Випуск №316
Вікно можливостей Нетаньягу, перемовини США та Ірану, мікропластик в мозку
___________________________________________________________
DeFi — скорочення від decentralized finance (децентралізовані фінанси): фінансова система, яка замість традиційних банків використовує криптовалюту, щоб люди та компанії могли напряму купувати й продавати товари та послуги одне одному.
Джерело: dictionaryblog.cambridge.org.
Карт-бланш Нетаньягу
Доброго ранку! Розпочнемо сьогодні з Беньяміна Нетаньягу. Як йому живеться за Трампа? Здається, що прем’єру ведеться тепер значно краще, ніж раніше. Так про це пишуть New York Times.
Три тижні тому Ізраїль поновив бойові дії в Газі. Чергова хвиля авіаударів, наземні операції, вбивство працівників гуманітарної місії просто в машині швидкої, удар по будівлі школи, в якій обладнали притулок. Раніше ці дії викликали б бурхливу реакцію на Заході: термінові засідання в Брюсселі, заяви Білого дому. Байден, хай і не завжди послідовно, але все ж закидав Нетаньягу надмірну жорстокість. Він називав бомбардування «over the top», гальмував постачання великокаліберної зброї, виступав проти загрозливої для ізраїльської демократії судової реформи. Але, солодашко, часи змінилися.
Ізраїльський прем’єр-міністр тепер сидить поруч із Дональдом Трампом в Овальному кабінеті, слухаючи дифірамби про те, який він «великий лідер», не коментуючи завданих шкод за його наказом. Трамп не засуджує спосіб ведення війни Ізраїлем, а отже, й не обмежує його. Минулого тижня Нетаньягу відвідав Угорщину, де його приймали з почестями, а опісля Будапешт заявив про вихід з Міжнародного кримінального суду. Нагадаємо, минулого року МКС видав ордер на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю.
Усередині країни Нетаньягу повернув собі контроль над ізраїльським парламентом, зачистив уряд від незгодних (звільнив голову розвідки, генерального прокурора), знову взявся за реформу судової системи. На міжнародному рівні він отримав унікальне вікно можливостей. Ніхто на нього не тисне. Ніхто не змушує зупинити війну. Білий дім тепер не бачить проблеми в атаках шкіл чи автівок з гуманітарною допомогою. До речі, Ізраїль уже понад місяць не пропускає гуманітарну допомогу в Газу, і ніхто з головних світових лідерів не змушує Єрусалим змінити своє рішення. Зі США загалом все зрозуміло у цьому контексті. Трамп публічно заявляє про масову депортаю палестинців з Гази та марить ідеєю перетворити анклав на курорт. Прем’єр-міністр Ізраїлю, до речі, стверджує, що його уряд уже сформував спеціальний офіс для реалізації плану президента США.
Щодо Європейського Союзу, то у середу Макрон заявив, що Франція у найближчі місяці готова буде визнати Палестинську державу. Напередодні він також відзначив, що гуманітарна ситуація в Газі є критичною, закликавши до припинення вогню. Загалом європейські лідери та лідерки зайняті американськими митами й внутрішніми кризами, їм аж ніяк не до Гази.
Нещодавно Ізраїль не пустив на свою територію двох британських депутатів. У відповідь — лише заява зі стриманим незадоволення. Фактично зараз у Нетаньягу є повний карт-бланш, і він навіть не планує зупинятися чи хоча б якось обмежувати себе Палестиною. Є ж іще Ліван та Сирія.
Ядерні амбіції Ірану та переговори
Залишаємося поки на Близькому Сході. На вихідних в Омані мають розпочатися переговори між США та Іраном. Вашингтон спробує переконати Тегеран відмовитися від своїх ядерних амбіцій. Про перемовини оголосив Дональд Трамп і одразу попередив: це буде складна розмова. Ну бо й справді: спочатку він обіцяє Ірану «бомбардування, яких вони ще не бачили», а потім в Овальному кабінеті сідає поруч з Нетаньягу, який закликає до військових операцій проти Ірану, та каже, що хоче домовлятися. Про легкі комунікації тут і мови не може бути.
Чому переговори в Омані такі важливі? Бо часу — обмаль. До кінця липня Європа має вирішити, чи повертати проти Ірану дію санкцій ООН. Їх почали вводити ще у 2006-му, коли стало відомо, що Тегеран таємно збагачує уран. Попри офіційні заяви, мовляв, це відбувається в мирних цілях, міжнародне співтовариство розцінило такі кроки як спроби створити ядерну зброю. У 2015-му Іран уклав угоду із так званою групою P5+1 (5 постійних членів РадБезу ООН: США, Сполучене Королівство, Франція, Китай та Росія, — плюс Німеччина). Європейський Союз виступав координатором цих перемовин. Згідно з угодою, Іран в обмін на зняття санкцій погодився обмежити свою ядерну діяльність.
Дія окремих положень цих домовленостей добігає кінця, і ЄС мусить вирішити, що робити далі. У жовтні повністю спливає можливість повторно ввести санкції ООН. Це так званий snapback mechanism — механізм швидкого відновлення санкцій у разі порушення умов угоди. Оскільки Іран, незважаючи на угоду, накопичив значні запаси збагаченого урану та блокує доступ міжнародних інспекторів до своїх стратегічних об’єктів, у ЄС існують обґрунтовані занепокоєння, що Іран може бути як ніколи близьким до створення ядерної зброї. І, повертаючись до переговорів між Тегераном та Вашингтоном, варто взяти до уваги, що, з одного боку, якщо зараз європейські країни не повернуть санкції, то вже восени вони втратять таку можливість. З іншого боку, Іран обіцяє вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, якщо обмеження повернуться. Далі — найгірший сценарій: атаки на іранські об’єкти, удари у відповідь і чергова ескалація напруги на Близькому Сході.
Дональд Трамп намагається показати, що є відкритим до діалогу, але водночас він висуває умови, які Іран навряд чи прийме: зупинити збагачення урану, передати всі запаси збагаченого матеріалу третій стороні, знищити ядерну інфраструктуру. Лідер Ірану Алі Хаменеї вже назвав таку прозицію принизливою. Утім, такий вже дипломатичний стиль Трампа: почати з ультиматуму, а потім, можливо, з’явиться готовність до поступок.
У переговорах братимуть участь з іранського боку — міністр закордонних справ Аббас Арагчі, з американського — спецпредставник Стів Віткофф. New York Times відзначає, що сторони наразі розходяться у своїх візіях щодо формату переговорів. Трамп наполягає на прямих, тоді як Іран говорить про опосередковані. Проте видання акцентує, що формат насправді важить не так багато, як може здатися на перший погляд. Навіть якщо учасники передаватимуть свої позиції через посередників (наприклад, через Оман або європейських дипломатів), ключовою залишається готовність обох сторін іти на компроміси, серйозно ставитися до переговорів і шукати рішення. Бо можна хоч три дні просидіти за одним столом, але без готовності до поступок не буде й угоди.
Окрім США та європейських країн, в успішних переговорах зацікавлені й арабські країни. Вони вважають дипломатію найкращим способом уникнути великої війни, яка точно зачепить зокрема і їх. Але водночас держави регіону ставляться до перемовин з обережністю і певною недовірою: насамперед через нестабільність на Близькому Сході та непередбачуваність обох сторін. Багато хто побоюється, що Іран просто тягне час, а США можуть знову передумати. Так вже було з угодою 2015-го року. Адміністрація Трампа за його першої каденції вийшла із домовленостей, які підписував Обама.
Якщо в суботу вже буде інформація про перебіг перемовин в Омані, то чекай про це розповідь у понеділок. А як ні, то поговоримо про це за тиждень.
Слухай «Гендерні окуляри»
Ми вже якось тобі розповідали, що для громадської організації «Центр «Жіночі перспективи» наша команда спродюсувала подкаст «Гендерні окуляри».
Учора вийшов новий випуск — про бюджети. І ми думаємо, що ця розмова могла б бути цікавою для Тебе. Ось, наприклад, як запрошена експертка пояснює бюджетний процес на прикладі капучино:
«У центрі бюджетного процесу мають бути люди. Чому? Бо саме вони за все платять. Ми — платники податків. Нас просять віддати гроші в бюджет, щоб їх використали для нас самих. Тобто люди роблять щось для людей за гроші людей. Логічно, що бюджетні ініціативи мають бути орієнтовані саме на людей.
І коли ми справді починаємо дивитися на конкретні потреби не абстрактного середньостатистичного мешканця, а конкретних груп, які потребують нашої уваги, з’ясовується: можна суттєво зекономити. В Україні вже проводили гендерний бюджетний аналіз програм, виявляли прогалини, усували їх — і це давало змогу ефективніше використовувати кошти. Замість того, щоб фінансувати «бібліотеки як явище», ми починаємо фінансувати послугу. Саму суть.
Я називаю це ефектом капучино. Уявіть: ви заходите в гарну кав’ярню, де затишно, тепло, стильно. Вам усміхається офіціант, приносить меню, ви замовляєте улюблений напій. Але капучино вам не приносять. Через деякий час приносять рахунок — і ви платите, ще й чайові залишаєте. Звучить абсурдно? Так, але саме так іноді виглядають наші бюджетні програми: ми платимо за світло в приміщенні, за зарплату персоналу, але не отримуємо самої послуги. Немає капучино. А без нього — це вже не послуга.
Ось чому гендерно орієнтоване бюджетування — це не просто про рівність. Це про ефективність. Про те, щоб ми платили не за антураж, а за результат».Шукай подкаст «Гендерні окуляри» на тих платформах, де зазвичай слухаєш подкасти, і вмикай найновіший випуск, щоб дізнатися про те, як працює бюджетний процес загалом і що таке ґендерно орієнтоване бюджетування, і як воно змінює громади.
Мікропластик у людському мозку
У лютому в журналі Nature Medicine опублікували нове дослідження Університету Нью-Мексико, яке показує тривожну тенденцію: у зразках людського мозку за 2024-й рік виявили на 50% більше мікропластику, ніж у зразках 2016-го року. В середньому близько 7 грамів пластику на мозок. Це як п’ять кришечок від пляшок. Більш того: мізки людей із деменцією містили значно більше кришечок. Тобто часток пластику. Це може бути пов’язано з порушенням крово-мозкового бар’єра, який зазвичай блокує токсини.
Мікропластик також знаходять у крові, плаценті, спермі, грудному молоці та навіть у першому калі новонароджених. Його виявили в тканинах печінки, нирок, артерій та статевих органів. Причому у випадках передчасних пологів у плаценті було більше мікропластику, ніж з доношеною вагітністю. Попри всі ці знахідки, вчені досі не можуть точно сказати, яка саме кількість мікропластику починає шкодити здоров’ю.
В останньому з експериментів Університету Нью-Мексико виявили, що частки, які потрапляють у мозок, можуть бути в сотні разів менші, ніж припускали раніше. Щоб виміряти їх, команда дослідників використовувала надточні мікроскопи, які здатні побачити фрагменти приблизно у 400 разів тонші за людське волосся. І це пояснює, чому ці частки можуть проникати в мозок, органи і навіть клітини.
Дослідники підозрюють, що основне джерело таких частинок — не новий пластик, а той, що десятиліттями розпадався у довкіллі. Наприклад, у зразках мозку виявили багато поліетилену. Цей тип пластику активно використовувався у 60-х. Усе це говорить про одне: навіть якби світ перестав виготовляти пластик вже сьогодні, його залишки ще довго поверталися б до нас — через їжу, воду, повітря. Що вони, власне, і роблять.
Один із авторів дослідження, токсиколог Метт Кампен, каже, що було би ідеально порівняти сучасний мозок із мозком людини, яка померла до початку «пластикової ери», у 60-70х. Таке порівняння могло б показати, наскільки сильно збільшилася кількість пластику в людському організмі за останні десятиліття. Але знайти відповідний матеріал для дослідження дуже важко.Наразі вчені з Університету Нью-Мексико готуються спостерігати за поведінкою та здоров’ям лабораторних мишей, яким даватимуть різні дози мікропластику. Це робитимуть для того, щоб з’ясувати, як частки впливають на мозок, пам’ять, серце, репродуктивні функції організму.
«Жахливі вовки» з льодовикового періоду
Розповімо тобі про вовка, який колись був одним з найстрашніших хижаків Північної Америки. Міцніший за сучасних вовків, із ширшим черепом й потужнішими щелепами. Dire wolves, або ж «жахливі вовки», зникли понад 10 тисяч років тому, разом з іншими мешканцями льодовикового періоду. А тепер, у 2025-му році, вони починають повертатися до людства. Може, краще вже вовки, ніж мікропластик у мозку?
Американська біотехнологічна компанія Colossal Biosciences заявила про народження трьох вовченят із ДНК вимерлого виду. Їх звуть Ромул, Рем і Халісі, і всі троє мають біле хутро й чималі розміри, як для свого віку. Поки що їм лише кілька місяців, але вже зараз вони важчі за звичайних сірих вовків.
Науковці компанії витягли древню ДНК із зуба та кістки вуха двох викопних тварин, яким від 13 до 72 тисяч років. Вони вбудували частини цієї ДНК у клітини сучасного сірого вовка, найближчого родича dire wolf, і створили ембріони. А далі — сурогатне материнство. Три собаки народили трьох вовченят, які, за словами дослідників, мають гени, відповідальні за ті самі екологічні функції, які виконували вимерлі хижаки.
Чи можна їх вважати справжніми «жахливими вовками»? Науковці наразі сперечаються щодо цього. Критики кажуть: це лише генетично модифіковані сірі вовки. Але в Colossal Biosciences наполягають: головне не досконале відтворення виду, а відновлення екологічної ролі, яку той виконував у природі.
Вовченята зараз мешкають у закритому екологічному заповіднику площею понад 2 000 гектарів. Науковці не називають точного місця і поки що не планують випускати їх у дику природу. Ромул, Рем і Халісі — це перший прецедент «де-вимирання», себто повернення вимерлого виду, хоча й не в ідеальній генетичній формі.Зараз будуть стіки, але ще хочемо подякувати Тобі за всю допомогу зі збором на пікапи для 1 окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла. Ми навіть трішки перевиконали поставлену ціль — назбирали 52 тисячі гривень. Дякуємо за кожен Твій донат.
Перше засідання Слухацького клубу
У минулому випуску ми розповіли, що запускаємо Слухацький клуб. Сьогодні раді повідомити, що для першого засідання, яке відбудеться 15 травня, ми обрали подкаст, про який вже колись розповідали у «Ранковому допіо». Понад 2 роки тому в нас була історія, що у Сполучених Штатах скасували вирок Аднану Саєду, якого в 1999-му звинуватили у вбивстві колишньої дівчини Хе Мін Лі. Через 15 років після трагедії, у 2014-му році, справа опинилася у центрі уваги завдяки подкасту Serial. Його перший сезон ми будемо обговорювати онлайн 15 травня.
Справу проти Аднана Саєда у кінці 90-х значною мірою конструювали на основі свідчень його друга Джея, який стверджував, що допомагав Аднану позбутися тіла. Сам підозрюваний завжди наполягав на своїй невинуватості, зокрема і після винесення вироку. Журналістка Сара Кеніг для подкасту Serial провела власне розслідування, переглянула тисячі документів, прослухала судові свідчення та поліцейські допити, а також поспілкувалася з усіма, хто міг пролити світло на події п’ятнадцятирічної давності. Вона виявила, що справа набагато складніша, ніж здавалося на перший погляд, і розповіла про це в подкасті.
Журналістка розпочинає перший епізод з того, що до початку роботи над справою Саєда, вона ніколи не замислювалася над тим, наскільки важко вести деталізований облік свого часу. Сара Кеніг запитує, цитуємо: «Як ви добиралися на роботу минулої середи? Поїхали на машині? Пішки? Велосипедом? Тоді дощило? Ви впевнені? Чи ходили ви того дня на закупи? Якщо так, то що ви зрештою купили? Із ким розмовляли? Назвіть геть усіх, із ким ви розмовляли того дня. Це важко. А тепер уявіть, що ви маєте розповісти про день, який стався шість тижнів тому. Тому що в історії, над якою я працюю, саме така ситуація. Група підлітків повинна була пригадати день, що стався шість тижнів тому. Це був 1999-й рік, тож вони мали зробити це без допомоги Facebook чи Instagram». Кінець цитати.
Ми вагалися, чи брати Serial для першого засідання нашого Слухацького клубу, адже це доволі банальний вибір. Водночас важко знайти більш культовий подкаст, ніж перший сезон Serial. Після виходу в 2014-му він швидко став культурним феноменом та отримав понад 5 мільйонів завантажень на iTunes за шість тижнів. Подкаст отримав премію Пібоді, ставши першим подкастом, удостоєним цієї нагороди. Він також сприяв популяризації жанру true crime, порушивши питання про справедливість судової системи. Саме Serial зробив подкастинг масовим явищем. До його виходу подкасти здебільшого сприймалися як нішове гобі. Serial продемонстрував, що подкаст може бути чимось, що слухають мільйони, обговорюють у ЗМІ, рекомендують друзям. У матеріалі Financial Times за 2014-й рік читаємо: «Якщо 25 років тому біля офісного кулера пліткували лише про те, хто вбив Лору Палмер, то сьогодні тільки й розмов про вбивство Хе Мін Лі». З’явилася фанатська субкультура, що вплинула загалом на розвиток поп-культури: футболки з тематичними написами, пародії, фан-арт, навіть вечірки у форматі «слухаємо епізод разом». Saturday Night Live зробив пародію на цей подкаст, а Сара Кеніг з’явилася як персонажка у мультсеріалі BoJack Horseman.
Ми запрошуємо слухати Serial разом, а потім ділитися враженнями. Солодашко, занотуй собі 15-те травня як дату нашої першої зустрічі. До речі, на кожне засідання Слухацького клубу ми будемо кликати гостей, чиї інтереси та експертність дозволять по-особливому осмислити подкаст. Гостей першого засідання анонсуємо вже зовсім скоро.
Щоб доєднатися до Клубу, оформлюй підписку на Patreon, Базу або ставай спонсором на Youtube. Окрім обговорення в травні, у чаті спільноти ми створили окрему тематичну гілку, де наша команда буде ділитися своїми коментарями, на що варто звертати увагу під час прослуховування подкастів, які ми обрали для Клубу. Чекаємо Тебе у спільноті!
