Випуск №373
Новий спікер Сейму, межі між азартом та інвестиціями, «сараєвське сафарі»
____________________________________________
Сухі повідомлення (dry texting) — манера переписки, коли людина відповідає дуже коротко, інколи одним словом чи мінімальною фразою, що може свідчити про відсутність інтересу до співрозмовника. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org/category/new-words/.
Політик, що не тоне
Для початку розберімося, чому взагалі у нижньої палати польського парламенту тепер новий спікер, і куди подівся Шимон Головня, який раніше обіймав цю посаду?
Після парламентських виборів 2023-го року партії, які увійшли до коаліції, коли формували уряд, уклали угоду. Згідно з нею у другій половині парламентського терміну, який триває 4 роки, Шимона Головню на посаді маршалка Сейму мав замінити лідер «Нових лівих». Власне, саме так і сталося. Головня нещодавно склав свої повноваження, а минулого вівторка депутати та депутатки проголосували за кандидатуру Влодзімежа Чажастого. 236 — за; 209 — проти. Тепер пан Чажастий виконуватиме обов’язки маршалка впродовж останніх двох років цього парламентського скликання.
Політикові 65 років. Він має ступінь у галузі політичних наук, який здобув у Варшавському університеті на початку 80-х. За студентських років Чажастий був активним членом Асоціації польських студентів та комуністичної Польської об’єднаної робітничої партії. І це перший із суперечливих моментів у біографії Чажастого. Комуністична партія у більшості поляків асоціюється із придушенням свободи, численними порушеннями прав людини та ендемічною корупцією.
Політик раніше любив наголошувати на своїх «селянських коренях». Під час передвиборчої кампанії 2015-го року він описував, як у дитинстві кожні канікули проводив в селі Лагуни, де його дядько й тітка мали господарство. Чажастий ділився дитячими спогадами, розповідаючи про те, як доглядав за конем, викидав гній та їздив трактором. Марчін Войцик, репортер «Duży Format», навідався у ті Лагуни, де живе кузен Влодзімежа Чажастого Анджей. Чоловік згадує, що коли родичі з Варшави приїжджали влітку, то зі старшим на 8 років Влодеком він не мав спільних інтересів. До того ж Анджей пам’ятає, що часто родина сварилася через те, що Влодек все тримався «червоних» замість того, щоб бути ближче до «Солідарності».
Сьогодні кузен Чажастого не підтримує його політично, оскільки йому не подобається позиція родича щодо абортів, одностатевих союзів, ґендеру та відходу від віри. Але водночас він переконаний, що як маршалок Чажастий буде кращим за Шимона Головню, бо, цитуємо, «Влодек має язик, вміє говорити».
Уже у післякомуністичній Польщі, у 90-ті та 00-ві, Чажастий шукає себе і в бізнесі, і на публічних посадах. Разом із дружиною він керує видавництвом «Muza», створене, зокрема, за гроші, що походили з майна колишньої урядущої комуністичної партії. Паралельно Чажастий входить до наглядової ради Польського радіо, а наприкінці 90-х отримує одну з ключових посад у медіасекторі: стає секретарем Національної ради радіо і телебачення. Це орган, який у Польщі видає телеканалам і радіостанціям ліцензії на мовлення та контролює їх. Чажастого у цій ролі згадують як контрол-фрика. Він їздив по країні з водієм, щоб перевіряти місцеві радіостанції. Якщо в документах щось не сходилося, керівників викликали до Варшави «на килим», де чиновник не добирав слів під час спілкування.
З тим періодом пов’язана й історія з конфліктом інтересів, адже Чажастий одночасно був високопосадовцем у медіарегуляторі та мав частку у видавництві, яке інвестувало в компанію, що виробляла розважальні телепрограми й продавала їх великим телеканалам, зокрема суспільному телебаченню. Сам Чажастий наполягав, що ніякого конфлікту інтересів тут немає.
Чи не найбільш контроверсійна історія в біографії Чажастого — так звана «афера Ривіна». На початку 00-х уряд лідера «Союзу демократичних лівих сил» (SLD) Лешека Міллера працював над змінами до закону про радіо й телебачення. До закону хотіли додати норму, яка забороняла б одній медіакомпанії володіти одночасно й великим щоденним виданням, і телеканалом. Фактично це було націлено проти медіахолдингу Agora, який видає впливову «Gazeta Wyborcza» і планував увійти в капітал приватного телеканалу Polsat.
І тут на арені з’являється продюсер Лев Ривін. Він приходить до когось із Agora, заявляє, що представляє «групу людей», які мають вплив на закон, і за 17,5 мільйонів доларів пропонує домовитися, щоб з проєкту вилучили антимонопольну норму. Але це ще не все. Така угода також мала передбачати, що «Gazeta Wyborcza» припинить критикувати уряд, а сам продюсер Ривін стане президентом Polsat.
Коли «Gazeta Wyborcza» опублікувала розслідування про весь цей art of deal, у парламенті створили слідчу комісію. І одним з ключових свідків у справі стає не абихто, а Чажастий, секретар Національної ради радіо і телебачення. У фінальному звіті парламентська комісія внесла його до тієї самої умовної «групи людей», яку нібито представляв продюсер Ривін. Оскільки прямих доказів причетності Чажастого до корупційних домовленостей не було, то прокуратура не висунула йому обвинувачень. Із цим епізодом пов’язують моральний занепад SLD, внаслідок чого влада фактично перейшла до двох інших партій — «Громадянської платформи» та «Права і справедливості».
Чажастий вступив до SLD у 2010-му. Досить швидко він очолив регіональну організацію партії в Мазовії (це регіон із Варшавою в центрі), але серед однопартійців за ним закріпилося прізвисько «невибиральний», оскільки політик кілька разів програвав вибори. Подейкують, що після кількох поразок він став боятися ситуацій, де все вирішує прямий вибір виборців. Навіть на останніх парламентських виборах політик був близьким до того, щоб не увійти до парламенту. Але разом з тим, що він «невибиральний», він також «не тоне», адже після будь-яких скандалів і поразок знову випливає нагору.
Зрештою, деякі з його однопартійців переконані, що це саме Чажастий витягнув із дна і «Союз демократичних лівих сил», який у 2016-му році не увійшов до Сейму. У цей момент Чажастий вирішує балотуватися в керівники партії. Тоді він їздив країною, зустрічався з активом, пив з виборцями горілку, жартував і публічно заявляв, мовляв, «возить із собою запасну печінку». Та паралельно політик дуже серйозно займався фінансами партії. Уже за три роки SLD повернувся до Сейму, хоч і важливим фактором тут було об’єднання з іншими лівими силами, а не лише старання Чажастого. Тоді його обрали віцемаршалком Сейму. У 2020-му «Союз демократичних лівих сил» об’єднався з партією «Весна», і разом вони назвалися «Новими лівими».
За минулого парламентського скликання Чажастий кілька разів викликав обурення усередині власної партії. Він фактично одноосібно ухвалив рішення, згідно з яким «Нові ліві» мали підтримати ПіС у голосуванні за ратифікацію Національного плану відновлення. Це документ, який був потрібний для отримання коштів з фонду відбудови ЄС. Частина опозиції була проти такого голосування без додаткових гарантій, а деякі депутати з «Нових лівих» відкрито не погодилися з Чажастим і голосували проти.
Він також відзначився тим, що почав тимчасово відсторонювати від партії своїх опонентів. Через це з партії пішли кілька відомих лівих політиків. Один із них подав на Чажастого до суду, і той постановив, що призупинення членства було способом «ручного керування» голосуваннями в партії.
Марчін Войцик пише, що багато нинішніх і колишніх соратників Чажастого звинувачують його в тому, що він часто говорить неправду або перекручує факти. Також парадоксально, що політик, з одного боку, добре аналізує політичні процеси, уміє говорити з людьми, багато часу проводить «у полі» з партійцями, але водночас уперто тримається за власні не завжди популярні проєкти і, здається, керується насамперед особистими амбіціями.
Із цікавого: у дитинстві політик обожнював атлас «Птахи Польщі», а сьогодні він любить спостерігати за птахами на озерах та річках, збирає їхні пера та веде нотатки. У свої вішлисти до Дня народження Чажастий обов’язково має включити якусь книгу з орнітології. А ось собак, як і літаків, політик боїться. Можливо, саме тому йому потрібна яхта. А вона у нього є, про це свідчить декларація. Крім судна, Чажастий володіє кількома об’єктами нерухомості, бібліотекою, що налічує 15 тисяч примірників, а також колекцією срібних і золотих виробів.
Дуже цікавий чоловік, як Ти бачиш, але зізнаємося: він міг б і не потрапити до «Ранкового допіо», якби не одне з його перших рішень на посаді маршалка Сейму. Політик заборонив продавати у Сеймі алкоголь. Це рішення набуває чинності якраз сьогодні. І якщо у Тебе також виникає питання: «Але чому? Що сталося?», то виявляється, що нещодавно трапилося кілька інцидентів, коли депутати неприйнятно поводилися після вживання алкоголю. Заборонити продаж зеленого змія ще раніше вимагала партія «Разом», але Чажастий подає це як виключно власну ініціативу. Він також анонсував й інші антиалкогольні заходи, зокрема пообіцяв пришвидшити роботу над законопроєктами про заборону реклами алкоголю та його продаж на заправках.
Далі говоримо про інвестиції, азартні ігри і те, як між ними поволі стирається межа.
Кордон між інвестуванням і азартом зник
У п’ятницю на Bloomberg вийшла дуже цікава стаття про те, як сьогодні важко відрізнити інвестування від гемблінгу. Видання розповідає про молодого студента, який дорогою залипає у телефон, щоб зробити швидкі фінансові ставки на що завгодно. Юнак користується різними застосунками для цього, але всі вони дозволяють швидко, доступно і без будь-яких бар’єрів проводити операції зі своїми грошима. Сьогодні достатньо мати смартфон, щоб у ньому і азартні ігри пограти, і у щось інвестувати. Раніше для першого потрібно було фізично піти в казино, а для другого — мати брокера, серйозний капітал і заповнити цілий стос паперів.
Між цими двома світами була стіна, якої більше немає: останніми роками з’явилася ціла індустрія мобільних додатків, які змішують азарт, фінанси й соціальні мережі. Вони пропонують робити ставки чи так звані «мікроінвестиції» буквально на все: від спортивних подій і погоди до економічних індикаторів і короткострокових коливань ринку. Одна з таких платформ — Kalshi. Ця компанія спровокувала у США дискусію про те, чим вона є насправді. Інструментом для прогнозування чи звичайною азартною грою, тільки упакованою в сучасний інтерфейс? Регулятор навіть намагався заборонити їхні контракти на події, себто ставки на те, чи трапиться певна реальна подія, але компанія подала позов до суду, і його задовільнили.
Kalshi переконує: їхні послуги можуть допомагати бізнесам та фізичним особам готуватися до можливих ризиків. Однак дуже ймовірно, що більшість користувачів сприймає застосунок не як інструмент оцінки ризиків, а як черговий спосіб «зіграти». За словами психологів, до них звертається дедалі більше молодих людей з ігровою залежністю, хоча самі вони переконані, що «просто інвестують». Фактично ж це ставки, і вони значно ризикованіші за класичне казино, адже доступні 24/7 і не мають жодних бар’єрів.
Наприкінці 19 століття у Сполучених Штатах вже було щось подібне, коли у так званих «бакет-шопах» люди робили ставки на рух цін на акції, навіть не володіючи ними. Як пише Bloomberg, тоді теж здавалося, що це «інвестування нового покоління», але все закінчилося фінансовою кризою й жорстким регулюванням.
У 1990-х з’явився домашній інтернет, і масова авдиторія вперше отримала можливість швидко, дешево й без посередників торгувати з дому. Люди почали купувати та продавати акції буквально щодня, часто керуючись емоціями чи порадами з чатів. Але закінчилося все бульбашкою доткомів: інтернет-компанії, у які всі вірили, виявилися переоціненими, їхні акції обвалилися, а разом із ними згоріли й гроші багатьох дрібних трейдерів.
У середині 00-х з’явився новий вид захоплення — складні фінансові продукти, пов’язані з іпотекою. Їх часто продавали людям, які не до кінця розуміли, що купують. А далі була криза 2008-го року.
Увесь цей історичний екскурс свідчить про те, що коли ризик стає надто доступним і надто спокусливим, люди знову і знову поводяться як гравці, а не як інвестори. Із сучасними застосунками все значно складніше, адже вони дуже гейміфіковані. Людину втримує у грі не тільки можливість виграти, а й сам процес, де тобі пропонують швидкі графіки, пуш-повідомлення, опцію «спробувати ще раз».
Експерти з фінансового регулювання кажуть, що різницю між інвестиціями та азартом визначити просто: якщо ти ухвалюєш рішення на основі довгострокової логіки — це інвестиція; якщо основна мотивація — відчуття ризику і шанс швидко зірвати куш, то це азарт. Наче все логічно та просто, але регулятори за ринком цих нових застосунків і з чи то ставками, чи то інвестиціями, вже не встигають. І це, чесно кажучи, дуже насторожує.
«Сараєвське сафарі» повертається у фокус
Є оновлення у справі про «Сараєвське сафарі». Пам’ятаєш, ми буквально в позаминулому випуску про неї розповідали у «стіках»? Ідеться про те, що громадяни Італії та інших західних країн, імовірно, приїжджали на позиції навколо Сараєва, щоб за гроші стріляти в мирних мешканців під час облоги міста у 90-х. Прокуратура Мілана почала відповідне розслідування після звернення письменника Еціо Ґаваццені, який роками збирав свідчення. Уперше чоловік прочитав про «снайперський туризм» ще у 90-х, однак повернувся до теми після того, як переглянув документальний фільм 2022-го року «Sarajevo Safari» словенського режисера Мірана Зупанічa. Письменник стверджує, що у такому сафарі брало участь чимало італійців, а також громадян Німеччини, Франції, Сполученого Королівства та інших західних країн. За його словами, це були заможні люди, які сприймали війну як «розвагу» та можливість стріляти «для задоволення». Групи таких туристів зустрічалися в італійському Трієсті, звідти їхали до Белграда, де їх брали під опіку бойовики армії боснійських сербів і відвозили на позиції навколо Сараєва. Іноземці платили значні суми солдатам армії Радована Караджича, щоби їх доставляли на позиції у горах довкола міста. Із цих точок снайпери вибірково й хаотично розстрілювали мирних людей. Матеріали у цій справі до прокуратури Мілана також надіслала колишня меркиня Сараєва Бенджаміна Карич.
Тепер хорватський журналіст-розслідувач Домагой Маргетіш подав до прокуратури Мілана офіційну заяву проти президента Сербії Александра Вучича, оскільки, можливо, політик також причетний до «Сараєвського сафарі». Журналіст, подаючи скаргу проти Вучича, оприлюднив у соціальних мережах матеріали, які, за його словами, показують, що молодий Вучич, який тоді був добровольцем, присутній на одному з постів, звідки, за свідченнями очевидців, стріляли іноземці й сербські ультранаціоналісти. Адвокат Нікола Бріджіда, який допомагав формувати італійську справу, підкреслює, що докази вже достатньо вагомі, щоб просувати розслідування далі.
Сам Вучич ще у 2021-му році в інтерв’ю боснійському телеканалу категорично заперечив, що колись стріляв по Сараєву. Мовляв, це все політичні маніпуляції. Щодо останніх звинувачень з боку хорватського журналіста, політик продовжує стверджувати, що це брехня. Під час виступу на британсько-балканській бізнес-конференції в Белграді він заявив, що ніколи нікого не вбивав і не поранив. Ба більше, він ніколи в житті не тримав у руках снайперську гвинтівку, а його фото зі зброєю — це начебто фото зі штативом.
Імовірно, ми не востаннє повертаємося до цієї справи у «Ранковому допіо». І справді цікаво, куди вся ця історія заверне. BBC пише про те, що Механізм для міжнародних кримінальних трибуналів у Гаазі, який зберігає архіви колишнього трибуналу щодо Югославії, не має жодної інформації про «снайперський туризм». Якби такі дані були задокументовані, вони зберігалися б саме там, але в архівах немає ні документів, ні свідчень, ні матеріалів, які підтверджували б участь іноземців у стрілянині по цивільних.
Подібні скарги, які зараз розглядає прокуратура Мілана, у 2022-му році отримувала й боснійська прокуратура, але так і не висунула жодних обвинувачень. Британські спецпризначенці, які служили в Сараєві під час облоги, сказали BBC, що чутки про «іноземних мисливців на людей» ходили ще у 90-х, але самі вони ніколи не бачили підтверджень і сприймали це як «міський міт». Цікаво, а що ще вони могли сказати? «Так, дороге BBC, ми бачили, як туристичні групи виходять на позиції і розважаються, стріляючи в сараєвців?».
Те, що у трибуналу щодо Югославії немає задокументованих свідчень, а боснійська прокуратура так і не висунула обвинувачень, ще нічого ні підтверджує, ні спростовує, тому продовжуємо спостерігати за процесом у Мілані.
