Права людини і держава: що без чого не існує?
У новому сезоні подкасту «Макіавельки» разом з Дариною Заржицькою і Оксаною Дащаківською занурюємося у глибини проблематики прав людини і суміжні дискусійні теми. Цей сезон створений у межах програми «Сприяння рівності та протидії дискримінації», яка реалізується Національним демократичним інститутом за підтримки Швеції. Чи можливо, що концепція прав людини колись втратить актуальність? Як це вплине на світ […]
У новому сезоні подкасту «Макіавельки» разом з Дариною Заржицькою і Оксаною Дащаківською занурюємося у глибини проблематики прав людини і суміжні дискусійні теми. Цей сезон створений у межах програми «Сприяння рівності та протидії дискримінації», яка реалізується Національним демократичним інститутом за підтримки Швеції.
Чи можливо, що концепція прав людини колись втратить актуальність? Як це вплине на світ та держави? Про осмислення людської сутності та її невід’ємних свобод у спецпроєкті Sebto Media.
Історія виникнення феномену прав людини
Ідея прав людини зародилася після численних середньовічних воєн, коли люди почали переосмислювати сенс свого буття та можливості існування в умовах безперервних конфліктів. Саме тоді з’явилася концепція, згідно з якою людська істота при народженні набуває невід’ємної цінності, а її вроджені якості визначають цю цінність. Першими усвідомленими правами людини було право на життя та свободу — фундаментальні свободи, які формують підґрунтя людського існування.
Одним із перших кодексів законів, що регулювали людське життя, були Закони Хаммурапі. Це ранні спроби закріплення певних поведінкових норм та санкцій за їх порушення. Проте сучасна концепція прав людини з’явилася значно пізніше — в епоху Відродження та Просвітництва, коли почали відкриватися нові горизонти розуміння людської природи та її місця у світі.
Роль держави у забезпеченні прав людини
Право на життя можемо інтерпретувати як складене: власне жити і вбивати тих, хто перешкоджає твоєму життю. Згідно з концепцією Томаса Гоббса, одного з засновників сучасної політичної філософії, теорії суспільного договору і теорії державного суверенітету, громадяни передають державі частину своїх природних прав, серед яких — право вбивати. Такі повноваження створюють для держави умови для регулювання відносин у суспільстві та запобігання «війни всіх проти всіх». Саме держава бере на себе обов’язок захищати невід’ємні права людини та гарантувати їх дотримання.
Однак постає питання: чи має вона як інституція влади власні права у такій ситуації? Богдан Кістяківський, правознавець, філософ, соціолог, академік Української академії наук, автор наукових робіт з теорії права, застерігає, що розгляд держави як суб’єкта прав людини може призвести до авторитаризму та тоталітаризму, що знищить фундаментальну ідею прав людини.
У ситуаціях геноциду чи інших масових порушень прав людини, коли держава не може або не бажає захистити своїх громадян, запит на справедливість можуть задовольняти спеціалізовані організації. Вони збирають свідчення, встановлюють факти та пропонують шляхи подолання наслідків порушень.
«Держава існує не тільки, щоби гарантувати і забезпечувати права, а ще й щоб бути творцем цього права», — Оксана Дащаківська
«У концепції, в якій ми живемо, держава є продуктом прав людини. А з іншого боку, вона є головним захисником прав людини», — Дарина Заржицька
Загальна декларація прав людини
Загальна декларація прав людини 1948 року стала результатом осмислення трагедій Другої світової війни та спробою закласти міцне підґрунтя для поваги до людської гідності й недоторканності. Проте становлення концепції прав людини триває і досі, безперервно розширюючи коло осіб, на яких вона поширюється. Головний виклик — не скільки знайти винного, скільки проговорити всі історії і зробити висновки, що може унеможливити повторення такого сценарію. Бо зазвичай закони формуються постфактум, але не задля попередження потенційних проблем.
Права людини поза державою
Держава володіє монополією на прийняття законів, що ґрунтуються на принципах прав людини. Проте у місцях, де державний контроль відсутній або обмежений (в’язниці, психіатричні лікарні, інтернатні заклади тощо), можуть задіюватися міжнародні моніторингові місії та окремі спеціалізовані відділи. Вони покликані забезпечувати дотримання прав людини та захист найуразливіших груп.
Попри універсальність прав людини, їх «експорт» та застосування в різних контекстах потребують врахування місцевих особливостей і максимально виваженого, чутливого підходу. Функцією держави має бути не лише покарання порушників, а й захист постраждалих, відновлення їхніх порушених прав та сприяння реабілітації.
Отже, права людини, держава та суспільний прогрес перебувають у нерозривному зв’язку. Держава створювалася саме для забезпечення реалізації та захисту прав людини, що є фундаментальними для людського існування. Водночас концепція прав людини є способом обмеження влади держави та запобігання порушенням свобод громадян. Це своєрідний баланс, що забезпечує гармонійний розвиток суспільства та повагу до людської гідності.
«Права людини і гідності — це основа свободи, справедливості і миру у світі», — Загальна декларація прав людини
Sebto рекомендує:
Для кращого розуміння еволюції ідеї прав людини SEBTO рекомендує ознайомитися з такими ґрунтовними працями: «Витоки тоталітаризму» Ханни Арендт, «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова» Філіппа Сендса та «Доба постів і карнавалів. Як жили, пили і кохалися у cередньовіччі» Стефанії Демчук. Ці книги допоможуть поринути в історичний контекст та зрозуміти передумови виникнення прав людини.
Над матеріалом працювала Валерія Ісай
