували антифранцузькі гасла. МВС країни після цього заборонило демонстрації.
Новий лідер країни показався лише у п’ятницю. Уявляєш? Ніби знав, що ми пишемо Допіо, і нам треба було б знати, хто все заколотив; кого підозрювати в роботі на русню.
Генерал Абдурахаман Тіані — новий військовий лідер Нігеру. Його протитрували як «Президента національної ради зі збереження вітчизни». Далі буде. Побачимо, чи таки рука Крємля підтримала цей державний переворот. Можливо, це була рука…Пекіна. І тут ми підемо погуглити, чи має Сі Цзіньпін якийсь свій “Кремль”.
Знаєш, що? Якщо у гугла буквально запитати: «Chinese Kremlin», себто «китайський Кремль», то він розуміє, що нас цікавить. Чжуннаньхай — це те, що нас якраз і цікавить. Це комплекс, де розташовані офіси та резиденція керівництва Комуністичної партії Китаю і центрального уряду. Терміном «Чжуннаньхай» часто називають не тільки архітектурний комплекс, а й владу Китаю загалом. Тому так, можливо, до перевороту в Нігері має стосунок рука Чжуннаньхаю.
Casus Belli?
Окей, наразі все, що могли, розповіли про переворот у Нігері, рухаємося далі, але Африканського континенту не покидаємо. Тільки ми почали у четвер ввечері розбиратися з тим, що трапилося у Нігері, як з’явилися новини з Демократичної Республіки Конго. Конголезькі збройні сили заявили, що війська Руанди перейшли кордон і атакували позиції сил безпеки Демократичної Республіки Kонго. Якою є кількість руандійців, що зайшли на конголезьку територію, чи є потерпілі від зіткнення, — невідомо. У заяві конголезців сказано, що «Збройні сили Демократичної Республіки Kонго дали відсіч руандійським терористам, які вчинили цю неприпустиму провокацію». Армія Руанди відкинула звинувачення та заявила, що це може бути приводом для запланованої атаки на територію Руанди.
Мілітарний пише, що відносини між двома сусідніми державами загострилися у січні 2021 року, хоч ноги ростуть взагалі з геноциду в Руанді 1994 року. Почнімо з нещодавніх подій. У січні 2021 року повстанське угруповання «Рух 23 березня» розпочало активні бойові дії на сході Демократичної Республіки Конго. Ці повстанці називають себе представниками етнічної групи конголезькі тутсі, яка була мішенню геноциду 1994 року.
Влада Демократичної Республіки Конго звинувачує Руанду у підтримці цих бойовиків. Експерти ООН… ех, знаєш, так сумно стало. Через нікчемну поведінку цієї організації аж не хочеться посилатися на її експертів, але інших не можемо знайти, тому продовжмо. Експерти ООН мають докази співпраці руандійських військових з «Рухом 23 березня», що постачали зброю зокрема . Руанда відкидає ці звинувачення.
І це ще не все. Бо Руанда має свої претензії до Демократичної Республіки Конго: звинувачує конголезців у тому, що вони надають озброєння та воюють разом з повстанським угрупованням «Сили звільнення Руанди». Якщо «Рух 23 березня» складається переважно з конголезьких тутсі, то ці «Сили звільнення Руанди» — це рух етнічних хуту. Нагадаємо, що під час геноциду в Руанді хуту хотіли знищити тутсі.
Експерти ООН мають докази, що члени конголезької армії справді воювали разом із «Силами звільнення Руанди».
Іронічно, що коли вийшла конголезька заява про вторгнення Руанди, лідери обох держав знаходилися в Санкт-Петербурзі на саміті «Росія – Африка». Себто, скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти.
Не туди
А ще, знаєш, як друзі роблять якусь дурню, про це їм варто сказати. Велика подруга України, прем’єр-міністерка Італії, Джорджа Мелоні робить зараз дурню. Дякуємо їй за надане нам озброєння і що емоційно реагує на риторику проросійських сил в італійському парламенті, але те, що зараз в Італії відбувається з лесбійками, дуже засмучує.
У січні уряд Мелоні наказав державним установам припинити реєстрацію дітей, народжених від одностатевих пар. І це ще не все. Минулого тижня стало відомо, що державний прокурор у місті Падуя, що на півночі Італії, наказав скасувати та повторно видати 33 свідоцтва про народження. Ці документи належать дітям лесбійських пар, які пройшли штучне запліднення за кордоном, народили, а потім офіційно зареєстрували своїх дітей. Це стало можливим завдяки лівоцентристській адміністрації міста на чолі з Серджіо Джордані.
Йому 70, він став мером у 2017, пообіцявши, зокрема, прибрати традиційні позначення «мати» та «батько» у свідоцтвах про народження. Пан Джордані обіцяне втілив у життя, але у січні цього року уряд видав той закон про заборону реєстрації одностатевих батьків.
CNN пише, що станом на четвер імена 27 жінок прибрали зі свідоцтв про народження їхніх дітей. Як це відбулося? Жінки, які не народжували, отримують листи з повідомленням про те, що їх заднім числом видаляють зі свідоцтв про народження їхніх дітей. Натомість органи влади видають нові документи, де вказується ім’я лише однієї з матерів дитини, яка виношувала та народжувала.
Як наслідок — матері, чиє ім’я не вказане у документах, тепер потребуватимуть додаткового дозволу, щоб виконувати повсякденні сімейні завдання, наприклад, забирати дитину зі школи або користуватися державними послугами від свого імені.
Падуя стала першим містом в Італії, яке заднім числом скасувало свідоцтва про народження, але правозахисні групи стурбовані тим, що інші регіони підуть таким самим паскудним шляхом.
У березні уряд Мелоні також представив законопроєкт про поширення національної заборони сурогатного материнства на пари, які користуються такими послугами за кордоном. Якщо його приймуть, будь-кому, хто порушить закон, може загрожувати дворічне ув’язнення і штраф у розмірі близько 1 мільйона євро.
Це не той шлях, яким країни мають рухатися у 2023. Не той.
Сьогодні у нас вийшов якийсь випуск важких новин, треба його закінчувати. Ти запитаєш: «А що не буде секретної частини для спільноти Sebto? А де нагадування про Patreon та Buy me a coffee, яке вже в печінках сидить, а не лише в очах майорить?». Ми на це скажемо, що буде! Секретна частина буде. Сьогодні «Стіки до ранкової кави» прочитають лише себтонії та себтонійки. Якщо Ти доєднаєшся до спільноти на Patreon чи Buy me a coffee, то також прочитаєш.
