Випуск №436
Міграційна криза в іспанській Сеуті, комфортна їжа, масони
____________________________________________
Теорія опозиційного процесу — термін у галузі психології, який позначає, як первинна або початкова реакція на емоційну подію згодом супроводжується протилежним вторинним емоційним станом. Фактично це процес, у якому стимул, який спочатку викликає незадоволення, з часом перетворюється на приємну емоційну реакцію і навпаки. Як, наприклад, відчуття задоволення після виснажливого тренування. Цю теорію вперше запропонував Річард Л. Соломон.
Як їжа стає комфортною?*
*партнерський матеріал
Сьогодні — найкращий день в історії подкасту «Ранкове допіо»! А знаєш чому? А тому що ми будемо говорити про їжу! Разом із нашим партнером «КАФЕРИНОК» пропонуємо Тобі подумати про страви, які завжди покращують настрій.
«КАФЕРИНОК» — це кафе і маркет в одному місці, де є все: готова їжа, сендвічі, кава, десерти, крафтові продукти. Мережа об’єднує 13 локацій у Львові.
Сьогодні буде йтися про комфортну їжу. І взагалі оголошуємо цей день днем комфортної їжі і закликаємо ділитися, які страви ти зараховуєш до цієї категорії. Коли це питання ми якось поставили у чаті спільноти Sebto media, це відчувалося наче позачергове національне свято. Увесь день ми буквально тонули у власній слині, читаючи про смажену картоплю з томатним соком або з молоком, або з кефіром, азійські локшини, бутерброди з вареною ковбасою та солодким чаєм, смажений рис, пасти, картопляне пюре зі запеченою куркою і маринованими огірками, мелти, борщі, рамени, окрошки, холодники та супчики з фрикадельками.
Звідки взагалі взявся термін «comfort food»? Оксфордський словник додав його у 1997 році. Себто скоро будемо святкувати його річницю. Упорядники словника відслідкували походження терміну до 1977 року, коли це слово з’явилося у статті про кухню американського півдня у Washington Post. Авторкою матеріалу була письменниця та кулінарна критикиня Філіс Річман, яка писала для Washington Post про їжу більше 20 років. У 2013 жінка написала для цього видання про те, як одного разу вона повернулася додому, зрозуміла, що застудилася, хотіла зварити курячий суп, але холодильник був порожнім. Ще й не зрозуміло, як кулінарна критикиня у такому стані мала виконувати свою роботу. Коли сильний нежить, то хочеться лежати в обіймах із серветками, а не ходити по ресторанах. Тож вона вирішила написати статтю про їжу своєї душі — курячий суп. У статті 2013 року Філіс Річман відзначає, що, попри згадку в Оксфордському словнику, не вірить, що саме вона винайшла термін «комфортна їжа», хоч він і є одним з її улюблених. І, ймовірно, критикиня має рацію.
Карі Ромм, яка раніше була заступницею головного редактора The Atlantic, у 2015 році дослідила, що термін «comfort food» існує щонайменше з 1966-го, коли його використали у статті про ожиріння, яка вийшла під назвою «Сумна дитина може переїдати» у газеті «Palm Beach Post». Далі — цитата: «Дорослі, перебуваючи в сильному емоційному стресі, звертаються до того, що можна назвати «комфортною їжею». Це їжа, що асоціюється з безпекою дитинства».
Зі згаданих на початку випуску страв ти розумієш, що, наприклад, спільнота Sebto media до комфортної їжі зараховує дуже різні позиції. Але першість серед них тримає, здається, картопля. Зрештою ідея розповісти у «Ранковому допіо» про комфортну їжу виникла після того, як ми поспілкувалися з командою «КАФЕРИНКУ» і почули, що коли вони запускали лінійку готових страв, то подумати не могли, що найпопулярнішою позицією виявиться картопляне пюре з котлеткою. Мабуть, ми можемо припустити, що якщо би хтось взявся формувати базовий набір комфортної їжі українців, то картопляне пюре туди би точно увійшло.
Дуже цікавим є коментар ресторатора Девіда Скрібнера, який він дав Філіс Річман у 2013 році. Основною характеристикою комфортної їжі чоловік назвав стриманість. У тому сенсі, що вона не має бути вираженням особистості шеф-кухаря. Комфортна їжа має бути універсальною, базуватися на найпростіших рецептах і нести в собі тихий настрій, навіть коли вона голосно хрумтить.
Коли у «КАФЕРИНКУ» починали розвивати напрямок готових страв, то команда цієї львівської мережі прагнула запропонувати рішення для людей, які багато працюють, мають активний ритм життя й не завжди знаходять час на приготування їжі.
Тож від самого початку меню задумували як можливість закрити різні потреби протягом дня: від сніданків до обідів і вечер. Це основні страви, супи, салати, а також окрема лінійка азійської кухні. Водночас для «КАФЕРИНКУ» завжди було важливо, аби ця їжа залишалася збалансованою, а відвідувачі могли не лише швидко перекусити, а й фактично сформувати повноцінний денний раціон. Для всіх страв прораховують калорії, білки, жири та вуглеводи і зазначають на пакуванні КБЖВ, а також склад продукції.
Спершу, міркуючи над меню, команда мережі прагнула дивувати незвичними стравами й максимально автентичними рецептами, але з часом стало зрозуміло, що у щоденному житті люди найчастіше обирають просту, зрозумілу їжу — таку, яку вони могли б приготувати вдома, якби мали на це час. Саме тому якщо Ти сьогодні завітаєш в якийсь із «КАФЕРИНКІВ», то побачиш знайомі страви, які збалансовані, доступні за ціною і готові до того, щоб їх можна було просто взяти з полиці та поїсти без додаткових зусиль. А ще, як і раніше, у закладах мережі Ти точно можеш зустріти когось із команди Sebto media. І ми у черзі навіть можемо стати та поговорити про щось цікаве. Наприклад, про те, а чому комфортна їжа робить нам так добре?
Американська психологиня Шира Габріель із Університету Нью-Йорка кілька років тому припустила, що справа не стільки в самій їжі, скільки у людях, яких вона нагадує. Разом із колегами вона провела кілька досліджень. В одному з них учасників попросили спочатку розповісти про свої стосунки з близькими людьми, а потім частині з них запропонували пригадати неприємну сварку з кимось важливим. Після цього всіх пригостили звичайними картопляними чипсами й попросили оцінити, наскільки вони їм смакують.
Виявилося, що люди, які мали теплі й довірливі стосунки з близькими, після згадки про конфлікт оцінювали ці чипси як смачніші. Натомість серед тих, кому складніше вибудовувати емоційні зв’язки, такого ефекту не було.
Потім дослідники попросили людей протягом двох тижнів вести щоденник: записувати, що вони їли, коли почувалися самотніми й чи вважають цю їжу комфортною. І ситуація повторилася. Люди, які мали відчуття надійних стосунків із близькими, значно частіше тягнулися до своєї комфортної їжі саме в ті дні, коли відчували самотність.
Звідси психологи роблять висновок, що найчастіше їжа отримує статус комфортної не через рецепт, а через спогади та пам’ять. Спогади про те, як тебе годували цією стравою під час застуди; або ж про те, що це традиційна позиція для святкових столів у родинному колі; про те, як пахне бабусина кухня або як відчувається зайти у квартиру після довгого дня у школі. Комфортна їжа — це про смаки, які викликають відчуття безпеки, турботи та приналежності. Хіба не через це терміном «comfort food» тепер описують і фільми, і подкасти, і книжки, і шоу на ютубі?
Знаєш, що буде дуже цікаво після цього випуску подивитися у коментарях? Чи Ти зараховуєш до своєї комфортної їжі щось солодке? Тому що коли це питання ми обговорювали у чаті спільноти, то ніхто не згадував про тортики, цукерки, шоколад чи печиво. Але, наприклад, для американців однією з найпопулярніших згадок буде морозиво. І це насправді питання: коли ми бачимо героїню ромкому, яка нещасливе кохання заливає сльозами та заїдає морозивом — це відображення харчових вподобань американців чи навпаки? Такі харчові вибори та емоційні асоціації з ними спровоковані попкультурою?
Також у статтях про комфортну їжу, які виходили років 10-12 тому, можна зустріти твердження, що гострі страви зазвичай до такої категорії не зараховують. Але ось у нас в спільноті згадували локшину та мелт із кімчі. Через що маємо 2 припущення. Перше, за останні роки багато змінилося і нові продукти, які з’являються у нас на ринку, трансформують наші смакові вподобання. А друге, на жаль, це той хронічний стрес, в якому ми живемо.
Навесні в Instagram Sebto media ми разом із «КАФЕРИНКОМ» писали про те, чому нам подобається їжа, яка робить боляче. Лінк на цей допис залишимо в описі, але зараз основне з нього. Є такий психологічний концепт як «доброякісний мазохізм». Його суть полягає у тому, що люди отримують задоволення від спочатку неприємних або негативних переживань, коли мозок або тіло на мить реєструє загрозу чи дискомфорт, але водночас на глибшому рівні усвідомлює, що ти в безпеці.
Можливо, саме тому гостра їжа для декого стає способом впоратися зі стресом. Коли навколо багато реальної невизначеності й тривоги, організм отримує інший, контрольований виклик. Так, перець пече, від нього можуть текти сльози чи пришвидшуватися серцебиття, але мозок знає, що цей досвід — безпечний і за кілька хвилин все закінчиться. Ще й ендорфіни вивільняються, які можуть навіть покращити настрій.
До речі, у «КАФЕРИНКУ», крім страв власного приготування, є і великий вибір гострих локшин. Тож май на увазі, якщо це Твоя комфортна їжа. І взагалі це місце, куди йдеш, коли треба швидко і смачно попоїсти. На обідню перерву або ж після роботи, коли немає сил готувати вечерю, купуєш або повністю готову страву, або ж заготовки, які допоможуть скоротити час приготування вдома. Щодня у меню 40+ різних страв
Завжди гарна ідея зайти у «КАФЕРИНОК» перед поїздкою кудись, щоб прихопити у дорогу сендвічі, онігірі чи самоси. Страви вже готові, береш і біжиш далі. Чекати не потрібно. А у вихідні серед відвідувачів мережі дуже популярними є сніданки. «КАФЕРИНОК» починає роботу о 8 ранку, тож можна обрати якусь готову страву, взяти каву до неї і мати собі лінивий ранок.
Когось із львівської команди Sebto часто можна зустріти у «КАФЕРИНКУ» на Замарстинівській, бо у нас там недалеко студія. А ось наші колеги з інших міст нам заздрять і щойно приїжджають до Львова, то ходять також лише у «КАФЕРИНОК». Бо крім того, що це місце, де завжди швидко, смачно і зручно, там ще й дуже класна атмосфера. Працівники та працівниці закладів мережі не лише привітні. Вони вміють зробити так, що ти відразу почуваєшся у «КАФЕРИНКУ» своїм. Зрештою ми своїми і є. Тож до зустрічі у «КАФЕРИНКУ»!
Що сталося у Сеуті?
Оскільки ми пропускали випуск «Допіо» у понеділок (звинувачуй, будь ласка, у цьому Клавікуляра і луксмаксерів), тепер мусимо наздоганяти. Найбільш імовірно ти вже знаєш, що наприкінці минулого тижня приблизно 72 тисячі мігрантів раптово почали перетинати кордон іспанського анклаву Сеута. Щонайменше 88 людей при цьому загинуло: частина з них потонула, а частина померла у тисняві. Забігаючи наперед, вже за добу більшість із цих мігрантів повернулася додому, в Марокко, і лише близько 2,5 тисяч залишилося у Сеуті. Себто у фізичному просторі все закінчилося так само швидко, як і почалося, але ось на рівні дискусій та в онлайн-просторі — ще далеко не кінець. Давай розбиратися, що сталося. Спойлер: ніхто не знає однозначної відповіді на це запитання. Але є кілька теорій, і ми про них поговоримо, однак розпочати мусимо із самої Сеути.
Сеута — це автономне місто Іспанії, розташоване на північному узбережжі Африки, навпроти Гібралтарської протоки. Сеута з усіх боків оточена територією Марокко, окрім північної частини, яка омивається водами Середземного моря. Разом зі ще одним містом, Мелільєю, це єдина сухопутна ділянка кордону між Європейським Союзом та Африкою. Площа Сеути — лише близько 19 квадратних кілометрів, а населення становить приблизно 85 тисяч людей.
Попри те, що географічно Сеута розташована в Африці, юридично вона є частиною Іспанії, себто і територією Європейського Союзу. Водночас місто не входить до Шенгенської зони в тому самому режимі, що материкова Іспанія: для нього діють окремі правила прикордонного контролю. Це дуже важливий факт, запам’ятай його, будь ласка, він нам знадобиться трішки пізніше.
І як же без історичної довідки у «Ранковому допіо»? Колись давно Сеута належала Португалії, відколи на початку 15 століття її захопили під час португальської експансії в Північній Африці. Наприкінці 16 століття, коли Португалія та Іспанія опинилися під владою одного монарха Філіппа ІІ, Сеута перейшла під іспанське управління. Після відновлення незалежності Португалії місто вирішило залишитися у складі Іспанії, і Лісабонським договір 1668 року закріпив цей статус. І так, протягом наступних століть Сеута залишалася під іспанським управлінням. Але ж Ти пам’ятаєш, що це місто, оточене з усіх боків Марокко. І за цей час там неодноразово змінюються владні династії. На початку 20 століття під тиском європейських держав Марокко взагалі втрачає повний суверенітет. Більша частина цієї країни опинилася під французьким протекторатом, а північ та окремі прибережні території — під іспанським. Водночас Сеута й Мелілья до складу цього протекторату не входили, оскільки Іспанія вважала їх власною територією.
У 1956 Марокко здобуває незалежність і заявляє про претензії на Сеуту та Мелілью, вважаючи їх останніми залишками європейського колоніалізму в Північній Африці. Іспанія ж наполягає, що ці міста мають інший історичний статус: вони входили до складу Іспанії ще до виникнення сучасної марокканської держави і тому колоніями не є.
Хоча мігранти з Африки до Іспанії сьогодні прибувають здебільшого морем через Канарські, Балеарські острови або материкове узбережжя країни, Сеута вже багато років залишається одним із символів європейської міграційної політики, оскільки місто безпосередньо межує з Марокко. Від марокканського міста Фнідек до Сеути — лише кілька кілометрів, й іспансько-марокканський кордон там є одним із найбільш укріплених у Європі. Він обладнаний кількома рядами високих парканів, камерами спостереження, датчиками руху та перебуває під постійною охороною іспанської цивільної гвардії і марокканських прикордонників.
Попри це, спроби перетнути кордон, перелізши всю цю інфраструктуру або обпливши морем, відбуваються регулярно. Через небезпечні спроби перетнути кордон Сеута неодноразово ставала місцем трагедій. Зокрема у 2014 році щонайменше 14 людей загинуло, намагаючись дістатися міста морем. Схожа ситуація і в Мелільї, де у 2022 році під час спроби прориву через кордон загинуло щонайменше 23 людини.
Але що важливо відзначити у контексті останньої кризи? Зазвичай ідеться не про десятки тисяч людей, як це було минулого тижня, а про значно менші групи мігрантів. І зараз саме час поговорити про теорії, які можуть пояснити, чому більше 70 тисяч людей взялися перетинати мароккансько-іспанський кордон.
Перша теорія пов’язана із поширенням у соціальних мережах, як це називає The Guardian, містифікації. Нещодавно Верховний суд Іспанії уточнив, що людей, які прибувають до країни морем, не можна без належної юридичної процедури автоматично повертати назад. Після цього в TikTok, Instagram, Facebook і WhatsApp почали масово ширитися повідомлення, нібито Іспанія відкрила кордон, і тепер усіх, хто дістанеться Сеути, залишать у Європі. Іспанські спецслужби припускають, що саме ця дезінформація могла спровокувати масовий рух людей до кордону.
Інша теорія пов’язує масовий рух до кордону зі спланованими діями Марокко. Експерти з міграції звертають увагу, що марокканські прикордонники майже не перешкоджали спробам прорватися до Сеути. І, зважаючи на випадки у минулому, коли Марокко інструменталізував міграцію проти Іспанії, ця теорія взагалі не скидається на конспірологію, а виглядає цілком адекватно, хоч наразі і немає доказів, щоб її підтвердити. Тут маємо згадати травень 2021 року. Тоді Сеута також пережила міграційну кризу, хоч і значно менших масштабів: протягом 2 днів близько 10 тисяч людей потрапили до іспанського міста, 1,5 тисячі з них були дітьми без супроводу дорослих.
Та криза розгорілася на тлі гострого дипломатичного конфлікту між Іспанією та Марокко, оскільки Мадрид дозволив в’їхати до країни для лікування лідеру руху «Полісаріо» Брагіму Галі. «Полісаріо» — це рух, який домагається незалежності Західної Сахари, на яку претендує Марокко. Рабат сприйняв рішення Мадрида як недружній крок, і невдовзі марокканські прикордонники послабили контроль на кордоні із Сеутою, що дало змогу тисячам людей безперешкодно потрапити на територію Іспанії.
Що ж зараз називають приводом для Марокко використовувати мігрантів для політичного тиску на Мадрид? Наприкінці липня Педро Санчес відвідав Алжир. Це був перший за чотири роки візит глави іспанського уряду до цієї країни, що є символом потепління у міждержавних відносинах. А до чого ж тут Марокко? Для Марокко Алжир є головним регіональним суперником, тому деякі аналітики припускають, що Рабат міг сприйняти візит Санчеса як недружній сигнал.
Офіційний Рабат відкидає звинувачення у навмисній організації масового переходу. Представники марокканської влади заявили, що причиною стала хвиля неправдивої інформації в соціальних мережах і дуже велика кількість людей, яку прикордонники фізично не змогли стримати. За їхніми словами, вони не чинили спротиву, оскільки використання сили проти такого натовпу могло призвести до ще більшої кількості жертв.
Що 5 років тому, що зараз мігрантські кризи у Сеуті дуже швидко затихають і місто повертається до порівняно звичного життя, тож що дає це Марокко? Маттео Вілла, дослідник міграції в Італійському інституті міжнародних політичних досліджень, вважає, що Марокко добре усвідомлює, наскільки чутливою для Європи є тема міграції. За його словами, масштабний перетин кордону майже неминуче мав викликати різку реакцію європейських урядів і взаємні звинувачення. Зрештою все саме так і сталося.
Багато європейських лідерів та лідерок відразу почали обговорювати відповідальність Іспанії за охорону зовнішнього кордону ЄС. Найжорсткіше відреагували прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні та прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен. Вони звернулися до Європейського Союзу із закликом терміново посилити захист зовнішніх кордонів. До їхнього листа приєдналася більшість лідерів країн ЄС. Італія також тимчасово призупинила дію шенгенських правил для мандрівників, які прибувають з Іспанії. Незрозуміло, що це означає і як воно працює на практиці, тим паче, що Ти ж пам’ятаєш, що Сеута не входить до Шенгенської зони у звичайному режимі.
Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес назвав таку реакцію «егоїстичною, поляризуючою та незаконною». Заступниця редактора The Guardian Кетрін Батлер пригадує, що коли Польща та Литва у 2021-му мали схожі проблеми на кордоні з Білоруссю, то їх у ЄС підтримали, але чому Іспанія отримала зовсім іншу реакцію? Пол Тейлор, старший науковий співробітник Європейського політичного центру, пояснює це внутрішньоєвропейською політикою. Більшість урядів ЄС сьогодні очолюють консервативні або праві сили, тоді як уряд Педро Санчеса провадить більш ліберальну міграційну політику. Тейлор вважає, що для частини європейських лідерів криза у Сеуті стала можливістю ізолювати Іспанію, послабити позиції Санчеса напередодні виборів і продемонструвати власним виборцям жорсткий курс щодо міграції.
Через кілька днів після подій у Сеуті міністри внутрішніх справ країн ЄС почали обговорювати, як зробити зовнішні кордони Союзу більш захищеними. Серед пропозицій фігурують такі: створення системи раннього попередження про подібні ситуації та тісніша співпраця з країнами, які межують із Євросоюзом, зокрема з Марокко. На практиці це означає, що ЄС може більше покладатися на треті країни, фінансуючи їхню участь у стримуванні міграції.
Крім того, Італія продовжує активно просувати ідею так званих центрів повернення — спеціальних установ за межами Європейського Союзу, куди до депортації відправлятимуть людей, яким відмовили у праві залишитися в ЄС. Пам’ятаєш італійські центри в Албанії, куди кораблем доставляли мігрантів, а потім повертали назад, оскільки суд визнавав це порушенням? Ну ось, це воно.
Журналіст The Guardian Джонатан Лью пише, що Сеута буквально перетворилася на, далі — цитата: «прикордонне порно для ультраправих в усьому світі». Тут ідеться про те, що радикальні гравці ситуацію в іспанському анклаві використовували для підтвердження власних страшилок про «мігрантське вторгнення» до Європи. Кадри людей, які масово перетинають кордон, часто без жодного контексту, миттєво поширювалися соцмережами. Їх подавали як доказ нібито повного краху європейської міграційної політики.
І відзначилися тут не лише європейські праві, але й, звісно, Дональд Трамп, Ілон Маск та окремі ізраїльські міністри. Журналіст і антрополог Рубен Андерссон зауважує, що для правих сил у різних країнах ця історія виявилася майже ідеальною. Адже якщо не заглиблюватися у контекст, то що ми бачимо? Лівоцентристський уряд Іспанії, який проводить одну з найбільш відкритих міграційних політик у Європі, опинився у центрі масштабної міграційної кризи. Навіщо заглиблюватися у причини того, що відбулося у Сеуті і чому мігранти так швидко повернулися додому, якщо можна розтиражувати саме такий наратив?
Взагалі дезінформація минулого тижня ширилася блискавично. Journal FactCheck фіксує, що більшість фейків поширювали саме ультраправі активісти та пабліки.
Одні стверджували, що іспанський уряд нібито навмисно відкрив кордон і заохочує мігрантів їхати до Європи. Інші, навпаки, писали, що Іспанія вже запровадила надзвичайний стан.
Ще одна поширена тенденція — спотворення географії. У соцмережах масово писали, що мігранти «прорвалися через південний кордон Іспанії» і вже «розходяться по всій країні».
Поширювалися й відверті вигадки. Наприклад, у Facebook активно циркулювала історія, нібито десятки тисяч людей, які потрапили до Сеути, — це в’язні, яких король Марокко звільнив із нагоди річниці своєї коронації. Марокканський монарх справді має традицію помилування до річниці сходження на престол. Але цього року він помилував 1679 людей, що, як ти розумієш, далеко не 72 тисячі, які намагалися перетнути кордон.
На цьому із Сеутою закінчуємо. Про дезінформацію ми розповідаємо за фінансової підтримки Європейського Союзу та ERIM. Усе сказане є виключною відповідальністю Sebto Media і не обов’язково відображає позицію наших партнерів.
