Випуск №342
Конфлікт між Сирією та Ізраїлем, жіноча дружба, жуки проти книг в Угорщині
___________________________________________________________
Бостонський шлюб — довготривалі, довірливі стосунки між двома жінками, які у кінці 19-го і на початку 20-го століть жили разом незалежно від чоловіків. Незалежно від рівня інтимності, ці стосунки представляли форму жіночої автономії, дозволяючи жінкам жити без залежності від чоловіків або інших родичів у той час, коли така незалежність була рідкістю. Бостонські шлюби утворювалися серед освічених жінок середнього класу, зайнятих соціальною роботою, літературою або активізмом. Джерело: The West End Museum.
Жіноча дружба неминуче поверхнева та короткочасна?
Доброго ранку! Цього разу розгорнулося запекле змагання між темами, винесеними на донатне голосування. До самого дедлайну не було зрозуміло, яка ж з них переможе, та все ж жіноча дружба раптом вирвалася вперед: 1981 гривня проти 1795. І ми насправді тішимося цьому, бо якщо подивитися на зображення жіночої дружби у культурі, то можна помітити, скількома мітами і упередженнями вона оповита. Тут і неможливість дружби між жінками, бо ж вони заздрять одна одній, і конкуренція за чоловіків. Висока і попкультура впродовж свого існування були одностайними у думці, мовляв, жіночої дружби не існує.
Вірджинія Вулф у есеї «Власна кімната» скаржилася на те, що жінок визначають лише через їхні взаємини з чоловіками, коли ж як комунікацію між жінками максимально спрощують. До речі, солодашко, ознайомитися повністю із цим феміністичним есеєм ти зможеш зовсім скоро завдяки українському перекладу від видавництва «Комубук».
Чимало жінок виростають з думкою про те, що жіноча дружба неминуче є поверхневою та короткочасною. Але чи обов’язково жіноча дружба приречена на тимчасовість? Звісно, на це питання кожна може відповісти за себе і про себе, виходячи із персонального досвіду. Ми якраз натрапили на огляд книги «Соціальна стать:історія жіночої дружби» Мерилін Ялом і Терези Донован Бравн і захотіли поділитися з Тобою деякими висновками з їхнього дослідження.
Авторки вивчали феномен жіночої дружби у довгостроковій перспективі й виснували, що впродовж останніх 150 років значення жіночої дружби постійно зростає. Взагалі у чому головна особливість дружби з погляду соціальної структури? Дружба — це зв’язок, зміст якого визначають люди, що входять до нього. І це унікальна характеристика, бо інший тип взаємин, як-от шлюб чи батьківство, мають чіткі рамки та межі. Дружба не має урочистого початку чи кінця, не має біологічного визначення. Її не має санкціонувати церква. Та і визнання від держави не потрібно. І, можливо, саме через це жінки, яких держави та суспільний тиск історично заганяли обмеженнями у певні рамки, знаходили і знаходять особливу радість та силу серед подруг.
Ялом і Донован Бравн відзначають: чи не всі документи перших 2000 років західної історії сконцентровані довкола чоловіків, через це ми настільки мало знаємо про повсякдення і приватне життя жінок. Класичні філософи вірили, що дружба — це спосіб, у який двоє допомагають одне одному вдосконалюватися морально. Але і філософами тоді були лише чоловіки, а жінки не брали участі в громадському житті Давньої Греції та Риму, тож їхня дружба не викликала особливого інтересу, щоб про неї ще якось рефлексувати.
Середньовічні монахині розпочали інтелектуальну історію для жінок. Тож дружба між черницями — це одні з перших задокументованих прикладів взаємин між жінками. Але монахині були ізольовані від зовнішнього світу. Пізніше таку відірваність жінок від суспільного життя трактували як перевагу для їхньої дружби. У 16 столітті вважалося, що жінка може поділяти одну душу зі своєю найкращою подругою, але рідко зі своїм чоловіком.
Поволі-поволі, і взаємодію жінок почали асоціювати з феноменом дружби. Філософиня 17 століття Мері Астелл писала, що зв’язки між жінками були більш справжніми й чистими, тому що вони менше переймалися справами зовнішнього світу. Тож жіноча дружба, хоч і вийшла з монастирів, але не вийшла із соціальної ізоляції. Коли тогочасні жінки виходили заміж, то переїжджали від свого звичного товариства — матерів та сестер. На новому місці, не маючи змоги підтримувати сталий контакт із родиною, налагоджували дружбу із сусідками. Нові подруги ставали символічною родиною для новоприбулих жінок.
У Франції та Англії у 17 столітті та пізніше, у Вікторіанську епоху, серед заможних дам дружба процвітала як розкішний аксесуар. Жінки обдаровували своїх подруг увагою, писали їм поетичні оди, влаштовували салони й вели насичене соціальне життя, яке не залежало від їхніх чоловіків. Біографи казали, що вони були просто хорошими подругами…
Жінки всіх економічних статусів і в різні періоди історії час до часу зіштовхувалися із ситуацією, коли дружні взаємини ставали перешкодою сімейним обов’язкам. У пуританській Новій Англії, це північний схід Сполучених Штатів Америки, вважали, що якщо жінка виявляє особливу увагу до своїх подруг — це образа її чоловіка та дітей. Тож чи варто дивуватися, що наприкінці 18 століття американська письменниця Люсі Орр описала шлюб як «прокляття для жіночої дружби»? А в популярному у 19 столітті жіночому журналі «Godey’s Lady’s Book» писали, що зв’язки між жінками є найважливішими, доки в їхньому житті не з’являвся чоловік. Так склалося історично, що коли у жінки збільшуються обов’язки, що пов’язані зі сім’єю, її дружні взаємини, як правило, від цього страждають або ж взагалі втрачаються. Однак, як ми з Тобою вже знаємо із попередніх випусків «Ранкового допіо», це ж стосується і чоловічої дружби. Можливо, нам треба винести на донатне голосування тему протистояння дружніх та романтичних стосунків? Ми подумаємо про це.
Повертаючись до жіночої дружби, дуже важливо підкреслити те, що у західному світі вона стала основою для боротьби з підлеглою роллю жінки в суспільстві та просування прогресивних політичних програм. Під час першої хвилі фемінізму, себто у 19 і на початку 20 століття, коли увага феміністок зосереджувалася найбільше на правових питаннях, особливо здобутті виборчих прав, взаємини між жінками фактично стали організаційною силою для політичних змін. Тож зовсім невипадково фразу «В сестринстві сила» використовують і сучасні феміністки.
Ялом і Донован Бравн зазначають: у більшості західних країн жінки тепер виходять заміж пізніше, мають більшу економічну спроможність, частіше розлучаються і живуть довше, ніж будь-коли в історії. І якщо раніше дружба між жінками була реакцією на недоліки інших соціальних інститутів та суспільне пригнічення, то сьогодні вона є самостійним інститутом. А тепер повернімося до того, з чого починали, — до жіночої дружби у культурі.
Тобі, ймовірно, відомо про тест Бекдел, який дозволяє визначити, наскільки художній твір (це може бути як книжка, так і фільм чи серіал, словом, будь-який текст культури) сексистський через рівень представлення жінок у ньому. Тест складається із 3 запитань:
- чи є у творі щонайменше 2 жінки з іменами?
- чи розмовляють вони одна з одною?
- чи розмовляють вони про щось, крім чоловіків?
Найчастіше таке оцінювання застосовують до фільмів і говорять про нього саме у контексті представлення жіночих персонажок. Коли ми готували цей випуск, то в багатьох матеріалах про тест Бекдел згадують і в контексті теми дружби між жінками. Бо загалом ці три питання дають певне уявлення про те, чи бачимо ми у творі жіночу дружбу. У 2022-му році здійснили ревізію 1200 найпопулярніших фільмів за останні 40 років. 49,6% з них пройшли тест Бекдел, але є певний нюанс. Жінки на екрані можуть буквально не говорити про чоловіків, але говорять натомість про шлюб або дітей. І таких випадків багато. На жаль, попкультура не дає нам багато переконливих прикладів жіночої дружби, і це може впливати на те, як дівчата та жінки сприймають одна одну.
У роздумах про жіночу дружбу в популярній культурі, які ми читали під час підготовки, неодноразово натрапляли на приклад із Гаррі Поттером. Багато хто звертає увагу на те, що Гаррі має найкращого друга Рона, але ось Герміона не має такої міцної та повноцінної дружби з іншою жінкою. І це сумно, адже ця серія книг та її екранізації є знаковими для кількох поколінь читачів і глядачів.
Ми сьогодні Тобі весь час згадуємо про те, що опрацьовували різні матеріали, і наскільки вони були цікавими. Але коли ми почали шукати інформацію про репрезентацію жіночої дружби, то натрапили і на дещо несподіване. Про цю тему багато пишуть у контексті індійського кіно. Минулоріч індійський Vogue зробив великий матеріал«Хронологія того, як жіноча дружба в індійському кінематографі пройшла від ворогування до сестринства».
З нього ми довідалися, що впродовж десятиліть індійські фільми були сповнені чоловічої дружби. Як неочікувано! Екранні чоловіки сміялися, плакали, билися і прощали один одного, а жінки тимчасом здебільшого виконували романтичні ролі або залишалися на другому плані. Жіночі персонажі рідко отримували простір для побудови багатих та складних дружніх взаємодій.
Але поступово це змінюється. Спочатку, у 50-х та 60-х, це відбувалося через другорядних персонажок, як-от вірна служниця або колежанка, яка підтримує головну героїню. Потім з’явилися більш сміливі сюжети, в яких жінки об’єднуються, незважаючи на свою приналежність до різних класів, каст чи життєві обставини. Так ми отримали історії жіночої дружби, вписані в контекст борделів, кухонь і навіть футбольних полів. Вони оповідали нам не лише про зв’язки, але також про виживання, опір і здобуття жінками власного простору — тієї самої «власної кімнати», про яку писала вже згадана сьогодні Вірджинія Вулф.
Індійські кінорежисери, а особливо кінорежисерки, коли почали зосереджуватися на стосунках між жінками, наче запитували: «Що станеться, якщо жінки будуть підтримувати одна одну, а не конкурувати? Що, як дружба стане радикальним вчинком?».
Сьогодні ця ідея в індійських фільмах є центральною. Від стрічок про мігранток у великих містах до диких подорожей і групових терапевтичних сесій, замаскованих під курси для вагітних: індійське кіно нарешті приймає жіночу солідарність у всіх її формах.
Ми хочемо попросити Тебе про дещо. Напиши, будь ласка, у коментарях або у своїх соцмережах, а нас теґни,які образи та сюжети жіночої дружби Ти пам’ятаєш і вважаєш зразковими для себе? Ми потім зробимо таку добірку для соціальних мереж. Пиши нам про фільми та книги з та про жінок, які дружать між собою.
Голосуй за тему для наступного випуску
З нашим збором на «Дронопад» ми наближаємося до позначки в 70 тисяч гривень. На момент запису є 68 339. Минулого тижня активність у конверті була більшою, ніж раніше. Дякуємо Тобі!
На донатне голосування цього разу ми виносимо такі теми:
Тема №1: Чому покоління Z повертає сватання?
Тема №2: Про способи пошуку кохання, які використовують люди, розчаровані у застосунках для знайомств.
Механізм залишається незмінним. Ось https://next.privat24.ua/send/gz65g конверт, на який ми збираємо на проєкт фонду «Повернись живим» — «Дронопад». Своїми донатами ти можеш впливати на зміст наступного випуску. Яка з тем назбирає більше грошей, ту ми й включимо до подкасту. Голосування триває до четверга 11:00.
Соціальна реклама
Давно ми не розповідали про вакансії у Силах оборони України. Сьогодні у нас запит від 24 Окремої механізованої бригади імені короля Данила. Там шукають аналітика й кулеметника.
- Звертаємо Твою увагу, що серед вимог на посаду кулеметника є хороша фізична форма та витривалість. До обов’язків входить знищення й придушення живої сили противника, чітке виконання бойових завдань у складі підрозділу, підтримання в постійній бойовій готовності озброєння та техніки.
- Серед вимог на посаду аналітика прописані такі: аналітичне мислення, креативність і нестандартний підхід, комунікабельність і вміння передавати складну інформацію простою мовою, готовність освоювати нові технології. Серед переваг називають знання статистики та OSINT- інструментів, вміння візуалізувати дані.
Обидві вакансії передбачають мобілізацію до кінця воєнного стану або службу за контрактом. У випадку аналітика є можливість переведення чинних військовослужбовців за згодою безпосереднього командира. Бригада також пропонує супровід на етапі проходження РТЦК та ВЛК, і забезпечує зарахування саме до своїх лав.
Операція з порятунку стародавніх книг від навали жуків
Знову кримінальні хроніки у «Ранковому допіо». Місце дії — тисячолітній монастир в Угорщині, найстаріший у країні. Його білі стіни та дахи з теракотової печериці здіймаються над пагорбом. Через османські вторгнення у 16 столітті монастир перетворили на фортецю, тож і сьогодні він вражає своєю потужністю. Під час Другої світової війни у стінах цього Паннонхалмського архіабатства переховували євреїв. Сьогодні навколо нього — ліс, а всередині — одна з найстаріших і найцінніших бібліотек Центральної Європи. Тут цілком міг би розгортатися якийсь таємничий сюжет з безліччю інтриг.
Перша сцена могла би бути такою: ченці та якісь інші люди в масках і рукавичках дістають з полиць бібліотеки стародавні книги і запаковують їх у величезні герметичні пластикові мішки. Думаєш, це фільм-пограбування? О ні, це історія про навалу жуків, які прагнуть знищити не просто стародавні книги, а важливі свідчення європейської історії.
В архіабатстві Паннонхальма, об’єкті Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, під час чергового прибирання співробітники помітили незвичайний шар пилу. Потім вони побачили крихітні дірки у корінцях книг. Виявилося, що агресивна колонія жуків, які зазвичай мешкають в старому зерні або спеціях, знайшла нову улюблену закуску: клей і крохмаль старовинних книг.
Ці жуки вже поширилися по чверті величезної бібліотеки абатства, яка налічує близько 400 000 томів. Загроза була настільки серйозною, що реставратори мусили визнати всю колекцію зараженою і розпочати рятувальну операцію.
Близько 100 000 книг вилучили й помістили у мішки, наповнені азотом. Це безкисневе середовище створили для того, що задушити жуків. Кожна книга у герметичному пакуванні пробуде шість тижнів, після чого її ретельно оглянуть і очистять. Пошкоджені томи будуть реставрувати, щоб зберегти архів європейської історії. Абатство було засноване в 996 році, ще до створення Угорського королівства. У його бібліотеці зберігається найстаріший в країні каталог книг, рідкісні кодекси, повна Біблія 13 століття та сотні рукописів, написаних ще до того, як Ґутенберг винайшов друкарський верстат. Бібліотекар абатства зазначає, що догляд за цими книгами є частиною понад тисячолітньої монастирської традиції. Як священні посудини на вівтарі, так і кожна книга є частиною культури, яку необхідно зберегти.
Важливо те, що інвазія жуків в угорському монастирі може бути не поодиноким випадком. Реставратори підозрюють, що кліматичні зміни сприяють стрімкому розмноженню цих комах.Вищі температури означають швидші цикли розмноження, і, як наслідок, більшу шкоду для крихкого паперу та палітурки. Бібліотеки з давніми книгами, які століттями турбувалисяпереважно про цвіль, незабаром можуть почати боротися і з комахами. Себто Ти розумієш, це ніякі не кримінальні хроніки, а початок кліматичної антиутопії.
Друзи між фронтами
Як ми й обіцяли в минулому випуску, розповідаємо про Ізраїль та Сирію. У п’ятничних «стіках» ми згадували, що Ізраїль атакував урядові об’єкти Сирії з метою захисту друзів. Ні, солодашко, це не продовження теми про дружбу. Колись у «Ранковому допіо» ми розповідали про меншину друзів, але це було давно, тож нагадаємо, хто такі друзи, де вони живуть і як впливають на відносини між державами Близького Сходу.
Етнічно друзи — це арабська група, чию віру називають езотеричною. Самі друзи зберігають певну таємничість щодо своєї релігійної практики. Відомо, що вона сформувалася в 11 столітті, включає елементи ісламу та інших філософських вчень і наголошує на існуванні Єдиного Бога, реінкарнації та пошуку істини. Деякі радикальні суніти вважають друзів єретиками.
У Сирії ця група має кілька ареалів розселення: провінція Ес-Сувейда, що на південному заході межує з Йорданією; у передмісті Дамаска; а також у провінції Ель-Кунейтра (це поблизу Голанських висот, які захопив Ізраїль наприкінці 60-х). Власне, друзи також проживають на сирійських територіях, які окупував Ізраїль під час Шестиденної війни, а також на півночі країни. У Лівані вони зосереджені в гірських регіонах.
Населення друзів у Сирії становить 1 мільйон осіб. Історично вони займали непевне становище в політичному устрої країни. Після початку війни у 2011-му вони протестували проти Башара Асада, але серйозних конфліктів із Дамаском не було, оскільки сирійський диктатор зосередився на придушенні повстання в районах зі сунітською більшістю. Водночас усі майже 14 років громадянської війни друзи на півдні країни мали власні збройні формування.
Коли наприкінці минулого року Асада повалили, друзи почали конфліктувати з новою владою, і це декілька разів призводило до бойових дій. Так, під час сутичок між друзькими бойовиками та новими силами безпеки Сирії у квітні та травні загинули десятки людей. Друзькі бойовики чинять опір спробам держави встановити свою владу над півднем Сирії.
У самій спільноті немає єдності щодо того, як будувати відносини з Дамаском. Деякі лідери друзів закликають до примирення з новою владою, інші критикують президента Ахмеда аш-Шараа.
Тепер перейдімо до Ізраїлю, щоби розібратися з останніми подіями в регіоні. Reuters пише, що хоча друзи є невеликою меншиною, вони часто відіграють надзвичайно важливу роль у політиці країн, де проживають. В Ізраїлі чисельність друзів — 150 тисяч. На відміну від палестинців-громадян Ізраїлю, багато друзів служать в ізраїльській армії та поліції. Деякі з них досягли високого звання, себто керівництво Ізраїлю не може просто ігнорувати їхні голоси. Водночас є ще більше 20 000 друзів, які проживають в окупованих Голанських висотах, і вони вважають себе сирійцями та підтримують тісні зв’язки з родичами по той бік кордону.
Коли при владі був Асад, Ізраїль часто бомбив Сирію, щоб послабити вплив Ірану та сирійських угруповань, які підтримував Іран. Нову владу Сирії ізраїльський уряд називає джихадистською загрозою і заявляє, що не дозволить розгорнути війська на півдні Сирії. Після раптового падіння Асада Ізраїль захопив сирійську територію, що межує з окупованими Голанськими висотами, та почав налагоджувати контакти з друзькою громадою поблизу свого північного кордону. Він дедалі більше позиціонує себе як регіональний захисник меншин, включно з курдами, друзами та алавітами у Сирії. Заклик ізраїльських друзів допомогти сирійським друзам, лідери країни неодноразово використовували цьогоріч як причину для нападу на Сирію.
Під час зіткнень урядових сил безпеки та друзьких угруповань у травні Ізраїль завдав ударів поблизу президентського палацу в Дамаску. Мовляв, це попередження проти нападів на друзів. Однак деякі друзькі діячі в Сирії та Лівані звинуватили Ізраїль у розпалюванні міжконфесійних розбіжностей з метою просування своїх експансіоністських прагнень у регіоні.
Щодо останніх подій, то позаминулої неділі з’явилися повідомлення про викрадення торговця з друзької меншини. Це спровокувало смертоносні зіткнення між друзькими ополченцями та сунітськими бедуїнськими бойовиками. Уряд у відповідь на півдні, в провінції Ес-Сувейда, розгорнув свої сили безпеки, щоби відновити у регіоні порядок. Лідери друзів та уряд досягнули угоди, але шейх Хікмат аль-Хаджарі закликав до збройного опору уряду та бедуїнам. Урядові сили звинуватили у терорі над меншиною: зокрема британська організація Syrian Observatory for Human Rights задокументувала страти друзів урядовими силами. Коли в середині минулого тижня війська вийшли з Ес-Сувейди, люди почали виходити зі своїх помешкань і рахувати втрати. Більшість загиблих були друзами.
Виведенню сирійських урядових сил із провінції передувало військове втручання Ізраїлю: спершу нанесли авіаудари по військових та транспортних засобах в Ес-Сувейді, тоді атакували Міністерство оборони та штаб сирійської армії у Дамаску. BBC пише, що ці удари стали найсерйознішою ескалацією з боку Ізраїлю в Сирії з грудня 2024-го року, коли він знищив сотні військових об’єктів у всій країні і захопив буферну зону на сирійських Голанських висотах, яку патрулювала ООН.
У Сирії засудили ці удари. Це зробила також низка арабських держав, зокрема Ліван, Ірак, Катар, Йорданія, Єгипет, Кувейт, Саудівська Аравія. Туреччина назвала ізраїльську атаку «актом саботажу проти зусиль Сирії щодо забезпечення миру, стабільності та безпеки». Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш назвав удари Ізраїлю «ескалаційними» та засудив їх. А ось держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Сполучені Штати «дуже стурбовані» насильством. Але саме за посередництва Сполучених Штатів у п’ятницю Сирія та Ізраїль домовилися про припинення вогню. Ізраїль погодився дозволити сирійським силам обмежений доступ до провінції Ес-Сувейда.
Коли друзький шейх Хікмат аль-Хаджарі минулого тижня закликав до опору урядовим силам, він також звернувся до світових лідерів, включно з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу. Такий підхід розкритикував один з найвідоміших друзьких політиків регіону ліванець Валід Джумблат. Він застеріг від закликів до міжнародного захисту, а натомість закликав до національної єдності Сирії. Джумблат відкидає твердження, що Ізраїль своїми атаками на Сирію захищає друзів, і це суголосно із позицією влади Сирії. Президент Ахмед аш-Шараа заявив, що Ізраїль постійно підриває стабільність Сирії та сіє розбрат серед сирійців з моменту падіння колишнього режиму.
Міжнародні оглядачі сходяться у тому, що остання хвиля насильства у Сирії підкреслила крихкість ситуації в країні, і тепер зростають побоювання, що у всій країні відновляться міжконфесійні сутички. Аш-Шараа намагається встановити контроль над Сирією та об’єднати різні групи, але чи зможе його уряд, в якому домінують ісламісти, примирити глибоко вкорінені міжконфесійні розбіжності в Сирії, досі залишається великим питанням. Ізраїль, зі свого боку, ймовірно, продовжуватиме сприймати нові владні структури та бойовиків на півдні, які пов’язані з ними, як загрозу своїй безпеці. Це спонукатиме його шукати союзників серед груп, які можуть відчувати, що нова влада їх не приймає. Зрештою міжконфесійні зіткнення у купі з ізраїльськими ударами створюють загрозу для спроб державотворення та післявоєнного відновлення.
