Ірландія — слабка точка в обороні Європи; Сирія через рік після падіння Асада
____________________________________________
Тронинг (throning) — розпочинати стосунки з кимось, тому що ця людина підвищує твій соціальний статус. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org/category/new-words.
Сирія повертає голос після втечі Асада
Сьогодні річниця, відколи Башар аль-Асад утік зі Сирії. Напередодні цієї радісної дати Дамаск прикрасили білбордами зі святковими посланнями про свободу, а люди з’їхалися до столиці з усіх куточків країни задля участі в урочистостях. Як ми і припускали у «Вечірньому розе», це буде гарною нагодою поглянути на цей рік без Асада. The Economist відзначає, що Ахмед аль-Шараа, тимчасовий президент Сирії, за минулий рік зробив чимало правильних кроків. Він неймовірно швидко покінчив із десятиліттями дипломатичної ізоляції країни, тож тепер сирійського лідера можна зустріти на міжнародних конференціях у всьому світі. У листопаді він відвідав Білий дім для зустрічі з Дональдом Трампом.
За останній рік зі Сирії зняли чимало санкцій, також очікують, що у перші місяці 2026-го Конгрес скасує «Акт Цезаря». Цей американський закон ухвалили у 2019-му році, щоб запровадити широкі санкції проти уряду Башара Асада, його союзників та всіх, хто допомагає його режиму (включно з компаніями з інших країн). Назву закон отримав на честь псевдоніма сирійського фотографа, який зміг втекти з країни і передати докази тортур та масових убивств у сирійських в’язницях. В очікуванні скасування цього акта міжнародні компанії вже вивчають можливості для ведення бізнесу в Сирії. Наприклад, у грудні керівники нафтового гіганта «Chevron» відвідали Дамаск, а еміратська компанія «DP World» уже підписала великий контракт із сирійським урядом на управління портом у Тартусі.
Ахмед аль-Шараа тим часом займається «ребрендингом» держави. За рік йому вдалося демонтувати значну частину апарату режиму Асада. І в умовах, коли його спецслужби зникли, а сотні в’язниць стоять порожніми, сирійці знову відчувають, що можуть відкрито критикувати владу. The Economist також зауважує, що минулорічні передбачення критиків, що Сирія перетвориться на ісламський халіфат і нагадуватиме Афганістан під владою «Талібану», не справдилися. У Сирії жінок набирають до поліції, а у ресторанах і барах старого міста Дамаска вільно подають вино.
Але все ж не без тріщин. Хоча сирійська економіка не обвалилася, однак фінансове становище багатьох сирійців за рік погіршилося. Сотні тисяч державних службовців звільнили, а субсидії скорочують. Значна частина інфраструктури країни лежить у руїнах, а вартість відбудови перевищує 200 мільярдів доларів, і наразі процеси відновлення фактично не відбуваються. Що, мабуть, значною мірою є очікуваним. Щоб відбудовувати державу, треба мати на це гроші. Хіба ні?
Є певні питання і до управління державою. Президент указами активно створює нові інституції, в яких наразі не передбачено парламентського чи громадського контролю. Вони перебирають на себе ключові функції міністерств, передусім ті, що стосуються доходів держави, і очолюють їх лояльні до Шараа люди. Новий Генеральний секретаріат з політичних питань має нечіткий мандат, а широкі повноваження цього органу фактично дублюють або беруть на себе функції уряду, тож формується паралельна система управління.
У жовтні відбулися вибори до сирійського парламенту. Оскільки у країні немає навіть базової інфраструктури для загального голосування (наприклад, відсутній реєстр виборців), обрали тимчасову, непряму модель голосування. Дві третини парламенту (це 140 депутатів) обирали через виборчі коледжі: локальні комітети відбирали делегатів, а вже ці делегати голосували за кандидатів у парламент. Решту 70 депутатів призначив особисто президент. Себто Ти розумієш, що парламент по суті є декоративним органом, і президент за потреби може блокувати будь-яке рішення. І такий стан справ багатьох розчаровує. Як і те, що поплічників Асада не притягують до відповідальності.
Так, у Сирії створили спеціальний орган для перехідного правосуддя, але він не має фінансування. Поняттям «перехідне правосуддя» описують процеси та механізми, спрямовані на те, щоб подолати негативні наслідки широкомасштабних конфліктів, репресій та порушень прав людини, притягнути винних до відповідальності. Якщо Тобі цікаво більше дізнатися про це, то дай знати у коментарях. Якщо буде інтерес з Твого боку, ми готові у якомусь з випусків «Ранкового допіо» розповісти про перехідне правосуддя. Повертаючись до Сирії, то там нове керівництво взяло кількох соратників Асада для керування політичними справами.
Упродовж року ми кілька разів розповідали у «Ранковому допіо» про конфлікти, які спалахували на заході та півдні Сирії. Спершу у березні силам безпеки нового президента довелося погасити спробу повстання з боку алавітських бійців, вірних Асаду, а у липні стався конфлікт із друзами. І тоді ж Ізраїль атакував урядові об’єкти Сирії з метою захисту цієї етнічної групи, про що ми розповідали у 342-му випуску «Ранкового допіо». Можеш переслухати і нагадати собі. Взагалі конфлікти нової влади з етнічними меншинами називають найбільш проблемними точками за останній рік.
На початку листопада у Сирії вперше за всю історію провели велике репрезентативне опитування серед людей, які живуть на підконтрольних уряду територіях. Воно демонструє, що попри роки війни, руїни, бідність і велетенську недовіру до державних інститутів у минулому, зараз сирійці відчувають певне полегшення, а новий уряд і президент Шараа мають доволі високий кредит довіри. Звісно, не йдеться про повну одностайність у всіх регіонах. Країна всередині дуже різна. Є землі, де новій владі довіряють охоче, а є місцевості, як-от Латакія чи Тартус, де до уряду, армії й президента ставляться значно стриманіше. Це спадщина багаторічних сектантських поділів, які роками підігрівав режим Асада. Сирійці це розуміють і називають нетерпимість однією з головних загальнонаціональних проблем.
З позитивного: опитування підтверджує, що вперше за багато років людям у Сирії стало легше говорити вголос те, що вони думають: люди відчувають більше свободи слова, свободи преси, можливості виходити на мирні протести. Водночас суспільство добре усвідомлює, що зміни, які відбулися за рік, все ж обмежені. Так, наприклад, новий парламент не вселяє особливого оптимізму, адже багато хто сумнівається, що він справді представляє народ. І при тому, що суспільство підтримує владу, існують також очікування щодо більшої прозорості та кращого пояснення ухвалених рішень.
Найбільший виклик зараз — це економіка. Тут суспільні настрої дуже непрості. Ціни ростуть, роботи мало, бідність нікуди не поділася. Майже ніхто не каже, що економіка працює добре, і це головна тема всіх розмов. Ситуація у сфері послуг також не з легких. Люди не задоволені постачанням енергії та води, лікарнями і житлом.
Опитування також показує, що сирійці бояться, що зброя досі залишається у руках різних недержавних груп, і хочуть, щоб держава повернула собі монополію на силу, бо не уявляють без цього справжньої безпеки. Питання роззброєння — одне з найважливіших.
Щодо міжнародних відносин, то найбільш прихильно сирійці ставляться до країн Перської затоки, які активно допомагають фінансово. Але Європу та США загалом сприймають без ворожості.
А ось чи не головний висновок опитування полягає у тому, що сирійці вірять, що життя їхніх дітей буде кращим.
Ірландія посилює захист, але надто повільно
Наприкінці листопада на Financial Times вийшла велика стаття «Як Ірландія стала слабким місцем в обороні Європи». То як так сталося? Щоб відповісти на це питання, нам з Тобою слід почергово розглянути окремі елементи цього насправді не дуже складного пазла.
Розпочнімо з економіки. Морська територія Ірландії у 10 разів більша за площу самого острова. Через це країна фактично контролює величезний шмат трансатлантичної інфраструктури. Географічне розташування Ірландії ще у 19 столітті зробило її воротами між Європою та Північною Америкою. Так у 1858-му проклали перший трансатлантичний телеграфний кабель між Валентія-Айленд в Ірландії та Ньюфаундлендом у Канаді. Сьогодні ж через ірландські води проходить приблизно три чверті всіх підводних кабелів Північної півкулі. Вони забезпечують роботу банківських систем, фондових ринків, лікарень, бізнесів, державних сервісів. За окремими оцінками, більше ніж чверть трансатлантичного трафіку даних проходить саме через ці кабелі. Це суттєвий фактор економічного успіху Ірландії.
Країна сьогодні є домівкою технологічних гігантів, фармацевтичних корпорацій і дата-центрів. Так, великі міжнародні компанії приходили сюди за сприятливою юрисдикцією, але до цього додається також унікальна інфраструктура, якої у такій концентрації не має жодна інша країна Європейського Союзу. Бюджет Ірландії значною мірою складається з корпоративних податків, які платять ці великі міжнародні компанії. І здається, країна дуже непогано почувається, вже кілька років показуючи профіцити. У 2025-му це було 10 мільярдів. На наступний рік прогнозують 5 мільярдів профіциту. Для невеликої країни це справді гігантські цифри. І тут нам варто перейти до наступного фрагмента пазла — вразливості кабельної інфраструктури.
Це доволі парадоксально, але попри те, що підводні кабелі — це і важливий фактор економічного добробуту самої Ірландії, і неймовірно критична річ для глобального обміну інформацією, вони щонайменше погано захищені. Ірландський континентальний шельф порівняно з Атлантичним океаном, який оточує решту трансатлантичних маршрутів, — мілководний. Себто кабелі, які перетинають північну півкулю й заходять у Європу через Ірландію, лежать відносно близько до поверхні. На великій глибині кабелі важко виявити, дістати чи пошкодити без спеціалізованого обладнання. На мілководді ж інфраструктура доступна для будь-якого втручання, навіть без складної техніки. Достатньо невеликого судна або підводної платформи, щоб змінити положення кабелю чи вплинути на його роботу. Поруч, до речі, прокладені й енергетичні трубопроводи, і в разі їхнього пошкодження частина Ірландії може залишитися без світла.
Що ж робить Ірландія, щоб запобігти ймовірним ризикам? Ну… дивися. Мабуть, сказати «нічого» було б надто радикально, та все ж… Радарна система, морський сонар (система звукового виявлення підводних об’єктів за допомогою акустичного випромінювання), інструменти підводного моніторингу — всього цього в Ірландії немає. Захист підводних кабелів (критично важливих підводних кабелів!) залежить від невеликого підрозділу військових водолазів. На континентальному шельфі, що простягається на сотні кілометрів, цього, як Ти розумієш, недостатньо.
Фактично Ірландія не може бачити, що відбувається біля її берегів. Вона не здатна відстежувати рух підозрілих суден, не може оперативно перевіряти стан кабелів, не має обладнання для того, щоб запобігати втручанню ще до того, як воно стає критичним. Коли флот помічає корабель поблизу місць проходження кабелів, це відбувається радше випадково, під час патрулювання, а не завдяки систематичному спостереженню чи сенсорним мережам. До речі, про флот.
Попри те, що Ірландія — острівна держава, вона ніколи не вирізнялася своїми військово-морськими силами. Країна створила власний флот лише після Другої світової війни, у 1946-му році. До того води навколо Ірландії контролював британський флот. Уже до кінця 60-х країна фактично знову залишилася без кораблів. До причин, чому так сталося, ми ще повернемося сьогодні трішечки згодом. Наразі ж — до сучасного стану справ. Сьогодні в Ірландії формально є вісім військово-морських суден, але реально працює лише чотири.
Але це ще не все. В Ірландії немає повноцінного розвідувального органу, який би координував морську та кібербезпеку. Крім відсутності радарів та сонара, немає системи секретних комунікацій, необхідних для обміну інформацією з партнерами. Через це коли дружні країни фіксують підозрілу активність у Північній Атлантиці, вони часто не можуть вчасно передати попередження Дубліну.
Ти можеш сказати: «Ну але якщо цього всього немає, то може, і не треба? Можливо, немає жодних загроз для всіх цих дуже вишуканих і дуже критичних підводних кабелів?». Солодашко, допоки на місці Росії не з’явиться океану мрій, загрози існують для всіх.
Приблизно десять років тому ірландські моряки помітили, що російські кораблі дедалі частіше з’являються в Атлантиці, зависаючи в тих місцях, де проходять трансатлантичні комунікаційні лінії. Як пише Financial Times, офіцери тоді відзначали, що схоже на те, «ніби Холодна війна повертається».
У листопаді минулого року російський корабель «Янтарь» кілька годин зависав у точці, де проходять три стратегічні кабелі: CeltixConnect-2, Geo-Eirgrid та Rockabill. Ця зона — один із найкритичніших вузлів трансатлантичної інфраструктури. До речі, цей самий «Янтарь» британські військові зафіксували біля узбережжя Шотландії уже цьогоріч. Там він направляв лазери на літаки Королівських ВПС і, ймовірно, рухався на південь до ірландських вод.
«Янтарем» керує ГУГІ (Головне управління глибоководних досліджень), російська структура, яка спеціалізується на глибоководних операціях, включно з роботою навколо підводних кабелів. Цей корабель спроєктований саме для того, щоб шукати, картографувати й потенційно отримувати доступ до підводної інфраструктури.
Що з російськими кораблями робить ірландський флот? Контакт між ними більше нагадує ритуал, ніж щось направду серйозне. За стандартною процедурою корабель ірландського флоту тримається на відстані двох миль, виходить у радіоефір і представляється: «Я — ірландський військовий корабель …». Далі — спроба з’ясувати, що інше судно робить в ірландських водах. Російські екіпажі зазвичай відповідають, що вони «тренують кадетів» або «виконують накази». На цьому можливості флоту фактично завершуються. Ірландія не може супроводжувати корабель, змушувати його змінити курс, проводити огляд або перевіряти підводну інфраструктуру поруч. І це викликає дедалі більше занепокоєння у Лондоні, Брюсселі та Вашинґтоні. Єврокомісарка Марґрете Вестаґер ще три роки тому публічно наголошувала, що ніхто не може дозволити собі бути «слабкою ланкою» у спільному ланцюгу безпеки. А один із колишніх британських військових посадовців взагалі сказав, що кабельна інфраструктура — це «грошова корова» Ірландії, але країна мало що робить для її захисту. У самій Ірландії багато хто розуміє, що вразливість кабельної інфраструктури — це далеко не внутрішня проблема. Так колишній командир елітного спецпідрозділу Irish Army Ranger Wing та ексдепутат Катал Беррі у коментарі Financial Times сказав, що оскільки Ірландія входить до Європейського Союзу, але не є членом НАТО, якщо комусь раптом заманеться завдати удару по ЄС без страху отримати відповідь від НАТО, Ірландія є ідеальною ціллю.
І ось нарешті ми підійшли до ще одного важливого фрагмента пазла. Він на сьогодні буде останнім. Це нейтралітет Ірландії. Financial Times пише, що це не просто зовнішньополітична позиція країни, а частина національної ідентичності і майже священна категорія. У суспільстві глибоко вкорінене переконання, що нейтралітет не просто убезпечує Ірландію від втягування у конфлікти, але також дозволяє вкладати гроші не в армію, а в соціальні послуги чи інфраструктуру. Власне, у цьому є суттєва різниця між Ірландією та Швейцарією й Австрією. Ці держави також мають статус нейтральних, але при цьому вони фінансують власні оборонні системи. Для бюджету Ірландії роками це не було у списку пріоритетів. Звісно, на це є свої історичні причини. Ірландія завжди була маленькою державою поруч із великим і сильним сусідом — Сполученим Королівством, яке після проголошення Ірландією незалежності ще впродовж 20 років контролювало ірландські води.
У 20 столітті Ірландія кілька разів вела активні дискусії щодо вступу до НАТО. Наприкінці 40-х Дублін заявив, що не може приєднатися до альянсу, допоки існує поділ Ірландії. У 60-х були розмови про те, щоб відмовитися від нейтралітету заради участі у євроінтеграційних процесах, але вони припинилися, й Ірландія і сьогодні залишається нейтральною. За опитуваннями, дві третини ірландців підтримують цей принцип. Водночас дві третини кажуть, що треба збільшувати оборонний бюджет, але все ж більшість рішуче виступає проти вступу до НАТО. Якщо пригадати, коли попередній раз ми з Тобою говорили про Ірландію, то це було нещодавно, коли там відбулися президентські вибори. Кетрін Коннолі, яку обрали президенткою, якраз таки виступає проти будь-якої мілітаризації.
Попри хронічно слабку оборону, Ірландія все ж робить певні кроки до її зміцнення. За 60 мільйонів євро уряд замовив підводний сонар. Щоправда, це обладнання буде готове лише у 2027-му році. Країна також планує до Різдва підписати контракт на нову радарну систему, яка вперше дозволить відстежувати повітряний простір, але й вона запрацює не одразу. Ірландія вже закупила два літаки Airbus 295 для морського патрулювання, але й тут є нюанс. Їх спеціально «роззброїли»: у технічному завданні уряд вказав, що на літаках не потрібно встановлювати озброєння.
Ірландські військові беруть участь у симуляціях НАТО в межах програми «Партнерство заради миру», зокрема у тренуваннях із використання підводних дронів для моніторингу кабелів. Провадиться підготовка першої національної Стратегії морської безпеки, а разом із Лондоном Дублін працює над оновленням двостороннього меморандуму щодо охорони акваторії та підводної інфраструктури.
