А хто цензор?

Вкрай непристойні еротичні сцени, лайливе слово та жінка-кішка. Тут нема цензури.

«За публікацію цієї книги видавництво Penguin Books притягували до відповідальності. Тому видання присвячене дванадцятьом присяжним, трьом жінкам і дев’ятьом чоловікам, які винесли вердикт —„невинні“, удоступнивши для публіки у Сполученому Королівстві таким способом останній роман Ловренса». Такою була присвята другого видання роману «Коханець леді Чаттерлей» у 1961 році. За що ж судили видавництво?

У 1928 році англійський письменник Девід Ловренс друкує свій роман «Коханець леді Чаттерлей» приватним тиражем в Італії. У тексті є багато не лише еротичних сцен, але, що найважливіше, репрезентовані стосунки між людьми різних класів. У Сполученому Королівстві це вважалося вкрай «непристойним». Тому все, що виходило за чіткі пуританські рамки, забороняли читати та дивитися аж до кінця 1950-х. Не дозволяли також грати в азартні ігри, робити аборти, перебувати в одностатевих стосунках чи захищати права гомосексуальних людей.

Обкладинка “The Trial of Lady Chatterley: Regina v. Penguin Books Limited: The Transcript of the Trial”

A young woman reading the novel 'Lady Chatterley's Lover' in a cafe after a jury at the Old Bailey in London found the book not to be obscene, November 7th 1960. (Photo by Evening Standard/Hulton Archive/Getty Images) — A young woman reading the novel ‘Lady Chatterley’s Lover’ in a cafe after a jury at the Old Bailey in London found the book not to be obscene, November 7th 1960. (Photo by Evening Standard/Hulton Archive/Getty Images)

Аж раптом у 1959 році ухвалюють так званий Акт про непристойні публікації. Цей документ надав можливість захистити від звинувачень у «непристойності» нецензурований твір літератури для дорослих, якщо його позиціонувати важливим «в інтересах науки, літератури, мистецтва чи пізнання». У видавців зʼявився шанс! Зокрема для публікації роману «Коханець леді Чаттерлей».

Видавництво Penguin Books взялося його видавати у нецензурованому вигляді. І за це потрапило до суду. І хоча зрештою видавництво виправдали, однак це був тривалий процес, у ході якого допитали тридцять п’ять свідків-експертів. Це був 1961. Через 4 роки у Сполученому Королівстві заборонили смертну кару. У 1967 декриміналізували гомосексуальні стосунки, а ще через рік скасували театральну цензуру.

Свою історію заборон має й екранізація роману «Коханець леді Чаттерлей». У 1957 фільм привезли до США, де він успішно пройшов митний контроль, але не отримав ліцензії на демонстрацію. Справа дійшла аж до Верховного суду США, і 10 липня 1959 року стрічка вийшла у нью-йоркський прокат. Утім, якби фільм привезли декількома роками раніше, то, ймовірно, він би залишився непоказаним. Головним винуватцем ситуації, що склалася, бувзваний кодекс Гейза.

10th November 1960: Two women outside a book shop in Leicester Square, London, with paperback copies of 'Lady Chatterley's Lover' by D H Lawrence, after a jury at the Old Bailey decided that it was not obscene. (Photo by Keystone/Getty Images) — 10th November 1960: Two women outside a book shop in Leicester Square, London, with paperback copies of ‘Lady Chatterley’s Lover’ by D H Lawrence, after a jury at the Old Bailey decided that it was not obscene. (Photo by Keystone/Getty Images)

«Frankly, my dear, I don’t give a damn»

З 1934 по 1968 рік у Сполучених Штатах діяв Кіновиробничий кодекс, відомий також як кодекс Гейза (на честь головного цензора Голівуду). Документ містив низку моральних цензурних директив, які поширювалися на кіновиробництво. Наприклад, не можна було зображувати злочини, злочинців чи «гріхи» у такому світлі, яке б змушувало авдиторію симпатизувати цьому. Що ж означало це формулювання?

Thou Shalt Not, a 1940 photo by Whitey Schafer deliberately subverting some of the Code's strictures — Thou Shalt Not, a 1940 photo by Whitey Schafer deliberately subverting some of the Code’s strictures

Забороняли демонструвати оголене тіло та «хтиві» поцілунки. Якщо сюжет буквально вимагав подібних сцен, то обмежували відвертість і тривалість поцілунків та обіймів. Обмеження поширювалися також і на вербальний пласт кінотекстів: не можна було вживати нецензурну лексику.

This behind-the-scenes photograph shows a movie crew shooting a scene with Jimmy Stewart, Hollywood, California, circa 1940. (Photo by Transcendental Graphics/Getty Images)

У фільмі «Віднесені вітром» 1939 року використали лайливе слово «чорт» («Frankly, my dear, I don’t give a damn»). Це дозволили лише на підставі того, що в романі Марґарет Мітчелл, який ліг в основу екранізації, звучить саме ця фраза.

Кодекс Гейза також забороняв згадувати про венеричні захворювання, показувати сцени реальних пологів, навіть силуетно, та висміювати релігію. Абсолютно недопустимою була демонстрація міжрасових шлюбів та гомосексуальних стосунків, які в Кодексі були визначені як «сексуальне збочення».

Усе починає змінюватися у 1952 році. Тоді Верховний Суд розглядав справу щодо короткометражного фільма «Диво» («Il miracolo») режисера Роберто Росселіні. Заборону короткометражки на підставі «цензури» скасували, а кіновиробництво потрапило під захист права на «свободу слова». Вже у 1968 Кодекс Гейза офіційно замінили на Систему рейтингів Американської кіноасоціації. Вона і сьогодні визначає, наприклад, вікові обмеження при перегляді фільмів у кіно.

Куди запропастилася Жінка-кішка?

Якщо на американське кіновиробництво через кодекс Гейза поширювалася державна цензура, то у світі коміксів з 1954 по 1989 діяла приватна ініціатива Асоціації журналів коміксів Америки та Comics Code Authority. Незважаючи на його «добровільність», видавці все ж надсилали свої комікси на перевірку, аби отримати на обкладинку «печатку» про допустимість. Де-факто цей Кодекс цензурував всю індустрію коміксів США аж до початку 21 століття.

CHARLES F. MURPHY, CODE ADMINISTRATOR OF THE COMICS MAGAZINE ASSOCIATION OF AMERICA, HOLDING A GROUP OF “APPROVED” COMIC BOOKS IN 1954. (CREDIT: BETTMANN/GETTY IMAGES)

Взагалі американська індустрія коміксів почала стрімко розвиватися ще в 1930-х, проте особливо популярною стала наприкінці 1950-х. Це був час космічних перегонів, атомної енергетики та нових потенційних загроз. Приблизно тоді ж психіатр Фредрік Вертам почав писати про шкідливий вплив медіа й коміксів на американських дітей, нібито вони містять насильство, зміщуютьґендерні ролі, описують гомосексуальність, анархію тощо. Це призвело до того, що деякі батьки збиралися групами, щоб спалювати комікси на вулиці.

У 1954 році доктор Вертам опублікував сумнозвісну книгу «Зваблення невинних», де сказав: «Я думаю, що Гітлер був аматором порівняноз індустрією коміксів». Згодом, звичайно, виявили, що вчений фальсифікував свої дослідження. ОднакВертам пішов далі і заявив, що комікси є основною причиною злочинів серед неповнолітніх. Саме внаслідок поширення таких хибних висновків і вигадали Comics Code Authority. Він, приміром, передбачав такі основні правила зображення сексу і кохання:

«Не можна зображати незаконні статеві стосунки. Неприпустимими є жорстокі сцени кохання, а також сексуальні відхилення »
«Романтична історія повинна підкреслювати цінність дому та святість шлюбу»
«Сексуальні збочення або натяки на них суворо заборонені»

Найцікавіше, що не було усталених визначень того, що таке «сексуальне збочення» чи то «незаконне». Тобто все залежало буквально від того, хто працював в офісі, коли приймалося рішення про допустимість. Таким способом у період з 1954 по 1989 з коміксів повністю забрали ЛГБТК+ персонажів та персонажок, хоч раніше, наприклад, у «Космічних пригодах № 3» був вчений, який зробив корекцію статі. Окрім цього, на 12 років зникла Жінка-кішка, адже Бетмен не міг бути закоханим у правопорушницю.

Вже у 1982 у «Капітані Америка № 268» читачі й читачки зустріли Арні Рота. Це друг дитинства Капітана, який ніколи не одружувався, але знайшов щастя в компанії Майкла. А у 1989 році стало відомо, що на острові Феміскіра, звідки родом Диво-Жінка, жили жінки, що перебували в романтичних стосунках одна з одною.

Цензура сьогодні

В Індії наразі є певна процедура сертифікації фільмів, яка передбачає право держави цензурувати або вирізати сцени з кінострічок. Наприклад, було заборонено транслювати «Пʼятдесят відтінків сірого», незважаючи на те, що з фільму прибрали всі сцени з оголеним тілом.

А ось у Китаї із телесеріалу «Друзі» вилучили або ж «відредагували» за допомогою субтитрів всі сцени зі згадками сексу чи гомосексуальних стосунків. Приміром, повністю вилучили епізод, де згадується колишня дружина Роса Керол, яка є лесбійкою, що, до речі, зробило серію практично незрозумілою. А в одній з серій озвучка, де Рос згадує, що «жінки можуть мати множинні оргазми» залишилась без змін, проте китайські субтитри її переклали: «Жінки можуть нескінченно пліткувати».

Джерело: серіал “Друзі”, URL: https://www.vice.com/en/article/n7nqwm/friends-censored-china-homosexuality-drug-sex

Фільм «Богемна рапсодія» вийшов у китайський прокат, проте з нього вирізали всі епізоди, які б вказували на гомосексуальність Фредді Меркʼюрі. Гомосексуальність декриміналізована в Китаї з 1977 року, однак будь-які згадки на цю тему в медіа заборонені.

Подібна заборона діє також в Угорщині. У 2021 році там почав діяти закон, який забороняє «демонструвати або пропагувати гомосексуальність або зміну статі в телевізійних шоу, фільмах та програмах сексуального виховання для дітей у школах». Чи потрібно згадувати, що цілий пакет законів, які забороняють «пропаганду нетрадиційних сексуальних відносин» та «пропаганду зміни статі та педофілії», діє зокрема і в росії?

Вся згадана цензура насправді лише сприяє дискримінації, злочинам на ґрунті ненависті і породжує ще більше міфів і табу. Без свободи вираження поглядів і плюралізму неможливе існування демократичного суспільства.

Проте цензура і обмеження свободи слова є допустимими і навіть необхідними, коли йдеться про національну безпеку, підбурювання до насильства, тероризму, скоєння воєнних злочинів, тоталітарну ідеологію, ксенофобію, расизм тощо. Наприклад, 13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про медіа» який передбачає заборону поширювати висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків щодо окремих осіб та груп осіб на основі етнічного та соціального походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, інвалідності або за іншою ознакою.

Авторка — Вікторія Карпа

Літературна редакторка — Ангеліна Паращина