«Студія пам’яті». Конспект випуску №10
Як ми вчимося пам’ятати
Вітання! На зв’язку — Христя Рутар, дослідниця культурної пам’яті та травми, авторка подкасту «Студія пам’яті».У десятому випуску моїм гостем став Антон Лягуша — історик, дослідник пам’яті, академічний директор магістерських програм Київської школи економіки та керівник програми з пам’яті й публічної історії. Ми говоримо про те, як теорії пам’яті допомагають зрозуміти досвід війни і як народжується нова меморіальна культура в Україні.
Основні теми випуску
- Теорія і пам’ять. Пам’ять — це завжди діалог між тими, хто говорить, слухає і свідчить. Ми не лише зберігаємо факти, а й постійно переосмислюємо їх.
- Організоване забуття. Пол Коннертон описує, як імперії прагнуть стерти пам’ять підкорених народів. Україна переживає процес відновлення забутих історій і повернення голосу тим, кого викреслили з офіційного минулого.
- Відповідальність свідка. Майкл Ротберґ говорить про «залученого суб’єкта» — того, хто не просто спостерігає, а бере на себе моральну відповідальність пам’ятати.
- Мислення у темні часи. За Ганною Арендт, пам’ять має етичний вимір — вона дає змогу думати в часи насилля і пропаганди, не втрачаючи людяності.
- Функціональна пам’ять і ритуали. Аляйда Ассман пропонує дивитися на пам’ять як на дію. Наприклад, хвилина мовчання о 9:00 — не просто звичка, а спосіб утверджувати спільний сенс.
- Нова українська культура пам’яті. Війна створила лабораторію нових форм пам’ятання: цифрові меморіали, прапорці, світло, колір, особисті історії. Від пафосних монументів радянського типу Україна переходить до живих, людяних і щирих способів вшанування.
- Освіта і пам’ять. Програма з публічної історії в KSE формує критичне мислення і вчить працювати з травматичним минулим без спрощень і маніпуляцій.
Ключова думка
Пам’ять — це не лише про минуле, а про спосіб мислення і дію сьогодні. Україна створює власну культуру пам’яті — відкриту, етичну і свідому, що народжується з досвіду війни й відповідальності за майбутнє.
