«Студія пам’яті». Конспект випуску №1
Що таке пам’ять і коли її почали вивчати?
Вітання! На зв’язку — Христя Рутар, дослідниця культурної пам’яті та травми, авторка подкасту «Студія пам’яті».
Залишаю тут для вас усі імена та праці, які я згадувала у першому випуску, а також короткий конспект.
Імена та праці, згадані у випуску
- Античність: Платон, Сімонід Кеоський, Цицерон, «Одіссея»
- Бенедикт Андерсон — концепт «уявлених спільнот».
Праця: Бенедикт Андерсон. Уявлені спільноти. Київ: КРИТИКА, 2001 - Моріс Альбвакс — концепт «соціальних рамок пам’яті».
- Пол Коннертон — дослідження способів, як суспільства пам’ятають
Праця: Коннертон Пол. Як суспільства пам’ятають. Київ: Ніка-Центр, 2004 - Мікаель Ротперк — теорія мультинаправленої пам’яті
Праця: Rothberg, M. (2009) Multidirectional Memory: Remembering the Holocaust in the Age of Decolonization (Stanford, CA: Stanford University Press). - Ханна Арендт — концепт «банальності зла»
Праця: Арендт Ханна. Айхман в Єрусалимі. Розповідь про банальність зла. Київ: Дух і Літера, 2021. - Девід Ріф — ідея свідомого забуття
Праця: David Rieff. Against Remembrance. Melbourne University Press. 2011 - Катажина Кобилярчук — про наслідки Пакту забуття в Іспанії
Праця: Катажина Кобилярчик “СТРУП. Іспанія роз’ятрює рани”, Човен, 2021.
Конспект випуску. Ключові поняття
- Індивідуальна пам’ять — особисті спогади, які змінюються залежно від контексту.
- Комунікативна пам’ять — жива передача досвіду між поколіннями (3 покоління максимум).
- Культурна пам’ять — пам’ять, збережена через архіви, мистецтво, літературу, меморіали.
- Колективна пам’ять — досвід, який належить спільноті, а не лише окремій людині.
- Соціальні рамки пам’яті — поняття, яке пояснює, як належність до певної групи визначає спосіб пам’ятання.
- Мультинаправлена пам’ять — пам’ять може охоплювати кілька травматичних досвідів одночасно, без одного домінуючого наративу.
- Забуття як стратегія — свідоме відпускання минулого задля уникнення ворожнечі (Девід Ріф).
Конспект випуску. Основні тези
- Пам’ять має різні рівні: індивідуальна (особисті спогади), комунікативна (усна історія між поколіннями), культурна (архіви, мистецтво, меморіали, дискусії).
- Пам’ять — це не тільки спогад, а й дія: вона проявляється у ритуалах, публічних практиках, мистецьких формах, документуванні тощо.
- Вчені від античності до ХХ століття (від Платона і Цицерона до Андерсона й Альбвакса) формували різні підходи до того, як люди і суспільства пам’ятають.
- Бум пам’яті: у другій половині ХХ століття суспільства зрозуміли, що свідки великих подій (зокрема, Другої світової та Голокосту) зникають, і це породило хвилю активного записування спогадів, створення архівів та інституцій пам’яті.
- Європейська культурна пам’ять побудована на досвіді Другої світової війни та Голокосту. В українському контексті важливі паралелі з Голодомором та остарбайтерством.
- Концепт мультинаправленої пам’яті пояснює, що травматичні досвіди (Голодомор, Голокост, остарбайтери) можуть співіснувати і переплітатися, створюючи «клубки пам’яті».
- Пам’ять може бути як ресурсом (для примирення, збереження досвіду), так і небезпекою (політичні маніпуляції, «війни пам’ятей»).
- Іноді суспільства намагаються «забути» (наприклад, Пакт забуття в Іспанії після Франко), але практика доводить, що замовчана травма повертається.
- Пам’ять формує не лише уявлення про минуле, а й спосіб уявити майбутнє: від нас залежить, якими залишаться сьогоднішні «клубки пам’яті» для наступних поколінь.
