«Студія пам’яті». Конспект випуску №9
Digital-пам’ять і нова етика вшанування
Вітання! На зв’язку Христя Рутар, дослідниця культурної пам’яті та травми, авторка подкасту «Студія пам’яті». У дев’ятому випуску ми говоримо з Ольгою Піліщук — керівницею моніторингової групи платформи пам’яті «Меморіал», військовою волонтеркою та дослідницею цифрових практик пам’ятування.
Розмова про те, як війна змінила способи пам’ятати, чому digital-формати стали продовженням живої пам’яті та як не перетворити історії загиблих на «інформаційні довідки».
Основні теми випуску
- Пам’ять треба берегти від часу. Ольга побачила, як на міських площах падають стенди з фотографіями полеглих, як дощ розмиває фарбу на табличках, а сонце стирає обличчя. Тоді вона зрозуміла: якщо не зберегти ці історії у цифровому форматі, з часом зникне й сама пам’ять про людей, які віддали життя. Так з’явилася ідея створити простір, де кожна історія матиме своє місце.
- Digital як інструмент живої пам’яті. Цифрові технології дають змогу фіксувати злочини росії, зберігати історії загиблих і перетворювати статистику на імена. Це спосіб говорити з майбутніми поколіннями мовою, яку вони розуміють.
- Команда «Меморіалу». 11 людей, для яких ця робота — не просто проєкт. Вони збирають історії, спілкуються з родинами, перевіряють факти, погоджують кожен текст. Жодна історія не публікується без згоди близьких.
- Етика пам’яті. «Це не інформаційна довідка — це життя». Головне правило — не травмувати родини, не шукати сенсацій, не перетворювати біль на контент. Пам’ять вимагає поваги й відповідальності.
- Публічні простори пам’яті. Історії героїв транслюються на екранах торгових центрів, вокзалів, у потягах і кінотеатрах. Родини приїжджають, щоб побачити кілька секунд свого близького, і це теж форма вшанування.
- QR-коди й цифрові кладовища. Нові формати пам’ятування — QR-коди на могилах, у парках, біля дерев і меморіальних таблиць. Вони дають змогу перейти за посиланням і прочитати життєпис героя чи героїні.
- Цивільні жертви та діти. Про них часто мовчать. Для команди «Меморіалу» важливо фіксувати імена всіх, не лише військових. Проєкт «Втрачене дитинство» розповідає історії вбитих дітей і нагадує світові про злочини росії.
- Безвісти зниклі та спільноти підтримки. Родини, які живуть у стані невизначеності, створюють жіночі кола — простори співу й взаємної підтримки. Пісня стає способом виспівати біль і повернути собі голос.
Ключова думка
Пам’ять — це відповідальність. Цифрові формати не замінюють живу присутність, але допомагають зберегти імена, обличчя, голоси. Ми формуємо нову етику пам’яті — спільноту, яка не дозволить історії стерти тих, хто віддав життя за свободу.
