У Салемі всі жінки – відьми?
Все почалось наприкінці зими 1692, коли дочка пастора Елізабет Вільямс та 11-річна Ебігейл раптово почали корчитись в судомах, кричати і гавкати.
Наприкінці 17 століття в одному американському місті понад 170 людей звинуватили у чаклунстві. 19 з них засудили до смертної кари. Ці події увійшли в історію під назвою “Салемський суд над відьмами”. Читайте про цей «процес» та останню з виправданих «відьом» в матеріалі Sebto media.
Восени 2020 Керрі ЛаП’єр, вчителька з громадянської освіти у середній школі Північного Андовера, прийшла до 8 класу на урок і запропонувала учням та ученицям взятися за великий проєкт — виправдати Елізабет Джонсон-молодшу. Коли жінці було 22, її неправомірно звинуватили у чаклунстві і засудили до страти. Елізабет Джонсон-молодша була однією з постраждалих від чи не найвідомішого в історії полювання на відьом.
Все почалося у 1692 році в Салемі. Це одне з найстаріших міст Нової Англії, північно-східного регіону США, засноване пуританами (протестани, які вимагали очистити англіканську церкву від старих католицьких обрядів) лише у 1629 і назване, до речі, на честь Єрусалима. До того часу ця територія назвалася Наумкеаг, на ній було велике поселення корінних народів.
З першого дня заснування Салема його мешканці та мешканки жили у постійному страху, зокрема через часті сутички з корінним населенням. Люди тоді часто хворіли, їжі бракувало, а будь-яку проблему (як, наприклад, неврожай чи град) пояснювали «гнівом Бога». Жінок у давньому Салемі вважали такими, що легше піддаються спокусам диявола. Себто клімат у місті був сприятливим для «чаклунського геноциду».
І ось наприкінці зими 1692 9-річна Елізабет Вільямс, дочка пастора Семюела Перріса, та його 11-річна племінниця Ебігейл раптово почали корчитись в судомах, кричати і гавкати. Лікар не зміг допомогти, а чуючи молитви пастора, дівчатка починали закривати вуха і шипіти.
Коли напад минув, Елізабет та Ебігейл заявили, що відьма намається вколоти їх шпилькою і вказали на Тітубу, рабиню пастора. Семюель Перріс купив Тітубу, яка, найбільш ймовірно, була індіанкою, у Барбадосі і привіз її до Массачусетсу. Можливо, задля розваги жінка розповідала дівчатам історії про вуду, що могло змусити дітей назвати Тітубу відьмою. Згодом подібні випадки стали більш поширеними, захворіли й інші люди в Салемі.
ЩО ЗА ЧОРТІВНЯ КОЇТЬСЯ У САЛЕМІ?
Що трапилося тоді у Салемі насправді, так наразі достеменно й невідомо, але існує декілька теорій розвитку тих подій.
Одну з них свого часу запропонував журнал Science, вона стосується ерготизму — отруєння матковими ріжками, які паразитують на житі. Цілі епідемії та спалахи ерготизму були доволі поширеним явищем у Європі (як, наприклад, танцювальна чума 1518 року). Серед симптомів цієї недуги — судоми, збудження центральної нервової системи, психоз, галюцинації, непритомність тощо. Алкалоїди, що містяться у ріжках, за хімічною структурою близькі до психоактивної речовини ЛСД.
В іншій теорії йдеться про рідкісну форму енцефаліту або епілепсію.
Є й простіша версія, що дівчатка ніби-то гралися, опускали у воду яєчний білок, ворожачи на майбутнього нареченого. У глибоко релігійному пуританському поселенні такий «гріх» був неприпустимим. Аби уникнути покарання пастора, вони почали прикидатись «хворими» і придумали версію про те, що ними заволоділа відьма.
Що би не сталося у Салемі в 1692, дивна недуга доньки та племінниці пастора стала поштовхом та приводом для полювання на відьом.
БЕЗ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ
За чаклунство тоді існувала кримінальна відповідальність, тому за розпорядженням губернатора а місті створили спеціальний суд щодо справ про чаклунство (Court of Oyer and Terminer). Він мало нагадував теперішні суди; голова, наприклад, навіть не мав юридичної освіти. Першою арештували Тітубу, яка на велике здивування, у всьому зізналась, підтвердивши, що є відьмою. Жінка заявила, що підписала «книгу диявола» власною кровʼю і бачила в ній інші прізвища.
Із цих свідчень в Салемі й розпочалося справжнє пекло. Чому Тітуба так вчинила? Існує 2 версії: Перріс побив її, змусивши зізнатись або ж що це була тактика порятунку; а можливо вона зробила це з метою налякати всіх, адже жінка прекрасно знала, що навіть якщо заперечуватиме своє відьомство, то рабині однаково ніхто не повірить.
Далі у чаклунстві звинуватили Сару Осборн, вдову старшого віку, та Сару Гуд, яка жебракувала. Вони, як і Тітуба, були «ідеальними обвинуваченими», адже не мали достатньо ресурсів і відповідного становища в суспільстві, аби претендувати бодай на якийсь захист.
Серед інших обвинувачених були також мешканки сусідніх міст, зокрема і «праведні прихожанки», але які, як, приміром, Марта Корі іронізували щодо судового процесу. Навіть 4-річну доньку Сари Гуд звинуватили у чаклунстві. Серед жертв були також чоловіки, зокрема колишній пастор, який був проти того беззаконня, яке чинилося в краї.
Мешканці Салема дуже активно свідчили проти сусідів. Для багатьох це був чудовий шанс помсти, для інших — можливість привернути до себе увагу, зокрема здобути прихильність громади.
Що ж слугувало доказами чаклунства? Насамперед це була поведінка людей, які начебто постраждали від чаклунства, — конвульсії, гавкіт, втрата свідомості, — та їхні свідчення. Найцікавіше, що свідчення полягали в тому, що ці люди бачили у своїх видіннях і снах. Так звані “спектральні” докази. Наприклад, коли суд запитав одну з постраждалих дівчат, яка звинувачувала Сюзанну Мартін у відьомстві, звідки вона про це знає, дівчина відповіла, що відьма у видінні сказала, що «її звуть Мартін, і вона з Еймсбері». Цього для суду було цілком достатньо.
Обвинувачені у відьомстві не мали адвокатів і в цьому процесі не діяла презумпція невинуватості (правовий принцип, згідно з яким особа, яку підозрюють у злочині, вважається невинною, поки її вину не буде доведено).
Вже у червні 1692 року суд виніс свій перший обвинувальний вирок та засудив Бріджит Бішоп до страти шляхом повішення. Згодом повісили ще 18 людей. Дехто з обвинувачених помер у вʼязниці, а до місцевого фермера, який відмовився свідчити, застосували спеціальну процедуру, аби «витиснути» провину. Це відбулося буквально, і в результаті його задавили камінням, від чого той помер.
Інкріз Мезер, президент Гарвардського коледжу, одним з перших почав сумніватись у справедливості процесу і поставив під сумнів його доказову базу. Він також висловив безпрецедентну ідею: краще нехай 10 відьом уникнуть покарання, ніж постраждає одна невинна людина. Мезер заявив, що стандарти доведення чаклунства повинні бути такими ж, як і для будь-якого іншого злочину. Губернатор взяв це до уваги, суд розпустили, а обвинувачених помилували. У 1711 році схвалили рішення про виплату фінансової компенсації постраждалим або їхнім нащадкам.
ОСТАННЯ З НЕВИННИХ
Ту саму Елізабет Джонсон-молодшу, з якої все й почалося, у 1692 засудили до повішення, проте вирок не виконали через велику кількість помилок у судовому процесі. Про її життя відомо небагато. Одна з 28 членів родини Джонсонів, звинувачених у чаклунстві. Елізабет ніколи не виходила заміж і не мала дітей, які могли б захистити її спадок. Як і багато жінок, звинувачених тоді у чаклунстві, вона була вразливою, могла мати інвалідність. Її мати, Елізабет Джонсон-старшу помилували, Джонсон-молодша також у 1712 році звернулась до суду штату із проханням про помилування, втім його ніхто так і не розглянув. Ця справа залишалася поза увагою протягом століть, ймовірно, через плутанину через спільне ім’я матері та доньки. Так було до 2020 року, коли учням та ученицям середньої школи Північного Андовера запропонували зробити проєкт з громадянської освіти і знайти шлях відновлення справедливості для Елізабет Джонсон-молодшої.
Упродовж 2020-2021 навчального року вони почали переглядати документи зі свідченнями і читати стенограми судових засідань; відвідали пуританські цвинтарі неподалік і виступили з презентаціями про Елізабет. Підлітки підготували законопроєкт про відновлення імені Джонсон-молодшої і написали листи до місцевих політиків та політикинь з проханням його підтримати.
Восени 2021 року вже новий восьмий клас тієї самої середньої школи Північного Андовера у межах курсу з громадянської освіти взявся лобіювати прийняття закону про помилування Елізабет Джонсон-молодшої. Губернатора Чарлі Бейкера закидали листівками, законодавців штату постійно обдзвонювали.
Вчителька Керрі ЛаП’єр зауважила, що досліджуючи тему «салемських відьом», діти більше дізналися й про себе; були шоковані, наскільки молодими були обвинувачені та наскільки безпідставно їх засудила власна спільнота. По суті, достатньо було бути лише трохи іншими, щоб отримати звинувачення у чаклунстві.
Нарешті, після року лобіювання справи, Елізабет Джонсон-молодшу таки помилували. Вона стала останньою із салемських «відьом», яких в наш час визнали невинними.
Авторка — Вікторія Карпа
Літературна редакторка — Ангеліна Паращина
Використані матеріали:
- History: Salem Witch Trials
- History: 5 Notable Women Hanged in the Salem Witch Trials
- History: How the Salem Witch Trials Influenced the American Legal System
- The Guardian: Last Salem ‘witch’ pardoned 329 years after she was wrongly convicted
- Boston Globe: She was accused of witchcraft 329 years ago. These middle schoolers finally cleared her name.
